Судовий процес. Судочинство і виконання вироків на Січі було публічним та базувалося на принципах демократичності, безпосередності

Судочинство і виконання вироків на Січі було публічним та базувалося на принципах демократичності, безпосередності, змагальності, колегіальності, що служили запорукою дотри­мання у суді особистих прав козаків. При винесенні вироку судді враховували громадську думку щодо особи зло­чинця.

На Запоріжжі не розрізняли кримінального процесу від ци­вільного. Проте кількість кримінальних справ, розглянутих січовими судами, значно перевищувала цивільні.

У справах кримінальних самі судді проводили попереднє слідство. Для збо­ру доказів на місце вчинення злочину суд часто направляв осавулів, які складали протоколи і передавали їх на розгляд судової установи.

Підозрюваних у вчиненні злочину арештовували, а місцем попереднього ув’язнення були пушкарні або спеціально вириті ями. До винесення вироку обвинувачуваних могли передати на поруки рідних чи знайомих осіб. Під час до­питів нерідко застосовувалися тортури.

Як у незначних кримінальних, так і в цивільних справах суд намагався дійти до примирення обох сторін. Коли мета досягалася, провадження припинялося. В противному разі справа передавалася до вищої судової інстанції. Якщо сторони не вдавалося помирити, то військовий суддя або кошовий отаман “заохочував” обидві сторони дубовими кийками. Шукачі справедливості, за традиційним за­порізьким звичаєм, мали приносити до суду куплені на базарі калачі.

Звичаєве право Запорізької Січі мало в своєму арсеналі інститут помилу­вання чи зменшення покарання. Відомий випадок заміни смертної кари на по­биття киями, пов’язаного з необхідністю засудженого паланкового козака мате­ріально утримувати свою дружину й дітей. Помилування здійснювалося, як пра­вило, козацькою радою. Січ знала приклади, коли засуджений на побиття киями, простоявши кілька діб прикутим до ганебного стовпа, звільнявся від екзекуцій, не отримавши жодного удару. На нього не піднімалася рука побратимів.

Нерідко траплялося пом’якшення вироків, коли судові органи передавали злочинця «громаді» або коли той «прилюдно» просив пробачення у скривдженої особи і отримував його.

При всьому розмаїтті каральних санкцій звичай не передбачав судових виконавців, а в разі страт – катів. Оскільки лицарству не личило бруднити руки кров’ю беззбройної жертви, був знайдений оригінальний спосіб приведення ви­року до виконання. Страта доручалася іншому засудженому на смерть. Якщо ж такого на момент страти не було, то суд відкладав виконання вироку до того ча­су, поки до в’язниці не потрапляв новий звинувачений.

Характерною рисою судочинства на Січі стало і те, що судові рішення, с особливо в формі найсуворіших покарань, наприклад, «страти на горло», виконувалися досить швидко. Обумовлювалося це переважно нагальними потребами постійного військового стану, необхідністю термінового виступу в похід, а то й просто гарячністю «козацького духу». Особливо «не жалували» козаки зрадників Війська Запорізького.

Таким чином, уся процедура, від розслідування злочину до винесення виро­ку, у тому числі й вибір покарання, в Запорізькій Січі базувалася винятково на засадах звичаєвого права.