Як і кожна галузь права, норми доказового права умовно можна поділити на Загальну та Особливу частини

До Загальної частини доказового права відносяться норми, що регулюють поняття доказів та їх систему, доказування та його елементів, способів, мети і предмета доказування; норми, які регламентують належність доказів, вихідні положення оцінки доказів, перелік прав та обов’язків суб’єктів доказування.

Особлива частина доказового права визначає завдання, порядок зміст слідчих та судових дій по доказуванню; особливості збирання, перевірки, оцінки окремих видів доказів та їх джерел; вказані особливості стосовно деяких категорій кримінальних проваджень.

І, ще одне поняття, яке необхідно нам охарактеризувати це - теорія доказів. Вона є частиною науки кримінального процесу, тією частиною, яка присвячена вивченню процесу доказування. Вона описує дійсно існуючий нормативний порядок доказування і його практичну реалізацію, вказує на ті труднощі, протиріччя, пробіли, що існують. Це відповідає вимогам адекватності теорії своєму предмету.

Теорія доказів на достатньо високому рівні узагальнення формулює основні поняття і принципи таким чином, що ними охоплюється вся множина окремих і конкретних процедур, що пов’язані з виявленням, дослідженням та оцінкою доказів. В цьому відношенні теорія відрізняється значною повнотою.

Як і кожна наука, теорія доказів має свій предмет. Предмет теорії доказів відрізняється своєю різноманітністю. Її предметом є:

1. правові норми, які встановлюють порядок збирання, перевірки і оцінки доказів по кримінальному провадженні;

2. практична діяльність органів суду, слідства та оперативних працівників в процесі доказування, а також діяльність осіб, що залучаються до участі в цьому процесі;

3. закономірності, що пов’язані з виникненням, зберіганням, передачею і переробкою доказової інформації.

Крім цього в предмет також входить історія розвитку доказового права, нормативний порядок доказування в інших державах, критичний аналіз доказового права інших країн, що базується на інших принципах та положеннях.

Як складова частина науки кримінально-процесуального права теорія доказів являє собою систему наукових положень, що мають досить широкий і багатогранний предмет дослі­дження. До числа її компонентів варто віднести, насамперед, доказове право як систему юридичних норм, що регулюють мету, зміст, порядок, межі й правові засоби збирання, дослідження, перевірки, закріплення й оцінки доказів, обґрунтованість і вмотивованість висновків правозастосовних органів у ході процесуального доказування. Однак було б неправильно обмежувати предмет цієї теорії тільки доказовим правом. Як і будь-яка теорія, що є логічним узагальненням досвіду суспільної практики, теорія доказів має своїм предметом також практичну діяльність, а точніше закономірності, які виявляються в процесі застосування норм доказового права суб’єк­тами кримінального судочинства.

Але й цим не обмежується предмет теорії доказів. Він охоплює також аналіз основних понять вчення про докази, дослідження принципів доказування, історії відповідних інститутів, питання доказового права та його застосування у кримінальному процесі багатьох зарубіжних країн.

Мета, завдання теорії доказів у кінцевому підсумку визначаються метою та завданнями всього кримінального процесу, зазначеними в ст. 2 КПК України. Однак завдання теорії доказів як науки мають свою власну специфіку, оскіль­ки сприяють виробленню ефективних способів і прийомів доказування, застерігають від можливих помилок у процесі встановлення фактичних обставин у кримінальному провадженні та в кінцевому підсумку сприяють виробленню наукового аналізу застосованих правових норм у процесі доказування, що сприяє вдосконаленню чинного кримінально-процесуального законодавства.

Питання 2. Завдання кримінального процесуального законодавства і доказового права

Одним із найважливіших завдань кримінально-процесуального законодавства та доказового права є забезпечення суворого дотримання законності при провадженні досудового слідства й судового розгляду по кримінальному провадженні, що може бути досягнуто лише при всебічному, повному й об’єктивному дослідженні обставин.

Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального процесуального законодавства є:

1) захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень;

2) охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження;

3) забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Зазначені завдання кримінально-процесуального законодавства є загальними для всіх його стадій:

1) досудового розслідування;

2) підготовчого провадження;

3) судового розгляду;

4) провадження в суді апеляційної інстанції (апеляційне провадження);

5) виконання судових рішень;

6) провадження в суді касаційної інстанції (касаційне провадження);

7) провадження у Верховному Суді України;

8) провадження за нововиявленими обставинами.