Види фінансування інноваційної діяльності

При розробці системи фінансування інноваційної діяльності розглядають п’ять основних видів фінансування: повне внутрішнє самофінансування, акціонування, венчурне фінансування кредитне фінансування, змішане фінансування.

Повне внутрішнє самофінансування передбачає фінансування інвестиційного проекту виключно за рахунок власних фінансових ресурсів.

Акціонування як метод фінансування використовується для реалізації крупно масштабних інвестиційних проектів., передбачає відкриту підписку на акції підприємства для юридичних та фізичних осіб.

Венчурне фінансування передбачає надання визначеної суми капіталу окремим підприємствам для реалізації інноваційних проектів підвищеного ризику в обмін на відповідну частку в уставному фонді чи визначений пакет акцій.

Кредитне фінансування застосовується для реалізації короткострокових інвестиційних проектів з високою нормою рентабельності інвестицій.

Змішане фінансування передбачає формування капіталу за рахунок власних та боргових коштів. В різних пропорціях.

Слід зазначити, що розвиток інноваційної діяльності як на рівні підприємства, так і на рівні всієї держави, передбачає створення добре збалансованої системи фінансування.

Вихідними принципами, на основі яких має будуватися система фінансування інновацій, є: ув'язка системи із задачею швидкого та ефективного науково-технічного досягнення; обґрунтованість та юридична захищеність прийомів та механізмів; множинність джерел фінансування; адаптивність та гнучкість реакцій системи фінансування на змінні умови зовнішнього середовища з метою максимальної підтримки ефективності.

Цілі фінансування інноваційної діяльності: необхідність збереження наукової бази і кадрового потенціалу; збереження відповідного рівня проведення наукових досліджень; розробка і освоєння наукоємної конкурентної продукції, випуск якої може підвищити експорт чи понизити імпорт аналогічної продукції.

Фінансування інноваційної діяльності підприємств виступає основою науково-технічного прогресу й технологічної модернізації виробничих потужностей і зміцнення їх конкурентних позицій на вітчизняному та світовому ринку.

Слід відмітити, що підприємство, яке використовує лише власні кошти, має високі показники фінансової стійкості, але стримує темпи свого розвитку, адже не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів. Підприємства, які використовують борговий капітал мають більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) та можливості приросту фінансової рентабельності, однак, в більшої мірі генерує ризик та загрозу банкротства, які зростають із збільшенням обсягу боргів.

В Україні спостерігається дефіцит фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень і впровадження інноваційних розробок. Суттєвим недоліком системи національного регулювання розвитку інноваційної сфери є те, що вона, на відміну від законодавства більшості країн світу, не лише не сприяє розширенню джерел фінансування інноваційного розвитку, але й протидіє залученню не бюджетних коштів та виключає можливість формування спеціальних, в тому числі відомчих фондів фінансування інноваційних проектів і програм.

Серед основних проблем фінансування інноваційної діяльності підприємств в Україні можна виділити: недостатню державну фінансову підтримку інноваційних проектів різного масштабу, які реалізуються у промисловості; недостатні обсяги фінансування з боку приватного сектора (через надвеликі ризики, проблеми з комерціалізацією інноваційної продукції тощо); "не інноваційна" спрямованість чи незначна активність створених інноваційних (державних) і венчурних (приватних, переважно іноземного походження) фондів, а також їх незначні фінансово-інвестиційні можливості; відсутність механізмів перерозподілу інвестиційних ресурсів населення на користь інноваційного сектора; недостатня зацікавленість іноземних інвесторів у фінансуванні вітчизняного інноваційного сектора; комерціалізація інноваційної продукції (доведення інноваційних розробок до практичного використання потребує додаткових коштів на великий проміжок часу); надвисокі ризики інноваційної діяльності; нецільове використання та неефективне використання фінансових ресурсів, спрямованих на підтримку інноваційної діяльності (насамперед, державними установами);спекулятивне використання державних пільг (наприклад, венчурними структурами).