Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Як і в Київській Русі, населення Галицько-Волинської Русі поділялося на вільних, напіввільних і невільних.
Вільні
До них належала пануюча соціальна група: князі, «татарські люди», боярство, духовенство, частина селянства, більша частина міського населення.
Князі
Соціальний статус князів та членів їх сімей мало чим відрізнявся від того, що був в Київській Русі. Відповідно до Галицького літопису «Бояри галицькі, Данила князем собі називали, а самі всю землю держали».
«Татарські люди»
Особливо енергійну боротьбу вів з так званими «людьми татарськими» князь Данило. Насамперед, це були баскаки – монгольські намісники князівства, до функцій яких входило координація політики князів та збирання податків на користь Золотої Орди. Крім того, «татарські люди» підтримували монголів і займали досить велику територію на Волині, по Бугу, Случу і Тетереву. Автономні громади «людей татарських» фактично завадили Данилові утворити централізовану України-Русь та вигнати татар.
Боярство
Найбільш важливу роль у суспільному житті князівства відігравало боярство. Особливістю Галицько-Волинської землі було те, що з давніх часів тут сформувалася велика група боярської аристократії. Вона володіла значними земельними багатствами, селами та містами і мала величезний вплив на внутрішню і зовнішню політику держави.
Особливо сильні позиції боярської олігархія мала в Галичині, де ще з XI ст. відзначалася своїми впливами боярська верства, яка була вельми заможна і визначала політичне життя князівства. Бояри займали всі провідні посади в державі, мали власні військові формування (дружини), домінували в політичному й економічному житті Галича, Перемишля, Звенигорода. При цьому галицьке боярство перебувало під впливом Польщі й Угорщини, переймаючись своєрідним шляхетсько-аристократичним духом.
Для усунення незручних князів галицькі бояри не зупинялися перед двірськими заколотами, перед розправою над князями та захопленням престолу. Так, саме в такий спосіб 1210 року боярин Володислав сів у Галичині на князівський стіл. Бояри самостійно роздавали землю, приймали до себе на службу деяких з дрібних, зубожілих князів, які звалися «службовими князями». Джерелом збагачення бояр було не лише велике землеволодіння, а й вищі адміністративні посади, що їх вони посідали і з яких годувалися («кормління»).
Слід наголосити, що незважаючи на негативні наслідки панування боярської олігархії, народ галицької землі знайшов у собі сили, щоб зберегти політичну незалежність свого краю в часи татаро-монгольської навали.
Боярство не було однорідним. Воно поділялося на велике, середнє та дрібне. Середнє та дрібне боярство перебувало на службі у князя, часто отримувало від нього землі, якими володіло умовно, себто доки служило князю. Великі князі роздавали землі боярам за їхню військову службу – "до волі господарської" (до волі великого князя), "до живота" (до смерті власника), "в отчину" (з правом передачі землі в спадщину).
Духовенство
До пануючої групи примикала верхівка духовенства, яка також володіла землями та селянами. Духовенство було звільнене від сплати податі і не несло ніяких обов'язків перед державою.
Селяни
Селянство складало основну масу населення Галицько-Волинської землі. Як і в Київській Русі, селяни називалися смердами. Більшість з них були вільними, мали своє господарство і в складі общини сплачували оброк державі в особі князя. Серед форм селянського володіння землею переважало общинне землеволодіння, що пізніше отримало назву "дворище". "Дворище" як об'єднання кількох селян-общинників із розпадом общини поступово розділялося на індивідуальні двори.
Процес утворення великого землеволодіння супроводжувався посиленням економічної залежності селян і появою ренти. Першою формою вираження такої залежності селян була данина. На користь великого князя селяни сплачували "татарщину" (раніше її збирали баскаки), "серебщину", відбували різні повинності, а на користь місцевих панів сплачували оброк (дякло) натурою: хутром, воском, зерном.
Данина, що накладалася на "дим", "плуг", не мала конкретних розмірів, і її збирали шляхом "полюддя". Крім того, общинники виконували підводну і військову повинності, а також мали будувати й ремонтувати дороги, укріплення, замки. Об'єкти сільського господарства обкладались оброком, який стягувався не лише продуктами, а й грошима. Грошовий оброк у Галицько-Волинському князівстві отримує назву "чинш", а селян називають "чиншовиками".
Жителі приміських сіл у більшості не були корінним населенням. Вони були посаджені на землю князями чи боярами. Села ці поділялися на сотні й десятки, а їхніх жителів називали "сотенними". За право користування землею та інвентарем вони зобов'язані були виконувати феодальні повинності, обробляти землю, сплачувати оброк, будувати та ремонтувати міські укріплення, нести службу з охорони міста тощо. Приміські сотні об'єднувалися в тисячі на чолі з тисяцьким.
Міщани
До вільних належав а також більша частина міського населення. Соціальний склад жителів міст ставав неоднорідним: диференціація тут також була значною. Верхівку міст складали "мужі градські" і "містичі". Міська верхівка була опорою влади князя, виявляла пряму зацікавленість у зміцненні його влади, бо вбачала в цьому гарантії збереження своїх привілеїв.
Існували купецькі об'єднання – гречники, чудинці та ін. Ремісники також об'єднувались у "вулиці", "ряди", "сотні", "братчини". Ці корпоративні об'єднання мали своїх старост і свою казну. Всі вони знаходилися в руках ремісницької і купецької верхівки, якій підкорялися міські низи – підмайстри, робітні люди та інші "люди менші".
Галицько-Волинська земля, яка була рано відірвана від великого шляху "з варяг в греки", була змушена зав'язувати тісні економічні та торговельні зв'язки з європейськими державами. Ліквідація цього шляху майже не відбилася на господарстві Галицько-Волинської землі. Навпаки, ця ситуація привела до бурхливого росту чисельності місті міського населення та забезпечила важливу роль міського населення в політичному житті держави. У містах крім українських постійно мешкали німецькі, вірменські, єврейські та інші купці. Зазвичай вони жили своєю общиною і керувались законами та порядками, встановленими владою князів у містах.
Напіввільні
До них належала та частина селянства, яка втратила господарську самостійність і змушена була за отримане в борг зерно, інвентар і гроші працювати на землі власника.
Зі зростанням великого боярського землеволодіння скорочувалась кількість вільних селян, збільшувалось число залежних, яких можна на той час віднести до напіввільних.
Невільні
До них належали холопи й челядь. Як і в Київській Русі, у Галицько-Волинському князівстві існувало холопство, однак тут єдиним джерелом холопства був "полон". Формування великого боярського землеволодіння поєднувалося з процесом перетворення холопів у феодально залежних людей. Холопи обслуговували двір боярина або залучались до обробітку ріллі. Бояри "саджали" холопів на землю, і таким чином виникали нові села з феодально залежним населенням, а холопи з'єднувались із селянством.
Під словом "челядь", на відміну від холопів, розуміли залежних селян, яких захоплювали разом з їхнім майном.
Питання 3. Правова система Галицько-Волинського князівства.
Джерела права
Джерелами права в Галицько-Волинському князівстві були звичаї, Руська правда, князівське законодавство, магдебурзьке та церковне право.
Звичаї
В правовому полі Галицько-Волинській державі продовжували діяти звичаї. До найбільш давніх норм звичаєвого права Галицько-Волинської землі відносились норми, які регулювали порядок здійснення кровної помсти, проведення деяких процесуальних дій, таких як присяга, ордалії, оцінка показань свідків. Довгий час у Галицько-Волинському князівстві діяла усна форма звичаєвого права. Пізніше норми звичаєвого права знайшли відображення в статтях Руської правди.
Дата публикования: 2014-12-11; Прочитано: 5498 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!