Ч.1,ч.2 Ст. 124 КУ
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
(Офіційне тлумачення положення частини другої статті 124 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 9-зп від 25.12.97, № 8-рп/2002 від 07.05.2002, № 15-рп/2002 від 09.07.2002, № 3-рп/2012 від 25.01.2012)
Ч.1,ч.2 ст.55КУ.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
(Офіційне тлумачення частини першої статті 55 див. в Рішенні Конституційного Суду № 9-зп від 25.12.97)
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
(Офіційне тлумачення частини другої статті 55 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 6-зп від 25.11.97, № 19-рп/2011 від 14.12.2011)
п. 8 ППВСУ від 1 листопада 1996 р.”Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”.
З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судам розглядають всі спори про захист прав і свобод громадян.
Правові позиції судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України.
Конституційне положення щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини означає насамперед, що провадження в порядку цивільного судочинства здійснюється за всіма вимогами, які не є предметом інших видів судочинства, а також що недодержання існуючого порядку попереднього судового розгляду деяких спорів саме по собі не може бути підставою для позбавлення особи права на судовий захист.
Висновок Конституційного Суду України стосовно необмеженості судової юрисдикції міститься в рішенні у справі за конституційним зверненням жителів м. Жовті Води щодо офіційного тлумачення статтей 55, 64, 124 Конституції України.
Так, суб’єкти права на конституційне звернення в січні 1997 р. звернулися до Жовтоводівського міського суду (Дніпропетровська область) з позовними заявами до Кабінету Міністрів України про виконання зобов’язання за облігаціями Державної цільової безпроцентної позики 1990 р. та відшкодування моральної шкоди.
Ухвалами судді Жовтоводівського міського суду було відмовлено у прийнятті позовних заяв як таких, що не підлягають розгляду в судах відповідно до пункту 1ст.136 ЦПК. Відмова в прийнятті позовних заяв була обґрунтована тим, що визначення порядку, умов викупу та компенсації втрат від знецінення цінних паперів, облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 р. є компетенцією Кабінету Міністрів України і спори з цих питань судам не підвідомчі.
В рішенні по цим справам Конституційний Суд України зазначив, що ч.1 ст.55 Конституції Укоріни треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку і суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене.
Частину 2 ст.124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. До правовідносин, на які поширюється юрисдикція судів, належать також правовідносини, що виникли з факту придбання громадянами України облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 р., щодо яких відповідно до Закону України “Про державні гарантії заощаджень громадян України” від 21.11.1996 р. Україна взяла на себе зобов`язання про компенсацію реальної вартості знецінених державних цінних паперів.
Захист суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів громадян та організацій здійснюється також:
… Конституційним Судом України, Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, третейськими судами, громадськими організаціями, нотаріусом, а в передбачених законом випадках – в адміністративному порядку (статті 16-18 ЦК). Крім того, особа має право на самозахистсвого цивільного права та права іншої особи (ст.19 ЦК).
У випадках, передбачених СК, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування (ч.1 ст. 19 СК).
Трудові спори, крім суду, розглядають комісії по трудових спорах (ч.1 ст. 221 КЗпП).
Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.(ч.1 ст. 158 ЗК- із змінами від 16.10.2012!!!)
Кожний з органів чи посадових осіб можуть захищати тільки ті цивільні права, які віднесені до їх повноважень. Але пріоритет захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави належить судовій формі.
Як раніше вирішувалося питання про розмежування повноважень між судами і іншими органами по захисту цивільних прав?
Питання про розмежування повноважень між судами і іншими органами по захисту цивільних прав раніше вирішувалось інститутом судової підвідомчості, в якому були закріплені загальні правила віднесення до відання суду тих чи інших цивільних справ. Так, відповідно до ст. 24 ЦПК 1963 р. судам були підвідомчі справи по спорах, що виникали з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі був громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів відносилось законом до відання інших органів. Всі інші справи вирішувались іншими органами цивільної юрисдикції.
З прийняттям Конституції України інститут підвідомчості втратив свою функцію,оскільки, виходячи з конституційного положення, статтями 55, 124 Конституції України усяка заінтересована особа має право звернутися до суду за захистом будь-яких порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. На свій розсуд вона може звернутися за захистом своїх прав і до іншого органу цивільної юрисдикції.
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий Дім “Кампус Коттон клаб” щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002.
В рішенні зазначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі необхідно розуміти так, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.
У цьому зв’язку слід зазначити, що інститут підвідомчості за своєю сутнісною природою не відповідав Конституції України, так як вона закріпила необмежену юрисдикцію судів, а конструкція підвідомчості грунтувалась на засадах поділу юрисдикції, коли цивільні справи розглядалися не лише судами але й іншими органами і коли спостерігалося таке явище, як дифузія судової влади оскільки по суті правосудні функції здійснювали не лише судові органи, а сфера повноважень судів була обмежена.
Поняття судової юрисдикції, в тому числі і цивільної юрисдикції, не досить визначено. Це пов’язано перш за все з тим, що в процесуальному законодавстві не міститься легального визначення судової юрисдикції.Більше того,в деяких нормативних актах вона ототожнюється з підвідомчістю(ст.12 ГПК, ст.6 Закону України від 11 травня 2004р.”Про третейські суди”).
Доктринально юрисдикцію слід визначати в контексті сутнісної характеристики судової влади і правосуддя у цивільних справах.
Зміст правосуддя зводиться до визначення відповідного виду і об’єму суб’єктивних прав і юридичних обов'язків осіб при вирішенні цивільної справи судом. При здійсненні правосуддя реалізуються конкретні юрисдикційні повноваження суду. У цьому відношенні можна сказати, що судова юрисдикція являється суттєвою ознакою судової влади. Вона пов'язана з правосуддям і, по суті, є повноваженням по здійсненню правосуддя органами судової влади. Юрисдикція тим самим визначає специфіку судової влади і є її предметною характеристикою на відміну від законодавчої та виконавчої.
Крім того, судова юрисдикція здійснюється за наявності певних умов - наявність спору про право; процесуальна форма вирішення справи; особлива природа рішень суду як органу судової влади.
Юрисдикція тісно пов’язана з компетенцією.
Більш того, інколи юрисдикція та компетенція ототожнюються як в теорії, так і в законодавстві.
Так, глава 2 рзділу 1 називається «цивільна юрисдикція, а ст.15 ЦПК – компетенція судів щодо розгляду цивільних справ.
На погляд викладачів НУ ЮАУ, поняття «юрисдикція» пов’язане з суміжним з ним поняттям “компетенція”, але їх ототожнювати не можна. За своїми суттєвими ознаками юрисдикція характеризує судову владу з точки зору повноважень суду щодо розгляду і вирішення цивільних справ. Що стосується компетенції, то вона є більш широким поняттям.
Деякі автори вважають, що судова компетенція зводиться до правоздатності суду, що вона є умовою, при наявності якої суд може здійснювати свою діяльність. При цьому процесуальна правоздатність суду співпадає з його дієздатністю і виникає одночасно з організацією суду.
З такою думкою погодитись важко, оскільки суд в цьому випадку прирівнюється до положення учасників цивільного процесу.
По-перше, суд є органом судової влади, а інші учасники процесу займають по відношенню до нього підвладне положення.
По-друге, правоздатність визначається як абстрактна можливість мати всі можливі цивільні права і обов’язки. В зв’язку з цим відносно суду слід говорити не про його можливість бути суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин, а про існуючі процесуальні права і обов’язки суду, тобто компетенцію.
Зміст компетенції:
1) Компетенція визначає функції суду при здійсненні правосуддя. В цьому розумінні змістом компетенції суду є здійснення ним правосуддя по цивільним справам. В загальному вигляді така функція проголошена в ст. 124 Конституції України: правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
2) Змістом компетенції суду в цивільному процесі є повноваження суду щодо предметів його ведення, тобто об’єктів, на які поширюється судова влада. Таким об’єктом згідно ст. 124 Конституції України є всі правовідносини, що виникають в державі. По суті це і є предметна юрисдикція (юрисдикційні повноваження суду).
3) В зміст компетенції входить також і метод судової діяльності по реалізації судової влади. Згідно ст.1 ЦПК таким методом є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ у відповідності з законодавтвом про цивільне судочинство. Його конкретний зміст складають численні процесуальні засоби і способи, що містяться в ЦПК і використовуються судом при розгляді справ різних видів судочинства.
Таким чином, на погляд викладачів НУ ЮАУ, компетенція характеризує орган судової влади з точки зору системи його повноважень і ролі як органу правосуддя. Вона складається з функцій суду по здійсненню правосуддя по цивільним та інших справах, предметів юрисдикції і методів здійснення судом своїх функцій.
Отже юрисдикція є елементом компетенції.
У сфері судової юрисдикції виходячи з наявності різних видів судочинства в цілому слід розрізняти:
studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования(0.01 с)...
Так, глава 2 рзділу 1 називається «цивільна юрисдикція, а ст.15 ЦПК – компетенція судів щодо розгляду цивільних справ.
Деякі автори вважають, що судова компетенція зводиться до правоздатності суду, що вона є умовою, при наявності якої суд може здійснювати свою діяльність. При цьому процесуальна правоздатність суду співпадає з його дієздатністю і виникає одночасно з організацією суду.
3) В зміст компетенції входить також і метод судової діяльності по реалізації судової влади. Згідно ст.1 ЦПК таким методом є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ у відповідності з законодавтвом про цивільне судочинство. Його конкретний зміст складають численні процесуальні засоби і способи, що містяться в ЦПК і використовуються судом при розгляді справ різних видів судочинства.
