Конституційно-правові засади прав, свобод та обов’язків людини і громадянина та підприємництво в Україні

Свободу людини визначають певні ознаки. Так, люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їхні природні права. До того ж, у демократичному суспільстві саме держава є головним гарантом свободи людини. За обсягом поняття "свобода людини" повно відображає принцип, закладений уст. 19 Конституції України, згідно з яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним законодавством. Свободу людини характеризує й принцип рівних правових можливостей, правового сприяння і правової охорони, що його закріплюють демократичні конституції, у тому числі й Конституція України. Водночас свобода людини як об'єктивна реальність виходить за межі, врегульовані правом, і має витоки в системі інших соціальних норм, що панують у демократичному суспільстві. Слід пам'ятати, що поняття "свобода" може мати неоднакове тлумачення, оскільки, з одного боку, свобода характеризує загальний стан людини, її соціальний статус, а з іншого - конкретизується в можливості вчиняти ті або інші конкретні дії в межах, наданих людині мораллю і правом. Можливості, що надаються нормами чинного права, визначаються як суб'єктивні права людини.

Теорія права і правова практика розрізняють поняття "права людини" і "права громадянина". У першому випадку йдеться про права, пов'язані із самою людською істотою, її існуванням і розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України, до цього виду прав належать право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32) тощо.

Щодо прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини з суспільством, державою, їхніми інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є.

Права людини порівняно із правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права громадянина - лише на тих осіб, які є громадянами певної країни. Прикладом прав громадянина, закріплених Конституцією України, є право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39), право на соціальний захист (ст. 46) тощо.

Говорячи про права людини і громадянина, слід зважати на те, що таке їх розмежування не має абсолютного значення, оскільки за згодою між державами деякі громадянські права можуть бути поширені на громадян іншої держави - суб'єктів укладених між державами договорів.

Серед найважливіших загальних документів, з якими повністю узгоджуються положення Конституції України, Загальна декларація прав людини (1948 р,), Міжнародний договір про громадянські та політичні права (1966 р.), Міжнародний договір про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Європейська конвенція про захист прав і фундаментальних свобод людини з протоколами (1950 р.), Європейський соціальний статут (1961 р.), Підсумковий акт Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1975 р.), Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав-учасниць Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (19-89 р.), Документ Копенгагенської наради-конференції з людського виміру НБСЄ (1990 р.) та ін.

Отже, право людини і громадянина - це вид і міра можливої (дозволеної) поведінки людини і громадянина у суспільстві та державі, що передбачається для задоволення своїх життєво важливих матеріальних і духовних інтересів, закріплених у Конституції та інших нормативно-правових актах.

У Конституції України (переважно в розділі II) визначено такі групи основних прав: громадянські, (особисті, фізичні) політичні, економічні, соціальні та духовні (культурні).

Громадянські (особисті, фізичні) права - це види і межі можливої (дозволеної) поведінки людини і громадянина, що характеризують їхнє фізичне та біологічне існування, задоволення матеріальних, духовних та деяких інших потреб.

Сюди відносять такі суб'єктивні права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; на недоторканність житла; на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; на невтручання в його особисте і сімейне життя; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, на вільне залишення території України та повернення будь-коли в Україну; на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань; вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово та в інший спосіб на свій вибір; на свободу світогляду, віросповідання тощо.

Політичні права - це види та межі можливої (дозволеної) поведінки людини і громадянина у сфері реалізації політичної влади.

До цієї групи відносять такі права: на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації; на участь у професійних спілках; брати участь в управлінні державними справами; брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах; вільно обирати та бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування; рівного доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування; збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації; направляти індивідуальні або колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.

Економічні права - це види та межі можливої (дозволеної) поведінки людини і громадянина у сфері виробництва, розподілу, обміну та використання матеріальних благ. До них відносять право: володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; приватної власності; державної та комунальної власності; на підприємницьку діяльність; на працю і вибір професії та роду трудової діяльності; на належні, безпечні і здорові умови праці; на заробітну плату не нижчу від визначеної законом; на страйк; на відпочинок тощо.

Соціальні права - це види та межі можливої (дозволеної) поведінки людини і громадянина у сфері забезпечення належних соціальних умов життя.

Ця група включає право: на соціальний захист; на житло; на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї; на охорону здоров'я; на медичну допомогу та медичне страхування; на безпечне для життя і здоров'я довкілля; на відшкодування шкоди завданої порушенням безпечного для життя і здоров'я довкілля; на вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту; на поширення інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту; на шлюб; тощо.

Духовні (культурні) права - це види та межі можливої (дозволеної) поведінки людини і громадянина у сфері доступу людини до духовних цінностей свого народу (нації) та всього людства. Це право на: освіту; безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі; навчання рідною мовою у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства; свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів; на використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності тощо.

Обов'язки є невід'ємною складовою частиною (елементом) конституційно-правового статусу людини і громадянина. Обов'язки тісно пов'язані з правами та свободами. Це підтверджує і закріплення прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в єдиному розділі Конституції України. Як і права людини, конституційні обов'язки людини стосуються найважливіших сфер життєдіяльності особи, суспільства і держави.

1. Обов'язок дотримуватися Конституції і законів України. Це один із найважливіших обов'язків людини і громадянина, передбачений ст. 68 Конституції України. Цей обов'язок має загальне значення і не має винятків. Він стосується всіх осіб, які розташовані на території України, як громадян, так і негромадян України.

2. Обов'язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів. Цей обов'язок передбачений ст.65 Конституції України. Захист Вітчизни, насамперед, регулюється Законом України від 6 грудня 1991 року «Про оборону України». Ним передбачається, що кожний громадянин України, незалежно від національності, расової приналежності, віросповідання, ідеологічних переконань, трудової чи іншої діяльності зобов'язаний захищати Україну від посягань, підтримувати громадський порядок та інше.

3. Обов'язок охорони культурної спадщини, відшкодовування завданих збитків передбачений ст. 66 Конституції України.

4. Обов'язок не заподіювати шкоди природі передбачається ст. 66 Конституції України. Необхідність забезпечити охорону довкілля є одним з найголовніших завдань як держави, так і кожної людини. Це пов'язано зі значними негативними наслідками, до яких призводить невиконання екологічних вимог.

5. Обов'язок поважати честь і гідність інших людей, не посягати на їхні права і свободи. Цей конституційний обов'язок є найважливішою умовою дотримання законності і правопорядку в суспільстві та державі. Він закріплений у ст. 68 Конституції України і передбачає обов'язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Дотримання цього обов'язку значною мірою унеможливлює конфлікти між окремими особами або мінімізує їх.

6. Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти. Нарівні з визначенням права кожної особи в Україні на освіту, ст. 53 Конституції України передбачає обов'язок кожного мати повну загальну середню освіту.

7. Обов'язок піклування про дітей та про непрацездатних батьків передбачений у ст. 51 Конституції України. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сімейним кодексом України передбачано обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дітей (ст. 150), обов'язок утримувати своїх неповнолітніх дітей (ст. 180) і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги (ст. 198).

8. Обов'язок сплати податків і зборів вперше передбачений у ст.67 Конституції України. Конституція зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Крім того, усі громадяни зобов'язані щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за кожен минулий рік у порядку, визначеному законодавством.