Корелятивність/некорелятивність синтетичних/аналітичних синтаксичних форм головних і другорядних членів речення. Парцелювання як засіб синтаксичної синонімії

Парцеляція – з франц. рагсеllе - часточка – засіб мовного вираження одної синтаксичної структури – речення декількома комунікативно самостійними одиницями-фразами: Миколка... також побіг. До свого городу. В поле. Подивитися, як почуваються рослини (В.Підмогильний). Нейтральним положенням є: "Миколка... також побіг. До свого городу. В поле. Подивитися, як почуваються рослини".

Мовна парцеляція синтаксичної структури здійснюється за допомогою інтонації (на письмі - її графічними показниками - розділовими знаками), але інколи використовуються й інші допоміжні засоби. Парцельовані сегменти - парцелянти можуть бути інверсованими, знаходитися як в контактній, так і в дистантній позиції щодо базової частини речення або в інших формально і семантично пов'язаних з ними парцелянтів. Конкретні схеми парцеляції відрізняються різноманітністю, їх структурні характеристики різні. Однак парцеляція як особлива форма вираження речення в тексті потенційно можлива, а в деяких випадках і необхідна у всіх мовах, що дозволяє вважати її універсалом мовлення.

Явище парцеляції яскраво виявляє відносну незалежність формально структурного й інтонаційно смислового аспектів організації мовлення, асиметрію мовних та мовленнєвих одиниць. Парцеляція як категорія комунікативного синтаксису повинна розглядатися як засіб смислового членування змісту повідомлення.

Оскільки парцелянти завжди різко акцентовані і рематизовані, парцеляція являє собою засіб мовленнєвої експресії. Полегшуючи сприйняття розтягнутих і дуже складних синтаксичних структур, парцеляція виступає як особливий прийом творення текстів. Комунікативні й експресивні функції парцеляції з'ясовують можливості її використання в різних стилях.

Синонімічні зв'язки і відношення пронизують лексику та граматику, створюючи численні ряди близьких за змістом морфем, слів, словосполучень, речень та складніших синтаксичних конструкцій. В основі синонімічності як лексико-фразеологічних, так і граматичних одиниць перебуває діалектична єдність загального та конкретного, відображаючого різні аспекти одного й того ж явища або відношень об'єктивної дійсності. Тим самим з'ясовується системний характер синонімії, місце різних типів синонімічних засобів в ієрархії мови.

Парцелятом слід вважати частину простого або складного речення, утворену при його членуванні на декілька висловлень у зв'язку з певною комунікативною ідеєю і винесену на межу синтаксичної структури - речення. Між частинами розчленованого речення зберігаються відношення і форми зв'язку, характерні для частин непарцельованої конструкції. Одна з частин членованого речення буде структурно основною, стрижневою. Такою, наприклад, виступає головна частина складнопідрядного речення. Нею також може бути частина простого речення, що залишилася після парцелювання. Проблему парцеляції слід розглядати на загальному тлі об'єктивної і суб'єктивної модальності (об'єктивних і суб'єктивних смислів). У цьому плані суттєвою постає наявність / відсутність у парцельованій одиниці модальності. Так, у структурі А я таки певен -воно в отій свічці. Хоча, звичайно, кожна людина на якомусь відтинку шляху буває щасливою. Вона теж щось значить. Бо хіба вони не знають свого бригадира? (Ю.Мушкетик) у першому випадку парцелят має залежну, суб'єктивну модальність, а у другому парцеляті реалізується об'єктивна модальність (пор. непарцельовану конструкцію * А я таки певен - воно в отій свічці, хоча, звичайно, кожна людина на якомусь відтинку шляху буває щасливою. Вона теж щось значить, бо хіба вони не знають свого бригадира?). Парцелят відрізняється від звичайного висловлення головною і другорядною залежністю. Головна залежність –це залежність головних членів парцелята від відповідних членів стрижневого речення. Другорядна залежність виявляється у залежності другорядних членів парцельованих речень від головних і другорядних членів основного речення. Парцеляцію не можна ототожнювати з приєднуванням. Основою їх розрізнення виступає врахування в синтаксичній структурі речення двох аспектів: динамічного і статичного. Така двохаспектність зумовлює наявність двох різновидів приєднування. Динамічне, функціональне приєднування полягає у розбіжності динамічної і статичної структури речення, тобто речення і висловлення. Статичне, конструктивне приєднування полягає у вираженні певного типу смислових відношень, наприклад, відношення додавання, пор.: Батьки завжди думають. Бо їм хочеться, щоб їхні діти були кращими (Ю.Мушкетик). Да, хороші, чесні люди були. Нелукаві, нехитрі (М.Стельмах). Розвиток структури складного речення був спрямований автором у напрямі розпаду, що й зумовило витворення парцелята з метою посилення підрядної частини як джерела інформації (перше речення). В іншому разі важливість інформації підрядної частини не була б помітною. Приєднувальна конструкція у другому реченні нічого нового до вже завершеного смислу речення не додає, а тільки якусь частку необов'язкового додавання. Парцеляція пов'язана з комунікативно-функціональним планом речення, виступає продовженням його суті, а приєднування належить до статичного плану речення, тому воно перебуває в одному ряду з розділовими, причиновими відношеннями. Парцеляти утворюються як наслідок нетотожності структур речення і висловлення. Парцелят, як і саме висловлення, неможливий без певного контексту, тобто парцелят є функціонально залежним. Структурна схема парцелята, грунтуючись на основі речення, складається з предикативної ознаки і суб'єкта в їх відношенні одне до одного й об'єкта. Тому таку структуру можна назвати парцельованим реченням (за традицією, доцільніше вважати особливим типом висловлення).

Парцеляти слід класифікувати за типом парцельованої одиниці: 1) парцельована підрядна частина, 2) парцельовані декілька підрядних частин, об'єднаних в межах однієї конструкції, 3) парцельований член речення. Можливою виступає також функціонально-стильова класифікація парцелятів. Процес парцеляції охоплює прості і складні речення. Найпоширенішою виступає парцеляція складнопідрядних речень з підрядними детермінантами, пор.: Василя вважали в’їдливим, та воно так таки й було, а ще трохи причмеленим. Бо брав у бібліотеці багато книжок, бо сорочка у нього завше розхристана... (Ю.Мушкетик). Надто рідко парцелюються складнопідрядні речення співвідносно-займенникового нечленованого типу. При актуальному членуванні складнопідрядного речення з підрядною частиною, що характеризується другорядним смисловим навантаженням, утворюється парцелят з відносно ненавантаженим смисловим планом. У такому випадку парцелят постає залежним у смисловому плані від стрижневого речення. Якщо ж парцелюється інформативно навантажена підрядна частина, то парцелят характеризується смисловою незалежністю, хоча у формальному аспекті останню зберігає. Парцеляти характеризуються функціональною і формальною залежністю від основного речення, хоча загальносинтаксична структура парцелята володіє ідентичними значеннями модальності, що й функціонально стрижнева частина. Щодо особливостей модальності парцеляти-підрядні частини поділяються на два розряди. Першу утворюють парцеляти з успадкованим від підрядних частин комплексом граматичних значень модальності, темпоральності і под. У свою чергу цей тип парцелятів поділяється на два підтипи. До першого належать парцеляти, утворені на основі підрядної частини, модальне значення якої було частиною зовнішньосинтаксичного відношення інформації цілого складного речення до позамовної дійсності. Тому модальність таких парцелятів залежить від модальності основного речення: Прошу вас, побережіться. Бо мені погане привиділося (Г.Тютюнник) → *Прошу вас, побережіться, бо мені погане привиділося. Другий підтип становлять парцеляти з незалежною категорією модальності, тому що в стрижневому компоненті модальність підрядної частини не відображена в силу того, що модальність підрядної частини відображає внутрішньосинтаксичне відношення підрядної частини до головної. Остання ж співвідносить весь зміст складного речення з позамовною дійсністю, зокрема і зміст підрядної частини: / якраз в отакий спосіб: намистом отим пам 'ятним, незабутнім. Бо хіба може забути людина найщасливіший день у своєму житті?! (А.Головко). Другу групу утворюють парцеляти з неуспадкованою об'єктивною і суб'єктивною модальністю. Якщо парцелят став виразником важливішої інформації, ніж стрижневий компонент після утворення двох структур, то йому властива неуспадкована об'єктивна модальність: Головне, жінко, не простудити зуби. Бо чим тоді їстимемо? (М.Стельмах). Структурно основна і парцельована частини можуть характеризуватися спільною модальністю, яка можлива при вираженні двома структурами ідентичної за значущістю інформації, пор.: Чи то ж справджувалась, нарешті, суть його імені? Бо хіба ж не безумство вчинив він, відхиливши безумовно талановитий, надзвичайно талановитий проект? (П.Загребельний). Часовий план парцелята може не залежати від часового виміру стрижневої частини, коли парцельована конструкція утворена на основі підрядної частини з окремим зовнішньосинтаксичним значенням часу. У таких складнопідрядних реченнях присудок головної частини не виражається дієсловами мислення, мовлення, почуттєвого сприйняття: Чи мій син, Велесе, не цурається духів гір і лісів? Бо скоро праліси стануть йому світлицею і пивницею: постіллю і церквою (Р.Федорів). За умови вираження присудка головної частини дієсловами зазначених семантичних груп підрядна частина передає безпосереднє часове відношення не до моменту мовлення, а до моменту часу головної частини. Категорія часу підрядної частини буде характеризуватися внутрішньосинтаксичним виміром, а витворений парцелят характеризується часовою залежністю від основного компонента: Він подумав, що не завжди жив так, як було треба. Що він мало оддав такого тепла й мусить надолужувати те (Ю.Мушкетик). Парцелят залежний у формальному плані. Виразником цього виступає підрядний сполучник, успадкований від підрядної частини: А треба переходити до другого питання. Бо пропадеш (П.Загребельний).

Парцеляція кількох підрядних частин характеризується значним виділенням інформаційної площини останніх та її актуалізації: А серце й повинно боліти за себе, за когось. Це якщо ти людина, а не кендюх, який тільки й знає - усе пхати в себе, як отой Магазанник (М.Стельмах), їх особливістю є те, що вони виступають проміжним етапом з наступним парцелюванням підрядних частин. Парцеляція - явище експресивного синтаксису, тому опис парцелятів повинен грунтуватись на їх стилістичних функціях. Найпоширеніша функція парцелятів –описова: Ото вони, люди трудового життя. Що солдатами були. Що трудягами стали. Що руки їх звичні до важелів (О.Гончар). За допомогою парцелятів автор яскравіше може передати психічний стан людини, її переживання, послідовність думок і сприйняття навколишньої дійсності: Я хотів так багато сказати Валерії... Що дорога далека (П.Загребельний). Мені просто хотілося знищити один танк. Щоб одним було менше. Щоб хоч на крок чи півкрока ближче до кінця війни (О.Гончар). Використання парцелятів-підрядних частин сприяє створенню певного емоційного настрою, певного експресивного відтінку у найближчому оточенні: Я завжди переживаю. Бо все пройдене мною не дає спокою. Бо все воно пройшло крізь серце, крізь душу. Бо все це було моїм власним життям (А.Яна). Напишіть, будь ласка, їй... Щоб складно... Щоб жалібно... (О.Гончар). Актуальному членуванню також підлягають і прості речення. В їх структурі найчастіше парцелюються другорядні члени речення, з-поміж яких найбільш схильні до парцеляції однорідні та відокремлені члени речення. Цьому сприяє їх відносна самостійність у реченнєвій структурі та особливість їх синтаксичних зв'язків: На тобі подвійна відповідальність. 1 людська, і наша (О.Слісаренко). Фільмували археологічні розкопки. Каменоломні. Птахів перельоти (О.Гончар). Можуть парцелюватись також і головні члени речення за наявності однорідності між ними: Протерли очі гармаші. Лучники (Р.Федорів). Постояла на майдані перед церквою. Зітхнула. (Н.Рибак). Особливу вагу становлять парцельовані неоднорідні члени речення, найчастіше обставини і додатки, і парцеляти, утворені шляхом повторення членів речення за його межами. Повторення можливе зокрема при парцеляції додатка при перехідному дієслові-предикаті, коли розпад неможливий за граматичними чинниками. Визначальною особливістю цього типу повторення виступає необхідність надання повторюваному компоненту додаткової смислової інформації: На цій дорозі все слід помітити. Абсолютно все. Щоб там не було, а треба подумати й про нас. Треба (В.Підмогильний). Причиною такого плану парцеляції може бути утворення парцелята на основі підрядної частини нечленованого складнопідрядного речення.

Парцеляцію простого речення часто сплутують з неповними реченнями та приєднувальними конструкціями. Головна відмінність парцелята від неповного речення полягає у наявності в останнього категорії модальності, часу, діючої особи, парцелят характеризується у цьому випадку спрямованістю на основний компонент, тобто модально-часовий та особовий план у парцелята і стрижневого компонента постають спільними, виступаючи як окремий компонент останнього. Неповне речення функціонує автономно, а парцелят залежить від стрижневого компонента, перетворюючись без нього в лексичну одиницю без конкретного семантичного наповнення: Простерла сині крила і тихо вкрила. Одвічні бори... (М.Коцюбинський). Я завжди так плаваю... З пригодами (Ю.Збанацький). У першому випадку неповне контекстуальне речення, у другому – парцелят 3 пригодами ~ поза контекстом основного компонента не сприймається. Різниця між парцеляцією і приєднуванням полягає у смисловому і граматичному аспектах обох лінгвістичних явищ. Парцелят залежить від основного компонента речення у смисловому і граматичному аспектах, тобто і в цій функціональній позиції він постас членом речення. За необхідності і при певних умовах його можна повернути до реченнєвої структури: Я радий за тебе. І за Віру (Ю.Мушкетик) → Я радий за тебе і за Віру. Для приєднування таке перетворення неможливе, оскільки попереднє речення виступає закінченим у смисловому і граматичному аспектах. При розгляді парцелятів і приєднувальних конструкцій помітна спільна закономірність –вони залежать від найближчого у контекстному відношенні автономного речення, доповнюючи, уточнюючи, конкретизуючи його зміст. Структура парцелята розкриває змістосновного компонента речення як системи, яка без доповнення її парцелятом втрачає закінченість. Приєднувальна конструкція доповнює вже закінчену систему як таку, що не вимагає доповнення приєднувальною структурою. Зміст приєднувальної конструкції факультативний, вторинний, необов'язковий, попереднє речення є закінченим у смисловому плані. Парцельовані члени речення також використовуються для передачі переживань, настроїв, сприйняття героїв: ...а Стах за плугом бороною йде, розповіда щось, бувало. Про родину свою, про інші краї, про минуле (А.Головко). А Банько думав про себе. Про Жучка (В.Підмогильний).

Література:

1. Ванников Ю.В. Синтаксические особенности руской речи (явление парцелляции). - М.: Русский язык, 1969.-

2. Ванников Ю.В.Синтаксис речи й синтаксические особенности русской речи. – М.: Русский язык, 1979. – 296 с.

Обставинна детермінація речення і тексту у системі синтаксичної синоніміки і синтаксичної деривації. Синтаксична синонімія простих речень з відокремленими обставинами причини і мети зі складнопідрядними реченнями.

Синтаксичні синоніми – це різноструктурні конструкції (словосполучення чи речення), що мають спільне граматичне значення, але відрізняються смисловими відтінками, стилістичними особливостями (при тотожному лексичному складі, тобто при наявності в конструкціях однакових лексем, що виконують номінативну функцію).

Різноструктурними вважаються такі синтаксичні конструкції, які, означаючи близькі смислові відношення, розрізняються засобами та показниками зв'язку між словами (форми слів, прийменники, сполучники). При аналізі синонімічних структур необхідно брати до уваги як критерій спільності, що лежить в основі синонімії, так і критерій відмінності між ними.

Однією з найважливіших об'єктивних ознак синонімічності тих чи шших синтаксичних утворень є можливість взаємозаміни без порушення основного значення зіставлюваних сполук Взаємозамінюваність синтаксичних конструкцій – досить істотний показник їх синонімічності, хоча можливості такого типу взаємозаміни обмежені. До того ж ця взаємозамінюваність не може розглядатися як єдина підстава для віднесення тих чи інших конструкцій до синтаксичних синонімів, оскільки можливість вживання однієї синтаксичної, конструкції замість іншої – не умова, а результат відповідностей, що утворилися в мові.

Існує кілька класифікацій синтаксичних синонімів.

Залежно від характеру структури виділяють такі, типи: 1) синонімічні моделі словосполучень: Летіти стрілою → летіти, як стріла 2) синонімічні моделі речень: Вставай! → Встати!; 3) синонімічні моделі, підрядних речень та зворотів: Коли він підняв голову, то побачив відкрите небо → Піднявши гопову, він побачив відкрите небо. 4) синонімічні моделі складних синтаксичних утворень

Кожен із різновидів синтаксичних синонімів у свою чергу поділяється на ряд підтипів, що визначаються характером відношень між компонентами подібної моделі, способом вираження пояснювальної частини та частини, яка пояснюється.

Явище синонімії в галузі складних речень не обмежується тільки тими відмінностями, які пов'язані з різноманіттям способів в поєднання їх частин (сполучники, безсполучниковий зв'язок, відносні слова). Багатющі, можливості вираження різноманітних смислових відтінків містяться в паралелізмі синонімічного характеру в ряді підрядних речень та "відокремлених" словосполучень, головним чином дієслівного творення (дієприкметникові та дієприслівникові конструкції, інфінітив та ін.).

Синтаксичними синонімами, отже, є прості речення з відокремленими обставинами (причини, мети та ін) та складні речення (з підрядними причини, мети та ін.). Відокремлені обставини при цьому виражаються дісприслівниковими зворотами.