Трудови спори

Чинне законодавство України про працю не розкриває поняття "трудові спори".

У сфері трудового права трудові спори - це конфлікти між працівником і власником або між працівниками і роботодавцями із приводу застосування законодавства про працю або встановлення чи зміни умов праці, що розглядаються в установленому законом порядку.

Причини виникнення трудових конфліктів можуть бути:

· об'єктивного характеру (помилки сторін трудового договору, недоліки в культурно-виховній роботі тощо);

· організаційно-правового характеру (нечіткі формулювання окремих правових норм, прогалини в діючому законодавстві про працю тощо);

· організаційно-господарського характеру (недоліки в проведенні обліку, контролю, у постачанні, фінансуванні та інших господарських справах).

Саме класифікація причин, унаслідок яких може виникнути трудовий спір, спонукає до розгляду двох видів індивідуальних трудових спорів, що зумовлюються:

· застосуванням норм трудового законодавства (позовні спори);

· встановленням нових або зміною чинних умов праці (непозовні спори).

Непозовні спори виникають:

· із правовідносин у сфері встановлення умов праці між профспілковим органом і власником підприємства (під час укладення колективного договору, уведенні норм виробітку тощо);

· із трудових правовідносин між працівником і власником (у разі зміни власником окладу працівникові в межах схем посадових окладів тощо).

Вирішення трудових спорів - процес, тісно пов'язаний з іншими демократичними засадами правової системи України в цілому і трудового права зокрема. Тому під час розгляду трудових спорів застосовується демократичний підхід. Це реалізується в дотриманні таких основних принципів, як доступність і зручність; колегіальність і швидкість розгляду трудових спорів; додержання законності та забезпечення виконання рішень.

Згідно з чинним законодавством трудові спори вирішуються системою спеціальних органів. Так, індивідуальні трудові спори, грунтуючись на положеннях гл. XV КЗпП України, розглядаються:

· комісіями із трудових спорів (КТС);

· районними (міськими) судами;

· вищими органами в порядку підпорядкованості, що встановлюється законодавством.

Організація КТС включає:

· обрання цього необхідного громадського органу на загальних зборах (конференції) трудового колективу;

· визначення його чисельності, складу, строку дії загальними зборами трудового колективу (конференцією);

· обов'язкове обрання робітників у кількості, не меншій половини складу КТС;

· наявність печатки встановленого зразка.

За рішенням загальних зборів трудового колективу (конференції) підприємства, установи, організації КТС створюються як у цілому на підприємстві, так і в окремих цехах та інших аналогічних підрозділах. При цьому КТС обирається на тих підприємствах, в установах, організаціях, де працюють не менше 15 чоловік.

Другим органом по розгляду трудових спорів є суд, який може бути як другою, так і першою інстанцією, що вирішує трудові спори. Так, у суді - як другій інстанції, розглядаються трудові спори за заявами працівника чи власника, які не погоджуються з рішенням КТС або прокурора, коли рішення КТС суперечить чинному законодавству. Як перша інстанція суд розглядає трудові спори сторін трудового договору, а також окремих працівників, які прагнуть вступити в трудові правовідносини.

Самостійне значення у вирішенні трудових спорів мають строки.

Строки вирішенні трудових спорів поділяються на три групи:

· строки звернення до КТС та суду за вирішенням трудового спору;

· строки вирішення;

· строки виконання рішень із трудових спорів.

Способи виконання рішень КТС умовно поділяються на два види:

· добровільне виконання;

· примусове - спосіб виконання, який полягає в тому, що КТС видає працівникові посвідчення, яке має силу виконавчого листа. Це посвідчення працівник може пред'являти до суду впродовж трьох місяців.