Юридичні науки теоретичного та історичного профілю

Теорія держави і права. Теорія держави і права – це фундаментальна загальнотеоретична юридична наука, що досліджує основні закономірності виникнення, розвитку, функціонування держав і права, розробляє методологію, головні наукові поняття, категорії і теоретичні конструкції юриспруденції, здійснює методологічне забезпечення юриспруденції, забезпечує її взаємозв’язок з іншими науками. Теорія держави і права складається з теорії держави, теорії права і приватно наукових теорій (теорії правових норм, правовідносин, механізму правового регулювання тощо).

Предмет теорії держави і права – основні закономірності виникнення, становлення, розвитку і функціонування держави, прав людини як цілісних соціальних інститутів, а також методологія юриспруденції. Предмет теорії держави і права досліджують з використанням парадигм, методологічних підходів і методів, як правило, вищих рівнів. Теорія держави і права безпосередньо пов’язана з гуманітарними науками (філософією, політологією, соціологією, психологією, історією), іншими юридичними теоретичними та історичними дисциплінами (історією вчень про державу і право, історією держави і права, філософією і соціологією права, порівняльним правознавством), більшістю нормативних і прикладних юридичних дисциплін, що використовують її теоретичні висновки, а наукові результати останніх використовуються у загальнотеоретичних дослідженнях.

Наукові дослідження, проведені в межах теорії держави і права, мають теоретичний, методологічний, прогностичний і міждисциплінарний характер. Їх результати призначені для застосування іншими юридичними дисциплінами, а також для використання як основних положень удосконалення правотворчості, правової практики і практики розбудови державності.

Філософія права. Філософія права – юридична і філософська дисципліни, що формують юридичний світогляд та охоплюють філософські принципи юридичної науки і правової практики, зокрема досліджують діалектичні, гносеологічні, логічні підходи до право розуміння і методології юриспруденції. Філософія права є “молодою” самостійною галуззю юриспруденції, але має давні традиції як галузь філософії. Її витоки походять від софістів Стародавньої Греції, юристів Стародавнього Риму, а основні положення розроблено у працях Г. Гроція, Г. В. Ф. Гегеля, Дж. Остіна, Б. Н. Чичеріна та інших відомих мислителів і вчених - філософів і юристів.

Предмет філософії права як юридичної дисципліни – філософські аспекти, основи виникнення, розвитку і функціонування державно-правової реальності та юридичної науки. Філософія права використовує діалектичні, гносеологічні й логічні методи, адаптуючи їх до особливостей предмета дослідження.

Міждисциплінарні зв’язки філософії права поширюються на більшість гуманітарних і юридичних дисциплін, а її дослідження є базовими для юридичної науки і правової практики.

Історія вчень про державу і право – це самостійна наукова дисципліна, що досліджує історію розвитку теоретичних знань (теорій, вчень, концепцій, доктрин) про державу і право з метою виявлення умов їх виникнення, опису змісту окремих вчень, зв’язків і відмінностей між ними, а також основних історичних закономірностей розвитку теоретичного юридичного знання.

Історія вчень про державу і право за своєю сутністю – це історія теорії держави і права, філософії, соціології і психології права. Її предмет – різноманітні теорії, доктрини, концепції, ідеї, що існували й існують у світі, умови їх виникнення, розвитку і відмирання, втілення в життя, а також їх зміст.

До основних методів історії вчень про державу і право належать історичний і логічний, а також методи побудови й аналізу систем наукових юридичних знань.

Історія вчень про державу і право пов’язана насамперед з іншими теоріями й теоретичними дисциплінами, а також гуманітарними науками, проте її здобутки можуть використовуватися й у нормативних і прикладних юридичних дисциплінах.

Результати досліджень, що проводяться в межах цієї дисципліни, мають безпосереднє значення для пояснення перспектив розвитку теоретичних й історичних юридичних дисциплін.

Історія держави і права – історична юридична наукова дисципліна, що досліджує історію виникнення, розвитку держави і права, закономірності й особливості єдності та взаємозв’язку державних органів, правових інститутів конкретних держав у хронологічній послідовності.

Історія держави і права об’єднує два відносно самостійних відгалуження – історію держави і права зарубіжних країн та історію держави і права України.

Предмет історії держави і права – конкретно-історичні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави, права, їх інститутів.

Методологія історії держави і права базується на історичному методі. Крім того, використовують порівняльно-історичний, інституційний, структурний, герменевтичний, генетичний та інші методи і методологічні підходи юриспруденції та загальної історії.

Результати досліджень історії держави і права мають наукове, методологічне і практичне значення, використовуються в багатьох юридичних дисциплінах.

Соціологія права – це нова юридична дисципліна, що досліджує правову систему в зв’язку із соціальною практикою, економічними, політичними, організаційними, сімейними, демографічними, етнічними та іншими соціальними умовами її функціонування.

Предмет соціології права – соціальна зумовленість і соціальна дія правової системи, її ефективність, або, іншими словами, суспільні відносини у сфері створення і функціонування правової системи.

Методологію соціології права утворюють переважно конкретно-соціологічні методи.

Результати наукових досліджень соціології права мають як теоретичну, так і прикладну спрямованість. Теоретичні дослідження проводять з метою розробки понятійного апарату соціології права, створення теорій “середнього рівня”, що займають проміжне місце між теоретичними конструкціями теорії держави і права та емпіричними дослідженнями соціальної зумовленості правової системи, а практичні – вивчають за допомогою опитувань, інтерв’ю, масового спостереження та інших конкретно-соціологічних методів якісні й кількісні характеристики правосвідомості, правових установок, стан законності та інших проявів права безпосередньо в житті різноманітних великих соціальних груп.

Соціологія права пов’язана з теорією держави та права, соціологією, філософією і філософією права, соціальною психологією і юридичною психологією, кримінологією, політологією та іншими гуманітарними і юридичними дисциплінами.

Порівняльне правознавство (юридична компаративістика) – це юридична наукова дисципліна, що активно розвивається останнім часом, у межах якої проводять аналітичні зіставлення різноманітних національних правових систем, з метою виявлення їх спільних і відмінних властивостей, закономірностей виникнення і розвитку. Порівняльне правознавство розробляє механізми і процедури сприйняття національними правовими системами досвіду правового розвитку інших країн.

До предмета порівняльного правознавства належать спільні й відмінні властивості національних правових систем, міжнародного права і правових систем міждержавних об’єднань.

Основу методології становлять порівняльно-правових підхід та інші методи юридичної науки.

У сучасних умовах інтеграції, уніфікації і зближення національних правових систем різних країн, а також зближення і взаємопроникнення міжнародного права, правових систем міждержавних об’єднань і внутрішнього права результати порівняльно-правових досліджень мають теоретичну і практичну значущість, дають можливість виявляти закономірності світового правового розвитку і на цій основі визначати шляхи розвитку внутрішнього права.

Порівняльне правознавство в методологічному плані пов’язане з такими гуманітарними дисциплінами, як порівняльна педагогіки, порівняльна біологія, порівняльна психологія і соціологія, а також із багатьма теоретичними, історичними, нормативними і прикладними юридичними дисциплінами.