Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

У предметі доказування є кримінально-правовий, цивільно-правовий, та кримінально-процесуальний елементи



Кримінально-правовий елемент предмета доказування утворює сукупність обставин, регламентованих ст. 91 КПК України, а саме:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Зазначені обставини підлягають доказуванню у кожному кримінальному провадженні. Вони можуть існувати лише в минулому.

Цивільно-правовий елемент предмета доказування визначається обставинами, пов'язаними із заявленим цивільним позовом та можливою конфіскацією майна винуватого.

Кримінально-процесуальний елемент — це ті обставини, доказати які необхідно для вирішення поточних питань провадження. Ці обставини визначено законом як підстави до прийняття кримінально-процесуальних рішень як за результатами певного обсягу діяльності у кримінальному провадженні (підстави до зас­тосування запобіжного заходу), так і для провадження процесуальних дій (підстави до провадження обшуку; до приводу свідка чи обвинуваченого тощо).

Серед обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, повинні бути встановлені насамперед ті, що стосуються події кримінального правопорушення (п.1 ст.91 КПК).

Термін «подія правопорушення» є невдалим. Можна подумати, що треба встановити всі елементи складу правопорушення. Насправді ж тут слід з’ясувати об’єкт і такі ознаки об’єктивної сторони правопорушення, як: чи мали місце дія чи бездіяльність, передбачені законом про кримінальні правопорушення, і якщо мали, то час, місце, спосіб і обстановку, умови, за яких вони були вчинені.

В той же час, коли ми ведемо мову за кримінальне правопорушення, то слід пам'ятати, що воно вчинено в певний час, в певному місці і породило певні наслідки.

 

Сукупність цих ознак дає можливість чітко з'ясувати хід події, коло причетних осіб, перевірити їх алібі тощо.

Зокрема, встановлення часу вчинення діяння дає нам відповідь на багато запитань: можливість скоєння його за певний проміжок часу чи в певний час; про непричетність або ж про можливу причетність окремих осіб, які перевіряються слідством. Крім того, встановлення часу вчинення кримінального правопорушення дає можливість визначитись щодо застосування амністії, строків давності тощо.

Великого значення має встановлення місця кримінального правопорушення, оскільки допомагає з'ясувати як все відбувалось, хто міг бути причетним до нього, хто міг бачити його, а в подальшому й перевірити дані, одержані в ході досудового слідства. Місцем вчинення кримінального правопорушення визначається підслідність та підсудність кримінального провадження.

Не меншого значення мають спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки, оскільки нерідко вони є ознаками того чи іншого складу злочину. Наприклад: ст.185 ч. 4 КК України (крадіжка, вчинена у великих розмірах), ч. 5 цієї статті (крадіжка, вчинена в особливо крупних розмірах), ст. 115 п.5 КК України (умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб).

До інших обставин можуть належати дані про потерпілого, при необхідності про характер його дій, вжиті підозрюваним заходи щодо приховування злочину тощо. Встановлення цих обставин є вимогою кримінально-процесуального закону щодо повноти, всебічності і неупередженості м дослідження усіх обставин кримінального провадження.

Як позитив, слід відмітити, що в п.2 ст.91 нового КПК зазначено, що підлягають доказуванню не лише винуватість обвинуваченого і мотиви злочину, а й передбачено необхідність установлення форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення, що фактично говорить про встановлення суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення.

Наслідки правопорушення і причинний зв'язок між дією чи бездіяльністю мають встановлюватися при доказуванні виду (фізична, моральна, матеріальна) і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розміру процесуальних витрат (п.3 ст.91 КПК).

Все це пов'язано з можливим заявленням цивільного позову. А тому необхідно довести причинний зв'язок заподіяної шкоди і суспільно-небезпечного діяння, з'ясувати хто має нести майнову відповідальність, майновий стан відповідача, вжити заходів по забезпеченню цивільного позову. Розмір заподіяної шкоди може впливати на кваліфікацію, тому дана обставина підлягає з'ясуванню з усією повнотою.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При доказуванні обставин, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характер відповідальності обвинуваченого (п.4 ст. 91 КПК), необхідно встановити всі обставини, які пом’якшують, обтяжують чи виключають його кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження.

Статті 66 та 67 КК України дають перелік обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Частина цих обставин має безпосереднє відношення до характеристики особистості підозрюваного чи обвинуваченого, до суб'єктивної сторони його дій або бездіяльності, інші характеризують об'єктивну сторону чи об'єкт злочину, треті відносяться до наслідків злочину.

Всі вони враховуються при призначенні покарання, але законодавець підкреслює, що якщо будь-яка з них передбачена в статті Особливої частини Кримінального кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що обтяжує чи пом'якшує покарання.

Пом'якшуючими суд вправі визнати й інші обставини, незважаючи на те, що їх немає в переліку ч. 1 ст.66 КК України. Що ж стосується обтяжуючих обставин, то законодавець визначив їх чіткий перелік і заборонив розширювати межі цього переліку. Разом з тим суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення невизнати окремі обставини як обтяжуючі. До них належать: вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів; вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату; вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку; тяжкі наслідки, завдані злочином; вчинення злочину щодо особи, яка перебуває у матеріальній, службовій чи іншій залежності від винуватого; вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій; вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або в стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання передбачені в розділі 9 КК України. Це Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, у зв'язку з примиренням винуватого з потерпілим, особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду; у зв'язку з передачею особи на поруки, у зв'язку із зміною обстановки, у зв'язку із закінченням строків давності.

Перелік обставин (предмет доказування) є загальним, оскільки: по-перше, перераховані обставини підлягають доказуванню як на етапі розслідування, так і на етапі судового провадження; по-друге, названі обставини є основою не тільки обвинувального акту, але й вироку; по-третє, ці обставини підлягають доказуванню у кожному провадженні.

Загальний предмет доказування при розслідуванні та прийнятті рішення у кримінальному провадженні по суті конкретизується та доповнюється обставинами, які слідчий, прокурор, слідчий суддя та суд мають встановити відповідно до змісту диспозиції статті Закону про кримінальні правопорушення, за якою було розпочато кримінальне провадження.

Обставини, що входять до предмета доказування і в кінцевому підсумку повинні бути встановлені по кожному кримінальному провадженні в результаті кримінально-процесуального доказування, можна назвати шуканими, або головними фактами. Проте, при здійсненні кримінального провадження встановленню підлягають так звані допоміжні факти (обставини), які не мають значення для доказування наявності чи відсутності події кримінального правопорушення, винуватості чи невинуватості певної особи тощо, але мають допоміжне, забезпечувальне значення для встановлення обставин, які входять до предмета доказування у кримінальному провадженні, для застосування заходів процесуального примусу, зупинення або закриття кримінального провадження.

При здійсненні кримінального провадження можуть бути встановлені і так звані супутні факти (обставини): вчинення особою, щодо якої не здійснюється кримінальне провадження дисциплінарного, адміністративного чи кримінального правопорушення; порушення прав громадян та інші порушення закону, допущені при здійсненні кримінального провадження. Встановлення таких фактів дає підстави направити матеріали провадження до відповідних органів, посадових осіб для застосування заходів дисциплінарного впливу, адміністративного стягнення, розпочати кримінальне провадження.

Встановлення під час кримінально-процесуального доказування всього кола обставин, фактів – шуканих, допоміжних і супутніх – охоплюється поняттям «обсяг дослідження», яке теж вживається в юридичній літературі.

Питання 4. Суб’єкти доказування

Суб’єкти кримінального процесу – це державні органи та посадові особи, які ведуть кримінальний процес, або залучаються до нього, вступають між собою у процесуальні правовідносини, набуваючи процесуальних прав і виконуючи процесуальні обов’язки.

Перед тим як розглянути питання щодо суб’єктів доказування, необхідно зазначити що КПК, чітко не визначає поняття і не подає класифікацію суб’єктів кримінального провадження, тому їх називають по-різному:

1) особи, які беруть участь у процесуальній дії – статті 104, 107 КПК;

2) учасники кримінального провадження – статті 27, 113, 237 КПК та ін.;

3) учасники судового провадження – статті 34, 107, 317, 347 КПК та ін.;

4)сторони кримінального провадження – статті 22, 26, 68, 69, 71 КПК та ін.;

5) фізичні особи 36, 39 КПК.

Згідно пункту 19 ст. 3 КПК сторонами кримінального провадження – з боку обвинувачення є слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник; з боку захисту є підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.

Пункт 25 згаданої статті вказує, що учасниками кримінального провадження є сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, судовий розпорядник.

Згідно пункту 26 ст. 3 КПК учасниками судового провадження є сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених КПК України,

здійснюється судове провадження.

До прийняття Кримінального процесуального кодексу України, у теорії кримінального процесу осіб, які брали участь у кримінальному судочинстві, іменували «учасники кримінального процесу», «учасники кримінального судочинства», «суб’єкти кримінально-процесуального права» тощо. Проте більшість науковців осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, називають суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності.

Усі особи, які вступають в процесуальні правовідносини, незалежно від підстав і обсягу їх прав, повноважень чи обов’язків, стадії кримінального процесу, в котрій вони беруть участь, чи тривалості їх участі в процесі, є суб’єктами кримінального процесу. В кримінально-процесуальні відносини різні особи втягуються по-різному. Перші – в силу необхідності захищати свої права і законні інтереси (потерпілий, цивільний позивач тощо); другі – в силу своїх посадових обов’язків (слідчий, прокурор, суддя тощо); треті – за дорученням чи угодою (представник, захисник тощо); четверті – притягаються до участі в процесі у примусовому порядку (підозрюваний, обвинувачений, підсудний).

Усі суб’єкти процесу характеризуються тим, що вони:

а) беруть участь у проваджені на підставах і у порядку, передбачених кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні обставини, за яких закон виключає можливість їх участі у проваджені;

б) мають визначені права та обов’язки (закон визначає порядок їх реалізації);

в) діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх прав та обов’язків у встановленому порядку;

г) вступають у процесуальні правовідносини;

д) несуть відповідальність за невиконання своїх обов’язків або порушення прав інших учасників.

На наш погляд, відповідно до глави 3 Кримінального процесуального кодексу, яка має назву «Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження» найбільш доцільною є така класифікація суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності:

1. Суд.

2. Сторона обвинувачення: прокурор; органи досудового розслідування; керівник органу досудового розслідування; слідчий; оперативні підрозділи.

3. Сторона захисту: підозрюваний, обвинувачений та їх законні представники;

виправданий; засуджений; захисник.

4. Потерпілий і його представник.

5. Інші учасники кримінального провадження (заявник; цивільний позивач і відповідач та їх представники; свідок; перекладач; експерт; спеціаліст; секретар судового засідання; судовий розпорядок.

Усі без винятку суб’єкти кримінального процесу зобов’язані дотримуватись чинного законодавства, поважати честь і гідність інших учасників процесу й мають право на забезпечення-особистої безпеки.

Таким чином, суб'єкти доказування -це державні органи і посадові особи, на яких законом покладено обов'язок щодо збирання, перевірки, оцінки доказів та їх процесуальних джерел, обґрунтування рішень прийнятих в процесі кримінально-процесуального доказування, а також інші особи, які вправі брати участь в цій діяльності.

Відповідно до цього визначення суб'єктів доказування можна поділити на дві групи:

1)державні органи і посадові особи, на яких покладено обов'язок здійснювати доказування (суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, оперативні підрозділи);

2) особи, які вправі брати участь в процесі доказування (підозрюваний, обвинувачений, законний представник підозрюваного та обвинуваченого, потерпілий і його представник, захисник).

У відповідності з ч.1 ст.93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом.

Кримінальний процесуальний кодекс передбачає наявність двох сторін при здійсненні доказування у кримінальному провадженні: сторони обвинувачення і сторони захисту.

Стороною обвинувачення є прокурор. Прокурор – це суб’єкт кримінального процесу, що бере участь у всіх його стадіях, здійснюючи при цьому нагляд за дотриманням законів і підтримуючи державне обвинувачення у суді. Згідно ст. 121 Конституції України прокурор виконує у кримінальному процесі дві функції: функцію підтримання державного обвинуваченого і функцію нагляду за дотриманням законів органами розслідування.

Стороною обвинувачення виступають також органи досудового розслідування. Так, у відповідності до ст. 38 КПК органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи: 1) органів внутрішніх справ; 2) органів безпеки; 3) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; 4) органів державного бюро розслідувань.

Досудове розслідування здійснюють слідчі органу досудового розслідування одноособово або слідчою групою. При досудовому розслідуванні кримінальних проступків у встановлених законом випадках повноваження слідчого органу досудового розслідування можуть здійснюватися співробітниками інших підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства. Орган досудового розслідування зобов'язаний застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.

Стороною обвинувачення виступає також слідчий органу досудового розслідування. Слідчий – посадова особа, уповноважена в межах компетенції, передбаченої кримінально-процесуальним законодавством, здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні. Згідно п.17 ст.3 слідчий це – службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Оперативні підрозділи також доцільно віднести до сторони обвинувачення, адже згідно ч.1 ст.41 КПК оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора. А у відповідності із ч.2 ст.41 КПК під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Вони не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотанням до слідчого судді чи прокурора.

Стороною захисту виступають підозрюваний і обвинувачений. Так, згідно ч.1 ст.42 КПК підозрюваним є: особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276 – 279 КПК, повідомлено про підозру або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно ч.2 ст.42 КПК обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 Кримінального процесуального кодексу.

Стороною захисту виступає також законний представник підозрюваного, обвинуваченого. Так, згідно з ч.1 ст.44 КПК якщо підозрюваним, обвинуваченим є неповнолітній або особа, визнана в встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом із ним залучається його законний представник. В ч.2 ст.44 КПК зазначено, що як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності – опікуни, піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний.

Стороною захисту також є захисник. Згідно ч.1 ст.45 КПК захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію). Захисником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю. Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.

Суб’єктом доказування у кримінальному судочинстві виступає також потерпілий. Згідно ч.1 ст.55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. В ч. 3 ст. 55 КПК зазначено, що потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. Як суб’єкт доказування потерпілий наділений певними правами (ст.56 КПК).

Укладач:





Дата публикования: 2014-12-11; Прочитано: 1438 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.012 с)...