Види аудиторських доказів та їх характеристика

Джерелами отримання аудиторських доказів є: облікова система клі- єнта, інша інформація, матеріали тестів, первинні Документи, дані інвента- ризації (матеріальні активи), адміністрація і персонал, треті особи (банки, контрагенти).

Основними видами аудиторських доказів є:

1) внутрішні (отримані аудитором від підприємства-клієнта);

2) зовнішні (отримані від третіх незацікавлених осіб та установ);

3) інформація, отримана самим аудитором. Аудиторські докази класифікуються:

• за видом отримання — внутрішні (отримані аудитором в клієнта), зовнішні (отримані аудитором від третіх незацікавлених осіб та установ) та такі, що отри- мані самим аудитором;

• за формою — візуальні, письмові та усні;

• за визначенням — прямі та непрямі.

Зовнішній доказ є більш достовірним, ніж внутрішній (на приклад, інформація, отримана від банків, контрагентів, більш достовірна, ніж та, що міститься в докумен- тах клієнта. Підтвердження особи про отримання грошей у касі більш достовірне).

Доказ, отриманий самим аудитором, є більш достовірніша; ніж отриманий від підприємства.

Доказ, отриманий у формі документів і письмових свідчень є більш достові- рним, ніж усні свідчення.

Прямі — це докази, які підтверджуються первинними доку ментами та об- ліковими регістрами (наприклад, факт нестач матеріалів, підтверджений інвента- ризаційними описами).

Непрямі — це свідчення, що не мають безпосереднього віл ношення до фак- тів з певного питання. Наприклад, надійність системи внутрішнього контролю може виступати непрямими доказом відсутності значних помилок у фінансовій звітності.