Принципи аграрного права. 3 страница

До юридичних фактів виникнення правовідносин в сфері товарного сільськогосподарського виробництва належить також закріплення в статуті господарюючого суб’єкта – юридичної особи положення про те, що основним видом діяльності є товарне сільськогосподарське виробництво. Суб’єкти аграрного підприємництва здійснюють свою діяльність на основі статуту, який разом з нормами законодавства визначає правовий статус сільськогосподарських товаровиробників та встановлює правову основу їх господарської діяльності. З точки зору правової природи, статут є локальним нормативним актом [246, с. 24, с. 61]. Загальні вимоги до змісту статуту закріплено в ч. 4 ст. 57 Господарського кодексу України. Спеціальними правовими нормами (ст. 4 Закону України «Про господарські товариства», ст. 4 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», ст. 7 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство») визначено зміст статуту окремих сільськогосподарських товаровиробників. Відповідно до чинного законодавства, у статуті окремим розділом визначаються предмет та цілі діяльності суб’єкта аграрного підприємництва. Типових статутів для сільськогосподарських підприємств не розроблено, на практиці [247, с. 399, с. 415, с. 433, с. 451], як правило, у даному розділі зазначається, що предметом діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції, переробка і реалізація виробленої продукції, надання всіх послуг та виконання всіх видів діяльності, безпосередньо пов’язаних з вищенаведеним переліком предмету діяльності підприємства та проведення іншої господарської, комерційної та фінансової діяльності, що не заборонена відповідно до чинного законодавства України. Тобто, основною статутною діяльністю господарюючих суб’єктів виступає ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Закріплення в статуті господарюючого суб’єкта положення про те, що основним видом діяльності є товарне сільськогосподарське виробництво має важливе юридичне значення: по-перше, це є основним критерієм для віднесення підприємств до категорії сільськогосподарських, виникнення спеціальної правосуб’єктності та поширення на них дії законодавчих актів, які регулюють спеціальний режим оподаткування, кредитування, страхування, застосування інших заходів державно-правового стимулювання, відновлення платоспроможності у разі банкрутства тощо; по-друге, є підставою для набуття права власності та права користування на земельні ділянки сільськогосподарського призначення (виникнення земельної правосуб’єктності) та окремі види майна.

Зокрема, відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р. земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва передаються у власність лише сільськогосподарським підприємствам. Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у разі продажу об’єктів нерухомості, які використовуються з метою сільськогосподарського виробництва та є у власності сільськогосподарського підприємства, що визнано банкрутом, за інших рівних умов переважне право на придбання зазначених об’єктів належить сільськогосподарським підприємствам і фермерським господарствам, розташованим у даній місцевості.

До підстав виникнення правовідносин в сфері товарного сільськогосподарського виробництва належить також набуття господарюючим суб’єктом земельної ділянки на праві власності або користування. Порядок набуття земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва визначено Земельним кодексом України, Законами України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток паїв» від 5 червня 2003 р. [228], «Про оренду землі» від 2 жовтня 2003 р. [227 ], «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. [ 226 ], іншими нормативно-правовими актами.

Ведення товарного сільськогосподарського виробництва переважно здійснюється на земельних ділянках сільськогосподарського призначення, але законодавство не містить заборон щодо здійснення цього виду діяльності і на земельних ділянках іншого цільового призначення. Зокрема, відповідно до статей 72 та 73 Лісового кодексу України [248] на землях лісогосподарського призначення можуть здійснюватись побічні лісові користування (заготівля сіна, випасання худоби, розміщення пасік, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин та ін.) та заготівля другорядних лісових матеріалів (деревних соків).

Відповідно до ст. 59 Земельного кодексу України та ст. 51 Водного кодексу України для виробництва сільськогосподарської продукції сільськогосподарським товаровиробникам можуть надаватись у користування на умовах оренди водні об’єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення. Площа земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) включаються до об’єкту оподаткування при сплаті фіксованого сільськогосподарського податку [231].

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» від 27 листопада 2003 р. [249] військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Окремі положення законодавства про товарне сільськогосподарське виробництво можуть застосовуватись до виробництва сільськогосподарської продукції (за умови наступної обов’язкової реалізації її надлишків) на землях житлової та громадської забудови і землях рекреаційного призначення, зокрема, на земельних ділянках, наданих для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянках) та дачного будівництва. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р. [250] не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу доходи від продажу сільськогосподарської продукції, вирощеної (виробленої): на земельних ділянках, наданих для ведення особистого селянського господарства, якщо їх розмір не було збільшено у результаті отриманої в натурі (на місцевості) земельної частки (паю); на земельних ділянках, наданих для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянках); на земельних ділянках, наданих для ведення садівництва та індивідуального дачного будівництва [251].

Залежно від конкретного виду товарного сільськогосподарського виробництва до підстав виникнення правовідносин в сфері товарного сільськогосподарського виробництва належать такі юридичні факти як отримання ліцензії на здійснення окремих видів сільськогосподарської діяльності [160], отримання патенту [252, с. 144-157], реєстрація пасіки [115], проходження атестації та отримання паспорту на реалізацію насіння і садивного матеріалу [117] та ін.

До підстав зміни правовідносин в сфері товарного сільськогосподарського виробництва можна віднести внесення змін до статуту в частині зміни напряму товарного сільськогосподарського виробництва (спеціалізації).

Підставами припинення правовідносин в сфері товарного сільськогосподарського виробництва є припинення сільськогосподарського товаровиробника внаслідок добровільної ліквідації або банкрутства, припинення права власності та користування земельною ділянкою, закінчення дії ліцензії або інших документів дозвільного характеру, заборона провадження окремих видів діяльності та ін.

Товарність як економічна і юридична ознака сільськогосподарської діяльності є визначальним чинником для закріплення у законодавстві суб’єктного складу суспільних відносин, що виникають у сфері сільськогосподарського виробництва. При цьому саме права та обов’язки суб’єктів господарювання щодо ведення товарного сільськогосподарського виробництва становлять основу їх спеціальної правосуб’єктності.

19. Правосуб'єктність громадян - як суб'єктів аграрних правовідносин.

У суспільні відносини, врегульовані нормами аграрного права, можуть вступати як окремі працівники (фізичні особи), так і колективні утворення (юридичні особи) всіх форм власності і господарювання за умови, що вони мають такі ознаки, передбачені законом, як суб'єктивні права і юридичні обов'язки.
Ці суб'єкти за законом наділені правоздатністю і дієздатністю, а також спеціальними властивостями, юридичне закріпленими базовим положенням (правовим статусом), що дає їм можливість брати участь у конкретних правовідносинах, серед яких одними з найважливіших є відносини у сфері праці.
Правовий статус - це правове положення фізичної або ж юридичної особи, яке визначається обсягом прав, обов'язків і законних інтересів, гарантованих державою і охоронюваних законом за суб'єктами суспільних відносин, в тому числі й аграрних. Отже: правовий статус сільськогосподарського працівника — це правове положення фізичної або ж юридичної правосуб'єктної особи, зайнятої в сільськогосподарському виробництві, яка має системно впорядковану сукупність реальних прав, обов'язків та інтересів, закріплених У чинному законодавстві, гарантованих державою і особистою відповідальністю працівника перед законом, суспільством і трудовим колективом.
Основні права, свободи і інтереси громадян України знайшли своє відображення в Конституції України.
Права, свободи і обов'язки, закріплені в Конституцією Україні (ст. 3), становлять основу правового положення всіх громадян України і є єдиними для всіх трудівників держави, в тому числі і для сільськогосподарських працівників. Положення цієї статті деталізуються і розвиваються в наступних її розділах і статтях.
У розділі 2 Конституції України накреслено систему особистих, соціально-економічних та політичних прав людини. Права і свободи людини проголошуються невідчуженими, непорушними, забороняється скасування будь-яких конституційних прав, а також їх звуження (статті 21, 22).
В Основному законі України знайшло закріплення гарантоване право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою у відповідності з законом. Таким чином, сільськогосподарські виробники вперше в українському конституційному будівництві набули право приватної власності на землю (ст. 14).
З метою розвитку ринкових відносин у статтях 41, 42 Конституції закріплюється право людини на приватну власність, фіксується право на не заборонену законом підприємницьку діяльність. Право приватної власності проголошується непорушним. Встановлюється неприпустимість примусового відчудження об'єктів права приватної власності за винятком випадків їх відчуження за рішенням суду.
Відповідно до ст. 43 Конституції кожен громадянин має право на працю, вільний вибір професії та роду трудової діяльності, заробляти працею собі на життя. Забороняється використання примусової праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Конституція передбачає закріплення властивих усім демократичним конституціям таких прав, як право на страйк, відпочинок, соціальний захист, житло, охорону здоров'я, результати своєї інтелектуальної діяльності і т. ін.
Звичайно, в нинішніх умовах не всі ці права можуть бути реалізовані однаковою мірою громадянами України, в тому числі і сільськогосподарськими працівниками. Відсутність необхідної кількості бюджетних коштів і падіння виробництва звужує можливості по належному забезпеченню прав людини у сфері працевлаштування, організації відпочинку, соціального захисту, будівництва житла, наукових досліджень, охорони здоров'я тощо.
Конституційні права і свободи громадян здійснюються в нерозривній єдності з їх обов'язками. Згідно зі ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а відповідно до ст. 68 Основного Закону кожен зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Закріплені в Конституції права та обов'язки громадян знаходять подальше відображення, розвиток і конкретизацію в трудовому, господарському, цивільному, земельному, адміністративному та іншому галузевому законодавстві.
Так, трудовим законодавством усім сільськогосподарським працівникам гарантується: право на вільний вибір виду діяльності, певна тривалість робочого часу і відпочинку; належні умови і охорона праці; на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Кодексом законів про працю України передбачені і обов'язки: виконання установлених норм виробітку, дотримання правил санітарії та безпеки праці, правил внутрішнього трудового розпорядку і т. ін.
Земельним кодексом та цивільним законодавством конкретизуються правові гарантії приватної власності на землю та майно громадян.
Подальшу деталізацію і розвиток права, обов'язки та законні інтереси, які становлять правовий статус сільськогосподарських працівників, знаходять у локальних правових актах. Так, сільськогосподарські товаровиробники розробляють і приймають свої статути, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про нормування та оплату праці, укладають колективні договори та ін. Це дозволяє врахувати і нормативне закріпити особливості і специфіку умов праці механізаторів, працівників тваринництва і Рослинництва, спеціалістів сільського господарства, керівників сільськогосподарських підприємств, їх виробничих та інших підрозділів, а також інших посадових осіб.

20. Правосуб'єктність кооперативних сільськогосподарських підприємств.

Выделяют: производственные кооперативы кот осущ свою деятельность на основах предпринимательства с целью получения дохода; обслуживающие их деятельность направлены на обслуживание с\х и др производства участников кооперации. В соответствии со ст 20 ЗУ «О с\х кооперации» кооператив явл собственником строений, денег, имущ взносов его членов, изготавливаемой им продукции, доходов, полученых от реализации продукции, продуктовой и другой деятельности предусмотренной статутом кооператива. Члены кооператива в качестве паевого взноса могут передавать ему зем участок. Имущ кооператива делится на паевой и нераздельный фонд и имеет свой пр режим. Законы о кооперативных с\х предприятиях устанавливают пр самоуправления орг управления и их компетенцию что явл составляющей правосубъектности. Управленческая правосуб этих предприятий состоит в создании и участии представителей этих предприятий в работе представительских орг управления коллективными с\х предприятиями со стороны Всеукраинского совета представителей коллективных с\х предприятий. Существенную правосуб кооперативных с\х предприятий составляют трудовые правоотношения. Это отношения по организации труда, придерживания членами кооперативов своих трудовых пр и обязат, что охватывается понятием трудовой дисциплины, соблюдение предприятием обязанностей по обеспечению охраны здоровья и возмещение вреда, причиненного работнику при исполнении работы. Трудовыми также явл отношения кот возникают в случае совершения работником дисциплинарного проступка и наступления дисциплинарной отв-ти. Осн пр членов кооператива: участие в управлении делами кооператива, пр голоса на общих собраниях, пр выбирать и быть выбранным в орг управления кооперативом; пользование услугами кооператива; получение кооперативных выплат; части дохода на пай; получение пая в случае выхода из кооператива. Основными обязанностями членов кооператива явл соблюдение устава и исполнение реш общих сборов и правления кооператива.

21. Правосуб'єктність аграрних підприємств корпоративного типу.

Залежно від організаційно-правових форм суб'єкти аграрного права розмежовуються на дві групи: підприємства кооперативного та підприємства корпоративного типу.

Аграрні підприємства кооперативного і корпоративного типу мають як спільні риси, так і відмінні. Спільними їхніми рисами є те, що це — юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність і дієздатність, можуть набувати прав та юридичних обов'язків, бути позивачами і відповідачами в суді. Особливість аграрних підприємств кооперативного типу полягає в тому, що вони, передусім, об'єднують трудову діяльність, тобто кожен член такого підприємства повинен особисто в ньому працювати. Всі члени такого підприємства мають право брати участь в управлінні діяльністю підприємства (за принципом: один член кооперативу - один голос). Від кожного працівника такого підприємства залежить застосування заходів заохочення і стягнення. Це і відрізняє риси підприємства кооперативного типу від підприємств корпоративного типу.

Фізичні та юридичні особи, які беруть участь у діяльності сільськогосподарського товариства, повинні обов'язково зробити особистий майновий внесок у статутний фонд товариства. Внесками учасників можуть бути не тільки грошові кошти, а й будинки, обладнання, цінні папери, право на користування природними ресурсами, а також право на інтелектуальну власність людини. Цим аграрні підприємства корпоративного типу відрізняються від підприємств кооперативного типу.

Суттєвою особливістю правосуб'єктності підприємств корпоративного типу є те, що вони насамперед об'єднують капітал, а не свою трудову участь.

Господарські товариства створюються на основі укладення установчого договору, який має вирішальне значення для учасників такого підприємства у зв'язку з тим, що установчий договір регламентує відносини між учасниками господарського товариства залежно від їх частки у статутному фонді підприємства. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» вони виступають власниками переданого їм майна, учасниками виробленої продукції, отриманих прибутків.

22. Особливості правового статусу аграрних підприємств, заснованих на державній формі власності.

Гос с\х предприятия єто такие предприятия кот не явл собственниками закрепленного за ним имущества. Оно пребывает в гос собственности и предоставляется им на пр. полного хоз ведения или оперативного управления не только для производства важних видов с\х продукции но и спец видов растений. Гос как собственик имущества сохраняет за собой пр. реш таких вопросов как: пр. создания, реорганизации и ликвидации предприятий, определения их специализации, осуществления контроля за целевым использованием имущества, получением части дохода. Одновременно имея такие полномочия гос и ее орг. Не вправе вмешиваться в хоз деятельность кот не противоречит закону предмету и целям деятельности этих предприятий. С учетом специализации природноклиматических и др. условий они самостоятельно определяют внутрихоз производственную структуру. По согласованию с координационными и регулирующими отраслевыми орг. гос предприятия имеют пр. брать участие в различных научно-производственных объединениях акционерных и др. хоз обществах, кооперативах. Предприятия основанные на пр. полного хоз ведения имеют пр. самостоятельно регулировать режим труда и отдыха, устанавливать их продолжительность, разрабатывать и приманять формы и системы оплаты труда в соответствии с конкретным производством. Лица кот работают в гос с\х предприятиях по соц. состоянию явл работниками и служащими, их пр. статус определяется такими н\пр\а: «Об оплате труда», «Об от пусках», «О страховании». Юр пр., обязаности и законне интересы работников составляют основу пр. статуса работников с\х предприятий. Они владеют всеми трудовими пр. и обяз предусмотренными КС.

23. Особливості правосуб'єктності міжгосподарських підприємств і об'єднань (агропромислових, агроторгівельних та інших об'єднань, комбінатів).

В соответствии с ХК, «о коллективном с\х предприятии», «О с\х», все суб агр предпринимательства имеют пр на добровольных основах объединять свою производственную, научную, коммерческую и др виды деятельности, если это не противоречит антимонопольному законодательству. Они могут объединяться в союзы, быть основателями акционерных обществ кот действуют на основе своих статутов. Фермерские хоз имеют пр быть основателями или членами ассоциаций, консорциумов, корпораций, акционерных общ, кооперативов, совместных предприятий по производству переработки и реализации с\х продукции кот обслуживают агропромышленные комплексы, а также не с\х предприятий и организаций, в том числе с участием иноземных партнеров, брать участие в создании или быть членом комерцбанков. Ассоциация – договорное объединение, созданное в целях постоянной координации хоз деятельности объединившихся предприятий путем централизации одной или нескольких производственных и управленческих функций, развития специализации и кооперации производства для удовлетворения хоз потребностей участников ассоциации. В уставе ассоциации должно быть указано что она явл хоз ассоциацией. Она не имеет пр вмешиваться в хоз деят предприятий – участников ассоциаций. По реш участников ассоциация может быть уполномочена представлять их интересы в отношениях с орг власти. Корпорацией признается договорное объединение созданное на основе сочетания производственных, научных и коммерческих интересов объединившихся предприятий с делегированием ими отдельных полномочий централизованного регулирования деятельности каждого из участников органам управления корпорации. Консорциум – временное уставное объединение предприятий для достижения его участниками определенной общей хоз цели. Консорциум использует средства кот его наделяют участники, выделенные на финансирование соответствующей программы, а также средства поступающие из др источников в порядке определенном его уставом. Концерном признается уставное объединение предприятий, а также др организаций на основе их финансовой зависимости от одного или группы участников объединения с централизацией функций научно технического и производственного развития инвестиционной, финансовой, внешнеэкономической и др деятельности. Участники концерна наделяют его частью своих полномочий в том числе пр представлять их интересы в отношениях с орг власти, др предприятиями и организациями. Участники концерна не могут быть одновременно участниками др концерна. Предприятие – участник имеет пр: добровольно выйти из объединения на условиях и в порядке определенных учредительным договором или уставом хоз объединения; быть членом др объединений предприятий если законом учредительным дог либо уставом хоз объединения не установлено иное; получать от хоз объединения в установленном порядке информацию связанную с интересами предприятия; получать часть прибыли от деятельности хоз объединения в соответствии с его уставом.

24. Правові підстави і особливості правового регулювання реорганізації та ліквідації суб'єктів аграрного підприємництва.

Суб'єкт агарного господарювання може бути утворений за рі­шенням власника майна або уповноваженого ним органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого суб'єкта господарювання. Створення суб'єкта аграрного господарювання здійснюється на підставі установчих документів, які розробляються і підписуються всіма його учасниками, якщо чинним законодавст­вом не встановлений інший порядок їх затвердження. Суб'єкт гос­подарювання створений однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Статут затверджується власником майна суб'єкта господарювання чи його представниками, органа­ми або іншими суб'єктами. Суб'єкт аграрного господарювання вважається створеним з дня його державної реєстрації. Виняток становлять лише особисті се­лянські господарства, які не є суб'єктами підприємницької діяль­ності й підлягають державному обліку тільки за місцем їх розташу­вання. Діяльність незареєстрованого суб'єкта аграрного господарюван­ня, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету Ук­раїни у встановленому законом порядку. Перереєстрація сільськогосподарського підприємства прова­диться в разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або його най­менування і здійснюється в порядку, встановленому для його реєс­трації. Скасування державної реєстрації суб'єкта аграр­ного господарювання здійснюється за його особистою заявою, а та­кож на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим доку­ментам, або в інших випадках, передбачених чинним законодавст­вом. Підприємство вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис робиться після затвер­дження ліквідаційного балансу. Суб'єкт аграрного господарювання ліквідується: за рішенням його учасників або органу, уповноваженого на це установчими документами юридичної особи, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших ви­падках, передбачених установчими документами; у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків передбачених чинним законодавством; за рішенням суду про визнання ним недійсною державної ре­єстрації юридичної особи через допущені при її створенні пору­шення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встанов­лених законом. Особливості ліквідації: По-перше, в разі продажу об'єктів нерухомості, які використо­вуються з метою с\г виробництва та є у влас­ності с\г підприємства, що визнано банкру­том, за інших рівних умов переважне право на придбання зазначе­них об'єктів належить сільськогосподарським підприємствам і фер­мерським господарствам, розташованим у даній місцевості. По-друге, в разі ліквідації с\г підприємства у зв'язку з визнанням його банкрутом звернення стягнення на зе­мельні ділянки, призначені для ведення товарного с\г виробництва, допускається у випадках, коли у цього під­приємства відсутнє інше майно, на яке може бу­ти звернене стягнення, якщо інше не запропоновано власником зе­мельної ділянки. По-третє, при введенні процедури розпорядження майном борж­ника аналіз фінансового становища с\г,підпри­ємства повинен здійснюватися з урахуванням сезонності с\г виробництва та його залежності від природно-кліма­тичних умов, а також можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів, які можуть бути одержані с\г підприємством після закінчення відповідного періоду сільськогоспо­дарських робіт. По-четверте, рішення про звернення з клопотанням до гос­подарського суду про санацію с\г підпри­ємств приймається комітетом кредиторів за участю представни­ка органу місцевого самоврядування відповідної територіальної громади. По-п'яте, санація с\г підприємства вво­диться на строк до закінчення відповідного періоду с\г робіт з урахуванням часу, потрібного для реалізації виро­щеної с\г продук­ції. Зазначений строк не може перевищувати 15 місяців.

25. Загальна характеристика правового регулювання ринкових перетворень на селі.

1. Загальні питання ринкових перетворень на селі

. Ринкові перетворення й аграрна реформа започатковані у зв'язку з тим, що стара радянська адміністративно-командна система господарювання показала свою неефективність. Більшість колгоспів і радгоспів, утворених у ході насильницької колективізації, були збитковими. У них впроваджувався позаекономічний примус до праці, відновлювалися феодальні методи експлуатації селян. Практикувався механізм "ножиць цін", тобто завищення цін на продукцію промисловості та заниження — на сільськогосподарську, що призвело до зубожіння села. Внаслідок такого пограбування зростало відчуження селян від землі та інших засобів виробництва, втрачалися стимули до праці, сільське господарство значно відставало від передових аграрних технологій розвинених країн, що робило його щораз менш ефективним.

Ринкова економіка або ринкове господарство згідно з теорією Адама Сміта — це лад, в якому відбувається вільна гра ринкових сил.

Проблемою України під час переходу до ринкових методів господарювання є нерозуміння кінцевої моделі, на досягнення якої спрямовані ринкові перетворення. На початку реформ держава припустилася істотної помилки, зруйнувавши централізовану планову систему господарювання, сподіваючись на формування класичної ринкової економіки за теорією А. Сміта. При цьому не було єдиної програми чи концепції таких перетворень. Відсутність навчання керівництва підприємств і населення основам господарювання в нових умовах призвело до спаду виробництва й затяжної економічної кризи

Зрештою з'ясувалося, що обійтися без державного регулювання ринкової економіки не можна. Згідно з Основними засадами і напрямами становлення економіки України в кризовий період, схваленими постановою Верховної Ради України від 15 червня 1994 р., курс було взято на формування змішаної системи господарювання: поєднання державного регулювання з приватною ініціативою.

Для переходу на нові методи господарювання на селі потрібно було здійснити приватизацію державної власності на засоби сільськогосподарського виробництва, в тому числі на землю, створення необхідних господарських і правових умов становлення й розвитку приватних господарств, зокрема формування інфраструктури аграрного ринку, а також навчання селян господарюванню в нових умовах.