Принцип верховенства права та правове регулювання підприємництва в Україні

Право на підприємницьку діяльність

Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності вста­новлюються Конституцією України та законом.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій під­ставі, що вона не є підприємцем.

1. Важливим елементом правоздатності фізичної особи є можливість займатися підприємницькою (комерційною) діяльністю.

Підприємництво — це безпосередня самостійна систематична діяльність, яка полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг з метою одержання прибутку, котра здійснюється на власний ризик фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності, і спрямо­вана на систематичне одержання прибутку. Отже, громадянин, що працює за трудовим до­говором, не є підприємцем, оскільки він діє не на свій ризик, а виконує обов'язки за трудо­вим договором. Ст. 42 Конституції України встановлює загальне правило, згідно якому кожна людина має право на заняття підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом. Проте слід мати на увазі, що закріплене за кожною особою право на заняття підприємницькою діяльністю у Конституції закріплене як елемент правоздатності, тобто, як загальна абстрактна можливість. Для того, щоб реалізувати це право, фізична особа повинна мати бізнесдіє-здатність або ж комерційну дієздатність (див. коментар до ст.ст. ЗО, 34 ЦК). Умови існуван­ня такої дієздатності визначає ст. 50 ЦК, яка встановлює, що право на здійснення не забо­роненої законом підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною діє­здатністю. Отже, самостійно займатися підприємницькою діяльністю може не кожна фі­зична особа, а лише та, що досягла 18 років (повноліття), якщо вона не обмежена у дієздатності за станом здоров'я, внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотич­ними засобами (ст.ст. 34, 36 ЦК).

Ст. 50 ЦК, вказуючи на те, хто може бути підприємцем, не згадує поміж них осіб з част­ковою дієздатністю. Тому, фізичним особам, які бажають займатися підприємницькою ді­яльністю і досягай 16 років, спочатку необхідно отримати письмову згоду на реєстрацію, як підприємця, від батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування. За наявності вказаної згоди така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як під­приємця (ч. З ст. 35 ЦК).

Крім того, у випадках надання ЦК повної дієздатності (емансипації) особам, які не до­сягай 18 років, вони набувають її у повному обсязі, у тому числі набувають і бізнесдієздат-ність. Отже, згідно з частиною 2 ст. 34 ЦК особа, що уклала шлюб до досягнення 18 років, визнається повністю дієздатною, і тому вправі самостійно займатися підприємницькою ді­яльністю. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 35 ЦК для надання повної цивільної дієздатності неповноліт­ній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, необхідний факт державної реєстрації народження дитини, одним з батьків якої є неповнолітній. У цьому випадку згоди батьків неповнолітнього, органів опіки і піклування тощо на емансипацію неповнолітньої особи не потрібно.

У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємниць­кої діяльності, батьківства надана неповнолітній особі повна цивільна дієздатність збері­гається.

Ст.ст. 35, 50 ЦК не згадують про значення членства у виробничому кооперативі для на­буття бізнесдієздатності, однак, очевидно, членство у кооперативі особи, яка досягла 16 років, по аналогії з трудовим договором, може бути підставою надання повної цивільної дієздатності.

Деякі категорії громадян обмежені у бізнесдієздатності. Наприклад, обмежене право на зайняття підприємницькою діяльністю депутатів, посадових і службових осіб органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування тощо (ст. 42 Конституції України). Спе­ціальними актами законодавства перелік осіб, які не можуть займатися підприємницькою діяльністю, може бути доповнений.

2. Наявність бізнесдієздатності сама по собі недостатня для набуття статусу підприєм­ця. Необхідною умовою для здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація фізичної особи як підприємця у виконкомах міської чи районної ради міст Києва і Севасто­поля, державної адміністрації за місцем діяльності чи проживання особи, якщо інше не передбачено законодавством України. Реєстрація фізичної особи як підприємця проводить­ся органами юстиції.

Державна реєстрація підприємця провадиться на підставі його заяви, яка може бути по­дана особисто, а може буди надіслана поштою. У заяві вказуються види діяльності, якими особа має намір займатися. Реєстрація провадиться в день надходження документів. Після сплати реєстраційного збору заявнику видається свідоцтво, що засвідчує його право на підприємницьку діяльність. Свідоцтво про реєстрацію має бути видане протягом п'яти ро­бочих днів. Підставою відмови у реєстрації може бути недієздатність особи, висловлений намір займатися забороненою законом діяльністю, відсутність ліцензії, якщо вона необхід-на для даного виду діяльності (Закон України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування окре­мих видів господарської діяльності»). Органами ліцензування є орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, чи спеціально уповноважений орган для ліцен­зування окремих видів господарської діяльності. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання реєстрації можуть бути оскаржені до суду.

Фізична особа, що займається підприємницькою діяльністю, втрачає це право з момен­ту припинення дії державної реєстрації, її анулювання тощо.

3. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем. Суд при вирішенні суперечки може застосувати до цих договорів правила про зобов'язання, пов'язані з підприємницькою діяльністю. Разом із тим, такі договори за наявності підстав, передбачених § 2 глави 16 ЦК, можуть бути визнані недійсними. При цьому настають наслідки, передбачені ст. 216 ЦК.

Принцип верховенства права та правове регулювання підприємництва в Україні

Верховенство права — це правова максима, яка передбачає, що жодна людина не є вище закону, що ніхто не може бути покараним державою, крім як за порушення закону, і що ніхто не може бути засудженим за порушення закону іншим чином, ніж у порядку, встановленому законом. Самостійного значення принцип верховенства права набуває, коли ми розрізняємо закон і право; поза лоном доктрини природного права цей принцип існувати не може (А.С. Довгерт). Розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі, обмежувати свободу та рівність осіб. Коротко співвідношення понять "право" та "закон" можна виразити через співвідношення відповідно змісту й форми.

Фраза використовується з 17 століття, хоча сама концепція значно старша. Наприклад, грецький філософ Арістотель сказав: «Закон повинен правити».

В Україні принцип верховенства права закріплений у ч. 1 ст. 8 Конституції.

Конституційний Суд України з приводу принципу верховенства права зазначає наступне: "Верховенство права — це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства." (абзац 2 п. 4.1. Рішення КСУ від 2.11.2004 р. № 15-рп/2004 (справа про призначення судом більш м'якого покарання)).

Право на підприємницьку діяльність (ст. 42). У статті зазначається: “Кожний має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом”. Це право означає, що кожний сам вільний вибирати, орієнтуючись на свої бажання і можливості, чим займатися: стати підприємцем, менеджером на акціонерному підприємстві або розпочати індивідуальну трудову діяльність. Людина може визначитися, що вигідно для неї особисто, і заздалегідь вирішити, коли і що треба робити, що від кого і якому обсязі й на яких умовах вимагати для реалізації своїх економічних прав та інтересів. Проте приватна ініціатива не може суперечити суспільній користі та моралі, завдавати шкоди особистій безпеці, правам людини та її гідності, порушувати норми економічної безпеки.

Відповідно до ст. 42 Конституції України підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Вільне підприємництво і вільність договорів гарантується. Не допускається монопольна підприємницька діяльність і недобросовісна конкуренція.

Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Забезпечення матеріально-технічними ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт і поставок для державних потреб.

Спори про відшкодування збитків вирішуються судом загальної юрисдикції або арбітражним судом відповідно до їх компетенції.