Законодавча функція парламенту України реалізується перш за все суб'єктами законодавчої ініціативи

Відповідно до ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.

Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, Верховна Рада України розглядає позачергово.

Такі законопроекти мають бути терміново включені Верховною Радою України до порядку денного її сесії і розглянуті у пріоритетному порядку — раніше від інших законопроектів — на всіх стадіях законодавчого процесу відповідно до процедури, встановленої Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України1.

Див. Рішення Конституційного Суду України від 28 березня 2001 р. № 2 рп/2001 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положення ст. 93 Конституції України (справа про позачерговий розгляд законопроектів). Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. — 1997—2001. — Книга 2. — К.: Юрінком Інтер. — С. 355—357.

Проект закону проходить певні стадії, із сукупності яких складається законодавча процедура. Це такі стадії:

— розробка, внесення і відкликання законодавчих законопроектів;

— підготовка та попередній розгляд законопроектів;

— розгляд законопроектів Верховною Радою;

— загальні положення щодо розгляду законопроектів;

— порядок розгляду законопроектів у першому читанні;

— порядок розгляду законопроектів у другому читанні;

— порядок розгляду законопроектів у третьому читанні;

— підписання та опублікування прийнятих законів;

— внесення змін і доповнень, скасування законів.

За ст. 94 Конституції України прийнятий Верховною Радою закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Про повторний розгляд законів, повернутих пропозиціями Президента України. Встановлена ч. 4 ст. 94 Конституції України вимога щодо повторного прийняття закону Верховною Радою не менш як двома третинами від її конституційного складу поширюється лише на закони та пропозиції Президента України, які повністю або частково відхилені. Ця вимога стосується і прийняття закону в цілому. У разі прийняття парламентом закону після повторного розгляду з урахуванням пропозицій Президента глава держави зобов'язаний підписати та офіційно оприлюднити у десятиденний строк1.

У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

1 Див.: Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 1998 р. № 11-рп/98 у справі щодо порядку голосування та повторного розгляду законопроектів Верховною Радою України. Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 1997—2001. — Книга 1. — С. 257—263. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Свої особливості має і прийняття рішень Верховною Радою України за спеціальними процедурами.

Крім уже перелічених, до них належать затвердження Державного бюджету України і контроль за його виконанням.

Відповідно до ст. 95 Основного Закону бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупере-дженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України.

Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року (ст. 96 Конституції).

Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України.

Поданий звіт має бути оприлюднений (ст. 97 Конституції).

Крім бюджету, за спеціальними процедурами відбувається:

— розгляд питань про воєнний і надзвичайний стан в Україні або окремих її місцевостях, про оголошення стану війни тощо;

— надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та їх денонсацію;

— розгляд питань про згоду Верховної Ради на притягнення до кримінальної відповідальності;

— розгляд питання про затримання чи арешт народного депутата України, затримання чи арешт судді, судді Конституційного Суду України;

— про порядок дострокового припинення повноважень народного депутата;

— розгляд питань про внесення змін до Конституції України.

Верхо́вна Ра́да Украї́ни (ВРУ) — єдинийзаконодавчий орган державної влади України, який має колегіальну будову і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємногоголосування.

Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони.

Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.

Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України. Народні депутати України можуть добровільно об'єднуватися у фракції за умови, що до складу кожної з них входить не менш як 15 депутатів.

Першим попередником Верховної Ради України булаЦентральна Рада Української Народної Республіки, утворена 17 березня 1917 року. Вона розпочала розбудову української державності шляхом виданняУніверсалів. Найвагомішим став IV Універсал, ухвалений 22 січня 1918 року, який проголосив одним із важливих завдань створення Конституції України.

Безпосереднім конституційним попередником Верховної Ради України була Верховна РадаУкраїнської радянської соціалістичної республіки. Перший український радянський парламент було скликано 1938 року.

Структура

Голова Верховної Ради України;

Перший заступник Голови Верховної Ради України;

Заступник Голови Верховної Ради України;

Керівник апарату Верховної Ради України;

Апарат Верховної Ради України;

Комітети Верховної Ради України.

№43 Державний орган — це структурно виокремлений, внутрішньо організований колектив державних службовців, який наділений встановленою законодавством компетенцією для виконання певних владно-управлінських функцій і завдань держави. Залежно від соціальної природи державні органи поділяються на первинні та вторинні. П е р в и н н і органи створюються шляхом безпосереднього волевиявлення народу, якщо народ визнається джерелом державної влади, або успадкуванням, якщо джерелом влади вважається монарх. Первинним державним органом за умов республіканського правління є парламент, ним може бути президент, якщо його обирає безпосередньо народ. Вторинні органи утворюються первинними, є похідними від останніх і їм підзвітні. Наприклад, згідно з Конституцією України Президент за згодою Верховної Ради призначає Прем'єр-міністра України і за його поданням членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій. Залежно від функціонального спрямування державні органи поділяються на о р г а н и з а к о н о д а в ч о ї, в и к о н а в ч о ї та с у д о в о ї влади. Органом законодавчої влади виступає парламент, який може бути одно- або двопалатним, виконавча влада здійснюється урядом, який при парламентському правлінні очолює прем'єр-міністр, а за умов президентського —президент, судам належить виняткове право на здійснення правосуддя. Функції глави держави в республіці виконує президент, в монархіях—монарх (король, емір тощо). В деяких країнах (Франція) на президента як главу держави конституційно покладаються арбітражні повноваження щодо узгодження діяльності гілок державної влади. За територією, на яку поширюються повноваження державних органів, їх поділяють на центральні та місцеві. В Україні, наприклад, до ц е н т р а л ь н и х державних о р г а н і в слід віднести ті, повноваження яких поширюються на всю її територію, — Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України тощо. М і с ц е в и м и д е р ж а в н и м и о р г а н а м и є місцеві державні адміністрації, місцеві суди і т. ін. За умов федеративного устрою державні органи поділяються на федер а л ь н і о р г а н и і о р г а н и с у б ' є к т і в ф е д е р а ц і ї. Залежно від способу утворення державні органи класифікують на в и б о р н і, п р и з н а ч у в а н і, у спад ковані. Типовим прикладом виборного органу є парламент, призначуваного — Кабінет Міністрів, успадкованого — монарх. Залежно від особового складу державні органи поділяються на о д н о о с о б о в і і к о л е г і а л ь н і. Одноособовими державними органами є Президент, Уповноважений Верховної Ради з прав людини та деякі інші. Колегіальні державні органи приймають рішення і вступають у правові відносини лише як певні колективи державних службовців (парламент, кабінет міністрів). 14 Поділ влади як принцип організації і функціонування державного апарату втілюється юридично у двох конструкціях: поділі повноважень між трьома основними ланками державного апарату: органами законодавчої, виконавчої і судової влади; функціонуванні механізму взаємних стримувань і противаг між гілками влади. Законодавча влада — це відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, яка має виняткові повноваження на прийняття законів. Органами законодавчої влади є парламенти, які в різних країнах називаються по-різному: в США —Конгрес, в Англії — Парламент, у Росії — Федеральні Збори, в Україні —Верховна Рада. Парламент може бути однопалатним (Італія, Швеція тощо) або двопалатним (у федеративних державах —Росії, США, ФРН, а також у деяких унітарних державах — Франції, Польщі).

Головною функцією законодавчої влади є законодавче регулювання суспільних відносин, тобто прийняття законів. Так, згідно з Конституцією України Верховна Рада України (парламент) визнається єдиним законодавчим органом України. Відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим вважається Конституцією України лише представницьким органом. Оскільки парламент є безпосереднім виразником народного суверенітету, народної волі та інтересів, то крім законодавчої він виконує ще двҐдодаткові функції: 1) установчу; 2)контрольну.

Установча функція законодавчої влади полягає в тому, щ парламент формує або бере участь у формуванні уряду, обира або затверджує на посадах керівників уряду, міністерст відомств, а також інших вищих державних органів. Наприкла Верховна Рада України дає згоду на призначення Прем'єр міністра, Генерального прокурора та інших керівників централ них державних органів. Парламент здійснює контроль за діяльністю підзвітних йом державних органів — уряду, міністерств, відомств (контрольна функція). Так, Верховна Рада згідно з нормами Конституції України здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України. Законодавча влада внаслідок свого представницького манда ту є найбільш політизованим інститутом влади на відміну ві інших гілок влади — виконавчої і судової, відносно яких існу пряма конституційна заборона створення осередків політични партій і політичної активності. Тому не є випадковим, що в орг нах законодавчої влади — парламентах не виключається, а, навпаки, передбачається створення фракцій політичних партій, парламентської більшості, меншості тощо. Виконавча влада —це відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, яка має прерогативу виконувати прийняті парламентом закони та інші рішення.

Виконавча влада здійснюється урядом, який у різних країнах називається по-різному: в США — Адміністрація Президента, в Італії — Рада Міністрів, у Росії — Уряд, в Україні — Кабінет Міністрів. Згідно з Конституцією України вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Очолює Кабінет Міністрів Прем'єр-міністр України. До системи виконавчої влади крім Кабінету Міністрів входять центральні органи виконавчої влади —міністерства, державні комітети та інші відомства, а також місцеві державні адміністрації. Основною функцією виконавчої влади є виконання законів. Окрім того, виконавча влада здійснює функцію підзаконного регулювання суспільних відносин, тобто приймає підзаконні нормативно-правові акти. Наприклад, Кабінет Міністрів України приймає на основі Конституції та законів України постанови. Особливими принципами, на яких здійснюється виконавча влада,є: оперативність; організація на основі адміністративної підлеглості; підзаконність; підзвітність перед представницькими органами. Судова влада — це відокремлена гілка влади, що має виняткові повноваження на здійснення правосуддя. Отже, основною функцією судової влади є здійснення правосуддя. Для функції правосуддя характерні такі важливі ознаки, як виключність та самостійність. Виключність означає, що ніхто, крім судових органів, не має права здійснювати правосуддя. Так, згідно з Конституцією України правосуддя може здійснюватися тільки судом, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Самостійність означає, що суди при здійсненні правосуддя не залежать від будь-яких органів та осіб, мають керуватися тільки законом. Судочинство в Україні здійснюється у формах розгляду 1 вирішення кримінальних, цивільних, а також справ з адміністративних правопорушень (суди загальної юрисдикції), господарських справ (господарські суди), а також прийняття рішень Конституційним Судом України. Найважливіша особливість здійснення діяльності судових органів полягає в суворому додержанні визначеної процесуальним законодавством процедури, яка гарантує демократизм і виваженість правосуддя, обґрунтованість і законність судового рішення. До особливих принципів судочинства належать такі: рівність прав громадян на судовий захист; гласність; рівноправність сторін (наприклад, обвинувачення і захисту); змагальність сторін; обов'язковість судових рішень; оскарження судових рішень (наприклад, вирок суду може бути оскарженим до вищого суду апеляційної або касаційної інстанції). Окрім правосуддя суд у правовій державі здійснює функцію захисту прав і свобод людини і громадянина. Судовий захист прав і свобод людини в умовах формування правової державності має стати основною формою їх юридичного захисту і тому підлягає всебічному розвитку і підтримці.