Метод дихання рот у рот

Рот потерпілого повинен бути закритий рукою, якою одночасно зміщувати щелепу доверху, для попередження западання язика. Попередньо очистити порожнину рота від сторонніх тіл і тільки тоді починати дихання рот у рот.

Зовнішній масаж серця

Зміст масажу в ритмічному стискуванні серця між грудиною і хребтом. Кров виганяється з лівого шлуночка в аорту і поступає в головний мозок, а з правого шлуночка в легені, де насичується киснем.

Хворого укладають на тверду поверхню. Реаніматор збоку від хво­рого долонями, покладеними одна на одну, натискає на грудну клітку, щоб прогнути грудину на 4 см. Частота стискань 50-70 в хвилину. У дітей проводять одною рукою, а у грудних дітей кінчиками 2-х пальців з частотою 100-120 натискань в хвилину.

Ознаки смерті, коли надавати допомогу немає сенсу

1. Помутніння рогівки.

2. Наявність симптому «кошаче око»: при здавленні ока - зіниця
деформується і нагадує котяче око.

З- Похолодання тіла і поява трупних плям синьо-фіолетового кольору, що виступають на шкірі.

4. Трупне застигання, виникає через 2-4 години після смерті.

Затверджено:

Наказом директора школи
від «__»____ 200_ р., №__

Директор:

(підпис) (прізвище, ініціали)

Інструкція №

Надання першої долікарської допомоги при

одержанні травм під час екскурсій, походів

Мандрівка до лісу повинна починатись і закінчуватись приємно. Але в лісових умовах можливі випадки вивихів суглобів, поранення, отруєння тощо. Розгубленість і безпорадність при цьому були б прикрими. Тому кожному необхідно знати основні правила профілактики та першої допомоги в разі нещасного випадку.

Звичайно, найкраще уникнути нещасного випадку. Для цього треба чітко засвоїти правила поведінки в лісі, дотримуватись норм санітарії та гігієни, використовувати тільки доброякісні продукти, не пити сирої води з непроточних водойм. З собою доцільно завжди мати найнеобхідніші засоби першої допомоги (бинт, вату, йод, джгут, нашатирний спирт, пластир).

При наданні допомоги важливо правильно визначити стан потер­пілого. Без необхідності не можна ставити потерпілого на ноги, трясти, знімати одяг, обливати водою, переносити, взявши за руки та ноги. Ви­значивши, якої саме допомоги потребує потерпілий, треба, насамперед, усунути найбільшу для життя і здоров'я загрозу - зупинити кровотечу, зробити штучну вентиляцію легень і непрямий масаж серця у разі припи­нення дихання та порушення серцевої діяльності тощо.

Найперше, від чого в лісі ніхто не застрахований - шпичка в пальці, її витягають голкою, попередньо протерши голку та палець одеколоном або спиртом. Шкіру навколо ранки змащують йодом.

Дрібні подряпини і ранки обробляють йодом, зеленкою, спиртом, перев'язують стерильним бинтом, чистою білою тканиною або заклею­ють пластирем (особливо на обличчі).

Забруднення рани землею або гноєм може призвести до тяжких наслідків (зараження крові, правець тощо). Тому той, хто надає першу допомогу повинен продезинфікувати руки (милом, одеколоном, спир­том), змастити йодом, зеленкою або спиртом шкіру навколо рани, присипати рану порошком білого стрептоциду і тільки потім накладати стерильну пов'язку.

Накладати пов'язку треба так, щоб вона повністю покривала рану. При кровотечі на рану спочатку кладуть подушечку з пакету першої допомоги або згорнутий у кілька шарів стерильний бинт (на рану його опускають хвилями), потім рану бинтують. Бинт має щільно прилягати,

але не здавлювати тіло, щоб не порушувати кровообігу. При накладанні пов'язки бинт треба розмотувати поступово. Щоб бинт не крутився навколо ноги або руки, його кінець після першого оберту піднімають догори і притискують новим обертом. При відсутності стерильного мате­ріалу для пов'язки можна використати чистий шматок тканини, потри­мавши його кілька секунд над полум'ям.

На синці та садна накладають здавлюючу пов'язку і холодний компрес (змочена у воді тканина, пластиковий мішечок з кригою, снігом або холодною водою і т. п.). Компрес на пов'язці тримають годину-півтори (змінюючи по мірі нагрівання), без пов'язки - 15-20 хв. Якщо синець з'являється через кілька днів після удару і його колір зеленкуватий, то це свідчить про крововилив у глибині тіла, про можливу тріщину або й перелом кістки. Якщо синець довго болить і не зникає, слід звернутись до лікаря.

Якщо людина вдарилась головою і втратила свідомість, це свідчить про можливість струсу мозку. Потерпілого кладуть на спину (трохи піднявши голову), роблять холодний компрес, дуже обережно транспор­тують у лікарню.

При запамороченні з інших причин психічне потрясіння, сильний біль, вигляд крові й ін.) хворого кладуть горілиць, ноги піднімають вище голови на 15-20 см (щоб поліпшився приплив крові до голови), розсті­бають комір і пояс, голову відхиляють назад і висувають нижню щелепу, щоб запобігти западанню язика і утрудненню дихання. Щоб вивести потерпілого зі стану непритомності, у більшості випадків достатньо поплескати його по обличчі долонями, обприскати холодною водою, дати вдихнути розчин аміаку (нашатирного спирту), після повернення свідомості - обережно посадити.

Струс мозку. Причина - травматичне пошкодження тканин і діяль­ності мозку внаслідок падіння на голову, при ударах і забитті голови. При цьому можуть виникати дрібні крововиливи і набряк мозкової тканини.

Ознаки - миттєва втрата свідомості, яка може бути короткочасною або тривати кілька годин. Можуть спостерігатися порушення дихання, пульсу, нудота, блювання.

Допомога. Для запобігання удушенню потерпілого у непритомному стані від западання язика або блювотних мас його кладуть на бік або на спину, при цьому голова має бути поверненою вбік. На голову кладуть охолоджувальні компреси, при відсутності або порушенні дихання проводять штучне оживлення. Потерпілого ні в якому разі не можна намагатися напоїти. При першій можливості потерпілого треба негайно транспортувати до лікувального закладу у супроводі особи, яка вміє надавати допомогу для оживлення. Біль у животі, особливо сильний, потребує негайного транспорту­вання хворого в лікувальний заклад. Давати йому рідину, їжу, а також ліки ні в якому разі не можна.

Часто в лісі внаслідок різкого повороту, недбалого стрибка, інших погано розрахованих рухів людина може розтягти м'язи або сухожилля. Ознаки розтягнення: біль у суглобі (під час руху - гострий), припухлість, синець. Різкий біль у суглобі, зміна його форми, набряк. Неприродне положення руки - все це ознаки вивиху суглоба. В обох випадках перш за все необхідно забезпечити нерухомість кінцівки (в такому положенні, в якому вона найменше болить). Для цього на ушкоджений суглоб накладають тугу пов'язку, а зверху - шину. Доцільний холодний компрес. Самотужки виправляти вивих не слід, бо це може призвести до нега­тивних наслідків.

В умовах лісу можливі травми з переломами кісток (відкритими або закритими). Ознакою перелому є сильний біль, який різко посилюється при дотику до кінцівки або при спробі змінити природне її положення. Найважливіше завдання першої допомоги - створити умови для повної нерухомості ушкодженого органу. На місце перелому накладають шини з негнучкого матеріалу - гілки, дошки, лижної палки, парасольки, пучка лози, очерету, навіть жмута соломи. Шина має захоплювати найближчі суглоби, між якими знаходиться зламана кістка. Накладають її просто на одяг з зовнішньої і внутрішньої сторін. Щоб шина не тиснула, її обгортають м'яким матеріалом. При переломі ключиці зігнуту в лікті руку підвішують на перев'язь. При травмі грудної клітки пов'язка не накладається. В лісі завжди є з чого зробити шину, але якщо нещасний випадок стався по дорозі до лісу і матеріалу для шини не виявилось, то зламану ногу треба прибинтувати до здорової, а зламану руку, зігнуту в лікті, - до тулуба.

При відкритих переломах й інших ушкодженнях тіла, які супровод­жуються ранами, спочатку треба зупинити кровотечу. При незначній кровотечі досить тугої пов'язки на рану. Для припинення сильної кро­вотечі (а це треба робити якнайскоріше, бо при великій втраті крові людина може загинути) перетягують кінцівку гумовим або зробленим з бинта, хустки, мотузки, ременя, рушника тощо джгутом. Під джгут підкладають м'яку тканину, щоб не травмувати шкіру. Якщо кровотеча зупиняється, кінцівка стає холодною на дотик, джгут накладено правильно.

Для швидкої зупинки кровотечі (доки готують джгут) притискають великим або іншими чотирма пальцями кровоносну судину (артерію) до кістки вище місця, що кровоточить. Притискання потребує значного зусилля, тому зволікати з накладання джгута не можна.

Джгут накладають не довше як на годину. За цей час потерпілого треба доставити в медпункт. Якщо ж це неможливо, то за годину, а в холодну пору року за півгодини треба, притиснувши артерію пальцями, джгут послабити або зняти зовсім і накласти знову, коли кінцівка потепліє і порожевіє. Ефективним засобом зупинки кровотечі є максимальний згин

кінцівки в суглобі вище рани і фіксація її в такому положенні (прибин­товуванням до тулуба).

При переломі витягти з рани шматок одягу, промити її, вправляти уламки кісток не слід. Потерпілого треба посадити, а краще покласти, бо навіть при невеликих ранах під впливом нервового збудження, болю, вигляду крові людина може знепритомніти. Дуже негативно діє на потерпілого надмірна метушливість, гучна розмова, обговорення його травми і стану.

При сонячному або тепловому ударі, ознаками яких є почервоніння обличчя, надмірний біль голови, загальна кволість, потемніння в очах, інтенсивне потовиділення, частий пульс і дихання, нудота, блювання, нарешті запаморочення і судоми, потерпілого треба перенести в затінок, розстібнути одяг, до голови й грудей прикласти холодний компрес, напоїти холодною водою з сіллю (1/2 чайної ложки на 0,5 літра води). Щоб запобігти тепловому та сонячному ударам, рекомендують носити світлий, вільний і легкий одяг, краще бавовняний або вовняний. Зви­чайно, треба покривати голову.

При кровотечі з носа потерпілого потрібно насамперед посадити у прохолодному місці, нахиливши голову вперед, поклавши в ніздрі шматочки вати і стиснути ніс пальцями. Потім голову треба відхилити назад, розстебнути комір, на перенісся покласти холодний компрес або сніг. Не можна промивати ніс, сякатися.

Порошину з ока витягують так. Чистими руками відтягають верхню повіку, потім нижню. Іноді цього буває досить, щоб порошина випала. Якщо не випала, кінчиком чистої хустинки або стерильного бинта її підсувають до краю повіки і витягають. У складніших випадках треба звернутися у лікувальний заклад.

При розпалюванні вогнища, користуванні портативною газовою плитою, а також при довгому перебуванні на сонці можуть статись опіки. При опіках найперше треба усунути джерело високої температури або його дію. Якщо зайнявся одяг, то негайно загасити (зірвати, облити водою, збити вогонь, качаючись по землі). Одяг, який пристав до обпеченого тіла, не можна відривати, краще обрізати його навкруги опіку. Щоб полегшити больові відчуття і запобігти інфекції, на обпечену поверхню треба накласти пов'язку, змочену в спирті або в одеколоні, а при їх відсутності - суху стерильну пов'язку. Не можна класти на місце опіку будь-які мазі, жири, це збільшує небезпеку інфекційного запалення. Пухирі на місці опіку роздавлювати, проколювати, розрізати категорично забороняється.

Взимку при морозах, при вологій холодній погоді, в разі тісного або мокрого одягу і взуття, при ослаблені організму, сп'янінні може статись обмороження. Ознаки його - втрата чутливості та побіління шкіри, утруд­нення рухів, відчуття втоми, сонливість. Наслідки обмороження будуть тим меншими, чим швидше і енергійніше буде зігріте обморожене місце.

Замерзлу або закляклу людину треба внести в тепле приміщення, роздягти, розтерти обморожене місце руками, ватою, м'якою вовняною тканиною до почервоніння і змастити будь-яким жиром. Відморожені (побілілі) відкриті частини тіла (ніс, щоки) розтирають до почервоніння спиртом або одеколоном, а от снігом чи рукавицею - не рекомендується, бо можна поранити шкіру і занести інфекцію. Обморожену руку або ногу протирають спиртом, опускають потім у воду (температура 20-30° С), весь час легко розтираючи її. Коли шкіра почервоніє, її витирають насухо, змащують жиром, накладають суху зігріваючу пов'язку. Якщо потер-пілий не приходить до пам'яті, йому дають нюхати нашатирний спирт, при потребі роблять штучне дихання. Опритомнілого потерпілого напувають гарячим чаєм або кавою і тепло вкривають.

При ураженні блискавкою енергійно розтирають шкіру рук, ніг, тулуба, зігрівають (вкривають). Потерпілому, який втратив свідомість, дають понюхати нашатирний спирт, негайно роблять штучне дихання. При відсутності пульсу та розширених зіницях паралельно треба робити зовнішній масаж серця. Закопувати потерпілого по плечі в землю чи обкладати його землею забороняється, це тільки погіршить стан і може призвести до смерті.

При гострих харчових отруєннях передусім треба викликати у потер-пілого блювання. Потім шлунок слід промивати теплою водою доти, доки вода, яка виливається з шлунка при блюванні, не стане прозорою. Після цього потерпілому треба дати білкову воду (2 яєчні білки на 0,5 л води) або міцний чай без цукру і терміново доставити в лікарню. Потер-пілому не можна давати спати.

Харчовому отруєнню легко запобігти. До нього призводять вживання несвіжих продуктів, отруйних грибів, неякісних консервів. Не можна споживати консерви з порушеною герметичністю. Якщо здуття на кришці консервної банки не зникає після надавлювання, продукти з цієї банки вживати не можна.

Перша ознака масового отруєння - нудота і блювання у кількох осіб, що вживали однакову їжу. Згодом - загальна слабість, розлад шлунка, запаморочення.

У разі отруєння грибами необхідно очистити шлунок, дати проносне, промити шлунок розчином марганцевокислого калію. Потерпілий пови-нен лежати в ліжку, оскільки йому небезпечно ходити. Під час отруєння у потерпілого виникає спрага, щоб її вгамувати потрібно давати пити холодну каву, молоко, ледь підсолену воду. Потерпілого доставити у лікарню.

Ті, хто страждає захворюваннями серцево-судинної системи, повинні брати з собою в ліс засоби проти цих захворювань.

Важливим завданням першої допомоги є якнайшвидше і правильне транспортування потерпілого в найближчий медичний заклад. При

відсутності транспорту його переносять за допомогою шлейок на руках (способи «на руках попереду», на плечі, на спині «один за одним», «замок з трьох рук»,«замок з чотирьох рук»), на імпровізованих ношах, виготов­лених з підручного матеріалу (жердки, дошки, плащ, ковдра та ін.). Ті, що несуть ноші, повинні йти не в ногу, тоді ноші менше розхитуються. При перенесені на твердих предметах під потерпілого підкладають щось м'яке (сіно, одяг і т. п.). У деяких випадках потерпілий може пересуватися, спираючись на товариша і використовуючи палицю.

В Україні випадки смерті людини від укусу гадюки документально не засвідчені. Але ризикувати, мабуть, не варто, тим більше, що після укусу гадюки людина може серйозно хворіти, тіло в місці укусу набрякає, синіє, болить, з'являється кволість, задишка, блювання. Отже, при укусі гадюки треба видавити кров з отрутою з ранки, дезінфікувати її, а потім звернутися до лікаря.

При укусі бджоли, оси, шершня, джмеля тіло в місці укусу червоніє, набрякає, пече, зудить. Через годину-другу все минає. При алергійній чутливості до укусів жалючих комах у деяких людей підвищується температура. Невдовзі навіть після одного укусу у них прискорюється серцебиття, з'являється слабість, утруднене дихання. У покусаного багатьма комахами виникає своєрідне отруєння організму: крутиться і болить голова, нудить, на шкірі з'являються дрібні пухирці, можлива непритомність. Такого потерпілого якнайшвидше треба транспортувати в напівлежачому стані в лікарню, укушені рука чи нога повинні бути нерухомими. Людям з підвищеною алергійною чутливістю не рекомендується застосовувати влітку косметику, парфуми, лак для волосся; їх аромати приваблюють комах.

Ужалене місце чи місця змочують розведеним аміачним, марганцевим розчином, підсоленою водою (чайна ложка солі на склянку води). Щоб вгамувати біль, на місце укусу кладуть листок подорожника або змочують його соком з листя чебрецю, звіробою.

Жало бджоли (оса й інші жалячи комахи його не лишають) витягають пінцетом або голкою, попередньо продезінфікувавши їх. Ужалене місце протирають розрізаним зубком часнику, потім кладуть змочений у холодній воді бинт або компрес з тертої картоплі. Видавлювати і витягати жало пальцями не слід, бо в тіло попаде і та отрута, яка залишилася в ньому.

Укуси комарів дрібні, але болючі, неприємні, особливо для людей зі шкірою, яка легко подразнюється. Від укусів комарів допомагає сік лимону - ним натирають відкриті місця тіла. Укушені місця протирають розчином аміаку. При сильних укусах роблять компрес з тертої сирої картоплі.

Кліща, який увіп’явся в тіло, не можна виривати, його голова може залишитися в тілі й спричинити згодом нарив. Кліща треба змазати йодом, спиртом, одеколоном, маслом чи олією, гасом, і він сам відпаде.

При укусі будь-якої тварини протягом першої доби необхідно звернутись до лікаря, щоб одержати профілактичні щеплення проти сказу.

Небезпека укусу дрібної неотруйної тварини (вужа, білки, яструба і т. д.) в тому, що в ранку може попасти інфекція від залишків їжі в пащі. Тому ранку від укусу треба негайно промити будь-яким дезинфікуючим розчином.

Розроблено:

Заступником директора

з виховної роботи_____________________________________

(підпис) (прізвище, ініціали)

Погоджено:

Заступником директора, який відповідає за організацію роботи з безпеки життєдіяльності

(підпис) (прізвище, ініціали) Головою комісії з питань

охорони праці і техніки безпеки__________________________

(підпис) (прізвище, ініціали)

Профілактика отруєнь грибами

Методичні рекомендації Українського інституту громадського здоров'я

З сивої давнини гриби вважалися улюбленою їжею людини, їх полюбляв не тільки простий люд, але навіть можновладці: римські кесарі, французькі королі, російські царі тощо. Перші згадування про їх вжи-вання зустрічаються у Гіппократа і відносяться до V ст. до н. е. Слов'ян-ські племена, які мешкали на території сучасної України, здавна знали їстівні гриби. З прийняттям Київською Руссю християнства гриби стали надзвичайно популярними, тому що під час постів ними люди заміняли скромну їжу.

На території України росте майже 2000 видів шапинкових грибів, до 500 з них вважаються їстівними.

Гриби - цінні продукти харчування, мають добрі смакові властивості. За поживними якостями вони близькі до овочів. Гриби багаті на білки (значно більше, ніж в овочах), до того ж вони містять усі незамінні аміно-кислоти (за винятком цистину). Тому їх ще називають «лісовим м'ясом». Так, у 100 г їстівної частини білих грибів міститься 3,7 г білків, підбере-зовиків - відповідно 2,3 г, опеньок - 2,2 г, лисичок - 1,6 г, маслюків - 0,7 г тощо. Жири грибів добре засвоюються (до 95%), у їх складі є такі важливі та необхідні для організму компоненти, як фосфоліпіди, зокрема лецитин. Подібно до рослин гриби містять вітаміни А, В₁ В₂, РР, С, Д тощо. Спектр мінеральних речовин грибів надзвичайно різноманітний. За їх вмістом вони не поступаються не тільки овочам, але навіть багатьом фруктам. Гриби містять калій, натрій, мідь, цинк, залізо, йод, марганець та інші необхідні для життєдіяльності людини елементи. Так, 10 г опеньків задовольняють добову потребу організму людини у цинку та міді, які відіграють важливу роль у кровотворенні. Фосфору і кальцію в грибах майже стільки, скільки в рибі. Гриби - цінні продуценти (утворювачі) антибіотиків. Такі речовини виділяють майже 500 видів грибів. Чемпіонами серед них є козляк, мокруха, лисичка тощо.

Найбільш корисною частиною гриба є шапинка, особливо її верхня частина. Ніжка та нижня частина шапки містять менше поживних речовин. Харчова цінність молодих грибів вища, ніж старих та пере-стояних. Гриби смачні у будь-якому вигляді: смажені, солені, мариновані, квашені тощо. Наявність у них екстрактивних, ароматичних речовин та приємного на смак м'якуша дає змогу виготовляти з грибів дуже смачні страви, незрівнянно смачніші й поживніші, ніж виготовлені з будь-яких овочів. Гриби мають низьку калорійність (в 100 г сушених грибів міститься в середньому 250 ккал), однак з'їджені в невеликій кількості вони викликають відчуття ситості. Ось чому гриби використовують для різних розвантажувальних дієт.

Гриби у будь-якому вигляді збагачують та урізноманітнюють меню здорової людини. В той же час треба враховувати-й той факт, що вони погано перетравлюються. Тому вживати їх рекомендується лише людям зі здоровою травною системою. При захворюваннях шлунково-киш-кового тракту, а також людям похилого віку і дітям доцільно утримува-тися від вживання грибів.

Про отруйні властивості грибів люди знали з сивої давнини. Розповіді про отруєння грибами передавалися з покоління в покоління. Це призвело до того, що в деяких країнах Західної Європи виникла упередженість щодо грибів взагалі.

Уже в І ст. н. е. римський вчений Пліній Старший спробував розділити гриби на їстівні та отруйні. Історія зберегла імена відомих людей, які загинули в результаті отруєння грибами. Римський імператор Клавдій (41-54 рр.), якось гуляючи парком, побачив під кущем магнолії кілька екземплярів блідої поганки. Останні пахли так смачно й незвично, що Клавдій повелів приготувати з них печеню. Ніхто з слуг не наважився йому перечити. Захоплений ніжним, солодким смаком цих грибів, імператор видав наказ, щоб віднині до його столу подавали тільки бліді поганки. Наступного дня Клавдій помер, однак він встиг видати ще один наказ, яким скасовував попередній. Начальник особистої охорони імператора Нерона Анній Северин (І ст. н. е.) став жертвою своєї при-страсті куштувати невідомі та маловідомі гриби. Від отруєння грибами загинули дружина та діти відомого грецького драматурга Евріпіда. Жертвами блідої поганки свого часу також стали римський папа Кле-мент VII, французький король Карл VI та інші історичні особистості.

У нашій країні отруєння грибами мали місце, однак українці любили гриби та вміли відрізняти їстівні від отруйних.

В країні виявлено 80 потенційно отруйних грибів, з них 10 видів -смертельно отруйних. Найчастіше нещасні випадки пов'язані із вжи-ванням 20-25 видів. В плодових тілах цих грибів на всіх стадіях розвитку містяться отруйні речовини типу токсинів (тобто з'єднання будь-якого походження - бактеріального, рослинного або тваринного, які здатні при потраплянні в організм людини або тварини викликати захворювання) та алкалоїдів (азотисті циклічні сполуки, багато з яких токсичні). Так, отруйність мухоморів (червоного, пантерового, порфі-рового тощо), волоконниці Патуйяра (іноцибе Патуйяра) та інших пов'язані з мускарином, мускаридином, мікоатропіном, іботеновою кислотою тощо; блідої поганки, опеньків сірчано-жовтого та цегляно-оранжевого несправжніх - з фалоїдином, фалоцидином, аманітином, аманітогемолізином тощо. Смертельно отруйні та отруйні гриби трапля-ються переважно серед пластинчастих грибів, болетальних (трубчастих) -відсутні смертельно отруйні, лише один з видів - боровик чортів (чортів гриб) - відомий як отруйний.

Період вегетації отруйних грибів в Україні досить тривалий: від травня до листопада, тобто складає майже 6 місяців. Однак, врахову-ючи той факт, що різні методи обробки грибів (маринування, соління, сушка, теплова кулінарна обробка тощо) в більшості випадків не руйнують їхніх отрут, нещасні випадки від споживання грибів можуть реєструватися протягом цілого року. Найбільше отруйних грибів розвивається в осінній період (серпень-жовтень), а в умовах теплої затяжної осені - навіть до середини листопада. На них можна натрапити не тільки в лісі, а й у парку, саду, полі, на луках, у садибі,

Майже всі тяжкі та смертельні випадки отруєння грибами є ре-зультатом однієї помилки - збирання та вживання в їжу блідої поганки замість схожих на неї їстівних грибів. Розрізняють три її види: зелену, жовту і білу. На Україні вони ростуть повсюди з липня до жовтня у листяних та змішаних лісах (особливо з домішками дуба, берези, бука). Усі частини блідої поганки надзвичайно отруйні: шапинка, ніжка, шкірка. Навіть її спори не є винятком: вони також дуже небезпечні для здоров'я. Спори з вітром можуть потрапити на рослини та гриби, що ростуть поблизу. Тому слід завжди дотримуватись правила: не збирати ягоди, гриби та ін., які ростуть поряд чи неподалік від поганки. Жоден вид кулінарної обробки не звільняє її від отруйних речовин. Тривалість зберігання теж не руйнує токсинів блідої поганки. Особливо отруйні сирі гриби. Пояснюється це тим, що вони, крім термостабільних токсинів, містять термолабільні (наприклад, аманітогемолізин), активніть яких при звичайній термічній кулінарній обробці значно знижується. Такий випа-док мав місце в 1996 р.: на Волині 12-річна дівчинка «додумалась» поласу-вати сирим грибом. У результаті вона була доставлена у відділення реанімації. Про небезпеку для людини, яку має бліда поганка, свідчить той факт, що для отруєння достатньо з'їсти половину або навіть третину тіла гриба, а для дитини навіть того менше. Підступність цього гриба ще й у тому, що він містить отрути уповільненої дії. Симптоми отруєння. з'являються через тривалий час після вживання блідої поганки (6-48 го-дин). За цей час токсини мають можливість потрапити до головного мозку і викликати незворотні зміни. У зв'язку з цим медична допомога часто стає запізнілою і неефективною. Тому не дивно, що отруєння, викликані блідою поганкою, найбільш тяжкі і набагато частіше закінчу-ються смертю, ніж від отруєнь іншими видами грибів: летальність від неї може сягати до 90% серед постраждалих.

Отруєння блідою поганкою головним чином пов'язані з тим, що її помилково плутають з сироїжкою, печерицею, зеленушкою тощо. Від них вона різниться кількома ознаками (табл.1).

Значну небезпеку для здоров'я представляє свинушка (товста або тонка), яку до цього часу багато людей вважають за їстівний гриб. Давно відомо, що цей гриб містить деякі токсини, зокрема гемолізин і

Таблиця 1

№ з.п.	Ознаки	Гриби
бліда поганка	печериця польова	сироїжка	зеленушка (рядовка зелена)	ковпак тьмяний	Поплавок сірий
1.	Плас-тинки	білі	блідо-рожеві, темно-бурі	білі	сірчано-жовті	брудно-жовтуваті, буруваті	білі
2.	М’я-куш	білий	жовтуватий, рожевуватий, червонуватий	білий	білий або ясно-жовтий	білий	білий
3.	Ніжка	з кільцем та піхвою	з кільцем без піхви	без кільця з піхвою	без кінця і піхви	з жовтуватим кільцем без піхви	без кільця з піхвою

гемаглютинин. Оскільки вони інактивуються при тепловій кулінарній обробці, гриб вважався умовно-їстівним, придатним, правда, тільки після. відварювання. Нещодавно було встановлено, що свинушка здатна утворювати ще одну отруйну речовину типу мускарину, яка не руйнується при тепловій обробці. У неї також знайдена специфічна речовина, накопичення якої в організмі людини призводить до тяжкого захворювання крові. Крім цього, свинушці більшою мірою, ніж іншим грибам, притаманна властивість вбирати в себе токсичні сполуки важких металів, зокрема свинцю, ртуті, кадмію тощо, що містяться у вихлопних газах автотранспорту, відходах багатьох виробництв, які забруднюють навколишнє середовище. Токсичність гриба доведена й тим, що вже зареєстровано багато випадків, коли часті (неепізодичні) вживання свинушок призводили до отруєнь, іноді зі смертельним кінцем. При цьому отруєння може наступити через невизначений час (від декількох годин до 2-5 років). Таким чином, цей гриб зараз віднесений до отруйних.

Слід пам'ятати, що іноді навіть їстівні гриби можуть стати причиною отруєння. По-перше, це буває у тих випадках, коли збирають та вживають гриби старі, перезрілі або після тривалого зберігання. Гриби відносяться до швидкопсувних продуктів (містять від 84 до 94% води, в середньому 89%), тому їх необхідно переробляти в день збирання. Особливо швидко псуються гриби, які зібрані в сиру погоду. Максимальний строк зберігання грибів не повинен перевищувати 24 год при температурі не вище 10 °С. Пов'язано це з тим, що зрілі гриби стають сприятливим поживним середовищем для різноманітних мікроорганізмів, зокрема хвороботворних. Крім того, внаслідок біохімічних реакцій (розпад білків) у грибах утворюються отруйні речовини (птомаїни). Подібний процес відбувається у несвіжому м'ясі або рибі. По-друге, дослідженнями за кордоном встановлено, що в деяких видах їстівних грибів (білих, опеньках, лисичках, сироїжках тощо) містяться отруйні нетермостійкі речовини, які при варінні розрізаного м'якуша руйнуються. Ось чому вживання недоварених або таких недосмажених їстівних грибів може викликати розлади кишково-шлункового тракту. Нещодавно були одержані нові дані про наявність та особливість отруйних речовин у їстівних грибах. Деякі гриби, зокрема зеленуха, гнояк, дубовик-синяк, містять отруйні речовини, які в шлунково-кишковому тракті не розчиняються під дією шлункового та кишкового соків. Отож, ці гриби їдять, не боячись сумних наслідків. Однак ці речовини легко розчиняються алкоголем, тому при вживанні грибних страв разом з алкоголем може виникати отруєння, нерідко з тяжкими наслідками.

Збирати можна лише ті гриби, які людина дуже добре знає «в обличчя». Тим більше, що досі не існує надійних, швидких та простих способів визначення отруйності чи їстівності грибів. Ось чому ні в якому разі не можна довіряти існуючим небезпечним забобонам щодо них, зокрема:

1. «Всі їстівні гриби мають приємний смак». Твердження невірне і може
призвести до трагічних наслідків. Так, бліда поганка має добрий присмак без будь-яких неприємних особливостей. Те ж саме характерно й для мухомора червоного.

2. «Отруйні гриби обов'язково повинні мати неприємний запах, а їстівні
- приємний». Смертельно отруйна бліда поганка та червоний мухомор, особливо молоді екземпляри, мають досить приємний запах. Більш того, запах блідої поганки нагадує запах печериць. Лише деяким отруйним грибам (мухомор білий вонючий) властивий неприємний запах.

3. «Всі гриби у молодому віці їстівні». Бліда поганка однаковою мірою
смертельно отруйна як у молодому, так і в зрілому віці.

4. «Личинки комах і слимаки не їдять отруйних грибів. Тому червиві
гриби можна вживати в їжу без побоювання». Насправді як слимаки, так
і личинки комах їдять навіть сильно отруйні гриби.

5. «Якщо гриб отруйний, то в його відварі стають чорними срібні пред-
мети, бурими -- цибуля або часник». Потемніння срібних предметів
залежить від хімічної дії на срібло амінокислот, які містять сірку, результаті цього утворюється сірчисте срібло чорного кольору.Такі амінокислоти є як в їстівних, так і в отруйних грибах.

Щоб запобігти отруєнню грибами, при їх збиранні необхідно дотримуватися таких правил:

- не збирати невідомих, зовсім незнаних грибів. Збирати тільки ті гриби,
про які точно відомо, що вони їстівні;

- якщо немає впевненості в доброякісності зібраних грибів, їх необхідно
перевірити за допомогою більш досвідчених осіб (батьків, сусідів тощо).
Однак при цьому слід враховувати, що в кошику, особливо якщо замість нього використовується торбинка, гриби мнуться, шапинки можуть відокремлюватися від ніжок. Таким чином втрачається можливість правильно визначити приналежність грибів;

- у підозрілих та малознайомих грибах слід звертати увагу на колір шапинки, пластинок, м'якуша, наявність кільця на ніжці та піхви біля її основи, а також на запах гриба;

- ніколи не збирати гриби, які в основі ніжки мають бульбовидне
потовщення, а її кінець обгорнутий яйцеподібною піхвою, що є харак-
терними ознаками блідої поганки;

- при збиранні печериць та сироїжок гриби слід обов'язково виривати,
а не зрізати, щоб мати можливість візуально оцінити все плодове тіло
гриба, особливо нижній кінець ніжки. Хоча при вириванні їстівного гриба
руйнується його відтворювальна частина - грибниця, однак цінність гриба
та людського життя чи здоров'я - речі незіставні. При вириванні печериць
нижній кінець ніжки звужений, закруглений, із залишками ґрунту. У сиро-
їжки нижній кінець ніжки буде закругленим, як колодочка ножа, гладеньким
і чистим, з невеликим місцем відриву в центрі;

- при збиранні печериць слід також звертати увагу на колір пластинок,
які знаходяться на нижній поверхні шапинки. Не можна вживати в їжу
«печериці», що мають пластинки білого" кольору, бо у блідої поганки
вони тільки такого кольору. У справжніх печериць пластинки швидко
рожевіють, а потім темніють;

- наявність обідка вінчика не є обов'язковою відмінною ознакою блідої
поганки. Посушливого літа, наприклад, в таких умовах у неї може зникати
ця характерна для неї ознака. Тоді за зовнішнім виглядом (колір шапинки
та пластинок) вона дуже схожа на сироїжку зелену, зеленкувату тощо.

Поряд з цим гриби необхідно збирати в екологічно чистих місцях. Вони - «чистильники лісу», оскільки всмоктують у себе вологу (всякий гриб -це майже 90 % води), а разом з нею і весь набір екологічних нечистот та шкідливих речовин, які містяться у ґрунті лісу. В першу чергу це стосу-ється важких металів - свинцю, ртуті, міді, кадмію, радіонуклідів. Ось чому доцільно напередодні «грибного полювання» ознайомитися з картою радіаційного стану місцевості та визначити на ній можливість збирання грибів у намічених місцях. Крім того, навіть у тих районах, де забруд-неність радіонуклідами визнана незначною та збір дарів лісу не забо-ронено, придатність зібраних грибів до споживання доцільно кожного разу піддавати радіаційному контролю.

Отруєння грибами наносить державі дуже значну економічну шкоду. Бо курс лікування одного пацієнта, котрий отруївся, наприклад, блідою поганкою, коштує більше 10 тис. доларів.

Отруєння грибами проявляється по-різному залежно від того, який гриб спричинив захворювання. Наслідки отруєння залежать, крім від виду гриба, також від віку та стану здоров'я постраждалого, кількості з'їдених грибів. Найбільш тяжко переносять грибні отруєння діти, тому серед них найчастіше спостерігаються випадки зі смертельним кінцем.

По характеру дії на людину отруйні гриби діляться на три групи: переважної дії на шлунково-кишковий тракт (печериця отруйна, опеньки сірчано-жовтий та цегляно-оранжевий несправжні), нервову систему (мухомори червоний та пантеровий, іноцибе Патуйяра) та печінку і нирки (бліда поганка та її різновиди, павутинник оранжево-червоний, гриб зонтик цегляно-сіро-червоний).

Гриби переважної дії на кишково-шлунковий тракт здебільшого викликають легкі форми отруєння, які проявляються через 0,5-2 години після їх споживання, нудотою, блюванням, болями у животі, проносом, іноді непритомністю. Одужання настає через 1-2 дні від початку захво­рювання. Гриби, які переважно діють на нервову систему, викликають більш тяжкі отруєння. Симптоми захворювання з'являються через 0,5- 4 години після вживання грибів: сильна нудота, блювання, пронос, втрата свідомості, галюцинації, сильна слино- та сльозотеча, запаморочення, порушення свідомості, марення. Зіниці розширені, хода п'яної людини. Переважно потерпілі одужують (через 1-3 дні). Смертельні випадки трапляються рідко: до 2,5 % від постраждалих. Найбільш тяжкі випадки отруєння пов'язані з грибами, які переважно діють на печінку та нирки.

Симптоми отруєння спостерігаються через 6-48 годин (2-17 днів - при павутиннику оранжево-червоному) після вживання грибів в їжу і дуже схожі на захворювання холерою: нудота, блювання, сильні болі в животі, пронос холероподібного типу. Випорожнення спочатку жовтого або глинисто-зеленого кольору, потім стають слизо-водянистими, без запаху. Відмічається слабість, спрага, падіння кров'яного тиску, судоми, знепри-томнення, марення, можлива поява жовтяниці тощо. Якщо хворий одужає, то не раніше як через 3-4 тижні і навіть кілька місяців. До цього у постраждалих часто розвиваються хронічні захворювання печінки (хронічний гепатит) та нирок (хронічний нефрит).

Врятування життя постраждалих багато в чому залежить від своєчасного надання їм долікарської допомоги. Що треба робити при появі перших ознак отруєння грибами? В такому випадку необхідно негайно звернутися до лікаря або викликати «Швидку медичну допомогу». Одночасно, не чекаючи їх прибуття, хворого слід покласти в ліжко та промити йому шлунок: дати випити 4-5 склянок перевареної води кімнатної температури або содового розчину (1 чайна ложка соди на 1 склянку води), або слабкого марганцевого розчину (блідо-рожевого кольору). Після цього викликати блювоту, натиснувши кінцем ложки (або пальця) на корінь язика. Процедуру слід повторювати до тих пір, поки промивні води не стануть чистими. Після цього доцільно постраждалого напоїти прохолодним міцним чаєм, кавою або молоком. Приймати будь-які ліки та їжу, алкогольні напої забороняється, оскільки це може прискорити всмоктування токсинів грибів у кишечнику.

Затверджено:

Наказом директора школи
від «__»____ 200_ р.₅ №___

Директор:

(підпис) (прізвище, ініціали)

Інструкція №

з охорони праці при проведенні масових заходів у навчальних закладах

І. Загальні положення

Відповідальними за проведення масових заходів (вечорів, концертів...) і дотримання гігієнічних норм і вимог з охорони праці та пожежної без-пеки є заступник директора з виховної роботи та відповідальний за електро- і пожежну безпеку.

Заступник директора з виховної роботи і відповідальний за електро-і пожежну безпеку проводять інструктаж з черговими вчителями, клас-ними керівниками, класоводами, вихователями, учнями про заходи пожежної безпеки і правила евакуації дітей з приміщень на випадок пожежі та правила поведінки учнів, при проведенні масових заходів.

На час проведення масових заходів необхідно обов'язково органі-зувати чергування членів добровільної пожежної дружини даного закладу, а приміщення забезпечувати необхідною кількістю первинних засобів пожежогасіння (вогнегасниками, відрами з водою, ящиками з піском і лопатами), що зосереджені в суміжному приміщенні.

Приміщення, в яких проводяться масові заходи (дитячі вечори, новорічні ялинки, спектаклі, концерти тощо), повинні мати не менше як два виходи назовні.

У дерев'яних будівлях шкіл і дитячих закладах, а також у будівлях із горючими перекриттями проводити масові заходи дозволяється в приміщеннях, розміщених не вище другого поверху.

Кількість місць у приміщеннях, призначених для проведення масових заходів, установлюється з розрахунку 0,75 м² на одну людину. Запов-нювати приміщення людьми понад установлену норму не дозволяється.

Забороняється проводити масові заходи, зокрема дитячі вечори і новорічні ялинки, спектаклі, концерти й кіносеанси, в тих шкільних та інших будівлях, які не відповідають правилам пожежної безпеки.

Коридори, проходи і виходи з будівель, призначені для евакуації людей, повинні бути вільними. Двері приміщень під час проведення масових заходів забороняється замикати на замок або запори, які важко відчиняються.

Біля кожних дверей повинен невідлучно перебувати черговий з числа викладацького, обслуговуючого персоналу або учнів старших класів.

Вікна приміщень не повинні мати решіток. На час проведення масових заходів вікна не можна зачиняти ставнями, якщо немає постійних джерел електроживлення; пересувна електростанція повинна встановлюватися на відстані не ближче як 10 м від будівлі і споруд.

II. Вимоги безпеки перед початком проведення заходів

Відповідальні за проведення масових заходів перед початком проведення заходів повинні ретельно оглянути всі приміщення, запасні виходи і особисто переконатися в повній готовності їх щодо пожежної безпеки та в забезпеченні приміщення первинними засобами поже-жогасіння, перевірити справність електроапаратури, задіяної на масових заходах.

III. Вимоги безпеки під час проведення заходів

Під час проведення масових заходів з дітьми повинні невідлучно перебувати черговий вчитель, класний керівник чи вихователь. Вони зобов'язані стежити за точним виконанням заходів безпеки під час прове-дення масових заходів.

Під час показу. спектаклів та інших заходів у школах і дитячих закла-дах не дозволяється влаштовувати світлові ефекти з використанням хіміч-них та інших речовин, що можуть спричинити загоряння.

1. Під час організації показу художніх фільмів.

Під час організації показу художніх фільмів у школах, дитячих будинках та інших навчальних закладах необхідно виконувати вимоги, передбачені Правилами пожежної безпеки для кіноустановок.

До демонстрування кінофільмів допускаються особи, які мають права кіномеханіків або демонстратора вузькоплівкового кіно і талон з техніки пожежної безпеки.

Кінофільми потрібно демонструвати в приміщеннях першого поверху. Використання з цією метою приміщень інших поверхів може бути дозво-лене тільки при наявності вогнетривких перекриттів під залом для глядачів і не менше як двох самостійних виходів на сходові клітки.

Навчальні кінофільми дозволяється демонструвати безпосередньо в класі тільки на вузькоплівковому проекторі, встановленому з протилеж-ного від виходу боку. Кількість глядачів при цьому не повинна перевищувати кількість учнів у даному класі.

2. Під час проведення новорічних ранків та вечорів.

Ялинку потрібно встановлювати на стійкій основі (підставці, у бочці з піском) з таким розрахунком, щоб не закривати виходу з приміщення. Гілки ялинки повинні бути на відстані не меншій за 1 м від стін і стелі. Якщо в приміщенні немає електричного освітлення, ігри й танці біля ялинки слід організовувати в денний час.

Забороняється прикрашати ялинку целулоїдними та іншими легкозай-мистими іграшками; обкладати підставку й гілки ялинки ватою, не

просоченою вогнезахисною речовиною, обсипати ялинку бертолетовою сіллю, а також застосовувати свічки для освітлення ялинки.

Прикрашати ялинку ілюмінацією може тільки досвідчений електро-монтер. Ілюмінація ялинок повинна бути змонтована надійно, з додержанням Правил улаштування електроустановок. Електричні лам-почки повинні мати потужність не більшу як 25 Вт. Для ілюмінації ялинок треба використовувати гнучкі електропроводи з мідними жилами. Елект-ропроводи повинні мати справну ізоляцію і вмикатися в електромережу за допомогою штепсельних з'єднань. У разі несправності ілюмінації (нагрівання проводів, іскріння, миготіння лампочок) її необхідно негайно вимкнути.

Під час проведення свята ялинки забороняється:

- запалювати в приміщенні різні фейєрверки, бенгальські вогні,
стеаринові свічки, користуватися хлопавками;

- гасити повністю світло в приміщенні;

- одягати дітей у костюми з вати й марлі, не просочені вогнетривкою
рідиною (речовиною).

IV. Вимоги безпеки після закінчення масових заходів

Вимкнути з електромережі електроапаратуру (кінопроектор, прикраси на ялинці, аудіотехніку). Організувати вихід дітей з приміщення, при-брати його, вимкнути освітлення і зачинити приміщення на ключ.

V. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях

У випадку пожежі першочерговим обов'язком кожного працівника шкільного і дитячого закладу є рятування життя дітей. Керівник закладу, викладацький і обслуговуючий персонали шкіл і дитячих закладів у разі виникнення пожежі зобов'язані:

а) негайно повідомити про пожежу найближчу пожежну частину за
телефоном 01, дати сигнал тривоги для місцевої добровільної пожежної
частини;

б) вжити всіх залежних від них заходів щодо евакуації дітей з примі-
щень, дітей молодшого віку евакуюють у першу чергу. Евакуацію дітей
треба починати з того приміщення, де виникла пожежа, а також з примі-
щень, яким загрожує небезпека поширення пожежі;

в) направити евакуйованих дітей у безпечне місце (будівлю);

г) одночасно негайно приступати до гасіння пожежі своїми силами й
наявними в установі засобами пожежогасіння;

д) для зустрічі викликаної пожежної частини або дружини треба
виділити особу з персоналу закладу, яка повинна чітко проінформувати
начальника частини (дружини), що прибула, про те, чи всі діти
евакуйовані з будівлі, яка горить або задимлена і в яких приміщеннях
ще залишилися люди.

У разі необхідності надати першу медичну допомогу потерпілим і викликати швидку медичну допомогу за телефоном 03.

Розроблено:

Заступником директора з виховної роботи

(підпис) (прізвище, ініціали)

Погоджено:

Заступником директора, який відповідає за організацію

роботи з безпеки життєдіяльності

(підпис) (прізвище, ініціали)

Головою комісії з питань

охорони праці і техніки безпеки_____________________________

(підпис) (прізвище, ініціали)

Затверджено:

Наказом директора школи
від «__»____ 200_ р., №___

Директор:

(підпис) (прізвище, ініціали)

Інструкція №

з охорони праці при проведенні екскурсій,

туристичних походів, культпоходів у театр та кінотеатр

І. Загальні положення

1. Для проведення екскурсій обов'язково повинен бути визначений
керівник групи (з розрахунку 1 дорослий на 10 дітей), який відповідає,
згідно з наказом, за збереження та здоров'я дітей.

2. Проведення екскурсій, культпоходів виконується тільки у світлу
пору доби і за сприятливих породних умов.

3. Перед проведенням екскурсії до лісу, річки, озера, парку її керівник
ретельно обстежує ту ділянку лісу, озера, річки, куди будуть вирушати -
діти, вибирає місце, де немає небезпеки нападу хижаків, отруйних тварин
(змій), де немає трясовин.

4. У театр та кінотеатр категорично заборонено брати учням вогне-
запальні речовини, сигарети. В цих закладах не дозволяється стрибати,
бігати, вести себе нетактовно, жувати, лузати насіння, шелестіти папером,
їсти.

5. Якщо для перевезення учнів до місця екскурсії використовується
громадський транспорт, посадку здійснюють групами під керівництвом
дорослого. При цьому в транспортні засоби входять спочатку учні, а
потім особа, яка керує ними. У такому самому порядку здійснюється й
висадка дітей з транспортного засобу.

6. Для вивчення флори або фауни водоймища необхідно заздалегідь
вибрати те місце, де його глибина настільки мала, що вбереже від
нещасних випадків. Входити у воду учням забороняється. Для озна-
йомлення з живими об'єктами водоймища використовуються сачки на
довгих палках. Користуватися човнами або містками, розміщеними над
глибокими місцями водоймищ, категорично забороняється.

7. Перед тим, як організовувати екскурсію, треба ознайомити учнів з
вимогами охорони природи, з місцевими отруйними рослинами, такими,
як дурман, блекота, вовче лико, бліда поганка тощо, і категорично
заборонити пробувати на смак будь-яку рослину з зібраного матеріалу.
Необхідно ознайомити учасників екскурсій з місцевими отруйними
тваринами (зміями, павукоподібними, членистоногими), переносниками
(наприклад, гризунами) або передавачами (кліщами, комахами) інфек-
ційних захворювань.

Щоб не сталось отруєння, потрібно:

1. Не їсти і навіть не пробувати дикорослі ягоди, плоди, кореневища,
бульби, якщо немає впевненості, що вони їстівні.

2. Не залишати без нагляду учнів.

3. Учням і дорослим не слід довго перебувати біля рослин, що виділяють
леткі отруйні речовини (багно болотяне, дурман, ясенець та інші).

4. Не варто брати в рот будь-яку травинку, листочки, колоски - їх
випадково можна зірвати з отруйної речовини.

5. Після збору гербарія або лікарських трав слід вимити руки з милом.
8. На екскурсію діти повинні виходити в міцному взутті і спортивних

костюмах, щоб захистити ноги від механічних пошкоджень сучками, хмизом, колючими рослинами, гострим камінням, осколками скла, а також від укусів отруйних тварин (наприклад, змій). Категорично заборо-няється учням під час екскурсій знімати взуття і ходити босоніж.

Одяг має бути зручним, легким і просторим без тугих ременів і шну-рівок. Якщо передбачається ночівля, потрібні теплі речі. На випадок дощу треба мати плащ. Навесні і восени доцільно одягати легку куртку з капюшоном, взимку - утеплену куртку. Взимку важливо не одягатись надто тепло, бо важкий одяг заважає рухатись, а в такому разі людина швидше мерзне. Штани та білизну краще одягати: влітку - бавовняні та лляні (вони інтенсивніше вбирають вологу, яку випаровує тіло), а взимку -вовняні. Варто уникати штанів з манжетами на холошах - за манжети потрапляють гіллячки, листя, пісок тощо. Мокрий одяг при першій же можливості треба ретельно просушити.

Спідниці та сукні для лісу менш зручні, за винятком хіба що коротко-часних літніх поїздок у приміський ліс.

Взуття повинно бути міцне, але вже розношене, краще шкіряне. Для мокрої погоди потрібні гумові чоботи (якщо в них потрапить вода, їх витирають зсередини тканиною або сухим сіном). У теплу пору року можна ходити у туристських черевиках, кросівках, кедах. Для багато-денних мандрівок придатні черевики, для одноденних - кросівки, кеди. В останні вкладають устілки, а поверх звичайних шкарпеток натягають вовняні. Так само роблять взимку, коли взувають черевики або чоботи. На вовняні шкарпетки можна натягти ще одні, з синтетичного матеріалу, щоб вовна не протиралася. Відкрите взуття на екскурсіях не бажане, а взуття на високих підборах взагалі непридатне.

Ранньою весною, пізно восени і взимку зручними можуть виявитись кирзові чоботи. При ходінні в густій траві по росі, щоб волога не потрап-ляла в чоботи, на халяву треба випускати холоші.

Щоб шкіряне взуття стало м'яким і не пропускало воду, його проти-рають лляною олією, а підошви - сумішшю олії з парафіном (1:1). Мокре взуття швидше висохне, якщо напхати в нього сіна, паперу чи покласти всередину тепле каміння.

При ходінні серед мокрих кущів, підліску доцільно одягати фартух з поліетиленової плівки (взагалі, плівку варто завжди мати з собою, бо вона захистить від дощу і від холоду).

9. Не можна дітям пити під час екскурсій воду з відкритих водоймищ,
тому кожному з них треба заздалегідь запропонувати взяти з дому питну
воду у фляжці або пляшці.

10. Вирушаючи на екскурсію з дітьми, учитель повинен мати при собі
похідну аптечку першої допомоги.

11. Розкладати вогнище дозволяється у відведених для цього місцях і
тільки керівнику групи. Дітям розпалювати багаття категорично заборо-
няється. Дрова для вогнища не слід рубати, потрібно збирати сухе гілля,
уламки стовбурів, хмиз. Не можна рубати сучки, на які спирається
повалене дерево, або рубати їх на дереві. У буреломному лісі не при-
пустимо збирати паливо для вогнища в сутінках. Рубати живі ростучі
дерева без спеціального дозволу забороняється. Дрібний хмиз годиться
для розтопки, він швидко згоряє. Паливо для вогнища заготовляють з
сухостійких дерев (бажано без кори). Найкращі дрова - соснові. Ялина,
ялиця «стріляють» іскрами, вони можуть пропалити одяг, особливо
синтетичний. Береза горить добре, але часто буває сирою або гнилою.
Осика, тополя, верба, ялиця швидко згоряють і дають мало жару. Рівно
і майже без диму горять суха береза та вільха. Особливий жар дають
бук, граб, дуб. Порівняно з шпильковими породами вони повільніше
розгоряються, тому їх краще класти у вогнище останніми. Доки вогнище
горить, частину дров кладуть біля вогнища, щоб підсихали.

12. Необхідні в лісі речі найкраще скласти в рюкзак. На дно рюкзака
кладуть важкі та нерівні речі, до спинки - м'які, зверху - ті, що будуть
потрібні в першу чергу. Шлейки рюкзака треба відрегулювати так, щоб
нижня частина рюкзака спиралася на крижі, сам він вільно сидів, ремінці
не надто тиснули. Коли від рюкзака починають боліти плечі, то під
шлейки треба щось підкласти (скажімо, рукавиці). Крім того, рекомен-
дується час від часу відводити рюкзак руками ззаду, знизу, полегшуючи
тиснення на спину. Оптимальна маса рюкзака для хлопців - 8-12 кг, для
дівчат - 6-8 кг.

13. На екскурсію (похід) слід брати лише найнеобхідніші речі, бо
надмірна маса рюкзака призведе до передчасної втоми, до незадоволення
мандрівкою. Залежно від тривалості походу найнеобхіднішими речами
можуть бути: мило, одеколон, рушник, посуд для води та приготування
їжі, ліхтарик, шнур, голка з ниткою, аптечка. Медикаменти найкраще
тримати в поліетиленовому мішечку. Керівник туристичного походу чи
екскурсії до лісу, річки озера бере зі собою ніж та сокиру, які повинні
зберігатись у чохлах. Учні не повинні брати зі собою гострих чи ріжучих
предметів, які становлять небезпеку під час проведення екскурсії чи
походу.

«

14. Територію заповідника, заповідно-мисливського господарства, заказника, резервату, національного парку відвідують, дотримуючись встановлених правил, тому перед відвідуванням такої території треба повідомити адміністрацію, одержати від неї дозвіл, ознайомитись з правилами.

II. Вимоги безпеки перед початком проведення екскурсії, походу

1. Перед початком екскурсії керівник групи зобов'язаний провести
бесіду з дітьми ознайомити їх з правилами поведінки і техніки безпеки
під час екскурсії, дороги до об'єкта екскурсії (музею, театру, кінотеатру)
і дороги після відвідування приміщення, де проходив захід.

2. Перед початком екскурсії необхідно зробити перекличку учнів класу
і відмітити присутніх. Для керівництва кожною групою дітей призна-
чається дорослий. Другу перекличку проводять після прибуття на місце
екскурсії, третю - перед відправленням у зворотній цілях, четверту - після
повернення з екскурсії.

III. Вимоги безпеки під час проведення екскурсії, походу

1. Керівник групи під час екскурсії повинен забезпечити дисципліну
серед дітей та дотримання Правил дорожнього руху (під час руху вулицею
або під час проїзду в міському транспорті).

2. Під час руху учнів до театру, музею і т. п. треба стежити, щоб учні
йшли компактною групою, не розтягувалися і не відходили вбік.

3. Під час руху до об'єкта екскурсії та під час самої екскурсії учні по-
винні уважно дивитись під ноги, щоб не впасти, та беззаперечно викону-
вати всі розпорядження керівника групи.

4. Організовані групи дітей крокують тільки тротуарами та пішохід-
ними доріжками, а у разі їх відсутності - краєм проїжджої частини дороги
назустріч руху транспортних засобів і тільки у світлу пору доби.

5. При переході залізничних колій, доріг, необхідно зупинити групу,
пересвідчитись у відсутності небезпеки і потім найкоторшим шляхом
перевести учнів.

6. Якщо учні побачать вибухонебезпечні предмети, то вони зобов'язані
повідомити про це керівника, але не підходити і не торкатись до них
руками, а також повідомити про знайдені предмети в органи міліції.

7. Після години ходу потрібен привал на 5-10 хв. На обід робиться
великий привал - на годину-півтори. На привалі рюкзак треба зняти.
Можна використати його замість подушки - покласти під голову. В теплу
погоду варто зняти взуття, полежати, положивши ноги на підвищення,
це покращує кровообіг (під голову слід щось покласти).

8. Сильний вітер, туман, хуртовину, грозу найкраще перечекати, а
після дощу треба йти обережно, користуючись палицею. Завали та
буреломи найкраще обминати. Якщо такої можливості немає, то слід

рухатись повільно й уважно, остерігатись гострих сучків, закиданих гілками ям. Якщо доводиться перестрибувати через перешкоду, спочатку перекиньте рюкзак. Розгойдувати всохлі, трухляві дерева небезпечно може відломитись верхівка або гілка і впасти на голову.

9. Річку найкраще переходити там, де швидкість течії найменша, де у
воді немає каміння, колод, зручно виходити на берег, де річка розши-
рюється, ділиться на рукави (там вона не така глибока, течія слабша).
Стежка, що веде до води, може вказувати на брід, але це може бути і
звірина стежка до водопою. Особливо, якщо вона не продовжується на
протилежному березі. Брести через річку найкраще з жердиною, впира-
ючись нею в дно. Ставлячи ногу, обмацують дно, шукають надійну опору
(особливо на річці з камінням і з швидкою течією). Удвох, утрьох можна
переправлятись, тримаючись за руки, плечі, талію. Гірські потоки
переходять по камінню, що виступає з води, або по кладці.

10. Річку, вкриту кригою, слід переходити далі від місця, де в неї
впадають притока або струмок. Товщина криги повинна бути не менше
10 см. Одну людину витримує крига завтовшки 5-7 см, групу людей -
10-12 см, легковий автомобіль - 25,2 см, вантажний автомобіль - 45 см,
трактор - 70 см. Міцність її перевіряється ударом палиці. Про надійність
криги свідчить відсутність тріщин, промий, повітряних пустот між
кригою та водою. Найбільш міцний лід має синюватий або зеленкуватий
відтінок. При відлигах, при дощі він стає білим, матовим, часто жовту-
ватим. Таке забарвлення свідчить про те, що лід не міцний, не надійний.
Не можна підходити близько до промий і ополонок, стрибати на лід з
берега. Якщо частина льоду не запорошена снігом, значить донедавна
там була промий і вода ще не замерзла. До людини, яка провалилася,
треба підповзти на животі, подати їй палку, ремінь, шарф і обережно
тягти з води. Потерпілий повинен широко розкинути руки, щоб
утриматись на поверхні, якщо допомоги чекати немає звідки - спокійно,
без різких рухів вибиратися на міцний лід, плазувати до берега. Після
цього треба переодягтися в сухе, випити гарячого чаю, звернутися до
лікаря.

11. Болота бувають прохідні, важкопрохідні, непрохідні. Важливо
відрізняти їх за зовнішніми ознаками. Перші вкриті суцільним мохом,
густою осокою, видно підріст сосни. На других росте трава, серед моху
є ковбані, трапляються поодинокі хирляві берізки, осики, чагарники. На
третіх є очерет, трава ніби плаває в багнюці. Рухатись по болоту слід
там, де є мурашники і кротові купини, густа трава серед осоки, сосна.
Якщо під ногами "рухається" земля, то краще повернути назад, а якщо
іти, то з палицею. До того, хто провалився, обережно підповзають,
кидають йому шнур або простягають палицю. Іноді доводиться мостити
гать. Зимою болото може замерзнути тільки на поверхні, йти по ньому
небезпечно. Взагалі, болото й трясовину найкраще обминати.

12. На ночівлю в лісі слід розташовуватись далі від сухостою, від
підгнилих дерев (не ближче висоти дерева) - вони можуть несподівано,
без видимих причин, впасти.

13. Небажане сусідство з мурашниками -- мурахи одразу почнуть
обстежувати пристанище. У кущах більше комарів, кліщів.

14. Не бажано ночувати під кручею, під кроною дерева з великими
відмираючими гілками, на березі гірського струмка в період дощів або
танення снігу. Найкраще для ночівлі, привалу вибрати сухе та рівне місце,
галявину, узлісся, в холодну пору - місце, захищене від вітру, освітлене
сонцем, при жарі - у затінку. Звичайно, щоб поблизу була вода.

15. Не можна спати просто на землі навіть літом. На землю найкраще
покласти сухі гілки шпилькових - спочатку більші, потім менші, ще
менші, а зверху сіно чи солому. В дощову погоду краще робити курінь,
зимою місце для постелі очищають від снігу. Поряд, за вітром (щоб не
задував на постіль, не зносив вогонь), розкладають вогнище. На час сну
верхній одяг знімають і накриваються ним.

16. Небезпечно купатись у незнайомій водоймі, лісовій річці чи озері,
водойму спочатку треба добре оглянути і перевірити. Перед купанням
слід відпочити, не входити у воду розігрітим. Не треба далеко запливати
від берега - можна не розрахувати сили і потрапити в біду. Потрапивши
в сильну течію, не пливіть проти неї, використайте її, щоб наблизитись
до берега. Якщо вас затягло у вир, не лякайтесь, пірніть і, зробивши
сильний ривок убік за течією, випливайте на поверхню. У незнайомому
місці не стрибайте головою у воду.

17. Пити слід тільки чисту джерельну або криничну воду - без домі
шок, каламуті, осаду, піни, плівки, незвичного запаху і кольору. Заборо-
няється використовувати воду з водойм, у яких помічена мертва риба
або інші загиблі істоти. Не рекомендується їсти рибу, яка має присмак
нафтопродуктів. У місцях, де буває багато людей, часто залишаються
різні уламки, консервні банки, побитий скляний посуд - треба бути Обе-
режним, щоб не поранитись об них.

18. Обережність слід проявляти біля крутих берегів, урвищ, уступів,
печер - тут можливий обвал. У буреломному лісі довго затримуватись не
треба. Зламані дерева часто утримуються тут, спираючись одне на одне, у
будь-яку хвилину вони можуть впасти. Не можна розташовуватись біля
вивернутих пеньків, дозволяти дітям гратися на таких пеньках і оглядати
яму під корінням - пень може раптом повалитися на попереднє місце.

19. Якщо ви випадково потрапили в угіддя, де ведуть облавне полю-
вання, вийдіть на видне місце і залишайтеся там до кінця облави.

20. Під час екскурсії (походу) можна проводити спостереження, ро-
бити малюнки, фотографувати, записувати на плівку голоси птахів. Не
дозволяється рвати квіти, ламати гілки, виловлювати птахів, руйнувати
їхні гнізда, нори, лігвища. Під час мандрівки не слід залишати сміття, на
пунктах відпочинку для цього є відведені місця.

21. Руки в учнів мають бути вільними, для цього блокнот (для
замалювання чи записів) і простий олівець утримуються на мотузці.

22. Найбільш цікаве, несподіване бачить у лісі той, хто ходить тихо,
не шумить, не галасує.

IV. Вимоги безпеки після закінчення екскурсії чи походу

1. Після закінчення вистави, фільму виходити із залу у вказаних місцях.
Виходити спокійно без криків і не штовхаючись.

2. Після закінчення екскурсії керівник групи повинен привести учнів
на те місце, звідки починалась екскурсія, пересвідчитись у наявності всіх
учнів, нагадати правила дорожнього руху, відпустити учнів додому і
доповісти дирекції школи про закінчення екскурсії.

V. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях

1. У випадку аварійної ситуації учнів виводять у безпечне місце, а
потерпілому надають першу долікарську допомогу.