Україно-шведська угода Мазепи: мета, наслідки

Шведська угода - договір, якій заключено 1708 між швецьким королем Карлом ХІІ і гетьманом України Іваном Мазепою.

За словами Пилипа Орлика (в меморіялі «Déduction des droits de l'Ukraine» — «Вивід прав України», складеному 1712 p.), зміст угоди 1708 р. був такий:

· Україна і землі, до неї прилучені, мають бути вільними й незалежними;

· король шведський зобов'язується оберігати їх від усіх ворогів;

· зокрема, король має вислати туди негайно помічні війська, коли того буде вимагати потреба та коли цього будуть домагатися гетьман та його Стани (Etats);

· усе завойоване на території Росії, але колись належне «руському» (українському) народові, має бути повернене до Князівства українського;

· Мазепа мав бути князем українським або гетьманом довічним;

· після його смерті Генеральна Рада («Стани») мала обрати нового гетьмана;

· король шведський не має права привлащати собі ні титула, ні герба Князівства Українського;

· для забезпечення цієї угоди і в інтересах безпеки (шведського війська) на території України на весь час війни передаються шведам міста Стародуб, Малин, Батурин,Гадяч і Полтава.

Оригінал угоди не зберігся.

Спроба гетьмана І.Мазепи вирвати Україну з лабет московського царизму зазнала невдачі. Сподівання на об'єднавчу силу національної ідеї, за словами дослідника В.Борисенка, виявилися марними. Надто далеко відірвався лівобережний гетьман своєю соціальною політикою від народу, його життєвих потреб. Козаки, селяни й міщани більше дбали про захист власних економічних інтересів, ніж про державну незалежність від Московії. До того ж, прості виробники вбачали головного винуватця у погіршенні свого становища у козацькій старшині, насамперед у гетьмані та його оточенні. А далекий московський цар в очах багатьох з них продовжував залишатися справедливим суддею й захисником усіх неімущих. I. Мазепа ж, замість того, щоб якимось чином вплинути на почуття українців, по можливості підготувати їх до виступу, до останнього дня декларував свою відданість Петру І. Не останню роль у пасивності українського населення під час антимосковського повстання відіграв і страх перед жорстокими покараннями за прикладом Батурина. Усе це, поряд з воєнними невдачами Карла XII, стало головними складовими поразки. Однак, незважаючи на невдачу гетьмана Мазепи в реалізації визвольних планів, його вчинок залишив глибокий слід в українській історії, а його ім'я стало символом боротьби за незалежність України для майбутніх поколінь.