Проводи контактної мережі змінного струму і зв'язані з ними пристрої напругою 27,5 кВ по допустимим відстаням (охоронним зонам) відносяться до ліній 20 кВ

2,0 4,0 5,0 6,0 9,0

Застосування вантажопідйомних машин на лінії або поблизу лінії, що знаходиться під напругою, допускається в тому випад­ку, коли відстань від механізмів та вантажопідйомних машин у робочому та транспортному положеннях від стропів, вантажо- захоплюючих пристосувань та вантажів буде не менше ніж, м: Для лінії напругою до ІкВ................................................................................................. 1,5

1-20 кВ.... 35-110 кВ

150 кВ 220 кВ

330-550 кВ змінного струму та 800 кВ постійного

За винятком роботи на лініях, що знаходяться під напругою до 20кВ, і виконуються з телескопічних вишок та інших механіз- мів для підіймання людей. Такі роботи допускаються в тому ви­падку, якщо з урахуванням можливих відхилень вишки (ме­ханізму) забезпечується відстань (по повітрю) від підйомної або висувної частини в будь-якому її положенні, в тому числі і при найбільшому допустимому конструкцією підійманні, або боково­му вильоті до найближчого проводу, що знаходиться під напру­гою, не менше 1,0 м.

Під час проїзду під ПЛ підйомні і висувні частини механізмів і вантажопідйомних машин мають знаходитися в транспортному положенні. Рух механізмів і вантажопідйомних машин по охорон­ній зоні ПЛ допускається під безпосереднім наглядом особи, відпо- відальної за безпечне виконання робіт по переміщенню вантажів кранами. Водії вантажопідйомних машин і механізмів і стропаль- п ики під час допуску до роботи мають бути проінструктовані про порядок проїзду поблизу струмопровідних частин і роботи в елект­роустановках.

На виконання робіт в охоронній зоні повітряної лінії повинен оути дозвіл організації, що обслуговує ПЛ.

Роботи в охоронній зоні ПЛ виконуються під безпосереднім ке- рівництвом інженерно-технічного працівника, призначеного під­приємством — власником крану. На виконання робіт видається паряд-допуск, в якому вказується прізвище керівника робіт— осо- оп, відповідальної за безпечне переміщення вантажів кранами. І Іаряд-допуск видається кранівнику перед початком роботи.

При виконанні робіт з вантажопідйомними машинами в межах охоронної зони контактної мережі або лінії, що належить ділян­ці енергопостачання, нагляд за виконанням заходів електробез­пеки здійснює її представник.

При роботах із застосуванням вантажопідйомних машин в ме­жах охоронної зони лінії, що знаходиться під напругою, ці маши­ни повинні бути заземлені за допомогою заземлювача, що заби­вається в землю на глибину не менше 1 м і на відстань не ближче;' м від крайньої рейки. Вантажопідйомні машини на гусенично- м у ходу в разі встановлення їх безпосередньо на ґрунт, заземлю­вати не вимагається.

Я кщо внаслідок зіткнення зі струмопровідними частинами або тшелідок дії електричного розряду механізм чи вантажопідйомна машина опиняться під напругою, доторкатися до них і спуска­тися з них на землю або підніматися на них до зняття напруги заборонено.

У разі загоряння механізму або вантажопідйомної машини, що перебуває під напругою, водій має зіскочити на землю, з'єднав­ши ноги і не торкаючись руками до машини, віддалитися від неї на відстань не менше 10 м, пересуваючи ступні по землі і не відри­ваючи їх одну від одної.

Не допускається робота вантажопідйомних машин поблизу ПЛ під час вітру, який викликає відхилення на небезпечну відстань вільних (без вантажів) тросів і канатів, за допомогою яких підні­мається вантаж. В нічний час робота з вантажопідйомними маши­нами може виконуватися тільки на відключеній лінії при достат­ньому освітленні

4.6. Безпека під час вантажно-розвантажувальних робіт

4.6.1. Класифікація вантажів

У залежності від характеру і способу транспортування ванта­жі умовно можуть бути поділені на 3 групи: тарно-спаковані і по­штучні; навалочні і сипкі; наливні.

До тарно-спакованих вантажів відносяться вантажі, упако­вані в тару, яка може бути достатньо різноманітною: твердою (ящи­ки, бочки, балони тощо); напівтвердою (коробки, корзини тощо); м'якою (мішки, сітки, тюки тощо). До тари, яка використовується багаторазово, належать контейнери.

До поштучних вантажів без упаковки відносяться вироби, які перевозяться штуками або в'язками.

Затарені та поштучні вантажі без упаковки повинні мати масу одного місця до 250 кг. Однак, вантажі в металевих, фанерних і дерев'яних бочках, барабанах, рулонах, бухтах тощо можуть ма­ти вагу одного місця до 500 кг.

До великовагових відносяться вантажі масою одного місця понад 500 кг: верстати, трансформатори, автомобілі та інші вироби ма- шинобудівельної промисловості, елементи будівельних конструк­цій та інші. Довжина багатьох великовагових вантажів перевищує

І (>800 мм. Такі вантажі називають довгомірними. До них відно­сяться рейки, балки, залізобетонні конструкції, колони та інше.

Навалочні вантажі об'єднують сипкі і кускові матеріали, які перевозяться без упаковки (навалом, насипом) — вугілля, пісок, гравій, кокс, руда тощо. До них також відносяться сухі хімічні добрива, цемент та інші, які перевозяться в спеціальних цистер­нах. Вантажі сільськогосподарського виробництва (зернові, ово­чеві), які перевозяться розсипом, також складають групу нава­лочних вантажів.

Наливні вантажі — це рідкі вантажі, які перевозяться в цис­тернах чи в спеціальній тарі. До них відносяться нафта та нафто­продукти, кислоти, спирти, зріджені гази, рослинні олії та різні рідкі хімічні продукти.

За ступенем небезпеки вантажі поділяються на 4 групи:

- малонебезпечні (будівельні матеріали, харчові продукти та інші);

- небезпечні за своїми розмірами (великогабаритні);

- пилові матеріали (мінеральні добрива та інші матеріали, що створюють пил);

- небезпечні.

До небезпечних вантажів належать речовини і предмети, що їх вміщують, які під час транспортування, вантажно-розвантажу- вальних операцій і зберігання можуть бути причиною вибуху, пожежі або пошкодження транспортних засобів, складів, пристро­їв, будівель і споруд, а також загибелі, травмування, отруєння, опіків, опромінювання або захворювання людей і тварин.

Усі небезпечні вантажі поділяються на 9 класів:

1 — вибухові речовини;

2 — гази стиснуті, зріджені і розчинені під тиском;

3 — легкозаймисті рідини;

4 — легкозаймисті речовини і матеріали;

5 — окислювальні речовини, органічні перекиси;

6 — отруйні (токсичні) речовини;

7 — радіоактивні і інфекційні речовини;

8 — їдкі і корозійні речовини;

9 — інші небезпечні речовини, які не мають вищезазначених властивостей, але потребують дотримання заходів безпеки при їх пе­рі чіезенні.

4.6.2. Загальна характеристика вантажно-розвантажувальних робіт

Вантажно-розвантажувальними роботами називаються опе­рації завантаження рухомого складу (вагонів, автомобілів, суден), його розвантаження, перевантаження з одного рухомого складу на інший, укладення і переміщення вантажів на складах.

У залежності від місця робіт, виду рухомого складу і напрямку переміщення вантажу вантажно-розвантажувальні роботи поді­ляються на вагонні, автотранспортні і складські.

Вантажно-розвантажувальні роботи виконують, як правило, механізованим способом за допомогою кранів, навантажувачів і інших машин, а при незначних обсягах — за допомогою засобів малої механізації (домкратів, талів, ручних візків з підйомними вилами тощо). При елементній механізації машини виконують найбільш трудомісткі та важкі роботи, а допоміжні операції зали­шаються ручними. Наприклад, укладення пакетів на піддони та їх зняття здійснюється вручну, а переміщення і перевантаження навантажувачами. Часто такі роботи називають просто механізо­ваними. При комплексній механізації машини виконують не тільки трудомісткі та важкі роботи, але й деякі допоміжні операції, а вручну — тільки такі, які не потребують значних фізичних зу­силь. При автоматизації вантажно-розвантажувальних робіт ви­робничий процес здійснюється без участі людини, її роль зводить­ся до налагодження, пуску машин та контролю за їх роботою. Якщо автоматизовані лише окремі процеси контролю, керування і дії машин, то автоматизація називається частковою.

Механізований спосіб вантажно-розвантажувальних робіт за­стосовується для вантажів вагою понад 15-20 кг, а також при пі­дійманні вантажів на висоту більше 3 м та їх переміщенні на відстань більше 25 м. Великовагові вантажі (понад 500 кг) дозволяється навантажувати і розвантажувати тільки вантажопідйомними кранами.

Вантажно-розвантажувальні роботи вважаються роботами з підвищеною небезпекою. Під час виконання вантажно-розван- тажувальних робіт головною умовою має бути дотримання правил безпеки, як безпосередньо працівником, так і поряд з ним працю­ючим. Усі нещасні випадки трапляються внаслідок того, що або сам потерпілий порушив правила безпеки, або їх порушив поряд чи разом працюючий. Одна з небезпек — знаходження під ванта­жем. Під вантажем може опинитися стропальник, якщо буде зна­ходитися в небезпечній зоні, або розвертати вантаж не багром, и руками, вантажник, якщо буде вибирати вантаж не ступенево, а цілком донизу, може потрапити під вантаж також стороння оеоба, якщо буде перебувати на місці роботи тощо. Небезпечними місцями також є:

- знаходження стропальника у напіввагоні під час підійман­ня вантажу;

- відкривання люків і дверей вагонів (необхідно перебувати на відстані від відкритого люка або за полотнищем двері, при цьо- м у забороняється триматися за брусся, через те, що через поштовх можуть бути травмовані пальці рук. Двері вагона необхідно відкри­вати на себе, а закривати поштовхами від себе);

- будь-яка електроустановка з несправним чи відсутнім зазем­ленням тощо.

Безпека виконання вантажно-розвантажувальних робіт по­винна забезпечуватися:

- вибором способів виконання робіт, підйомно-транспортного обладнання і технологічного оснащення;

- підготовкою і організацією місць проведення робіт;

- застосуванням засобів захисту працюючих; проведенням медичних оглядів осіб, які допущені до робо­ти, та їх навчанням.

4.6.3. Норми підіймання та переміщення вантажів вручну

Норми підіймання та переміщення вантажів вручну для чо­ловіків, жінок та неповнолітніх надані в таблицях 4.6.1-4.6.4. Маса вантажу, що переміщується, включає масу тари та упаковки.

І [еповнолітні віком до 18 років в жодному разі не повинні при­значатися на роботи, які полягають виключно у перенесенні або переміщенні важких речей, якщо їх вага перевищує 4,1 кг.

Таблиця 4.6.1 Граничні норми підіймання та переміщення вантажів чоловіками Характер роботи Гранична маса вантажу, кг Підіймання та переміщення вантажів про­тягом робочої зміни   Примітки: 1. Відстань переміщення вантажу не повинна перевищувати 25 м, а ви­сота підняття — бути більше 3 м.

Таблиця 4.6.2 Характер роботи Гранична маса вантажу, кг Підіймання та переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2-х разів за годину)10 кг Підіймання та переміщення вантажів потій- но протягом робочої зміни 7 кг Загальна маса вантажу, що переміщується з рівня підлоги протягом кожної години ро­бочої зміни, не повинна перевищувати 175 кг, з рівня робочої поверхні — 350 кг.   Примітки: 1. У вагу вантажу, що переміщується, включається вага тари і упаковки. 2. При переміщенні вантажів на візках або в контейнерах зусилля, що докладається, не повинно перевищувати 10 кг. 3. Рівнем робочої поверхні вважається рівень столу, конвеєра, верстата тощо.

Граничні норми підіймання та переміщення вантажів жінками

Перенесення і переміщення важких речей неповнолітніми як чоловічої, так і жіночої статі в межах нижчезазначених норм до­пускається лише у тих випадках, коли це пов'язано з виконан­ням ними постійної роботи і займає не більше 1/3 їх робочого часу.

4.6.4. Вимоги до місць проведення вантажно-розвантажувальних робіт

Місця проведення вантажно-розвантажувальних робіт повин­ні мати основу, яка забезпечує стійкість підйомно-транспортного обладнання, транспортних засобів і матеріалів, що складаються. Майданчики, які розраховані на строк служби більше року, по­винні мати тверде покриття.

Вантажно-розвантажувальні майданчики повинні постійно очи­щуватися від сміття, залишків вантажів, а взимку — від снігу, льоду, та посипатися у разі необхідності піском. На майданчиках для укладення вантажів мають бути позначені межі штабелів, проходів, проїздів між ними. Не допускається розміщувати ван­тажі в проходах і проїздах.

Місця проведення вантажно-розвантажувальних робіт повинні бути оснащені необхідними засобами колективного захисту, зна­ками безпеки і дорожніми знаками, достатнім освітленням від­повідно до санітарних норм.

Вантажно-розвантажувальні майданчики оснащують спеціаль­ним інвентарем і простим пристосуванням (перехідні містки, східці, скатні дошки, трапи, домкрати, візки, тачки, ноші тощо). Вантажні столи, рампи, естакади, та інші споруди повинні бути обладнанні постійними чи знімними відбійними пристроями.

При складуванні матеріалу біля колії чи проїзду автотранспор­ту його призводять до такого стану, при якому усувається будь- яка можливість його падіння чи розвалення, а також порушення габариту наближення будівель.

Вантажі (крім баласту, розвантаженого для виконання робіт на колії) при висоті до 1200 мм мають знаходитися від зовнішньої грані головки крайньої рейки не ближче 2,0 м, а при більшій ви­соті — не ближче 2,5 м. Вантажі уздовж колії повинні розванта­жуватися з розривами для догляду працюючих з колії під час про­ходу поїзду.

У разі необхідності перенесення вантажів через колії влашто­вуються тверді покриття або переносні настили на рівні головок рейок шириною не менше 1,5 м для вантажників, а для проїзду машин і механізмів — шириною не менше 3 м.

4.6.5. Вимоги до персоналу

До постійних вантажно-розвантажувальних робіт допускаються особи не молодше 18 років, які пройшли медичний огляд, на­вчання і перевірку знань з охорони праці. До робіт зі стропуванням вантажів допускаються особи, які пройшли спеціальне навчання і мають посвідчення стропальника.

Вантажно-розвантажувальні роботи допускається проводити тільки під керівництвом особи, відповідальної забезпечив виконан­ій! цих робіт. Вони повинні здійснювати правильне і безпечне ви­конання робіт, перевіряти і контролювати наявність необхідних справних механізмів, інвентарю, інструментів, засобів захисту, роз'яснювати працівникам їх обов'язки, послідовність виконан­ня операцій, значення сигналів, інструктувати з питань техніки безпеки і виробничої санітарії. У разі виникнення небезпечної ситуації негайно вживати застережні заходи, а якщо це неможли­во — припиняти роботу до усунення небезпеки.

Зокрема, на начальників виробничих ділянок вантажно-розванта- ж у вальних робіт покладається в межах ділянок, якими вони керують:

- здійснення заходів з техніки безпеки і виробничої санітарії, за- оезпечення справного стану і правильної експлуатації вантажопід­йомних машин, інструменту, такелажу, інвентарю, чистоти вантаж- і к (-розвантажувальних майданчиків, робочих місць, проходів і проїздів;

оформлення допусків на право робіт в охоронній зоні ліній слоктропередавання;

- контроль за своєчасним виданням працюючим спецодягу і за- чисних пристосувань згідно з діючими нормами;

- інструктаж майстрів і працюючих, а також забезпечення своє- часного навчання безпечним методам праці;

- своєчасне і правильне використання наочних посібників тех- ііпси безпеки (інструкції, плакати тощо);

своєчасне розслідування випадків виробничого травматизму, участь в розробці заходів для запобігання виробничого травматизму; забезпечення наявності аптечок першої допомоги.

На майстрів вантажно-розвантажувальних робіт покладається в межах доручених їм ділянок роботи:

здійснення правильного і безпечного виконання вантажно- розвантажувальних робіт з застосуванням машин, механізмів, об­ладнання, засобів малої механізації;

- контроль за застосуванням і правильним використанням пра­цівниками спецодягу і індивідуальних засобів захисту, за дотри­манням норм перенесення вантажів, за забезпеченням робочих місць попереджувальними написами і плакатами;

- перевірка чистоти і порядку на робочих місцях, в проходах і проїздах;

- інструктаж всіх підлеглих працівників з питань техніки без­пеки і виробничої санітарії під час виконання вантажно-розван- тажувальних робіт на робочих місцях в процесі роботи;

- розподілення працюючих за об'єктами відповідно до їх ква­ліфікації і досвіду, а також обсягу та характеру роботи;

- організація виконання робіт з наявністю захисних засобів, вантажозахоплювальних пристосувань і інвентарю.

Приймальник-здавальник:

- безпосередньо керує робочою бригадою вантажників під час виконання ними навантаження, вивантаження, перевантаження і сортування вантажів;

- перед початком робіт встановлює порядок виконання опера­цій, оглядає робоче місце і забезпечує приведення його до стану, що гарантує безпеку роботи;

- не допускає знаходження на місцях робіт сторонніх осіб;

- стежить за дотриманням габариту при вантажно-розванта- жувальних роботах;

- забезпечує обов'язкове провітрювання вагонів перед виван­таженням хімічних вантажів.

Бригадир:

- безпосередньо керує робітниками своєї бригади під час ви­конання вантажно-розвантажувальних і складських робіт;

- перед початком роботи роз'яснює і показує правильні прий­оми виконання робіт;

- розподіляє роботу між членами бригади;

- контролює наявність необхідного інвентарю, спецодягу і інст­рументу

4.6.6. Загальні вимоги безпеки

Виконання робіт з навантаження, розвантаження і переміщен­ня вантажів вручну і за допомогою вантажопідйомних засобів здійснюється в різних виробничих умовах. Неправильні прийоми ми конання вантажно-розвантажувальних робіт, порушення під чиї- укладання, штабелювання і закріплення різних матеріалів, недбале поводження з легкозаймистими і отруйними речовинами, неправильне використання вантажопідйомних пристроїв і транс­портних засобів можуть призвести до нещасних випадків з тяж­кими наслідками.

/ Іеред початком робіт керівник робіт має оглянути стан ван­тажу, визначити спосіб і порядок розвантаження (навантажен­ня), оглянути робочі місця і забезпечити стан цих місць відпо­відно до вимог безпеки працівників.

Вантажно-розвантажувальні роботи мають відповідати головним и и могам техніки безпеки: висока ефективність, простота і безпеч- иість обслуговування вантажо-підйомних машин і механізмів, максимальне скорочення кількості людей, які беруть участь у важ­ких ручних роботах і виключення їх перебування в небезпечній лоні та шкідливому середовищі.

Порядок роботи механізмів і людей, використання засобів ме­ханізації, порядок відкривання і закривання люків, бортів вагонів, складування вантажів, утримання робочих місць і майданчиків истановлюються місцевою інструкцією згідно з нормативно-тех- п іч ними документами з охорони праці.

Вантажно-розвантажувальні роботи слід виконувати механізо- аапим способом. У разі підняття і переміщення вантажів вручну граничні норми на одного працюючого не повинні перевищувати іпсазаних в п. 4.6.3.

Вантажно-розвантажувальні роботи повинні проводитися у спец­одязі і спецвзутті з застосуванням інших захисних і запобіжних ласобів відповідно до характеру вантажів і встановлених норм.

("пособи укладення вантажів та їх закріплення має забезпечу­вати їх стійкість під час транспортування і складування, розван­таження транспортних засобів і розбирання штабелів. Штабелі (ппких вантажів повинні мати скоси крутістю, яка відповідає куту природного скосу для вантажів даного виду, або мати огородження м і цпими підпорними стінками, тарно-спаковані вантажі уклада­ми і, в штабелі вручну висотою не більше 3 м, а при механізовано­му укладенні — б м. Розміри штабелів круглого лісу не повинні перевищувати за шириною довжину колоди, за довжиною — 50 м і л а висотою — 2 м. Розміри штабелів пиломатеріалів і шпал не пі шинні перевищувати за довжиною та шириною довжини дошки, шпали або бруска, а за висотою — 4 м. Штабелі повинні формува­тися в групи. Кількість штабелів лісоматеріалів у групі не повинні перевищувати 12 за граничної довжини групи — 50 м і за шири­ни — 15 м. Розриви між цими штабелями в одній групі повинні бути не менше 2 м, а між групами — 25 м. Вантажі в мішках необ­хідно укладати в штабелі в перев'язку з невеликим нахилом все­редину, через кожні 6 рядів влаштовують прокладки з дощок. Для стійкості ящиків через кожний метр висоти прокладають до­шки за всією шириною штабеля.

Штабель необхідно розбирати послідовно горизонтальними ряда­ми або невеликими уступами, щоб не залишалося окремих куп ве­ликої висоти. Знімаючи вантаж зверху штабеля, необхідно поперед­ньо впевнитися, що вантаж, який лежить поруч, стійкий і не впаде.

Вантажі в бочках, барабанах і рулонах переміщують електро- навантажувачами або перекочують вручну. При укладенні цих ван­тажів на 2-3 яруси між рядами мають бути прокладки з дощок. Крайні бочки, барабани чи рулони закріплюють від розкочування клинами з обох боків кожного ряду. По горизонтальній поверхні рулони і бочки перекочують попереду себе. При цьому забороняєть­ся триматися руками за торці бочок чи рулонів, тому що можна травмувати руки об стовп, штабель, дверну стійку вагона. По по­хилій поверхні перекочують вантажі по слегам з використанням каната, при цьому працівники, які допомагають знизу, повинні знаходитися збоку слегів. Бочки масою до 35 кг дозволяється за­кочувати без канатів.

Навантажувати та розвантажувати пилові вантажі киданням не дозволяється. Забороняється сипкі, злежані і змерзлі вантажі вибирати підкопом, а працівникам знаходитися на відкосах конус­них штабелів.

Під час навантаження (розвантаження) ящиків, тюків тощо необхідно звертати увагу на їх упаковку. Погана чи пошкоджена упаковка, цвяхи, що стирчать, кінці дротів, сталеві стрічки та інші гострі предмети можуть травмувати руки. Тому під час перероб­лення вантажів вантажники зобов'язані одягати рукавиці.

Вагони до місць навантаження та розвантаження слід подава­ти (забирати) згідно з технологічним процесом роботи станції. Пересувати вагони по фронту розвантаження або навантаження за допомогою простих пристосувань припускається в виняткових випадках тільки по горизонтальній ділянці колії в кількості, що не перевищує одного навантаженого або двох порожніх вагонів (чо- тирьохвісних), обов'язково зчеплених, на відстань, що не більша за довжину вагона і під безпосереднім керівництвом відповідальної < ісоби. Працівники, при цьому, повинні знаходитися з боків вагонів і юза рейками колії. Вагони з небезпечними вантажами пересувати вищезазначеним способом не дозволяється. Про пересування ва­гонів усі робітники повинні бути попереджені. Сходи, містки, слеги та інші пристосування, що заважають праці, необхідно прибирати. Гальмувати та зупиняти вагони слід гальмовими башмаками. 11е дозволяється підкладати під колеса для гальмування дошки, стійки, прокладки, ломи та інші предмети. Забороняється підштов- х увати одні вагони іншими та викочувати їх за граничні стовпчики.

Перед відкриттям люків слід впевнитися в чистоті робочого міс­ця, відсутності сторонніх предметів, що заважають пересуванню и рацівників, а також у справності запорів, які виключають само­вільне відкривання люка. Відкривати та закривати двері критого нагону слід тільки за поручень, знаходячись при цьому за її полот­ном. Не можна впиратися руками в дверний брус або стійки вагона. Відчиняючи двері, треба тягнути її на себе, зачиняючи — штовха­ти від себе Знімаючи закрутки, необхідно користуватися ножи­цями для обрізання дроту. Відчиняючи борти платформ та люки піввагонів, працівник зобов'язаний знаходитися осторонь від них на відстані не менше 1 м. Відкривають та закривають люки півва­гонів за допомогою спеціальних пристосувань чи інструменту (штанги тощо) послідовно з обох боків від одної торцевої стінки до іншої, працівники при цьому повинні знаходитися поза люком, що відчиняється.

На підвищеній колії в одній зоні не допускається одночасна ро­пота людей та механізмів. При висоті підвищеної колії до 2,5 м допускається відкривання люків безпосередньо з вивантажуваль­ного майданчика. При висоті підвищеної колії до 2,5 м відкриван­ий люків дозволяється тільки зі спеціальних містків. При відкри­ванні люків працівники не повинні знаходитися в піввагоні та мають користуватися захисними окулярами.

І Іідніматися в напіввагон та виходити з нього працівник повинен оса інструменту. Інструмент передає йому в руки інший працівник. 1С і їдати інструмент забороняється.

При вантажно-розвантажувальних роботах забороняється на- і мі и жатися до проводів, що знаходяться під напругою, частин контактної мережі та повітряних ліній на відстань менш ніж 2 м. На електрифікованих коліях дозволяється підійматися для вико­нання будь-яких робіт на дах критих вагонів, навантажені плат­форми, піввагони тільки за вказівкою керівника робіт після від­ключення контактної мережі та її заземлення. Завантажувати та розвантажувати вагони безпосередньо під проводами, що зна­ходяться під напругою, не дозволяється.

Виконання вантажно-розвантажувальних робіт небезпечних вантажів забороняється у разі:

- невідповідності тари і упаковки вимогам стандартів і тех­нічних умов на дану продукцію;

- несправності тари;

- відсутності маркування і знаків безпеки.

Перед початком розвантаженням небезпечних вантажів вагони мають бути провітрені не менше ніж ЗО хв. Особи, які беруть участь в роботі, на час провітрювання мають знаходитися з навітряного боку вагона.

При розвантаженні перед входом в вагон необхідно переконати­ся, що на підлозі відсутні розлиті чи розсипані небезпечні вантажі. Якщо під час огляду будуть виявлені пошкоджена тара, розсипа­ний чи розбитий вантаж, їх негайно треба прибрати. Ходити по розсипаній речовині забороняється.

Під час внутрішнього огляду вагонів, завантажених небезпечни­ми вантажами, користуватися необхідно ліхтарями у вибухобез- печному виконанні. Вмикати ці ліхтарі слід перед входом у вагон, а вимикати — після виходу з вагона.

Під час навантаження (розвантаження) небезпечні вантажі не повинні підлягатися штовханням, ударам, трясінню.

Бочки, ящики тощо з небезпечними вантажами дозволяється переміщувати тільки на візках. Балони зі стиснутим газом пе­реміщуються на спеціальних візках чи на ношах та обережно ук­ладаються в горизонтальному положенні вентилями в один бік. Небезпечні вантажі в склотарі мають перевозитися на спеціальних візках або переноситися на ношах, що мають спеціальні гнізда. Перенесення на руках чи плечах забороняється.

Розбиті бутлі, ящики, пролиту кислоту чи розсипану їдку речо­вину прибирають в протигазах. Кислоту, що пролита, нейтралі­зують вапняним розчином, потім це місце посипають піском, який обережно прибирають і заривають в землю, а місце після очистки промивають великою кількістю води. Знезараження небезпечних вантажів повинні проводити спеціалісти — представники ванта­жовідправника, які мають бути присутні під час навантаження (розвантаження).

І Іеред зливанням з цистерни необхідно чітко визначити рідину, а ка знаходиться в цій цистерні, оглянути цистерну, перевірити справність і безвідмовність дії зливних пристроїв і пристосувань. Відчиняючи люки, кришки і ковпаки цистерн, працівники мають знаходитися з підвітряного боку. Після повного зливання рідини з цистерни всі отвори, люки, кришки мають бути щільно закриті.

ІІа вантажно-розвантажувальних майданчиках мають бути пункти обігріву, кімнати для приймання їжі, роздягальні, душеві і умивальні. В них завжди має бути питна вода. В усіх приміщен­ії а х мають бути аптечки першої допомоги та вивішені адреси і но­мери телефонів найближчих медичних пунктів.

4.6.7. Загальні положення безпеки при ліквідації аварійних ситуацій з небезпечними вантажами

Аварійна ситуація — це займання, витікання, розсипання не­безпечної речовини, пошкодження тари або рухомого складу з не­безпечними вантажами та інші випадки, які можуть призвести д< > вибуху, пожежі, отруєнню, облікам, захворюванню людей та тва­ри п, а також випадки, коли в зоні сходу рухомого складу, аварії, катастрофи чи пожежі виявлені вагони, контейнери або вантаж­ні місця з небезпечними вантажами.

Заходи щодо ліквідації аварійних ситуацій з небезпечними ван- тлжами повинні проводитися виходячи з обстановки, що склалася, з урахуванням властивостей вантажів, їх вибухопожежної небез­пеки, небезпеки для людей і тварин, а також дотримання заходів безпеки і обережності. Ці заходи мають забезпечувати запобіган­ня небезпеки людям, захист навколишнього середовища, можливе збереження вантажу, рухомого складу, споруд та відкриття руху івиадів і маневрових пересувань в найкороткочасний період.

Властивості небезпечних речовин, їх вибухопожежна небезпе- в а, небезпека для людей і тварин, а також конкретні вимоги без- ні і, и, які повинні дотримуватися під час ліквідації аварійної си- і vaiin з небезпечними вантажами (крім радіоактивних речовин) вказуються в аварійних картках на групу речовин або на кожну окрему речовину, які подані в Правилах безпеки і порядку ліквіда­ції аварійних ситуацій з небезпечними вантажами при переве­зенні їх по залізницям. При пред'явленні небезпечних вантажів до перевезення відправник в накладній під найменуванням вантажу зобов'язаний вказати номер аварійної картки, передбачений цими Правилами. Якщо на який-небудь вантаж аварійна картка відсут­ня в Правилах, то відправник повинен заповнити аварійну картку і надійно прикріпити її до накладної.

У разі виникнення аварійних ситуацій на перегоні машиніст локомотива (в межах станції — керівник робіт) негайно повідомляє про це за встановленим порядком поїзному диспетчеру і черговому по найближчій станції, які мають вжиті відповідні заходи згідно з Правилами безпеки і порядку ліквідації аварійних ситуацій з небезпечними вантажами при перевезенні їх по залізницям.

Зливання чи вивантаження вантажів з пошкоджених цистерн чи тари на ґрунт, в водойму забороняється, але як виняток може бути допущено за наявністю дозволу органів державної інспекції (санітарної тощо) і за умов ефективного знезараження місць ски­ду небезпечних вантажів.

Уразі аварійних ситуацій з радіоактивними речовинами (зіт­кнення, схід рухомого складу, катастрофа, пожежа, випадіння радіаційних упаковок, а також руйнування чи пошкодження тари) необхідно вивести з можливо небезпечної зони людей на відстань не менш ніж за 50 м; відгородити небезпечну зону попереджу­вальними знаками та сигналами зупинки в радіусі не менше ніж 10 м; негайно повідомити черговому по станції; зупинити прохід людей та пропуск поїздів через небезпечну зону до ліквідації ава­рійної ситуації.

Уразі виявлення радіаційних упаковок, що випали з вагонів, пра­цівники залізничного транспорту зобов'язані: прибрати виявлені предмети з колії підручними засобами без безпосереднього дотику до них (за можливістю); відгородити небезпечну зону знаками зу­пинки, припинити прохід людей і повідомити черговому по станції.

У разі падіння упаковок чи контейнерів з радіаційними ван­тажами під час виконання вантажно-розвантажувальних робіт ці роботи треба припинити, відгородити місце падіння та виклика­ти представників санітарно-епідеміологічної станції (СЕС). При ви­явленні в збірному вагоні радіаційних упаковок, які мають видимі попікодження чи впали набік, необхідно всі роботи зупинити, двері млі она зачинити і опломбувати, вжити заходів до переставлення ми і-она на колію, віддалену від перебування людей, на відстань не менше 10 м, викликати спеціалістів СЕС.

4.7. Безпека під час обслуговування і ремонту автомобілів

Технічне обслуговування та ремонт автомобілів проводиться и спеціально відведених місцях (постах), які обладнані необхідни- мн пристроями, приладами, пристосуваннями і інвентарем. Авто­мобілі, які направлені на пости технічного обслуговування мають бути вимиті, очищені від бруду і снігу. Автомобіль, встановле­нії й на пост технічного обслуговування чи ремонту, необхідно за­піл і.мувати ручним гальмом, вмикнути нижчу передачу, вимк­нути запалення (подачу палива), а під колеса підкласти упори (башмаки) не менше двох. На кермо необхідно вивісити поперед­ні у вальну табличку «Двигун не вмикати. Працюють люди».

Для запобігання нещасних випадків під час технічного обслу­говування та ремонту автомашин їх встановлюють на естакаду, на гідравлічний або пневматичний підйомник або оглядову кана­ву. 11 ід час обслуговування автомобіля підйомником на механізм керування підйомником необхідно вивісити попереджувальну гао личку з написом «Не торкатися. Під автомобілем працюють лю­ди. > В робочому положенні плунжер підйомника має бути надійно лафпссований упором, який запобігає мимовільному опускання підйомника. Підйомна естакада або гірка повинна мати внутрішні бор ги висотою не менш 10 см, що запобігає машині від завалю­вання в проліт між двома напрямними. Гідравлічні або пневма- і м ч п і підйомники обладнують стопорними пристроями. Якщо для міді ймання використовуються домкрати, машину перед підійман­ії а м ла гальмовують, а після підіймання під неї додатково ставлять металеві стійкі підставки або козли, що гарантує безпеку працю­ючим на випадок падіння машини з домкрата.

І (ля зручності роботи розміри оглядових канав (ширина, глиби­на. довжина) встановлюють згідно з габаритами машини, при цьо- му ширина повинна бути не менш ніж 0,9 м, а глибина — не менш ніж 1,2 м. Підлогу канави роблять з нахилом 0,02; в кінці стоку розміщують колектор для збирання мастил, палива та води. З боків канави встановлюють напрямні борти розміром 10x10 см, що запобігають падінню машини в канаву. Стінки канави облицьо­вують білою плиткою. У бокових стінах рекомендовано встановлю­вати ниші для інструменту, пристосувань та інвентарю. Через те що в більшості випадків підлога в канаві теплопровідна, на неї роблять настил з дощок або вкладають дерев'яну ґратку. Оглядо­ва канава освітлюється від освітлювальної мережі напругою не вище 12 В. Вона повинна бути обладнана витяжною вентиляцією для вилучення парів легкозаймистих рідин та відпрацьованих газів. Крім того, для проходів і роботи поза канавою мають бути споруджені легкознімні та встановлювальні настили, а також без­печні зручні виходи; один — по сходах в кінці канави, інший — у вигляді скоб збоку канави.

Працюючи під машиною необхідно користуватися окулярами для захисту очей від бруду, мастила та палива. Якщо під машиною знаходяться люди, робота двигуна не допускається. Працівники, які виконують ремонт автомобіля поза оглядової канави, естакади чи підйомника (лежачи під автомобілем), мають забезпечуватися ле­жаками. Працювати без лежаків на підлозі (землі) забороняється.

Забороняється заправляти рідким паливом (а також зливати паливо) в приміщеннях, призначених для стоянки, обслугову­вання або ремонту і автомобілях з незаглушеними двигунами без вимикання запалення. Не дозволяється також в цих приміщеннях ставити автомобілі, в яких виявлена теча в бензобаках та бензо­проводах. В приміщеннях, призначених для стоянки і обслугову­вання автомобілів, забороняється:

- провадити під зарядку акумуляторів;

- мити та протирати деталі бензином або керосином;

- зберігати рідке паливо в кількості, що перевищує запас, не­обхідний для заправки, а також забруднені бензином та промас­ти л єні ганчірки,

- виконувати фарбувальні, столярні, теслярні роботи;

- користуватися відкритим вогнем там, де знаходяться горючі рідини;

- провадити ремонт автомобілів, в яких баки наповнені лег­козаймистим паливом;

- захаращувати ворота, проходи, проїзди, а також влаштову­вати кладові.

11 ід час зберігання та обслуговування автомобілів для персоналу, що працює в гаражі, існує небезпека отруєння чадним газом і акро­леїном (в разі обслуговування дизельних автомобілів), якщо відсутня псі 11 пляція; отруєння етилованим бензином, бензолом чи антифризом (через невміле використання. Крім того, існує небезпека травмуван­ні! працюючих яка виникає під час розбирання, збирання, регулю- іиішіл та інших видів обслуговування автомобілів. Для запобігання отруєнь в гаражах необхідно влаштовувати спеціальні вентиляційні прис трої. Щоб запобігти отруєння етилованим бензином, бензолом •іп антифризом, під час заправлення ємностей слід застосовувати спеціальні пристосування (заправні колонки, насоси, лейки тощо). іобороняється:

виконувати будь-які роботи на автомобілі, що знаходиться тід і.їси на одних підйомних механізмах (домкратах, талях тощо). І Ірії виконанні робіт, пов'язаних зі зняттям коліс, вимагається по­ставити під автомобіль козли, а під зняті колеса — упори (башмаки);

підкладати під піднятий автомобіль замість козлів диски поліс, цеглини та інші випадкові предмети;

знімати і ставити ресори на автомобілях без попереднього їх р< ізвантаження від маси кузова шляхом підняття кузова зі вста- іювленням козлів під нього або раму автомобілю;

проводити технічне обслуговування і ремонт автомобілів під час роботи двигуна, за винятком окремих видів регулювальних І випробувальних робіт;

підіймати автомобіль за буксирні гаки. І'емонт чи заміна підйомного механізму кузова автомобіля-са- моекпда має виконуватися після встановлення під піднятий ку­ли в спеціального додаткового упора, який виключає можливість падіння чи мимовільного опускання кузова. Забороняється: пра- ііinn,гги під піднятим кузовом без упора, використовувати випад- іч>іч підставки і підкладки замість спеціального упора, працюва- ііі з пошкодженими чи неправильно встановленими упорами, і ганити завантажений кузов на упор.

Для ремонту і обслуговування вантажних автомобілів з висо­ті ми бортами працівники мають забезпечуватися драбинками зі cm щипками шириною не менше як 15 см. Застосування пристав­нії ч драбин забороняється.

Перед ремонтом автомобіля-цистерни для перевезення легко­ві І! МІН ТИХ і вибухонебезпечних вантажів її необхідно повністю очистити від залишків вантажу і надійно заземлити. Працівник, який провадить очищення чи ремонт усередині цистерни чи резер­вуара з-під етилованого бензину, легкозаймистих і отруйних рідин має бути забезпечений спецодягом, шланговим протигазом, ряту­вальним поясом з мотузкою; поза резервуара мають знаходитися не менше двох спеціально проінструктованих Ремонтувати заправ­ні колонки, резервуари, насоси, комунікації і тару з-під етиловано­го бензину дозволяється тільки після повного вилучення залишків бензину і знешкодження з дотриманням заходів особистої безпе­ки, що виключає можливість вибуху.

Якщо зняття агрегату і деталей пов'язано зі значними фізич­ними навантаженнями, а також створює незручність в роботі, слід використовувати відповідні пристосування (знімники), які забез­печують безпеку під час виконання цієї роботи.

Зняття, транспортування і установлення агрегатів і деталей понад 20 кг слід виконувати за допомогою підйомно-транспорт­ного обладнання.

Перед зняттям агрегатів і деталей, пов'язаних з системою охо­лодження і змащування автомобіля, необхідно попередньо злити мастила і охолоджувальну рідину в спеціальні резервуари, не до­пускаючи проливання рідин.

Питання до розділу

1. Види засобів безпеки праці щодо запобігання виробничого трав­матизму та порядок їх застосування.

2. Види засобів захисту працюючих від небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

3. Загальні вимоги безпеки до виробничих процесів.

4. Загальні вимоги безпеки до виробничого обладнання.

5. Загальні вимоги безпеки до інструментів і пристосувань.

6. Загальні вимоги безпеки під час обслуговування механізмів.

7. Загальні вимоги безпеки при експлуатації систем під тиском.

8. Загальні вимоги безпеки при підйомно-транспортних роботах.

9. Загальні вимоги безпеки при вантажно-розвантажувальних роботах.

10. Норми підіймання та переміщення вантажу вручну.

11. Безпека під час обслуговування і ремонту автомобілів.

Розділ 5 ОСНОВИ ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКИ

5.1. Основні визначення

< 'татистика випадків електротравматизму не може не викли­кані глибокого занепокоєння. Зростання кількості нещасних ви­падків свідчить про недоліки в роботі з профілактики електрот- ранматизму.

І іолика кількість нещасних випадків трапляється під час обслу­говування і ремонту електроприводів, пускорегулюючої апаратури, електричного освітлення, зварювальних апаратів, електрифіко- паїїого транспорту, електрообладнання, підйомно-транспортних механізмів, ручного електроінструменту, а також високочастот­них установок.

Ураження електричним струмом можливо внаслідок впливу джерела небезпеки на обслуговуючий персонал, що опинився в зоні дії цього джерела.

І Іоява джерела небезпеки може бути зумовлена пошкодженням і.ичіаційних властивостей електрозахисних засобів і ізоляції, не­досконалістю конструктивного виконання електроустановки, порушенням обслуговування тощо. Знаходження обслуговуючо­го персоналу в зоні дії джерела небезпеки може бути викликане ииробничою необхідністю, випадковим або необґрунтованим ри­цином чи мимовільними помилками.

Ураження електричним струмом виникає внаслідок:

безпосереднього дотику до відкритих струмопровідних частин t проводів (рис. 5.1, а);

Рис. 5.1. Схеми ураження електричним струмом 265

Рис. 5.2. Причини ураження електричним струмом через порушення вимог електробезпеки

- дотику до металевих частин обладнання, які випадково мо­жуть опинитися під напругою;

- дотику до струмопровідних частин, ізоляція яких пошкоджена;

- дотику до струмопровідних частин за допомогою предметів з низьким опором ізоляції (рис. 5.1,6);

- помилковим поданням напруги на обладнання чи об'єкти, що ремонтуються або оглядаються;

- відсутності або пошкодження захисного заземлення;

- дії електричного струму через електричну дугу (рис. 5.1, в);

- впливу крокової напруги тощо.

Практика показує, що правильна організація робіт, сумлінне виконання «Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів», дисципліна і відповідальність керівників і працю­ючих — надійна основа безпечної роботи в електроустановках.

5.2. Вплив електричного струму на людину

Основні особливості впливуелектричного струму на організм людини:

- однією з особливостей ураження електричним струмом, яка може загрожувати життю та здоров'ю людини, є відсутність зовніш­ніх ознак небезпеки. Людина не може завчасно виявити цю небез­пеку за допомогою органів чуття, побачити, почути і відчути її;

тяжкість наслідків є другою особливістю ураження електрич- иим струмом. Тимчасова втрата працездатності при електротрав- мм х, я к правило, тривала. 13-15% всіх випадків виробничого трав­матизму припадає на електротравми зі смертельним наслідком;

третя особливість ураження електричним струмом полягає и тому, що струм промислової частоти 10-25 мА, здатний викли­кати інтенсивні судоми м'язів. Внаслідок цього настає «прику­ті мпя» до струмопровідних частин. Потерпілий самостійно не ндатпий звільнитися від дії електричного струму. Довготривале проходження струму такої величини може призвести до тяжких наслідків;

дія електричного струму викликає різку реакцію відсмику- ініііпя, а у ряді випадків і втрату свідомості. Внаслідок виникає иНм-зпека механічного травмування через дію електричного стру­му. В цьому полягає четверта особливість ураження електричним струмом.

Дія струму на організм людини має свою специфіку. Проходя­чи через організм, струм чинить теплову, механічну, біологічну пі х і мічну дію. Через хімічну дію розкладається кров та інші рідн­ії и організму. Теплова дія виявляється в опіках окремих ділянок ті на. Біологічна дія виявляється в подразненні і збудженні живих тканин організму, що супроводжується мимовільними судомни­ми скороченнями м'язів. Механічна дія призводить до розривів тканин організму.

Клектричний удар (шок) викликає найбільшу небезпеку. При про­кид ясенні струму через тіло людини уражається весь організм, накликаючи повний або частковий параліч нервової системи, сер-

10 102 1003 f, Гц Рис. 5.4. Залежність опору тіла людини від частоти

І»
			ч	\

5 10 50 100 500 5000 f, Гц Рис. 5.5. Залежність невідпускного струму від частоти

в залежності від роду струму

Рис. 5.7. Відносна небезпека ураження електричним струмом в залежності від частоти струму

І Іаслідок ураження організму залежить від ряду факторів, зок­рема: сили струму, опору тіла людини, частоти струму, тривалості дії, а також індивідуальних особливостей людини та стану навко- іі 11111 нього середовища.

()сновним фактором, що обумовлює ту чи іншу ступінь уражен­ії а, с сила струму. Струм до 1 мА частотою 50 Гц практично не відчувається — це невідчутний струм. Він не становить небезпе­ці!, його протікання через тіло людини припустимо у виробничих vмонах. Підвищення сили струму призводить до появи відчуття — не відчутний струм. Безпечним струм являється тільки в тому мипадку, коли людина, яка опинилася під напругою, спроможна еамостійно вивільнитися від контакту з електродами. Такий струм нрийнято називати відпускним. У разі, коли людина самостійно не спроможна звільнитися від контакту, виникає небезпека три­палої судоми. Струм, що викликає під час протікання через тіло її к ідини непереборні судомні скорочення м'язів руки, в якій стисну­ти провідник, називають невідпускним. Невідпускний струм, як Правило, не становить суттєвої небезпеки, якщо його дія припи­ши і вся достатньо швидко. Однак, враховуючи, що людина не може і чім остійно відірватися від контакту зі струмовучими частинами, и тривала дія призводить до порушення дихання, невідпускний і трум слід віднести до небезпечного. У разі протікання струму вини- в аі небезпека порушення роботи серця. Може виникнути безладне, некоординоване (фібриляція) скорочення окремих волокон серця, і і рум, що викликає фібриляцію серця, називають фібриляційним.

Припустимі для людини струми оцінюються за критеріями елект­робезпеки. Припустимим прийнято вважати струм в 0,5-ІмА. Струм в 10-15 мА є невідпускним. Струм в 50 мА уражає органи дихання і серцево-судинну систему (фібриляційний струм). Струм в 100 мА призводить до зупинки серця і порушенню кровообігу, такий струм вважається смертельним.

У разі ураження струмом велике значення має опір людського тіла. Опір тіла електричному струму змінюється в широких межах від 100000 до 1000 Ом та залежить від стану шкіри (суха, волога, груба, пошкоджена чи непошкоджена), від площі та щільності контакту, а також частоти струму та тривалості його дії. Пошко­дження шкіри (рани, подряпини, інші мікротравми), зволоження чи забруднення шкіри збільшує ступінь ураження, зменшуючи опір людини. Підвищення напруги знижує опір тіла. Так, при дії постійної чи змінної напруги до 40-45 В у зовнішньому шарі шкіри виникають значні напруженості, які повністю або частко­во руйнують властивості цього шару, знижуючи повний опір лю­дини. У разі збільшення напруги опір зменшується та при напру­гах 127-220 В практично падає до значення внутрішнього опору тіла.

На наслідок ураження впливає шлях струму в організмі. Най­більшу небезпеку становить шлях, коли струм проходить через життєво важливі органи людини (серце, легені, головний мозок). Так, під час протікання струму за шляхом «рука — рука» через серце проходить 3,3% загального струму, за шляхом «ліва рука — ноги» 3,7%, «права рука — ноги» 6,7%, «нога — нога» — 0,4%.

Тривалість дії струму в багатьох випадках є основним факто­ром, від якого залежить наслідок ураження. Це пояснюється тим, що з плином часу різко падає опір шкіри і більш ймовірним стає ураження серця. Під час короткочасної дії (0,1-0,5 сек) струм порядку 100 мА не викликає фібриляцію серця. Якщо збільшити тривалість дії до 1 сек, то цей струм може призвести до смертель­ного наслідку. При зменшенні тривалості дії значення безпечних для людини струмів суттєво збільшується.

Ступінь ураження залежить також від роду та частоти стру­му. При напругах менше 500 В найбільш небезпечним є змінний струм частотою 50 Гц. У разі збільшення або зменшення частоти ступінь ураження зменшується. При напругах приблизно 500 В ступінь ураження як змінного, так і постійного струму практично < >д пакова. При напругах більше 500 В ступінь ураження постійно­го струму значно більше ніж ступінь ураження змінного струму.

Один і той самий струм, що проходить через людину, в одного може викликати лише слабкі відчуття, а для іншого може при­внести до небезпечного скорочення м'язів, а іноді й до смертель­ного наслідку. Психофізіологічний стан людини суттєво впливає на ступінь ураження. Встановлено, що здорові і фізично міцні лю­ди легше переносять електричні удари, ніж хворі та ослаблені. Деякі захворювання (хвороби шкіри, серцево-судинної та нервової систем, легень та інші), втомленість, нетверезий стан тощо змен­шують опір організму і збільшують небезпеку ураження.

Навколишнє середовище (вологість, температура повітря тощо) додатково впливає на умови електробезпеки. У вологих приміщен­нях з високою температурою складаються негативні умові з елект­робезпеки і збільшується небезпека ураження. Велике значення мис зміна атмосферного тиску: зниження його збільшує небезпеку ураження струмом, і навпаки. Збільшення парціального складу кисню у повітрі знижує чутливість організму до дії електричного струму. Характер впливу вмісту у повітрі вуглекислого газу зво­ротній: при збільшенні вуглекислого газу в повітрі чутливість ор­ганізму до струму збільшується, а при зменшенні — знижується.

Основні залежності дії струму на організм людини, які були за­значені вище, показані на графіках рис. 5.3-5.5.

1>удь яка дія електричного струму на людину може призвести до електричної травми. Розрізняють електротравми місцеві і за­гальні.

/(о місцевих електротравм належать: електричний обпік, ме­талізація шкіри, електричний знак (специфічне ураження шкіри), с /а ктроофтальмія (запалення зовнішньої оболонки очей через дію у иьтрафіолетових променів електричної дуги), механічні пошко­дження (розрив шкіри, вивих, переломи).

Загальні електротравми призводять до ураження всього орга- и ізму. В залежності від наслідків загальні електричні травми по­лі лаються на 4 ступеня:

І судомні скорочення м'язів без втрати свідомості; судомні скорочення м'язів із втратою свідомості;

З втрата свідомості з порушенням дихання і серцевої діяль­ні м ті;

І стан клінічної смерті.

5.3. Класифікація електроустановок та приміщень за електробезпекою

Електроустановка — установка, в якій виробляється, перетво­рюється, передається, розподіляється і споживається електрич­на енергія.

Усі електроустановки в залежності від напруги поділяються на:

- електроустановки напругою понад 1000 В мережах з глухо- заземленою нейтраллю;

- електроустановки напругою понад 1000 В в мережах з ізо­льованою нейтраллю;

- електроустановки напругою до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю;

- електроустановки напругою до 1000 В з ізольованою нейт­раллю.

Глухозаземленою є нейтраль генератора чи живильного транс­форматора, яка приєднана до заземлюючого пристрою безпосеред­ньо або через малий опір (наприклад, через трансформатор струму).

Ізольована нейтраль — це нейтраль трансформатора чи гене­ратора, яка не приєднана до заземлюючого пристрою або приєдна­на до нього через пристрої сигналізації, вимірювання, захисту та інші пристрої, що мають великий опір.

Вимоги до електричного обладнання залежать від приміщення, в якому воно розташовано. За небезпекою ураження людей елект­ричним струмом виробничі приміщення поділяються на приміщен­ня особливо небезпечні, з підвищеною небезпекою та без підви­щеної небезпеки.

Особливо небезпечні приміщення характеризуються наявніс­тю одного з таких факторів:

- мають підвищену вологість (відносна вологість в них набли­жається до 100%);

- хімічно активне або органічне середовище, яке постійно чи тимчасово тривалий час руйнівно впливає на ізоляцію та струмо- провідні частини;

- можлива одночасна наявність двох факторів, що визнача­ють умови підвищеної небезпеки.

Приміщення з підвищеною небезпекою характеризуються на­явністю в них одного з таких факторів:

- відносна вологість тривалий час перевищує 75%;

- наявні струмопровідні підлоги (металеві, земляні, залізобе­тонні тощо);

- струмопровідний пил;

- висока температура (постійно або періодично більше 1 доби температура перевищує +35° С);

- наявні великі заземлені металеві конструкції та можливий і >дночасний дотик людини до заземлених металоконструкцій бу- дівель, з одного боку, і металевих корпусів електрообладнання, л іншого.

Приміщеннями без підвищеної небезпеки є всі приміщення, и яких відсутні фактори, що визначають особливу і підвищену небезпеку.

Електроустановки поза приміщеннями за ступенем небезпеки прирівнюють до електроустановок, які експлуатуються в особли- ио небезпечних приміщеннях.

Аналіз небезпеки однофазного дотику в мережі з глухозазем- леною нейтраллю

Струм, який протікає через тіло людини (рис. 5.8) замкнеться за таким колом: фаза — тіло людини — підлога (ґрунт) — заземлю­вач нейтралі — нейтраль (нульова точка). За законом Ома:

де R_n — опір підлоги;

R₀ — опір заземлення нейтралі.

У разі струмопровідної підлоги (R_n = 0) і враховуючи, що R„ значно малий порівняно з R,, людина опиняється практично під фазною напругою.

Аналіз небезпеки однофазного дотику в мережі з ізольованою нейтраллю

Струм, що протікає через тіло людини (рис. 5.9), замкнеться за колом: фаза 1 — тіло людини — підлога (ґрунт) і далі повер­тається в мережу через ізоляції фаз 2 і 3, тобто далі струм прямує за колами: ізоляція фази 2 — фаза 2 — нейтраль (нульова точка) та ізоляція фази 3 — фаза 3 — нейтраль (нульова точка).

иФ

Таким чином, в колі струму, що протікає через тіло людини, послідовно з ним вмикаються ізоляції фаз 2 і 3. В цьому випад­ку сила струму залежить не тільки від опору тіла людини, але і від опору ізоляції, Rj, R₂, R₃ і ємності фаз відносно землі С₁₍С₃.

Кл RB R

и_Ф

У разі однополюсного дотику в електричному колі можуть опи­нитися ряд опорів, які мають бути враховані для визначення вели­чини струму. Основні можливі варіанти дотиків наведені на рис. 5.10.

5.5. Небезпека напруг дотику та кроку

Внаслідок замкнення фази на землю (обрив і падіння фазного проводу на землю, замикання фази на корпус заземленого облад­нання тощо) виникає розтікання струму в землі (ґрунті). На по­верхні землі з'являється електричний потенціал (фх), величина якого залежить від величини струму замикання на землю, пито­мого опору ґрунту (р) в зоні розтікання струму, відстані (х) від точки замикання А (рис. 5.11):

Як видно з рис. 5.11, на відстані 1 м від заземлювача падіння напруги складає 68%, на відстані 10 м — 92%, а на відстані 20 м потенціали так малі, що практично можуть бути прийняті рівними нулю. Ці точки поверхні землі можна вважати такими, що знахо­дяться поза зоною розтікання струму і називати «землею» в елект­ротехнічному розумінні цього слова.

заземлювач і розподіл потенціалу на поверхні землі

11 апруга дотику

Напруга між двома точками електричного кола, яких одно­часно торкається людина, називають напругою дотику.

Уявлення про напругу дотику можна отримати зі схеми, зобра­женій на рисунку 5.12, де показані три корпуси споживачів (А, Б, Н), приєднаних до одиночного заземлювача (R₃). Крива ф = f(x) характеризує зміну потенціалу на поверхні землі (відповідно до рис. 5.13). Якщо людина торкається до будь-якого корпусу елект- I и «споживача А, Б чи В, то її рука отримує потенціал корпусу. Для ви­падків А, Б, В потенціал руки (ф_р) буде однаковим і рівним по­тенціалу корпусу (<р_к), тобто ф_р = ф_к

Ноги, торкаючись землі, отримують потенціал точок землі <Ф„Л Фнб Фнв)- Внаслідок людина опиниться під дією різниці по­тенціалів. Ця величина і буде напругою дотику:

^идА = Фр - Фна; идБ = ф_р - Ф_н; = Фр - Ф_нВ.

Для людини, яка знаходиться безпосередньо над заземлюва­чем (т. А), напруга дотику Цдд = 0, так як потенціали руки і ніг тут однакові (ф_р = ф_нА). З віддаленням від заземлювача напруга дотику зростає: ІІ_дА < и_дБ < и_дВ. Для людини, яка доторкається до корпусу електроспоживача В, потенціал ніг (ф_нВ) набли- жае.ться до нуля і напруга дотику практично дорівнює фазній:

Uab = ТІф.

Усі вищенаведені висновки базуються на тому, що опір основи, на який стоїть людина, розтіканню струму дорівнює нулю. На­справді цей опір має певні значення, а напруга дотику (И_д) в полі розтікання струму з заземлювача визначається за формулою:

U_fl = и_ф a&z,

де щ — коефіцієнт напруги дотику;

а₂ — коефіцієнт, який враховує падіння напруги в додаткових опорах: людина — взуття — підлога.

Коефіцієнт Cij залежить від відстані між точкою землі, на якій стоїть людина, і заземлювачем. Якщо людина знаходиться над заземлювачем, то a_t = 0, якщо в положенні В (на відстані понад 20м від заземлювача), то о^ = 1.

Коефіцієнт а₂ визначається за формулою:

де R_B та R_n — опори взуття і підлоги відповідно.

Напруга дотику залежить від величини потенціалу на зазем­лювачі та відстані від місця замикання на землю до місця, де зна­ходиться людина — з віддаленням від місця замикання небезпе­ка напруги дотику зростає збільшується і досягає максимуму поза зоною розтікання струму.