Матеріально-технічне забезпечення виробництва

Організація матеріально-технічного забезпечення виробництва, включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, їх пошук і придбання; організацію доставки, зберігання та видачі окремим споживачам на

підприємстві. Такі господарські операції безпосередньо здійснює відділ матеріально-технічного постачання підприємства.

Формами матеріально-технічного забезпечення виробництва є:

> організація забезпечення виробництва матеріально-технічними
ресурсами за прямими зв'язками, тобто їх придбання безпосередньо у
підприємств-виробників. У такий спосіб поставляються здебільшого ті ресурси,
які споживаються постійно і у великій кількості, а також складне устаткування
та вироби на індивідуальне замовлення;

> організація матеріально-технічного забезпечення виробництва через
посередників (оптові фірми та магазини). Вона застосовується тоді, коли певні
види ресурсів необхідні виробництву в невеликій кількості, споживаються
періодично і нерегулярно.

Розповсюджені наступні системи забезпечення виробничих цехів (дільниць) сировиною, матеріалами та комплектуючими виробами:

> децентралізована (пасивна): застосовується на підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва; склад видає матеріали на разові вимоги цехів, які самостійно їх одержують і транспортують;

> централізована (активна): застосовується за умов масового / великосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою та ритмічним споживанням матеріалів; склад доставляє матеріали у виробничий цех безпосередньо на робочі місця відповідно до календарного графіка в межах виділеного ліміту,

> система «точно за часом» (японський варіант «канбан») є най­досконалішою та найефективнішою; застосовується за умов інтегрованої системи виробництва і постачання, коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком.

Регулювання запасів матеріалів на підприємствах переважно здійснюється за системою «максимум-мінімум», за якою запаси поповнюється до рівня не нижчого їхньої мінімальної величини, але після надходження чергової партії не можуть бути більшими за встановлену максимальну величину. У зв'язку з цим визначають «точку замовлення» як суму підготовчого і страхового запасу та запасу на час від моменту оформлення замовлення до надходження матеріалів.

4. Якість і конкурентоспроможність продукції (послуг)

Під якістю продукції потрібно розуміти сукупність властивостей продукції, що зумовлюють її придатність задовольняти певні потреби відповідно до її призначення.

Показником якості продукції називається кількісна характеристика властивостей продукції, що входять до складу її якості, що розглядається застосовано до певних умов її створення і експлуатації або споживання.

Оптимальними називаються значення показників, які відповідають найкращому, з точки зору поставлених цілей, поєднанню між витратами ресурсів і отриманими ефектами. Вимірювання чисельних значень показників

якості проводять за допомогою інструментів, приладів, досвідним шляхом, розраховують теоретично. Для оцінки деяких властивостей продукції технічні засоби поки неприйнятні, і в цьому випадку застосовують так званий органолептичний метод.

Загальними показниками якості продукції є сортність, брак, кількість прийнятих рекламацій.

Нарівні із загальними показниками, для кожної галузі промисловості є і специфічні показники, які можуть бути одиничними і комплексними.

У свою чергу комплексні показники якості продукції діляться на узагальнені, групові, інтегральні.

Загальновизнана класифікація наступних груп властивостей і відповідно показників.

1. Показники призначення характеризують корисний ефект від
використання продукції за призначенням і зумовлюють область застосування
продукції. Для продукції виробничо-технічного призначення основним може
служити показник продуктивності, що показує, який обсяг продукції може бути
випущений за допомогою продукції, що оцінюється або який об'єм виробничих
послуг може бути наданий за певний проміжок часу.

2. Показники надійності:

> безвідмовність — властивість об'єкта безперервно зберігати
працездатність протягом деякого часу або деякої наработки;

> сохранність — властивість виробу зберігати свої показники протягом
зберігання і транспортування;

> ремонтопригодність — властивість об'єктів пристосовуватися до попередження причин виникнення його відмов і усунення їх наслідків шляхом проведення ремонтів і технічного обслуговування;

> довговічність — властивість об'єкта зберігати працездатність до настання граничного стану при встановленій системі технічного обслуговування і ремонтів.

3. Показники технологічності характеризують технологічність рішень для
забезпечення високої продуктивності труда при виготовленні і ремонті
продукції.

4. Показники стандартизації і уніфікації — це насиченість продукції стандартними, уніфікованими і оригінальними складовими частинами.

5. Ергономічні показники відображають взаємодію людини з виробом і комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних і психологічних властивостей людини, що виявилися при використанні виробу.

6. Естетичні показники характеризують інформаційну виразність
раціональність форми, цілісність композиції, досконалість виконання і
стабільність товарного вигляду виробу.

7. Показники транспортабельності виражають пристосованість продукції
для транспортування.

8. Патентно-правові показники характеризують патентний захист
продукції і є істотним чинником при визначенні конкурентоздатності.

9. Екологічні показники — це рівень шкідливих впливів на навколишнє
середовище, які виникають при експлуатації або споживанні продукції.

10. Показники безпеки характеризують особливості продукції для безпеки
покупця і обслуговуючого персоналу, т. є. забезпечують безпеку при монтажі,
обслуговуванні, ремонті, зберіганні, транспортуванні споживанні продукції.

Показники якості продукції визначаються за допомогою наступних методів:

> вимірювання за допомогою технічних вимірювальних приладів
(твердість, міцність, еластичність і т. н.;

> визначення показників на основі теоретичної або емпіричної залежності між параметрами (розчинність і т, п.);

> статистичного методу на основі спостережень і відповідної обробки інформації (показники надійності, довговічності і інш.);

> органолептичного методу на основі сприйняття органів почуттів, зір, нюху, смаку і інших;

> соціологічного методу на основі збору і аналізу думок споживачів, шляхом усних опитів, заповнення анкет, за допомогою аукціонів, виставок

> експертного методу на основі обробки думок групи фахівців-експертів.
Відповідно до перерахованих методів визначення абсолютні показники якості продукції можуть бути згруповані таким чином: миттєві, розрахункові, ймовірності, суб'єктивно-умовні.

Будь-який товар, винесений на ринок, фактично проходить там перевірку на міру задоволення суспільних потреб: кожний покупець придбає той товар, який найбільш повно задовольняє його особисті потреби. Тому конкурентоздатність (т. є. можливість збуту на даному ринку) товару можна визначити, порівнюючи тільки товари конкурентів між собою. Іншими словами — конкурентоздатність — поняття відносне, чітко прив'язане до ринку і часу продажу.

Конкурентоздатність товару — сукупність якісних і вартісних характеристик товару, що забезпечує задоволення конкретної потреби покупця.

Витрати покупця складаються з двох частин — витрат на купівлю (ціна товару) і витрат, пов'язаних з споживанням, що разом називається ціною споживання. Ціна споживання звичайно істотно вище продажної ціни. Найбільш конкурентоздатний не той товар, за який просять мінімальну ціну на ринку, а той, у якого мінімальна ціна споживання за весь термін його служби у покупця.

При цьому потрібно розрізнювати якість і конкурентоздатність товару.

Адже якість — це просто сукупність тих властивостей виробу, які роблять його здатним виконувати задані функції і задовольняти тим самим певну потребу. Порівнюючи якість двох виробів, ми порівнюємо просто міри корисності

кожного з них, а в конкретних умовах експлуатації корисність речі виражається її конку рентоздатністю. Іншими словами, не можна говорити про конкурентоздатність, не оговорюючи умов ви користання виробів.

Конкурентоздатність товару повинна бути ключовим моментом прийняття рішення про створення нових виробництв.

Вивчення конкурентоздатності товару, що реалізовується на ринку повинно вестися безперервно і систематично. Це дасть можливість уловити момент, коли даний показник почне знижуватися. У результаті можна вчасно ухвалити те або інше оптимальне рішення: чи зняти виріб з виробництва, чи модернізувати його, чи перевести на інший ринок.

5. Стандартизація та сертифікація продукції (послуг)

Стандартизація — процес визначення і застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі (сфері).

Процес стандартизації продукції складається з наступних структурних елементів.

1. Установлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів,

2. Розвиток уніфікації та агрегування продукції як важливої умови спеціалізації Й автоматизації виробництва.

3. Визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та
виготовлення якісної продукції.

4. Формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю; уніфікація вимірювань і позначень.

5. Створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформація, форм і методів організації виробництва.

В сучасних умовах діють наступні основні принципи стандартизації продукції.

1. Урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог,
доцільності та ефективності виробництва для виробника, корисності й безпеки
для споживачів і держави в цілому.

2. Гармонізація з міжнародними, регіональними, а в необхідних випадках

— з національними стандартами інших країн.

3. Взаємозв'язок та узгодження нормативних документів усіх рівнів;
придатність останніх для сертифікації продукції.

4. Участь у розробці нормативних документів усіх заінтересованих сторін

— розробників, виробників, споживачів, органів державної виконавчої влади.

5. Відкритість інформації щодо чинних стандартів і програм робіт зі
стандартизації з урахуванням законодавства країни.

Чималу роль в підвищенні якості продукції грає її сертифікація. Сертифікація — процедура, з допомогою якою третя сторона дає

письмову гарантію того, що продукція, процес або послуга відповідають заданим вимогам.

Сертифікація буває обов'язкової і добровільної. Продукція, що підлягає обов'язковій сертифікації, визначається Державним комітетом України по стандартизації, метрології і сертифікації.

Ефективність сертифікації у всіх розвинених країнах визначається тим, що вона базується передусім на випробуваннях зразків продукції, що проводяться в компетентних випробувальних лабораторіях (центрах).

Сертифікація систем якості фірм нині широко прийнята в світі. Роботи ці ведуться на різних рівнях — національному, регіональному, міжнародному, Попасти в реєстр фірм, що мають систему управління, що сертифікується якістю, престижно для кожного підприємства. Це для цього краща реклама, бо сертифікат підтверджує, що якість продукції фірми визнана авторитетними незалежними організаціями, що пред'являють до продукції самі високі вимоги.

Системи управління якістю оцінюються на відповідність прийнятим в 1987 р. Міжнародною організацією по стандартизації (ІSО) документам, відомим в діловому світі як стандарти серії 9000. Ці стандарти розроблялися компетентними фахівцями більше за 30 країн. Ними були використані національні стандарти найбільш розвинених відносно промисловому держав, а також досвід ведучих світових фірм.

Стандарти ІSО серії 9000 містять опис трьох еталонних моделей системи якості. Якщо, передбачимо, мова йде про виготовлення якихсь нових виробів, наприклад, телевізорів або комп'ютерів з поліпшеними властивостями, то система якості охоплює весь технологічний ланцюжок — від створення і до реалізації продукції. Це перша модель — стандарт ІSО 9001. Друга модель системи діє на етапах виробництва і випробувань продукції — стандарт 9002. Ну а якщо потрібно тільки проконтролювати продукцію і продемонструвати замовнику за допомогою випробувань відповідність її стандартам і умовам контракту, то буде вибрана третя модель - стандарт 9003.

Орієнтація на споживача, максимальний облік його запитів і інтересів найважливіша особливість, що відрізняє підхід до систем якості запропонований стандартами ІSО серії 9000.

Основний принцип, на якому будуються ці системи, — попередження дефектів продукції на етапах її розробки і виготовлення.

Сертифікація систем якості проводиться в різних формах,

1. Існує практика так званої самосертифікації. Виробник заповнює декларацію, в якій заявляє, що його система задовольняє вимогам, наприклад

стандарту 9001, і пропонує технічні документи, які допоможуть споживачам або третій стороні провести необхідний аналіз і оцінити ефективність системи.

2. Досить широко поширена сертифікація другою стороною. Частіше за її проводить у своїх постачальників підприємство, що випускає кінцеву продукцію. У цих випадках головна фірма зацікавлена довести рівень виробництва у постачальника до потрібних їй вимог.

3. Сертифікація третьою стороною — це перевірка і оцінка систем якості спеціалізованими організаціями. Вони можуть бути приватними, національними, міжнародними, але обов'язково акредитованими на право такої оцінки і що користуються довір'ям і авторитетом у фахівців і власників підприємств.