Принципи аграрного права. 2 страница

15. Поняття, види та особливості внутрішніх аграрних відносин.

Внутрішні аграрні правовідносини являють собою правовідносини, засновані на членстві в сільськогосподарському кооперативі, у родині, що провадить фермерське або особисте селянське господарство, а також на трудовому договорі в державній або іншій формах організації сільськогосподарського виробництва, що складаються в процесі виробничо-господарської діяльності. Внутрішні відносини між учасниками і товариством з обмеженою відповідальністю являють собою відносини зі внесення майнових внесків, а в акціонерному товаристві — з придбання акцій. Аграрні відносини всередині сільськогосподарської організації виникають не тільки між підприємством і його членами чи працівниками, але й між підприємством та його структурними (виробничими) підрозділами.
За своїм змістом внутрішні аграрні правовідносини є сукупністю взаємних суб'єктивних прав та обов'язків їхніх учасників, реалізованих у ході провадження сільськогосподарського виробництва. Специфіка сільськогосподарської діяльності визначається насамперед особливостями використання землі й праці на ній, що зумовлює відокремлення земельних і трудових правовідносин.
Серед земельних відносин розрізняють відносини земельної власності й відносини в сфері використання землі. Останні у свою чергу поділяються на відносини сільськогосподарського й несільськогосподарського землекористування. При цьому до предмета аграрного права належать лише земельні відносини в сфері сільськогосподарського землекористування. Подальша класифікація земельних відносин визначається по суб'єктах сільськогосподарського землекористування.
Трудові відносини за своїм характером і змістом поділяються на: відносини у сфері організації праці; відносини з дотримання дисципліни праці; відносини у сфері оплати праці; відносини у сфері охорони праці та дотримання техніки безпеки й виробничої санітарії. Усі ці відносини ґрунтуються або на трудовому договорі й регулюються нормами трудового права, або на членстві в сільськогосподарських кооперативах. Специфіка ж цих відносин визначається нормами аграрного права.
На відміну від земельних і трудових відносин, які визначають специфіку внутрішніх аграрних правовідносин, майнові відносини є основою внутрішніх правовідносин. їх поділяють на: відносини власності в сільськогосподарському виробництві в процесі володіння, користування і внутрішньогосподарського розпорядження об'єктами цієї власності; відносини, що складаються між сільськогосподарськими підприємствами та їх внутрішніми виробничими підрозділами; деліктні внутрішні майнові відносини. Основну частину майнових відносин сільськогосподарських товаровиробників становлять правовідносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, яке належить їм на праві власності.
Важливу роль у внутрішніх аграрних правовідносинах відіграють організаційно-управлінські відносини сільськогосподарських організацій. З розширенням легальних організаційно-правових форм господарювання ці відносини набувають нового змісту. Так, залежно від обраної форми господарювання розмежовуються зміст і форми управлінських відносин. Згідно зі ст. 13 Закону України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію" вищим органом управління кооперативом є загальні збори його членів. У кооперативі з числом не менше 50 членів може бути створена спостережна рада, що контролює діяльність виконавчих органів кооперативу. Виконавчими органами кооперативу є правління та його голова. Вони здійснюють поточне керівництво діяльністю кооперативу і підзвітні спостережній раді й загальним зборам членів кооперативу.
Інтереси фермерського господарства перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями представляє голова господарства. Він має право письмово доручити виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом (ст. 4 Закону України від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство").
Загальні принципи організації та управління іншими, крім сільськогосподарських кооперативів і фермерських господарств, суб'єктами сільськогосподарського виробництва регламентуються відповідним законодавством України (ЦК, ГК, Закон України від 15 травня 2003 р. "Про особисте селянське господарство" тощо).

16. Поняття та види зовнішніх аграрних виробничих правовідносин.

Зовнішні аграрні правовідносини є певною сукупністю відносин сільськогосподарських організацій, їх об'єднань та інших учасників сільськогосподарського виробництва між собою, а також з іншими підприємствами, організаціями, громадянами і відповідними державними органами управління. Зовнішні відносини сільськогосподарських організацій і підприємців регулюються, насамперед, нормами традиційних галузей права — цивільного, земельного, адміністративного й фінансового, а всі разом і нормами аграрного права.
Зовнішні аграрні відносини поділяються на: відносини в сфері здійснення права власності на рухоме і нерухоме майно, яке належить учасникам сільськогосподарського виробництва; договірні відносини; податкові відносини; деліктні відносини.
Основну частину зовнішніх аграрних правовідносин становлять відносини в сфері здійснення права власності. Власник на свій розсуд здійснює зі своїм майном будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству і не порушують права й законні інтереси інших осіб.
В умовах переходу до ринкових відносин значно зростає роль договірних відносин у сільському господарстві. До зовнішніх аграрних договірних відносин належать ті сільськогосподарські договори, що зумовлені специфікою сільського господарства, юридично відображають і закріплюють її. Це договори оренди землі, оренди майнового і земельного паїв, державної закупівлі й постачання сільськогосподарської продукції, на агрохімічне обслуговування, на використання меліоративних земель тощо.
Певне значення має група податкових і прирівняних до них відносин, що за своєю природою носять владно-організаційний характер. До таких належать, зокрема, стягнення плати за землю сільськогосподарських товаровиробників у формах земельного податку чи орендної плати.
Зовнішні деліктні майнові правовідносини сільськогосподарських організацій та інших учасників сільськогосподарського виробництва, що виникають внаслідок заподіяння їм збитків третіми особами, є звичайними цивільно-правовими відносинами, і відповідальність тут настає на підставі загальних норм цивільного законодавства щодо заподіяння шкоди.

17. Поняття, особливості і класифікація суб'єктів аграрного права.

У теорії держави і права під суб'єктами права маються на увазі індивіди або організації, які на підставі юридичних норм можуть бути учасниками правовідносин, тобто носіями суб'єктивних прав та обов'язків.
Суб'єктами аграрного права є й державні органи, до компетенції яких належить регулювання сільського господарства в Україні, юридичні особи всіх форм власності, громадяни (іноземні громадяни) та особи без громадянства, що господарюють на землі, а також займаються виробництвом, переробкою, реалізацією сільськогосподарської продукції та обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників.
Суб'єктів аграрного права можна умовно поділити на суб'єктів організаційно-господарських повноважень у сфері управління господарською діяльністю та суб'єктів господарювання.
До першої групи належать органи державної влади та місцевого самоврядування, які безпосередньо (наприклад, Міністерство аграрної політики України) або опосередковано (наприклад, Кабінет Міністрів України) здійснюють управлінські та організаційно-господарські функції в аграрному секторі економіки України.
Друга група представлена суб'єктами аграрного господарювання, тобто аграрними формуваннями всіх форм власності та громадянами-підприємцями, які безпосередньо вирощують і виробляють сільськогосподарську продукцію (сільськогосподарські товаровиробники), юридичними особами та підприємцями, що забезпечують діяльність сільськогосподарських товаровиробників, а також різними фінансово-кредитними, страховими та посередницькими структурами, які надають свої послуги сільськогосподарським товаровиробникам.
Окрему групу суб'єктів аграрного права становлять фізичні особи, які господарюють на землі для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції. Такі суб'єкти здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи і не ставлять за мету отримання прибутку (наприклад, особисті селянські господарства).
Суб'єктів аграрного господарювання можна класифікувати за різними критеріями, зокрема за порядком створення, спеціальною правоздатністю та функціями, способом утворення (заснування) та формування статутного фонду, суб'єктним складом, організаційно-правовою формою та ін.
За порядком створення всі суб'єкти аграрного господарювання поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Відповідно до ст. 81 ЦК, юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Прикладом юридичної особи публічного права в аграрному секторі економіки є Державна акціонерна компанія "Хліб України", яка створена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 1 ООО "Про утворення Державної акціонерної компанії "Хліб України". Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК.
За особливостями правоздатності та виконуваними функціями, суб'єкти аграрного господарювання поділяються на 3 групи. До першої належать засновані на приватній, державній та комунальній формах власності юридичні особи або інші підприємницькі структури, які не мають статусу юридичної особи, головним предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства й сировини. Ці аграрні формування називаються сільськогосподарськими товаровиробниками. Згідно зі ст. 1 Закону України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію" (в редакції Закону від 2 листопада 2000 р.) та ч. 1 ст. 44 Закону України від 14 травня 1992 р. "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.), головна особливість (кваліфікуюча ознака) сільськогосподарських товаровиробників полягає в тому, що валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік, повинен перевищувати 50% загальної суми валового доходу.
Друга група представлена підприємницькими структурами, діяльність яких заснована на різних формах власності та організаційно-правових формах, а правосуб'єктність і статутна діяльність спрямовані на забезпечення сучасної виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників. До цієї групи належать суб'єкти господарювання, предметом статутної діяльності яких є виконання робіт з агрохімічного, меліоративного, гідромеліоративного, технічного та іншого забезпечення діяльності виробників сільськогосподарської товарної продукції.
До третьої групи належать підприємницькі структури, право-суб'єктність і статутна діяльність яких спрямована на надання різноманітних фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посередницьких та інших послуг для забезпечення підприємницької діяльності сільськогосподарських товаровиробників. До цієї групи належать банки, кредитні спілки, біржі, страхові компанії, аграрні холдінги тощо.
Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду, суб'єкти аграрного господарювання поділяються на унітарні та корпоративні підприємства.
Згідно зі ст. 63 ГК, унітарне підприємство створюється одним засновником, який надає потрібне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
Корпоративне сільськогосподарське підприємство утворюється, як правило, 2 або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є сільськогосподарські кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, зокрема засновані на приватній власності 2 або більше осіб. Отже, унітарним є, наприклад, фермерське господарство, створене одним громадянином, а корпоративним — фермерське господарство, засноване кількома громадянами.
Найпоширенішою є також класифікація суб'єктів аграрного господарювання залежно від їх організаційно-правових форм. За цим критерієм їх поділяють на сільськогосподарські підприємства, кооперативи, господарські товариства та фермерські господарства. Слід зазначити, що відповідно до норм чинного законодавства, зокрема ст. 63 ГК, сільськогосподарські кооперативи, господарські товариства та фермерські господарства охоплює загальне поняття "підприємство". Однак наявність в аграрному секторі економіки таких суб'єктів господарювання, як державні (комунальні) та приватні сільськогосподарські підприємства зумовлює потребу окремого визначення поняття "сільськогосподарське підприємство".
Отже, сільськогосподарські підприємства є самостійними суб'єктами господарювання, створеними компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, чи іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб систематичним здійсненням виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в аграрному секторі економіки в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", сільськогосподарським кооперативом є юридична особа, створена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.
Основними кваліфікуючими ознаками сільськогосподарських кооперативів є:
- недержавна форма власності;
- відносини членства;
- управлінські функції здійснюються членами кооперативу за принципом: "один член — один голос";
- особиста трудова участь членів у спільній виробничій або іншій господарській діяльності в аграрному секторі;
- об'єднання членами своїх майнових пайових внесків;
- наявність інституту кооперативних виплат і виплат на паї та ін.
До кооперативних форм виробництва сільськогосподарської продукції також належать: колективні сільськогосподарські підприємства (КСП)***, фермерські господарства (ФХ), їх об'єднання тощо.
Діяльність сільськогосподарських кооперативів регулюється ЦК, ГК, законами України від 7 лютого 1991 р. "Про власність"1, від 10 липня 2003 р. "Про кооперацію"1, "Про сільськогосподарську кооперацію", від 14 лютого 1992 р. "Про колективне сільськогосподарське підприємство"2 та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство"3, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, згідно із законом.
Порівняно із сільськогосподарськими кооперативами особливість фермерських господарств полягає у таких головних ознаках:
- членство засноване виключно на родинних та/або сімейних зв'язках;
- спільна сумісна власність членів господарства на його майно (якщо інше не обумовлено в договорі між ними);
- можливість створення господарства однією особою;
- право на створення такого господарства має виключно дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, має відповідну кваліфікацію та пройшов конкурсний відбір тощо.
Діяльність фермерських господарств регулюється ЦК, ГК та ЗК України, законами "Про власність"4, від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство" та ін.
Господарськими товариствами є підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна та участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У сфері сільськогосподарського виробництва діють переважно акціонерні товариства закритого та відкритого типів (ЗАТ та ВАТ) і товариства з обмеженою відповідальністю (TOB).
Основними кваліфікуючими ознаками господарських товариств є:
- недержавна або державна форми власності;
- відносини участі (інвестування);
- обов'язкове об'єднання учасниками (акціонерами) своїх капіталів (майнових внесків);
- необов'язковість особистої трудової участі акціонерів (учасників) у діяльності господарського товариства;
- управління й контроль, який здійснюється учасниками (акціонерами), залежить від розміру їх частки у статутному фонді товариства;
- наявність інституту права на дивіденди та ін.
Діяльність господарських товариств в аграрному секторі економіки регулюється ЦК, ГК, законами "Про власність", від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства" та ін.
ГК дає класифікацію підприємств за таким критерієм, як кількість працюючих та обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік. Відповідно до ч. 7 ст. 63 ГК, за цим критерієм сільськогосподарські підприємства можуть належати до малих, середніх або великих підприємств.
Малими (незалежно від форми власності) є сільськогосподарські підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Великими сільськогосподарськими підприємствами є підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1 тис. осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Всі інші підприємства вважаються середніми

18. Законодавче визначення поняття сільськогосподарського товаровиробника,

Становлення нових організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі, зміна соціальних, економічних і правових умов їх діяльності, значне збільшення структури сільськогосподарського виробництва зумовлюють потребу у ґрунтовному, всебічному дослідженні правових питань розвитку товарного сільськогосподарського виробництва з метою підвищення його ефективності.

Незважаючи на велике значення товарного сільськогосподарського виробництва для гарантування продовольчої безпеки держави, залишаються законодавчо не визначеними поняття товарного сільськогосподарського виробництва, принципи ведення цього виду діяльності, особливості суб’єктного складу, гарантії ведення товарного сільськогосподарського виробництва тощо. В чинному законодавстві для означення діяльності господарюючих суб’єктів поряд з терміном «товарне сільськогосподарське виробництво» [225-229; 155]³ вживаються такі поняття як «підприємницька діяльність», «діяльність по виготовленню товарної сільськогосподарської продукції[230-232]⁴«, «виробничо-господарська діяльність» тощо. Визначення цих термінів в законодавстві відсутнє. Недостатньо досліджені ці питання аграрно-правовою наукою.

Відсутність чіткого законодавчого визначення поняття товарного сільськогосподарського виробництва та недостатнє дослідження зазначених питань в юридичній літературі зумовлюють необхідність з’ясування істотних ознак та формулювання на їх основі поняття товарного сільськогосподарського виробництва. Адже до того часу поки немає наукового визначення того чи іншого терміна, нема й чіткого розуміння його сутності, відсутній критерій розрізнення одних предметів від інших [233, с. 66].

Поняття «виробництво» як юридична категорія визначається у чинному законодавстві України. Зокрема, в Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. [160] під виробництвом (виготовленням) розуміють діяльність, пов’язану з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва.

В цілому таке розуміння зазначеного терміну є узагальнюючим, поширюється на всі сфери суспільно-виробничої діяльності і не розкриває особливостей сільськогосподарської діяльності, пов’язаної з виробництвом сільськогосподарської продукції.

Етимологія слова «виробництво» розкривається у тлумачних словниках як: 1) виготовлення, вироблення предметів, матеріалів і т. ін.; 2) процес, в ході якого люди, зв’язані між собою певними виробничими відносинами, створюють матеріальні блага, необхідні для суспільства [234, с. 474]. Одним з видів виробництва є сільськогосподарське виробництво, тобто, «безперервно відновлювальний процес створення матеріальних благ рослинного і тваринного походження» [235, с. 218].

Чинне аграрне законодавство не містить визначення сільськогосподарського виробництва. В період дії Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» від 18 січня 2001 р. [236], сільськогосподарське виробництво ототожнювалось з сільським господарством і визначалось як вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов’язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі (ст.1). Тобто, в основу цього визначення було покладено наступні ознаки: 1) сільськогосподарське виробництво є одним із видів господарської діяльності; 2) матеріальним результатом сільськогосподарського виробництва є продукція, яка має певну специфіку.

В цілому наведене визначення сільськогосподарського виробництва можна було б вважати правильним, але в ньому не відображено таку ознаку як товарність, яка складає зміст господарської діяльності.

Відповідно до Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. [237] господарська діяльність - це діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Подібні визначення господарської діяльності містять і інші законодавчі акти. Так, ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. [238] визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність, в тому числі підприємницьку, пов’язану з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. [239] визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Згідно з Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. господарська діяльність - будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Аналіз основних ознак господарської діяльності показує, що в Господарському кодексі України та в інших законодавчих актах в основу господарської діяльності покладено таку ознаку як товарність. Тому, вважаємо за доцільне, відобразити цю ознаку при визначенні товарного сільськогосподарського виробництва.

Товарність виробництва з економічної точки зору [240, с. 108] визначається як форма суспільного виробництва, коли продукти виробляються не для власного споживання виробника, а для продажу, тобто для споживання іншими членами суспільства. Так продукт праці стає товаром, а виробник – товаровиробником. Рисами товарного виробництва є суспільний поділ праці, спеціалізація виробництва, обмін, економічна відокремленість виробників, свобода вибору ресурсів, засобів і цілей виробництва, конкуренція. У цьому полягає родовий зміст товарного виробництва на всіх ступенях суспільно-економічного розвитку [241, с. 44-45].

Рушійні сили розвитку товарного виробництва містяться у його внутрішніх суперечностях. Оскільки кожний товаровиробник виготовляє продукцію не для себе, а для продажу, для задоволення суспільних потреб, то його праця містить суспільний характер, тобто вона становить частку суспільно поділеної між виробниками праці. Разом з тим, праця кожного товаровиробника відособлена, він виробляє продукцію на свій страх і ризик. Адже суспільне визнання витраченої праці, виробленого продукту як товару відбувається після завершення виробництва, на ринку, в процесі реалізації продукту. Це означає, що для товарного виробництва властива основна суперечність, яка полягає у суперечності між суспільною і відособленою працею. Ця суперечність зумовлює удосконалення виробництва, підвищення якості продукції з тим, щоб вона найкраще реалізовувалась. Відтворюючись як суперечність товарної організації суспільного виробництва вона спонукає виробників до безперервних пошуків для завоювання ринку [241, с. 44-45].

Екстраполюючи наведені ознаки товарності на сільськогосподарське виробництво можна зазначити, що товарне сільськогосподарське виробництво – це вид господарської діяльності суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виробництво, переробку та реалізацію продукції, пов’язаної з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі. Тобто, товарне сільськогосподарське виробництво передбачає реалізацію власно виробленої сільськогосподарської продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках України.

Особливості товарного сільськогосподарського виробництва зумовлені специфічним суб’єктним складом, особливим правовим режимом продукції, яка виробляється та земельних ділянок, які використовуються у товарному сільськогосподарському виробництві. Ці та інші ознаки буде проаналізовано через призму правовідносин, в яких реалізується товарне сільськогосподарське виробництво як специфічна форма людської активності.

Товарне сільськогосподарське виробництво як вид людської діяльності реалізується через правовідносини, які характеризуються специфічними колом суб’єктів, об’єктами, змістом та підставами виникнення, зміни і припинення.

В юридичній літературі розрізняють соціальні і юридичні передумови виникнення правовідносин [242, с. 73-74]. Соціальними передумовами виникнення правовідносин в сфері товарного сільськогосподарського виробництва є розвиток економічних, політичних та інших соціальних відносин. Юридичними передумовами є норми права та юридичні факти. При цьому, в більшості випадків виникнення, зміна та припинення вказаних правовідносин відбувається за наявності сукупності юридичних фактів – юридичного складу.

Підставами виникнення правовідносин в сфері товарного сільськогосподарського виробництва є юридичний склад, який утворює державна реєстрація юридичної особи або фізичної особи – суб’єкта підприємництва, закріплення в статуті господарюючого суб’єкта – юридичної особи положення про те, що основним видом діяльності є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, набуття господарюючим суб’єктом земельної ділянки на праві власності або користування, а також отримання відповідних дозвільних документів на провадження окремих видів сільськогосподарської діяльності в залежності від обраної спеціалізації та ін.

Відповідно до ст. 58 Господарського кодексу України діяльність незареєстрованого суб’єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Господарський кодекс України та Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15 травня 2003 р. [243] визначають загальний порядок державної реєстрації суб’єктів господарювання. Особливості державної реєстрації сільськогосподарських товаровиробників визначено аграрним законодавством [226; 244; 245]. Наприклад, порядок створення та особливості державної реєстрації фермерського господарства визначено Законом України «Про фермерське господарство» та Земельним кодексом України. Варто зазначити, що зазначені законодавчі акти містять ряд неточностей та неузгодженостей. Відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» особа, яка бажає створити фермерське господарство має пройти професійний відбір на право створення фермерського господарства, який проводить районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерських господарств. Висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського господарства і надання (передачі) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України [371]. Натомість в Земельному кодексі (ст. 118) у разі надання (передачі) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і комунальної власності передбачено подання висновку не професійної комісії з питань створення фермерських господарств, а конкурсної комісії. В зв’язку з цим, необхідно внести відповідні зміни до Земельного кодексу України.