Режим реальної адресації

У режимі реальної адресації фізична пам'ять мікропроцесора являє собою безперервний масив обсягом до одного мегабайта. Мікропроцесор звертається до пам'яті, генеруючи 20-розрядні фізичні адреси. 20-розрядна адреса сегмента пам'яті складається із двох частин: старшої 16-розрядної змінної частини й молодшої 4-розрядної частини, що завжди дорівнює нулю. Таким чином, адреси сегментів завжди починаються із числа, кратного 16. У режимі реальної адресації кожен сегмент пам'яті має розмір 64 Кбайта й може бути зчитаний, записаний або змінений. Якщо операнди даних або команд спробують виконати циклічне повернення до кінця сегмента, може відбутися переривання або виникнути виняткова ситуація; наприклад, якщо молодший байт слова зміщений на FFFF, а старший байт дорівнює 0000. Якщо в режимі реальної адресації інформація, що міститься в сегменті, не використає всі 64 кбайт, невикористаний простір може бути надано іншому сегменту з метою економії фізичної пам'яті.

Режим захисту (захищений режим)

Режим захисту передбачає розширений адресний простір фізичної й віртуальної пам'яті, механізми захисту пам'яті, нові операції по підтримці операційних систем і віртуальної пам'яті. Режим захисту забезпечує віртуальний адресний простір на 1 гігабайт для кожного завдання у фізичному адресному просторі на 16 Мегабайта. Віртуальний простір може бути більше фізичного, тому що будь-яке використання адреси, що не розподілена у фізичній пам'яті, викликає виникнення виняткової ситуації, що вимагає перезапуску. Як і режим реальної адресації, режим захисту використає 32-розрядні покажчики, що складаються з 16-розрядного шукача й компонентів зсуву. Шукач, однак, визначає індекс у резидентній таблиці пам'яті, а не старші 16 розрядів адреси реальної пам'яті. 24-розрядна базова адреса бажаного сегмента пам'яті одержують із таблиць пам'яті. Для одержання фізичної адреси до базової адреси сегмента додається 16-розрядний зсув. Мікропроцесор автоматично звертається до таблиць, коли в регістр сегмента завантажується шукач. Всі команди, що виконують завантаження регістра, звертаються до таблиць пам'яті без додаткової програмної підтримки. Таблиці пам'яті містять 8-байтові значення, що називаються описувачами.