Футбол у середньовічній Англії і Європі

Завоювавши Альбіон, римські легіонери перенесли праобраз футболу на Британські острови, де він став національною грою.

Уперше слово «футбол» зустрічається в англійській військовій хроніці 1115 року, автор якої порівнює захоплення грою з епідемією.

Англійський середньовічний футбол був дуже примітивним. Потрібно було заволодіти м’ячем і прорватися з ним у бік «воріт» суперника. Воротами служили кордони сіл, джерело, будь-який інший орієнтир, а в містах найчастіше ворота великих будівель.

Матчі, як правило, були приурочені до релігійних свят. У них брали участь і жінки. М’яч був символом сонця. Як предмет культу, він зберігався на видному і почесному місці, майже в кожному будинку.

Оскільки футбол був поширений серед бідноти, то верхи ставилися до нього зі зневагою. Тому так мало ми знаємо про правила гри та кількість матчів того часу. Тим не менше, збереглися описи декількох матчів, в основному в округах Дербі й Асборн. Англійці вважають, що саме там зародився футбол. За описом говориться, що гра велася без будь-яких правил. Збити суперника не вважалося порушенням. Навпаки, зробити підніжку чи дати тумака було ознакою уміння і спритності. Під час гри нерідко збивали перехожих, розбивали вікна. Тому не дивно, що гра у ХIV столітті заборонялась міською владою, церквою.

В окремих поселеннях середньовічної Англії відбувалися справжні битви з м’ячем. Гравці натовпами збиралися між селами і гнали в напрямку базарної площі села суперника. Гра проходила під девізом: «Перемога ціною будь-яких жертв». Під час одного матчу в метушні при переправі через річку втопилося 15 гравців. Перемагала команда, гравці якої першими вривалися на базарну площу суперника.

Влада боялась гри, яка об’єднувала сотні простолюдинів, тому Едуард ІІІ підтверджує заборону на футбол, накладену його батьком. Хоча заборона на футбол тривала близько 300 років, гра захоплювала все більше й більше людей. І тільки в 1603 році заборона була знята Єлизаветою І, а в 1660 році Карл ІІ зробив футбол придворною грою.

1661 рік – матч між слугами Карла ІІ і слугами Герцога Амбермаля. Надалі для футболістів настали благодатні часи. Міста і села були сповнені футболом. Змінилося до нього ставлення церкви. Не могла ж вона накласти анафему на улюблене заняття монарха. Сотні, тисячі команд народжувалися в містах, містечках, селах, школах, коледжах. Стрімко наближався час, коли цей хаотичний рух мав перетворитися в організований. Зۥявилися перші правила, перші клуби, перші чемпіонати. У 1863 році остаточно відбувся розподіл гри «тільки ногами», було утворено автономну «Футбольну асоціацію».

Також римляни занесли «гарпастум» в Галію (сучасна Франція). Як і в Англії, гра з часом стала менш жорстокою. Був заборонений футбол натовпу. Інша гра у м’яч ногами не заборонялася. Навпаки, грати у м’яч у школах вважалось ознакою хорошого виховання.

Цікаво, що перший посібник з футболу було видано у Франції (1395 рік) «Основи футбольного мистецтва». Автор – настоятель монастиря ігумен Рюнсер. Він вважав футбол способом боротьби за душі прихожан і завів у своєму монастиреві, як він сам сказав, «футболоманію».

В Італії грали в «гінаццо акальціо» (гра п’яткою) – продовження древньоримського «гарпастума». Назва гри − від взуття гравців – «кальцеус». Корінь слова зберігся і в нинішній назві футболу – «кальчо».

Детальний опис італійського футболу зробив флорентійський історик ХVI століття Сільвіо Піколоміні. У нього можна знайти виклад правил гри, які дуже відрізняються від сучасних. Воріт не було, замість них натягували сітки, які ставилися з обох сторін поля. Судді не рухались, а сиділи на підвищенні. Склад команди доходив до 27 чоловік, більшість з яких були нападаючими.

День першого офіційного матчу 17 лютого відзначається у Флоренції щорічно з 1513 року. Свято і в наші дні супроводжується зустріччю футболістів, одягнених у середньовічні костюми.