Синтаксична синоніміка простих формально ускладнених речень з відокремленими додатками зі складнопідрядними і складносурядними реченнями

Додаток – це другорядний член речення, що означає предмет (об'єкт), на який спрямована або якого стосується дія, процес, стан чи ознака. Вперше цей термін поряд із терміном "додаткое слово" запропонував І.Нечуй-Левицький у своїй "Граматиці української мови" (ч. 2, 1914). Серед додатків він визначив прямі і побічні. Наступну спробу закріпити термін зроблено у термінологічному словнику до "Граматичної термінології і правопису" (1917). Додаток має такі диференційно значеннєві і формальні ознаки: а) виражає об єктні відношення; б) входить у формально-синтаксичну структуру простого речення як його другорядний член; в) у типових випадках виражається іменником у непрямих відмінках; г) здебільшого стоїть після опорного слова; г) поєднується з опорним словом підрядним зв’язком керування; д) не виявляє позиційної закріпленості при актуальному членуванні речення (може входити до складу як реми, так І теми чи самостійно виржати їх).

В об'єктному значенні додатка узагальнено конкретніші значення, зокрема власне-об'єкта дії (споруджувати завод), адресата дії (подарувати матері), знаряддя дії (малювати олівцем).

Спеціалізованою на вираженні додатка частиною мови є іменник, усі інші частини мови потрапляють у позицію додатка внаслідок їхньої субстантивації: Я дівчину любив, люблю і нині.

Додаток буває простим і складеним: Яка орда нам гідність притоптала? (Л.Костенко). Три тополі в однім полі посадили школярі (А.Малишко). При цьому розрізняють прямий і непрямий додатки. Прямий виражається формою знахідного відмінка без прийменника, залежить від перехідних дієслів, а може бути виражений і родовим безприйменниковим відмінком, коли при перехідному дієслові наявна заперечна частка не, або коли дія переходить лише на частину предмета: Я не люблю ненависті в собі (Д.Павличко). Таня діловито наливає з бідона води (О.Гончар). Усі інші додатки непрямі.

Як додаток кваліфікують залежний від дієслова інфінітив у реченнях типу Любить людей мене навчила мати (В.Симоненко).

МУ.Каранська наголошує, що відокремленими додатками є ті додатки, які позначають об'єкт, що певним чином вирізняється серед інших предметів за своїм відношенням до дії чи до інших предметів. Цей додаток оформлюється прийменником крім, окрім, який вказує на об'єкт порівняння за допомогою сполучників як, ніж; відокремлений додаток це і той, що означає об'єкт розмови, він починається прийменником щодо (що ж до), пов'язується з присудком сполучником то; інтонаційно наголошений, коли мовець хоче привернути особливу увагу саме до тих об'єктів. Такі додатки, як правило, розміщуються в кінці речення; відокремленим додатком є той, що показує уявну особу або предмет, рекомендований мовцем для якоїсь потреби, оформлюється модальною часткою.

Коли розглянути ближче на прикладах кожну з груп відокремлених додатків, то легко помітити певну особливість: не завжди можлива перебудова речення з відокремленими додатками у складнопідрядне речення. Одні можна перебудувати у складнопідрядні, інші тільки в складносурядні, а інші і в те, і в друге: Усі прийшли на збори, за винятком двох хворих (складносурядне) —> Усі прийшли на збори, але двох хворих не було. Що є ще, крім ніжності —> (складнопідрядне) Що с ще, що може зрівнятися з ніжністю. У тебе більше витримки, як у мене —> (просте) У тебе більше витримки за мене. Щодо кооперативного будинку, то вже затверджено проект і виділено місце.. → (складнопідрядне) Якщо йдеться про кооперативний будинок, то вже затверджено проект і виділено місце.