Механічні приціли

Механічні приціли являють собою сукупність двох пристроїв, які нази­ваються прицілом та мушкою.

Приціл розміщується на казенній частині ствола і забезпечується ціли­ком із прорізом чи діоптром, через який виконується прицілювання. Бу­дова прицілу дозволяє змінювати положення прорізу цілика відносно мушки і розміщувати лінію прицілювання під різними кутами по відношенню до осі ствола. Мушка розміщується на дуловій частині ствола і зазвичай нерухома, вона може переміщатися тільки при приведенні зброї до нормального бою.

Приціли, в яких для наведення використовується проріз напівкруглої або прямокутної форми на гривці прицільної планки або цілика, називаються від­критими (рис. 9, а). Приціли, в яких для наведення використовується таріль (цілик), що має маленький круглий отвір (діоптр), називаються діоптрич­ними (ортоптичними) (рис. 9, б). Зброя з відкритим прицілом має мушку за своїм окресленням прямокутної або рідше круглої форми.

Принципову схему роботи механічного прицільного пристосування мож­на подати таким чином. Для здійснення наведення у першу чергу шляхом пе­реміщення цілика (прорізу прицілу) надають прицільній лінії таке положення, за якого поміж цією лінією і напрямом осі каналу ствола виникає (у верти­кальній площині) потрібний кут прицілювання α, а в горизонтальній площині – потрібний кут бічної поправки К _б. Кут прицілювання α встановлюється зале­жно від дальності до цілі, кут бічної поправки – залежно від сили бокового ві­тру або швидкості бокового руху цілі. Після встановлення кутів α і К _б на прицілі здійснюється наведення зброї шляхом візування через середину прорізу прицілу і вершину мушки у бажану точку на цілі (пряма наводка) (рис. 10). Тоді під час стрільби середня траєкторія буде проходити через ціль.

Механічні приціли відрізняються великою кількістю різновидів механізмів для пе­реміщення лінії прицілювання. За механізмами для переміщення лінії прицілювання серед механічних прицілів можна виділити такі: рамкові, стоякові, з обертовим ціликом, секторні та постійні.

Секторні приціли одержали найбільше застосування у сучасних гвинтівках, автоматах і кулеметах.

Секторний приціл складається з прицільної планки та хомутика із защіпкою і пружиною, шарнірно зв’язаних з колодкою прицілу, а також пластинчатої пружини, яка призначена для утримання прицільної планки у заданих положеннях. Цілик виготовляється разом із прицільною планкою.

Конструктивно секторні приціли можуть бути оформлені по різному. Зазвичай вздовж планки пересувається хомутик, який одночасно опирається на фігурні виступи (сектори), що зроблені на колодці прицілу. Встановлення прицілу в даному випадку визначається взаємодією трьох деталей: колодки прицілу, прицільної планки та хомутика. Шкала дальності нанесена на прицільній планці.

Прицільна планка кулеметів Калашникова, РКД і гвинтівки СГД має рухомий цілик. Така побудова прицільної планки дозволяє вводити поправки на боковий вітер і боковий рух цілі.

Постійні приціли забезпечують стрільбу на малу дальність і складаються із нерухомого цілика і мушки, взаємне положення яких відповідає стрільбі на одну відповідну дальність – звичайно 50 метрів. Зразком постійного прицілу може служити приціл пістолета зразка ТТ, ПМ і ПСМ.

У зброї, що має приціли, які не передбачають пересування цілика у боко­вому напрямку (наприклад у автомата Калашникова), потрібне положення осі каналу ствола в горизонтальній площині надається шляхом визначення то­чки прицілювання відповідно бічній поправці і спрямування прицільної лі­нії у цю точку.

У зброї, яка має постійний приціл (наприклад у пістолета Макарова), потрібне положення осі каналу ствола у вертикальній площині надається шляхом визначення точки прицілювання залежно від дальності до цілі та спрямування прицільної лінії у цю точку.

Позитивними сторонами відкритого прицілу є:

1) простота будови, а тому і надійність у користуванні;

2) можливість широкого огляду місцевості за фронтом, що дозволяє швидко знаходити ціль;

3) зручність ведення швидкої стрільби, тому що процес прицілювання при цьому прицілі має мінімальний час.

Основними недоліками відкритого прицілу є низька точність прицілювання, яка пов’язана з неможливістю у силу особливостей людського зору чітко бачити одночасно три різновіддалені об’єкти – проріз, мушку і ціль.

Контрольні запитання:

1. Дати визначення та пояснити сутність прицілювання (наведення).

2. Класифікація прицілів та основні вимоги до них.

3. Визначення, будова та характеристика механічних стрілецьких прицілів.

4. Секторний приціл, його будова та характеристика.

5. Постійний приціл, його будова та характеристика.

Коротко підвести підсумки по четвертому питанню.