Дериваційна парадигма синтаксичних одиниць у системі синтаксичної деривації і синтаксичної синоніміки. Парадигма речення в аспекті дериваційного синтаксису

Ідея виділення дериваційної парадигми речення є новою для синтаксичної парадигматики. Першою спробою окреслити межі дериваційної парадигми речення в російській мові постала стаття А.Бєлошапкової і Т.В.Шмельової "Дериваційна парадигма речення".

В українській лінгвістиці дериваційна парадигматика опрацьовувалася І.Р.Вихованцем, К.Г.Городенською, Т.Є.Масицькою, І.І.Слиньком та ін.

Виділення парадигми поглиблює аспект вивчення синтаксичних одиниць, розкриває їх співвідношення.

Дериваційна парадигма речення включає всі похідні від нього синтаксичні одиниці, утворені на першому етапі деривації, тобто безпосередньо від нього. Так, наприклад, дериваційну парадигму складнопідрядного речення Диктор повідомив, що до Києва прибула делегація з Канади формують три похідні від нього речення, зокрема безсполучникові речення Диктор повідомив: до Києва..., просте ускладнене речення з приприсудковим залежним другорядним членом Диктор повідомив про прибуття до Києва... і конструкція з прямою мовою Диктор повідомив: "До Києва.... ".

Базова синтаксична одиниця дериваційної парадигми перебуває у відношеннях синтаксичної похідності з іншими її компонентами. Це означає, що всі компоненти дериваційної парадигми в синтаксисі мають спільну власне-семантичну структуру, тому що відображають тотожну ситуацію позамовної дійсності; формально-граматична структура похідних синтаксичних одиниць завжди простіша, ніж формально-граматична структура базової синтаксичної одиниці. Семантико-синтаксична структура похідних компонентів дериваційної парадигми, що становить другий ярус семантичної структури і є проміжною між власне-семантичною і формально-граматичною, здебільшого відрізняється від семантико-синтаксичної структури базової синтаксичної одиниці. Діапазон їх розходжень досить великий: від розходжень модифікаційного характеру при незмінності кількісного і якісного складу синтаксем базової і похідної одиниць до розходжень у кількості та якості їхніх синтаксем, що не мають відповідних синтаксем у власне-семантичній структурі речення.

Модифікаційними змінами у семантико-синтаксичній структурі супроводжується, наприклад, перетворення двоскладних речень у такі односкладні формально-граматичні речення, як означено-особові, узагальнено-особові, неозначено-особові та безособові. І базовим двоскладним, і похідним від них односкладним означено-особовим, узагальнено-особовим та неозначено-особовим притаманна двоскладна семантико-синтаксична структура, що включає предикатну і суб'єктну синтаксеми, однак синтаксема суб'єкта дії односкладих речень зазнала кількісної модифікації, внаслідок чого він став кваліфікуватися як означений, узагальнений та неозначений: Я вірю в друзів → Вірю в друзів; Батогом обуха ніхто не переб 'єш → Батогом обуха не переб 'єш.

По-іншому модифікується семантико-синтаксична структура двоскладних речень, що трансформуються в безособові. Суб'єктна синтаксема зазнає часткової формально-граматичної нейтралізації, що виявляється в переміщенні називного відмінка суб'єкта дії або стану в периферійну сферу давального. При цьому на базі семантико-синтаксичної функції суб'єкта дії в давального відмінка розвинулася семантико-синтаксична функція суб'єкта стану. Предикатні синтаксеми зі значеннями дії та стану заперечних двоскладних речень змінюють свою якість: за допомогою суфікса -ся вони перетворюються на предикати стану, пор.: Учений не пише → Ученому не пишеться; Бабуся не спить → Бабусі не спиться.

Предикатні синтаксеми, які позначають фізіологічний та психічний стан істоти змінюють лише свою форму вираження, що досягається внаслідок трасформації предикативних прикметників у предикативні прислівники. Сама якість предиката при цьому не змінюється, пор.: Діти були радісні → Дітям було радісно.

Відмінності у кількісному і якісному складі синтаксеми послідовно простежуються у семантико-синтаксичній структурі таких похідних синтаксичних одиниць дериваційної парадигми, як прості ускладнення речення з детермінантним другорядним членом.

Вони зумовлені тим, що в процесі згортання підрядних причинових, умовних, цільових, темпоральних, допустових, порівняльних частин базових складнопідрядни речень, а також інших сурядних частин, пов'язаних з першими темпоральними і протиставними семантико-синтаксичними відношеннями, формуються якісно нові синтаксеми, зокрема причинові, умовні, цільові, темпоральні, допустові, порівняльні синтаксеми включення, які репрезентують семантику згорнених речень і семантико-синтаксичні відношення, якими пов'язується підрядна і головна або сурядна частини. Так, наприклад, семантико-синтаксична структура простого ускладненого речення Спортсменка перемогла завдяки старанності відрізняється від семантико-синтаксичної структури його базового складнопідрядного речення Спортсменка перемогла, тому що вона старалася причиновою синтаксемою завдяки старанності, в якій сконденсовано значення згорненого елементарного речення Вона старалася і причинові семантико-синтаксичні відношення між елементарними реченнями Спортсменка перемогла і Вона старалася.

У семантико-синтаксичній структурі простого речення Всі працювали у полі, включаючи вчителів новою порівняно з семантико-синтаксичною структурою складносурядного речення Всі працювали в полі і вчителі працювали в полі (Всі працювали в полі + Вчителі працювали в полі) є синтаксема включення включаючи вчителів, що являє собою темпоральну семантичну функцію згорненого елементарного речення Вчителі працювали в полі і темпоральні семантико-синтаксичні відношення Всі працювали в полі + Вчителі працювали в полі, модифікуючи значення одночасності як включення частини або окремого складника до структури цілого або загального. Як бачимо, в дериваційній парадигмі похідних синтаксичних одиниць змін зазнає друга сфера існування семантичної структури речення – семантико-синтаксична структура, яка так само як і власне-семантична, пов'язується з номінативними аспектами речення, але представляє його з урахуванням можливостей конкретної мови.

На основі двох семантичних ярусів побудований формально-граматичний ярус, який відображає синтаксичні зв'язки між компонентами. Зміни у кількісному та якісному складі синтаксем, які сталися в семантико-синтаксичному ярусі, спричинилися до перебудови синтаксичних зв'язків, на основі яких виділяються коипоненти формально-граматичної структури. У процесі їх перебудови, як правило, редукуються або нейтралізуються певні компоненти, що свідчить про кількісне спрощення формальної одиниці. Отже, дериваційну парадигму речення утворює ряд похідних від нього синтаксичних одиниць, зумовлених конкретномовним втіленням певної семантичної (логічної) структури речення. Вони являють собою два різних типи системних відношень між одиницями синтаксичного рівня мови. Так, дериваційну парадигму речення Дитина весела формують безособове речення Дитині весело, двоскладне Дитина веселиться і субстантивне Веселість дитини.

Аналогічно визначається дериваційна парадигма словосполучення, що є трансформом речення.

У ролі власної базової (вихідної) одиниці дериваційної парадигми речення і словосполучення виступають неоднаково.

Речення, особливо складне, формує значно довший ряд похідних синтаксичних одиниць, що спричиняється до багатокомпонентності його дериваційної парадигми, її мінімальна межа може сягати і двох компонентів, включаючи базове складне і похідне від нього просте ускладнене речення, пор.: Жінка повернулася + Жінка була веселою → Жінка повернулася веселою, Батьки живуть у місті + Діти живуть у місті → Батьки й діти живуть у місті.

Дериваційна парадигма речення має регулярний характер, тому що однотипні з семантико-синтаксичного і формально-граматичного погляду речення здебільшого утворюють й однотипні похідні синтаксичні одиниці (Шофер оголосив, що автобус відправляється → Шофер оголосив про відправлення автобуса).

Виділення у синтаксичній парадигматиці дериваційної парадигми повніше репрезентує всю складність системної організації синтаксичного рівня мови, оскільки встановлює здатність речення входити в різні ряди співвідношень, що свідчить про різноплановість системних вілдношень у синтаксисі.

Література:

1. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. – К.: Наук, думка, 1983. – 219с.

2. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. – К.: Наук, думка, 1991. – 187с.

3. Горяний В.Д. Вивчення порівняльного звороту в 7 класі // Українська мова і література в школі. – 1979. – №11. – С. 42 – 44.

4. Довженко С.Я. Порівняння у простому реченні сучасної української мови // Синтаксична будова української мови. – К.: Наукова думка, 1968.

5. Кучеренко І.К. Порівняльні конструкції мови в світлі граматики. – К.: Вид-во Київ, ун-ту, 1959. – 106 с.

6. Синтаксична будова української мови / За ред. М.А.Жовтобрюха, В.М. Русанівського. – К.: Наук, думка, 1968. – 200 с.

7. Голоюх Л.В. Порівняння як структурний компонент художнього тексту: Автореф.... канд. філол. наук – К., 1996. – 20 с.