Методика проведення морфологічного опису грунту

Основне призначення морфологічного опису – дати повну характеристику того шару грунту, де знаходиться основна маса коріння рослин. Ця характеристика має дуже важливе значення, так як генетико-морфологічні особливості, такі, як товщина окремих специфічних шарів (горизонтів), механічний склад, структура, включення, новоутворення та інше, є основними факторами, які визначають водно-фізичні властивості та водний режим грунтів. Використовування морфологічного опису ґрунтового профілю значно полегшує та підвищує якість виконання такої складної роботи, як критичний контроль агрогідрологічних властивостей (констант) грунту.

Морфологічний опис проводять в одній точці на кордоні спостережувальної ділянки в шурфі, який готується заздалегідь або в процесі проведення польових робіт.

Після вибору місця проведення польових робіт складається опис розташування шурфу. При цьому вказують номер розрізу; дату опису; прізвище та ініціали виконуючого роботу, місце розташування розрізу на спостережувальній ділянці та відстань до орієнтирів на місцевості; елемент рельєфу та мікрорельєфу, кислотність грунту; стан сільськогосподарської культури, яку вирощують на полі. Всі ці відомості записують в книжку КСГ-4г.

До основних морфологічних ознак грунту відносять: будову, товщину шару грунту та окремих його горизонтів, колір, механічний склад, структуру, складення, включення, новоутворення. Також визначають вологість окремих горизонтів візуально.

Кожний тип грунту має визначені морфологічні ознаки, які встановлюються при розгляді грунту в його природному складі по профілю ґрунтового розрізу. Профіль грунту ділять на генетичні горизонти зверху вниз:

горизонт А – верхній гумусовий горизонт, де проходить процес накопичення гумусових (органічних) та мінеральних сполук;

горизонт В – горизонт вмивання, де затримуються вимиті з горизонту А органічні та мінеральні сполуки;

горизонт С – материнська порода, слабо виражений грунтоутворюючий процес.

Кожен горизонт в залежності від його стану може бути розділений на підгоризонти: А₁, А₂, А₃, В₁, В₂, С₁, С₂ і т.д. (рисунок 3).

Морфологічний опис проводять у визначеній послідовності. Спочатку виділяють генетичні горизонти, потім підгоризонти. Після цього, починаючи з верхнього гумусового горизонту, описують кожен підгоризонт окремо: позначають індексом, відмічають товщину шару (підгоризонту) в сантиметрах. Потім описують ознаки даного шару в такій послідовності: колір, структура, складення, механічний склад, включення, новоутворення, характер переходу в інший горизонт або підгоризонт.

Колір грунту - це важлива ознака, що дає можливість відрізнити один тип грунту від іншого. Більшість грунтів отримали назву в залежності, від кольору: чорноземи, сірі лісові, жовтоземи та інші. Якщо колір визначити складно, то вказують і відтінок кольору: жовто-коричневий, буро-червоний, світло-сірий і т.д. Колір грунту змінює свою інтенсивність в залежності від ступеню зволоженості. Тому обов'язково відмічають, при якій зволоженості було визначено колір. Грунт, може бути: надлишково-зволожений, дуже зволожений, слабо зволожений, сухий.

Співвідношення (у відсотках) різних за величиною твердих частинок - пісчаних, пилуватих - характеризує механічний склад грунту. Взалежності від того, які частинки переважають, розрізняють грунти легкого, середнього та важкого механічного складу. Механічний склад визначають за ознаками (таблиці 5.1) та органолептичним способом (рисунок 5.1).

Рисунок 5.1 Визначення механічного складу грунту

органолептичним способом

Визначення механічного складу грунту

органолептичним способом

Таблиця 5.1

Назва грунту за механічним складом	Вміст фізичних	Виявляється	Стан грунту	При розкачуванні добре зволоженого грунту
глини	піску	при розтиранні пальцями	при розгляді через лупу	сухий	добре зволожений
Глина	>90%	<10%	Дуже тонкий однорідний порошок	Піщані зерна відсутні	Дуже щільний	Дуже в’язкий, пластичний	Утворює довгий тонкий шнур, легко утворює кільце без тріщин
Важкий суглинок	45-60%	40-55%	Неодно-рідний порошок	Серед глинистих частинок присутні піщані	Щільний	Пластичний	Легко розкачується в шнур, утворює кільце з тріщинами
Середній суглинок	30-45%	55-70%	Щільний	Пластичний	Утворює суцільний шнур, який можна звернути в кільце з тріщинами і переломами
Легкий суглинок	20-30%	70-80%	Ущільнений	Частково пластичний	Розкачується в шнур, але в дуже нестійкий
Супісок	10-20%	80-90%	Переважають піщані частинки	Пухкий	Частково пластичний	Утворює кульку, шнур розкачати не вдається, тільки зачатки шнура
Пісок	<10%	>90%	Виключно піщані зерна	Розсипчастий	Не пластичний	Не утворює ні кульки, ні шнура

Важливою морфологічною ознакою грунтів є структура – здатність грунту розпадатись на окремі частинки різної величини та форми. За структурою грунти ділять на брилисті, грудкуваті, горіхуваті, зернисті, стовпоподібні, стовпчасті, призматичні, плитчасті, лускуваті.

Складення – зовнішнє проявлення щільності та пористості грунту. Розрізняють складення:

- дуже щільне – частинки щільно прилягають одна до одної;

- щільне – частинки зв’язані в грудки, але останні відокремлюються одна від одної з великим зусиллям;

- ущільнене – частинки грунту щільно складені, але легко відокремлюються одна від одної;

- пухке – частинки грунту слабо пов’язані одна з одною;

- розсипчасте - частинки грунту розсипаються при невеликому зусиллі.

Пористість характеризується формою і розміром пор. У середині структурних агрегатів і між ними розрізняють:

тонкопористий грунт – пори < 1 мм;

пористий – грунт містить пори діаметром 1-3 мм;

губчастий – є пустоти 3-4 мм;

ніздрюватий – є пустоти 5-10 мм;

комірчастий – пустоти більше 10 мм;

трубчастий – пустоти у вигляді каналів, проритих землерійками.

Включення – предмети, не пов’язані з процесами ґрунтоутворення. До

них відносяться залишки тварин, деревини, уламки гірських порід, коріння рослин, випадкові предмети.

В процесі ґрунтоутворення можуть виділятися новоутворення – «наліт», «прожилка», «прошарок», «капроліт», «клубочок», візерунки міленьких корінців, які утворились в процесі грунтоутворення.

Перехід одного горизонту або підгоризонту в інший може бути різким– протягом 1 см, чітким – від 3 до 5 см, поступовим – більше 5 см. Крім того, перехід за формою може бути рівним (прямолінійним),хвильовидним, кишенєподобним, ящикоподібним, затічним, розмитим, пильчастим, полісадним.

В кінці морфологічного опису обов'язково вказують тип грунту за генезисом, механічний склад, гірську породу.