Ігри у м’яч на Американському континенті

Ігри, що нагадують собою футбол, широко поширилися в Мексиці ще в давнину. Іспанці, які вступили в центральну Мексику, населену могутнім племенем ацтеків, побачили тут гру з м’ячем, яку ацтеки називали «тлачтлі». Вперше в Європу потрапив каучуковий м’яч разом із полоненими індіанцями-ацтеками. М’ячі індіанців були більшими і важчими, але підстрибували вище. Правила індіанської гри відрізнялися своєю оригінальністю, що часом спричиняла трагічні випадки. Місцем змагань служив майданчик, укладений камінними плитами і обрамлений із двох боків цегляними лавами. Різні кам’яні брили слугували розміткою на полі. У грі брали участь дві команди, по 3-11 гравців у кожній. М’яч був каучуковим, масою від 2 до 4 кг. Коліна, лікті і плечі гравців були захищені в’язаною з тростини тканиною. Була й парадна форма. В ній гравці виконували богослужіння і приносили жертви богам (на голові мали шолом, прикрашений пір’ям).

Гравці підтримували м’яч у повітрі, підбиваючи його усіма частинами тіла, крім стопи і долоні. Гол зараховувався тоді, коли гравець влучав м’ячем у кільце чи гніздо протилежної команди. Кільце кріпилося у стіні не дуже високо від землі і, на відміну від сучасного баскетбольного, було розташоване вертикально. Суперники намагалися забити «великий» чи «малий» голи. Великий – якщо м’яч попадав у кільце, малий – коли м’яч вилітав за стіну чи торкався кільця, але не потрапляв у нього. Іноді глядачі чекали великого м’яча понад 10 годин, найжахливішим було те, що гра у Майї супроводжувалася людськими жертвоприношеннями. За кілька десятиліть клерикали-католики зробили все, щоб зникли навіть сліди цієї гри. Приводом було начебто піклування про здоров’я гравців, а насправді ж причина була в язичеській суті гри.

У ХІХ столітті археологи, розкопуючи могили вождів і піраміди, знаходили чисельні сліди цивілізації винищених ацтеків і загублених майя, а серед них – стадіони, гумові м’ячі, фігурки гравців. Наприкінці 60-х років недалеко від Мехіко були знайдені глиняні фігурки, які зображали гравців із м’ячем. Вони датуються приблизно 800-500 р. до н.е.

Важко уявити команду із двохсот гравців. Тим не менше, у племені майя у дві команди часом входило до 2000 гравців. М’яч ганяли по полю, довжина якого перевищувала 2 км. За правилами гри дозволялося перестрибувати через суперника, але при цьому заборонялося торкатися ногами пір’я на головному уборі суперника, через якого стрибали. Можна уявити, наскільки високими були фізичні дані гравців.

Але, мабуть, найоригінальнішою була гра ірокезів, яка називалася «високий м’яч». Під час гри індіанці пересувалися на високих ходулях.

Всі згадані ігри з м’ячем описані в історичних хроніках чи підтверджені археологічними знахідками. Це дає підстави темпераментним мексиканцям стверджувати, що футбол користувався популярністю на латиноамериканському континенті задовго до того, як по м’ячу ударив перший англієць.

Але чому саме Англія вважається батьківщиною футболу, незважаючи на те, що цю гру принесли на Британські острови римляни, незважаючи на поширення гри на інших континентах? Щоб відповісти на це питання, повернемося до Європи і прослідкуємо шляхи розвитку футболу в Англії Нового часу.