Конспект лекції

Питання 1. Поняття доказового права і теорії доказів у кримінальному процесі

Теорія доказів являє собою частину науки кримінального процесу, яка присвячена вивченню процесу доказування при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінального провадження.

Як і будь-яка наукова теорія, вона має внутрішню цілісність і відносну самостійність у рамках відповідної науки. Дійсно, як доказування не може бути відокремлене від усього кримінального процесу в цілому, так і теорія доказів не може бути ізольована від науки кримінального процесу. Як частина і ціле вони органічно пов’язані між собою.

Оскільки співвідношення теорії доказів і науки кримінально-процесуального права — це співвідношення частини й цілого, здається очевидним, що службова роль даної теорії визначається єдиними завданнями науки кримінально-процесуального права, які полягають у:

а) поглибленому вивченні положень, що становлять предмет даної галузі знань;

б) теоретичному узагальненні практики кримінального судочинства з метою її подальшого вдосконалення;

в) виробленні наукових рекомендацій з подальшого розвитку кримінально-процесуального законодавства;

г) сприянні правовому вихованню громадян.

Дещо інший зміст має поняття доказового права. Сама назва мабуть уже говорить про те, що ми тут повинні мати на увазі сукупність норм процесуального права, яка регламентує цілі, порядок, межі і зміст діяльності органів і осіб, які уповноважені проводити розслідування та судовий розгляд по кримінальному провадженні.

Доказування являє собою дуже важливу складову частину кримінально-процесуальної діяльності, тому доказове право органічно входить в систему норм кримінально-процесуального права.

Відповідно до того, як доказування становить найважливіший компонент кримінально-процесуальної діяльності, а правові відносини, що складаються у зв’язку з виявленням, збиранням, закріпленням, перевіркою й оцінкою доказів, - найважливіший компонент кримінально-процесуальних відносин, доказове право, що регулює відповідну частину діяльності й суспільних відносин, входить в систему кримінально-процесуального права.

Не маючи свого власного предмета правового регулювання, доказове право, проте, впливає на досить специфічне коло суспільних відносин у сфері кримінального судочинства, які складаються в процесі виявлення, збирання, закріплення, перевірки й оцінки доказів. Ця обставина, як і деякі особливості застосованого тут методу кримінально-процесуального регулювання, лежить в основі виділення доказового права в підгалузь кримінально-процесуального права, що має свої специфічні інститути. За своїм змістом норми доказового права можуть бути досить чітко розмежовані на норми загальної й особливої частини даної підгалузі права, пронизані, однак, єдністю правових цілей, що проявляється в організації відповідних суспільних відносин у напрямі пізнання об’єктивної істини по кожній кримінальній справі. Становлячи специфічну ціль доказування, пізнання істини в той же час є одним з найважливіших компонентів функціонування кримінального судочинства в цілому.

Отже, мета кримінально-процесуального права полягає в застосуванні його конкретних норм у вигляді загальних і загальнообов’язкових правил поведінки суб’єктів кримінального судочинства, що мають правозобов’язальний характер, забезпечений у примусовому порядку суспільним та державним впливом.

До системи норм доказового права входить:

а) положення Конституції України, що встановлюють конституційні принципи і безпосередньо стосуються доказування - перерахувати статті Конституції

б) насамперед норми глави 4 КПК України “Докази і доказування”, які регулюють, зокрема, предмет доказування в кримінальному провадженні справі, поняття й оцінку доказів і їх процесуальних джерел;

в) норми КПК України що поряд с Конституцією встановлюють принципи - перерахувати;

г) норми, що регулюють негласні слідчі та інші процесуальні дії по збиранню і перевірці доказів;

д) норми, які встановлюють підстави, а також порядок прийняття і обґрунтування процесуальних рішень (навести приклад із арештом - статті по тяжкості злочинів)

Доказовому праву, яке регламентує процесуальну діяльність і ті суспільні відносини, що виникають в зв’язку із збиранням, перевіркою та оцінкою фактичних даних про обставини кримінального провадження з метою встановлення істини, характерні ті ж основні риси, що характеризують кримінально-процесуальне право взагалі. Це, зокрема, єдина для всього кримінально-процесуального права система принципів. Це також єдина система процесуальних гарантій прав та законних інтересів особи як в кримінальному судочинстві. Наприклад - допит неповнолітньої особи, яка може дати дуже цінні показання. Порядок допиту буде завжди однаковий, незважаючи на те, що присутність педагога чи батьків не дасть змоги такій особі розкритися до кінця.

У своїй сукупності ми можемо говорити, що доказове право включає в себе норми, які встановлюють:

- мету і предмет доказування;

- поняття доказів, системи доказів, доказування;

- співвідношення доказування та допоміжних способів збирання інформації у провадженні;

- умови належності та допустимості доказів;

- зміст окремих сторін та етапів доказування (включаючи вихідні положення оцінки доказів)

- поняття способів доказування та системи цих способів; поняття слідчих та негласних слідчих дій по доказуванню і їх системи, особливості окремих дій; особливості збирання, перевірки, оцінки окремих видів доказів;

- компетенцію, повноваження і обов’язки сторін, які здійснюють доказування;

- права та обов’язки сторін, які беруть участь у доказуванні;

- особливості доказування по деяким категоріям кримінальних проваджень.