Проблеми зайнятості населення та відтворення робочої сили в сучасній Україні

Перехід від командно-адміністративної до соціально-орієн­тованої ринкової економіки, який здійснюється в Україні, спри­чинив низку суттєвих проблем, пов'язаних із зайнятістю насе­лення та відтворенням робочої сили.

Серед них - масове вивільнення працівників з під­приємств, що припинили виробництво продукції, не затребу­ваної ринком, тобто закрились. При цьому це вивільнення не супроводжується адекватним зростанням офіційно зареєст­рованого безробіття. Згідно з офіційними статистичними да­ними, в Україні реєструються в як безробітні менш як 4 % працездатного населення, одночасно до служб зайнятості в по­шуках роботи звертається близько ],5 млн чол., з яких працевлаштовується біля 10 %. Ці дані свідчать про приховане безробіття, обсяги якого за неофіційними даними сягають 40% і більше.

Одночасно повільно створюються нові робочі місця, що веде до зростання навантаження на одне робоче місце. В окремих ре­гіонах воно сягало близько 100 чол.

Одночасно повільно розвивається мале і середнє підприєм­ництво, яке в розвинутих країнах забезпечує роботою значну ча­стину населення.

У 2002 - 2004 рр. передбачається збільшення кількості зай­нятого населення більш як на 1 млн чол., а також підвищення з 56,8 % у 2002 р. до 59 % у 2004 р. рівня зайнятості населення віком від 15 до 70 років. Прогнозується і зниження рівня безробіття, визначеного за методологією Міжнародної організації праці, з 10,6% у 2002 р. до 9,4 % у 2004 р., створення понад 1,2 млн нових робочих місць у всіх сферах економічної діяльності.

Дещо кращою є ситуація з підготовкою робочої сили. У країні майже не скоротилась чисельність загальноосвітніх шкіл, а кількість вищих навчальних закладів навіть зросла за рахунок недержавних форм освіти.

Однак загострюється проблема працевлаштування випуск-і шків, значна частина їх після закінчення навчального закладу змушена звертатись до послуг служб зайнятості.

Загострюється проблема співвідношення безоплатної (дер­жавної) та платної (недержавної) форм підготовки спеціалістів. Незважаючи на гарантовану Конституцією України рівно­правність всіх форм власності, і навіть певних переваг приват­ної власності, студенти і викладачі недержавних навчальних закладів були обмежені в певних правах порівняно із своїми колегами у державних навчальних закладах (пільги студентам па проїзд у громадському транспорті, пенсійне забезпечення науково-педагогічних працівників тощо).