Теорії зайнятості населення та безробіття

У політичній економії є ряд поглядів на проблеми зайня­тості та безробіття. Зокрема, класики (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Мілль, А. Маршалл, А. Пігу) вважали, що ринкова система спроможна забезпечити повне використання ресурсів в економіці (у тому числі ресурсу праця). Повна зайнятість є нормою ринко­вої економіки, а вимушене безробіття в ринковій економіці не­можливе.

Однак реальна дійсність свідчить, що безробіття набуває дедалі більших розмірів і врешті-решт стала хронічним супутни­ком у ринковій економіці (зокрема, капіталістичної системи). У зв'язку з цим більшість економістів почали критикувати як теоретичні постулати, так і основоположні принципи класичної теорії зайнятості.

За кейнсіанським поглядом, альтернативним класичному, вва­жається, що ринкова економіка не володіє механізмом автоматич­ного забезпечення повної зайнятості, що повна зайнятість — це швидше випадковість, а не закономірність. Тобто безробіття для капіталізму вільної конкуренції є закономірним явищем.

В історії економічної думки є погляд англійського еконо­міста XIX ст. Т. Мальтуса, який у творі "Досвід про народона­селенні!" доводив, що людство на планеті розмножуються в гео­метричній прогресії, а виробництво засобів існування зростає в арифметичній прогресії. Тому з часом певна частина людей залишається без засобів існування, тобто є зайвими людьми.

У першому виданні праці Мальтуса було записано слідуюче: людина, яка прийшла в уже зайнятий світ і яку батьки неспро­можні прогодувати, і працею якої, суспільство не може скориста­тися, не має права вимагати будь-якого прохарчування, тобто вона є зайвою на землі.

Свій внесок у теорію зайнятості і безробіття зробив К. Маркс. Він ввів так званий загальний закон нагромадження капіталу, суть якого зводилась до того, що безробіття (звільнен­ня працівників) відбувається через впровадження досягнень НТП, заміну праці людини на працю машин. Відносна потреба в ресурсі "праця" зменшується, тому відбувається виштовхування дедалі більшої кількості зайнятих робітників із процесу вироб­ництва, через що зростає так звана резервна армія праці, безробі­ття. Зростання безробіття в суспільстві веде до зубожіння з боку найманих працівників і зростання багатства з боку роботодавців. Історія довела помилковість цих уявлень.

Найбільший внесок у розробку теорії зайнятості зробили економісти-неокласики кінця XIX ст. Л.Мізес і А. Маршалл та їхні послідовники, які спирались на відповідні висновки пред­ставника класичної політичної економії початку цього ж сто­ліття Ж. Б. Сея. Вони дійшли висновку, що причиною непов­ної зайнятості є порушення рівноваги попиту і пропозиції на ринку праці. На їхню думку, рівновага порушується внаслідок надмірного зростання ціни праці - ставок заробітної плати. Якщо ціна праці перевищує ціну рівноваги, то на ринку праці з'являється надлишок ресурсу праця, тобто безробіття.

Згідно з кейнсіанською концепцією основний чинник зайнятості - сукупний попит на товари і послуги. Не кожне зни­ження заробітної плати автоматично розширює зайнятість, воно дає позитивний ефект лише тоді, коли в змозі підвищити сукупний попит. Чинниками сукупного попиту, як відомо, Кейнс вважав споживчі витрати населення та інвестиції. Важ­ливими важелями зростання споживчих витрат є зростання за­робітної плати, витрат держави та розширення експорту. За рахунок їх може бути забезпечена повна зайнятість.