Розрахунок сум відпускних та допомоги з тимчасової непрацездатності

Право на відпочинок громадянам України, іноземним гро­мадянам і особам без громадянства в першу чергу гарантують Конституція України, КЗпП і Закон про відпустки. Основна умова — наявність трудових відносин, які підтверджує укла­дений у належному порядку трудовий договір між працівни­ком і роботодавцем (підприємством, установою, організацією або приватним підприємцем). Виникає таке право з дня офі­ційного оформлення трудових відносин. Причому стосується воно як працівників за місцем основної роботи, так і за суміс­ництвом.

Однак не всяка робота дає право на оплачувану відпустку. Наприклад, виконання робіт за цивільно-правовими договорами (угодами) не дає права на відпустку, оскільки їх дію регулює Ци­вільний кодекс України, а не КЗпП.

Відповідно до статті 6 Закону про відпустки строк щорічної основної відпустки повинен бути не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, якій відлічують з дня укладання трудового договору.

При цьому святкові і неробочі дні при визначені тривалості щорічних відпусток до розрахунку не беруть. На сьогодні в Україні 10 святкових і неробочих днів. Вони збільшують трива­лість щорічних відпусток, а також відпусток, що надаються пра­цівникам, які мають дітей, але не оплачуються. Це:

• 1 січня — Новий рік;

• 7 січня — Різдво Христове;

• 8 березня — Міжнародний Жіночий день;

• 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

• 9 травня — День Перемоги;

• 28 червня — День Конституції України;

• 24 серпня — День незалежності України;

• один день (неділя) — Великдень;

• один день (неділя) — Трійця.

Право на щорічну відпустку повної тривалості (не менше 24 календарних днів) у працівника виникає по закінченні шести мі­сяців безперервної роботи на цьому підприємстві. Але якщо за проханням працівника щорічну відпустку надають до закінчення 6-місячного строку безперервної роботи, тривалість відпочинку визначають пропорційно до відпрацьованого часу.

Повна щорічна відпустка до закінчення зазначеного строку надається пільговим категоріям:

• жінкам перед (після) відпусткою у зв'язку з вагітністю і по­логами;

• жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

• інвалідам;

• особам віком до 28 років;

• чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю і пологами;

• сумісникам (одночасно з відпусткою за основним місцем

роботи);

• працівникам, які не використали за попереднім місцем робо­ти повністю або частково щорічну основну відпустку і не отри­мали за неї грошової компенсації (у таких ситуаціях її перерахо­вують на нове місце роботи);

• працівникам, які мають путівку для санаторно-курортного

лікування;

• батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу. Відпустки за другий і наступні роки роботи на підприємстві

надають працівнику в будь-який період відповідного робочого

року (за графіком).

Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час відпусток та компенсацій за невикористані відпустки встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Пунктом 2 цього документа визначено: обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компен­сації за невикористані відпустки проводять виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані від­пустки.

Працівнику, якій відпрацював на підприємстві, в установі, ор­ганізації менше року, середню зарплату розраховують виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надають відпустку або виплачують компенсацію за невикориста­ну відпустку.

Період, протягом якого працівник відповідно до чинного за­конодавства або з інших причин не працював і за ним не зберіга­вся заробіток або зберігався частково, виключають з розрахунко­вого періоду (п. 2 Порядку № 100).

При обчислені середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включають:

• основну заробітну плату;

• доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітникам — почасовикам; високі досягнення в праці (високу професійну майстер­ність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші);

• виробничі премії;

• премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії;

• винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Премії включаються до заробітку того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну пла­ту. Одноразову винагороду за підсумками роботи за рік і за ви­слугу років відносять до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку за кожний місяць розрахункового періоду 1/12 винагоро­ди, нарахованої у поточному році за попередній календарний рік.

Усі виплати включають до розрахунку середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум утриманих податків, внесків, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за ви­роком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При обчислені середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначе­них вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробі­ток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання держав­них і громадських обов'язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Пунктом 7 Порядку № 100 передбачено, що середньоденний заробіток для розрахунку відпускних визначається шляхом ді­лення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року або меншого відпра­цьованого періоду, за винятком святкових і неробочих днів, вста­новлених законодавством. Одержаний результат множать на чис­ло календарних днів відпустки.

Підставою для призначення допомоги з тимчасової непраце­здатності є поданий працівником листок непрацездатності.

У листку непрацездатності на підприємстві роблять такі за­писи:

1) особа, яка уповноважена вести облік робочого часу, про­ставляє дні непрацездатності, також неробочі дні за період хво­роби;

2) відділ кадрів або особа, призначена наказом керівника від­повідальною за ведення діловодства, на підставі трудової книжки зазначає страховий стаж;

3) комісія (уповноважений) із соціального страхування зазна­чає розмір належної допомоги (60 %, 80 %, 100 %), а також кіль­кість днів, за які її призначають. Відсоток оплати листка непраце­здатності визначають згідно зі статтею 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 року №2240-111 де встановлено, що допомогу виплачують у таких розмірах:

— 100 % середньої заробітної плати (доходу): застрахованим особам, страховий стаж яких понад 8 років, а також без ураху­вання стажу застрахованим особам, віднесеним до 1 — 4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одному з батьків або особі, яка замінює їх і доглядає за хворою дитиною віком до 14 років, яка постраждала внаслідок Чорно­бильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поши­рюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; особам, віднесеним до жертв нацистсь­ких переслідувань відповідно до Закону України «Про жертви нацистських переслідувань».

— 80 % середньої заробітної плати (доходу): застрахованим особам, страховий стаж яких від 5 до 8 років;

— 60 % середньої заробітної плати (доходу): застрахованим особам, страховий стаж яких менше 5 років.

Страховий стаж — це період (сума періодів), протягом якого особа підлягає страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою пра­цездатності та сплачує або за неї сплачують страхові внески до Фонду в порядку, встановленому законодавством. Сюди також зараховують час:

• хвороби;

• перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю і пологами;

• перебування застрахованої особи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

• одержання виплат за окремими видами соціального страху­вання, крім пенсій усіх видів.

Крім того, при обчислені страхового стажу враховують зага­льний трудовий стаж особи до 28.02.2001 року (дата набрання чинності Закону України № 2240-ІИ).

Після зазначених дій бухгалтер підприємства на підставі зроблених записів розраховує суму допомоги. Розрахунок серед­ньоденної заробітної плати працівника, який хворів роблять від­повідно до норм Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим держа­вним соціальним страхуванням, затверджено постановою Кабіне­ту міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266.

Найманим працівникам допомогу з тимчасової непрацездат­ності виплачують тільки за основним місцем роботи.

Перші п'ять днів оплачує власник або уповноважений ним орган за рахунок коштів підприємства за основним місцем ро­боти згідно з Порядком оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, непов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 року № 439.

У п. 2 цього документа сказано, що лікарняні працівників оплачуються згідно з графіком роботи підприємства за робочі дні, які припадають на дні тимчасової непрацездатності. Період хвороби визначають у календарних днях, тому підприємство (фі­зична особа, яка використовує працю найманих працівників) по­винно виплатити за свій рахунок лікарняні за робочі дні, що при­падають на перші п'ять календарних днів тимчасової непраце­здатності.

Але норми цього Порядку не застосовують (тобто оплачують період хвороби за рахунок Фонду з першого дня за весь період непрацездатності) у таких випадках:

1) при догляді за хворою дитиною — не більше ніж за 14 ка­лендарних днів. Якщо дитину необхідно помістити до стаціонару разом із застрахованою особою, то допомогу виплачують за весь строк перебування застрахованої особи у стаціонарі;

2) при догляді за хворим членом сім'ї — не більше ніж за З календарних дні, а в окремих випадках не більше ніж за 7 кален­дарних днів;

3) при захворюванні матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною інвалідом віком до 16 років, — без обмеження строків виплат;

4) у зв'язку з карантином, який накладено санітарно-епідеміоло­гічною службою, — за весь час відсутності на роботі з цієї при­чини;

5) у зв'язку з переведенням застрахованої особи за медичним висновком на більш легку, нижче оплачувану роботу — не більш ніж за два місяці;

6) при здійсненні протезування за медичними показаннями у стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства — за весь пері­од перебування на протезно-ортопедичному підприємстві з ура­хуванням часу на проїзд туди і назад.

Періодом, за який проводять розрахунок, є останні шість ка­лендарних місяців (з 1-го по 1-е число), що передують місяцю, в якому настав страховий випадок. Якщо ж хворий працівник від­працював менше 6 календарних місяців, середню заробітну плату обчислюють за фактично відпрацьовані календарні місяці. А у випадку, коли працівник захворів, пропрацювавши менше кален­дарного місяця, розрахунок ведуть за фактично відпрацьований час перед настанням страхового випадку.

Згідно з Порядком № 1266 базою для обчислення середньої за­робітної плати є нарахована заробітна плата (основна і додаткова інші заохочувальні й компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі), що підлягає оподаткуванню та з якої сплачувалися страхові внески (тобто зарплата в межах максимальної суми, на яку нараховують страхові внески: з 01.01 2007 р. — 7875 грн).

Розрахунок суми допомоги з тимчасової непрацездатності проводиться у декілька етапів:

1) визначають суму середньоденної заробітної плати. Для цьо­го необхідно зазначену базу поділити на кількість відпрацьова­них робочих днів у розрахунковому періоді;

2) загальну суму допомоги з тимчасової непрацездатності роз­раховують як добуток середньоденної заробітної плати на число невідпрацьованих робочих днів згідно з листком непрацездатнос­ті з урахуванням відсотку розміру виплат;

3) суму допомоги, що виплачується за рахунок підприємства визначають як відношення добутку числа невідпрацьованих ро­бочих днів у поточному місяці, що припадають на перші п'ять календарних днів непрацездатності, які оплачує підприємство на загальну суму допомоги до числа невідпрацьованих робочих днів згідно з листком непрацездатності;

4) сума допомоги, що виплачується за рахунок Фонду непра­цездатності визначається як різниця між загальною сумою до­помоги і сумою допомоги, що виплачується за рахунок підпри­ємства.