Сутність та класифікація виробничих витрат

Згідно з П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Всі витрати за відношенням до виробничої собівартості можна поділити на дві групи:

1) витрати, які включаються до виробничої собівартості (впливають на фінансовий результат не у звітному періоді, в якому вони виникли, а при визнанні доходу від реалізації продукції, прямо пов’язаного з цими витратами);

2) витрати, які не включаються до виробничої собівартості (впливають на фінансовий результат звітного періоду, наприклад, адміністративні витрати, витрати на збут та ін.).

За способом віднесення витрат до виробничої собівартості у першій групі виділяють прямі і непрямі витрати.

Прямі витрати − витрати, які за записами первинних документів можна віднести на витрати конкретного виду продукції, робіт, послуг економічно доцільним шляхом (матеріали, заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві продукції).

Вираз “економічно доцільним шляхом” означає, що для віднесення витрат на об’єкт обліку слід порівнювати час на здійснення розподілу, складність розрахунків з ефектом від точності одержаних результатів. Наприклад, при пошитті одягу нитки є прямими витратами, але вартість їх набагато менша, ніж витрати, які будуть здійснені для того, щоб визначити, скільки саме ниток було витрачено для пошиття одного виробу. Тому з такими витратами чинять так само, як і з непрямими: їх розподіляють між об’єктами пропорційно до обраної бази розподілу.

Непрямі витрати − витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта економічно доцільним шляхом (пов’язані із з організацією та обслуговуванням виробництва, вдосконаленням його технології тощо).

Одні і ті ж види витрат можуть бути і прямими, і непрямими. Наприклад, якщо робітник у звітному періоді займався виробництвом одного виду продукції, його заробітна плата є прямими витратами, в іншому разі її необхідно розподіляти між різними видами продукції.

За відношенням до обсягу виробництва витрати поділяються на постійні і змінні.

Змінні витрати змінюються залежно від обсягу виробництва. Наприклад, витрати сировини і матеріалів, на відміну від плати за оренду виробничого цеху, залежать від обсягу продукції, яка з них виготовляється.

Постійні витрати не залежать від обсягу виробництва (витрати на освітлення цеху, його амортизація тощо).

Для того, щоб оцінити незавершене виробництво на кінець звітного періоду та визначити собівартість реалізованої продукції відповідно до П(С)БО 16 “Витрати”, постійні витрати слід класифікувати на розподілені і нерозподілені.

Розподілені постійні виробничі витрати − це оцінені витрати, що базуються на нормальній потужності та відносяться на кожну одиницю виробництва.

Нормальна потужність − очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Наприклад, нормальна потужність для підприємства – виробництво 2000 одиниць продукції за місяць. При цьому обсяг постійних виробничих витрат становить 80000 грн. Розрахуємо обсяг розподілених постійних витрат, якщо у звітному періоді виготовлено 1900 одиниць продукції:

(грн.)

Решта суми – 4000 грн. є нерозподіленими постійними витратами.

До виробничої собівартості продукції включаються:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, які утворюють основу продукції, що виробляється, а також купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До інших прямих витрат включають всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема, відрахування на соціальні заходи, амортизація, втрати від браку, тощо.

До складу загальновиробничих витрат відносяться:

1) витрати на управління виробництвом (основна і додаткова оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи з цієї оплати праці; медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

2) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

3) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

4) витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

5) витрати на вдосконалення технології і організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи з оплати праці працівників, зайнятих вдосконаленням технології і організації виробництва, покрашенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

6) витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

7) витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи; медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

8) витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього середовища;

9) інші витрати (оплата простоїв тощо).

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат, тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінним) при зміні обсягу діяльності. Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.

Перелік та склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюється підприємством самостійно. Для розподілення постійних загальновиробничих витрат необхідно:

1. Враховуючи специфіку виробничого процесу конкретного підприємства і прийнятої на ньому облікової політики, розподілити загальновиробничі витрати на змінні і постійні. Наприклад, в залежності від обраного методу нарахування амортизації ці витрати можуть бути віднесені як до змінних (при використання виробничого методу), так і до постійних (при використання прямолінійного методу).

2. Обрати базу розподілу постійних загальновиробничих витрат. В залежності від виробництва такою базою розподілення можуть бути: години роботи, заробітна плата, обсяг виробництва, прямі витрати та інше. Зокрема, в додатку 1 до П(С)БО 16 “Витрати” базою розподілу обрано машино-годину.

3. Після вибору бази розподілу постійних загальновиробничих витрат визначається нормальна потужність підприємства. Це необхідно зробити за допомогою технологів і адміністраторів. При цьому необхідно врахувати технічний стан основних засобів, режим роботи підприємства (скільки змін за добу), попит на продукцію підприємства тощо.

На підставі обраної нормальної потужності підприємства визначаються змінні і постійні загальновиробничі витрати, які відповідають даній потужності.