Основні складові юридичної практичної діяльності

Основні складові та характеристики правової практичної діяльності містять:

- зміст, який включає її суб’єктів, учасників правових дій, засобів, завдань, цілей, мотивів, результатів тощо;

- внутрішня організація (форма, структура), яка розкривається через поняття правових процесів, режимів, процедур, стадій, процесуальних проваджень тощо;

- зовнішня форма, що виявляється і визначається у поняттях правотворчих та правозастосовчих актів, судових рішень, подань прокурорів, угод, актів тлумачення чи інтерпретації нормативно-правових актів, промов адвокатів у судах, скарг, заяв і т. ін.;

- види правової діяльності, зокрема правотворчої, правозастосовчої, правореалізуючої, контрольної, наглядової, установчої або слідчої, адвокатської, суддівської, прокурорської, арбітражної, нотаріальної або нормативної, конкретизаційної, інтерпретаційної правової діяльності;

- зовнішні зв’язки з навколишнім середовищем, тобто її функції, соціальна цінність, призначення, результативність, ефективність.

Проте будь-яка правова практична діяльність є юридичною, так само як і не будь-яка юридична діяльність є практичною. Юридичну практичну діяльність слід відрізняти як від юридичної наукової та освітянської діяльності, так і від правової практичної діяльності, правової поведінки, правовідносин, реалізації суб’єктивних прав та обов’язків, правової активності, правових форм соціальної діяльності.

Унікальною та універсальною властивістю, притаманною лише юридичній діяльності, є її юридичність.

Юридичність як якісна особливість професійної діяльності юриста на сутнісному рівні відображає її природу, місце, роль і призначення в правовій сфері, відрізняє її від інших видів соціальної, професійної, правової діяльності та правової поведінки або правових форм соціальної діяльності.

Невизначеність характеристик юридичності зумовлює виникнення низки практичних проблем і питань, зокрема, які посади повинні заміщатися тільки юристами, які види робіт є юридичними, що означає визнання роботи юридичної, які сподівання з цим пов’язані, які вимоги до неї ставляться і є основою для підготовки юристів, які професійні знання, уміння і навики треба формувати в процесі навчання юристів.

Юридичність доцільно розглядати як особливий прояв правової форми соціальної діяльності, в якій правова форма стає об’єктом діяльності, проте й сама ця діяльність має правову форму, іншими словами, юридичність – це властивість особливої соціальної діяльності:

- для якої право є основним об’єктом діяльності;

- об’єкти якої володіють правовими знаннями, вміннями і навиками;

- у процесі якої вплив на об’єкт здійснюється переважно з використанням правових засобів;

- яка особливо суворо регламентується правовими нормами;

- здійснюється тільки для досягнення правової мети;

- результати якої мають правове значення.

Юридичність як властивість соціальної діяльності у викладеній вище інтерпретації притаманна тільки професійній діяльності юриста, а всі інші, хоч і близькі за характеристиками види соціальної або правової діяльності, володіють окремими проявами юридичності, а не всім комплексом її ознак, і тому не можуть бути віднесені до юридичної практичної діяльності. Як, наприклад, не можна віднести діяльність народних депутатів, більшість видів службової діяльності працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки, керівників і посадових осіб міністерств, відомств, установ та організацій, для яких право, правові наслідки результатів діяльності – тільки засіб для досягнення інших цілей – політичних, економічних, управлінських тощо.