Загальна характеристика еколого правового статусу людини і громадянина

Екологічно-правовий статус людини та громадянина — це визначені Конституцією України та іншими правовими актами еколо­гічного права місце, становище і роль людини та громадянина в суспільстві й державі, які стосуються екологічної сфери. У юридичній літературі до структури загального правового стату­су людини відносять різні елементи, серед основних можна назвати громадянство, правосуб'єктність, загальні та конституційні принципи, права і свободи, обов'язки, гарантії їх дотримання. Крім того, в літературі до самостійних елементів такого статусу відносять також юридичну відповідальність, інтереси людини і т. ін. Ці елементи характеризують і безпосередньо визначають місце індивіда в суспільстві, державі вза­галі та в екологічній сфері зокрема. Тому їх можна включати до структури екологічно-правового статусу людини і розглядати їх особ­ливості в екологічній сфері. Перший загальновизнаний елемент — це громадянство. Саме інститут громадянства встановлює первинний правовий зв'язок осо­би і держави як загалом, так і в екологічній сфері зокрема. Другим елементом екологічно-правового статусу людини, який по­в'язаний із громадянством, є правосуб'єктність особи, тобто її право­здатність і дієздатність, у тому числі в екологічній сфері. До найважливіших принципів, які становлять третій елемент статусу людини і громадянина, відносять: рівноправність, тобто рівність у правах і свободах узагалі і в еко­логічних правах зокрема; невід'ємність і невідчужуваність екологічних прав; гуманістичну спрямованість екологічних прав і свобод; загальнодоступність екологічних прав людини; безпосередню дію екологічних прав і свобод; гарантованість екологічних прав; гарантованість заборони незаконного обмеження екологічних прав і свобод; відповідність екологічних прав міжнародно-правовим актам в екологічній сфері. Центральне місце в структурі екологічно-правового статусу лю­дини і громадянина належить, поряд з конституційним (основним), за­гальним екологічним правам і свободам людини й громадянина. Інші елементи правового статусу групуються та об'єднуються навколо них. Основне призначення екологічних прав і свобод людини — роз­крити зміст екологічно-правового статусу. Невід'ємним елементом правового статусу людини є екологічні обов'язки. Вони встановлені й закріплені як на конституційному рівні, так і в екологічному законодавстві. Вони виступають як види й міра суспільно необхідної поведінки людини і громадянина в екологічній сфері. Самостійним і одним із основних елементів екологічно-правового статусу людини є організаційно-правові гарантії забезпечення цього статусу. Це, зокрема, судовий захист екологічних прав і свобод лю­дини, правова допомога кожній людині, гарантії при здійсненні пра­восуддя, що стосуються екологічних прав, і т. ін. Крім того, розглядаючи особливості екологічно-правового стату­су людини, громадянина та інших категорій осіб, які є суб'єктами еко­логічно-правових відносин, такий статус можна характеризувати та­кож за певними сферами чи галузями.Проте основою загального екологічно-правового статусу людини є конституційно-екологічний статус. Загальний екологічно-правовий ста­тус охоплює окремі статуси в трьох найголовніших сферах екологіч­ної діяльності — природоохоронній, природоресурсовій та в галузі еколо­гічної безпеки. У свою чергу, в кожній із зазначених сфер діяльності існують відособлені, специфічні (спеціальні) галузі правовідносин — земельні, надрові (гірничі), водні та ін. У кожній із них також можна виокремити відповідний особливий правовий статус, який складається з таких самих елементів, що й загальний екологічно-правовий статус. У сучасних умовах екологічні права людини та громадянина в Україні, правовий захист і гарантії їх здійснення, а також обов'язки в еко­логічній сфері є складовою загального конституційно-правового ста­тусу людини і громадянина в Україні. У свою чергу, вони мають са­мостійну систему, яка складається з конституційних норм, загальних екологічних норм і правил, а також із прав, обов'язків щодо охорони та раціонального використання окремих природних ресурсів і тери­торій.