Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты  
 

Поняття «конфлікт». Джерела виникнення конфліктів. Типи конфліктів. Зародження конфліктів та шляхи їх подолання. Місце конфліктів в людському спілкуванні



Конфлі́кт(від лат. conflictus — зіткнення або боротьба, ворожі відношення) — це ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Пальму першості в описанні соціального конфлікту більшість дослідників віддають Аристотелю, Платону, Т. Гоббсу, Ж.-Ж. Руссо та ін. Серед фундаторів соціологічної теорії конфлікту можна назвати К. Маркса, М. Вебера, Г. Зіммеля та ін. Так, наприклад німецький філософ, соціолог та конфліктолог Грегор Зіммель вважав конфлікт універсальним явищем, стверджуючи, що безконфлік тне суспільство не має механізму саморозвитку. Конфліктувати можуть громадські групи, групи тварин, окремі особистості і особини у тваринному світі і навіть технічні системи.

Типи конфліктів:

- істинний конфлікт — реальне зіткнення між сторонами;

- конструктивний конфлікт — конфлікт, що виник на ґрунті реально існуючих між суб'єктами протиріч;

- випадковий конфлікт — конфлікт, що виник через непорозуміння чи випадковий збіг обставин;

- зміщений конфлікт — конфлікт, що виник на помилковій підставі, коли справжня причина прихована;

- невірно приписаний конфлікт — конфлікт, у якому справжній винуватець знаходиться в тіні, а у конфлікті задіяні учасники, які не мають до нього відношення, чи він виник завдяки випадковому збігу обставин;

- помилковий конфлікт — суб'єкти сприймають ситуацію як конфліктну, хоча реальних причин для конфронтації немає;

потенційний конфлікт — існують реальні підстави для виникнення конфлікту, але поки що одна чи обидві сторони через ті або інші причини (наприклад, коли бракує інформації) ще не усвідомили ситуацію як конфліктну.

Види конфліктів:

1) конфлікти, пов’язані з різними цілями;

2) конфлікти, пов’язані з різним рівнем культури;

3) конфлікти, пов’язані з різними смаками;

4) конфлікти, пов’язані з різними цінностями;

5) конфлікти, пов’язані з діловими розбіжностями;

6) конфлікти, пов’язані з різними поглядами на ситуацію.

Причини виникнення конфлікту - це явища, події, факти, ситуації, які передують конфлікту і, при визначених умовах діяльності суб'єктів соціальної взаємодії, спричинюють його. Серед основних причин конфлікту:

• обмеженість ресурсів, які треба ділити;

• взаємозалежність завдань;

• розбіжності в меті;

• розбіжності в уявленнях і цінностях;

• розбіжності у манері поведінки і життєвому досвіді;

• незадовільні комунікації.

Основні фази конфлікту: 1) початкова фаза; 2) фаза підйому; 3) пік конфлікту; 4) спад конфлікту.

Фази конфлікту можуть циклічно повторюватися, наприклад, після фази спаду в першому циклі може початися фаза підйому другого циклу з проходженням фаз піку і спаду. При цьому можливості вирішення конфлікту в наступному циклі звужуються.

Таблиця. Співвідношення фаз і етапів конфлікту залежно від можливості його вирішення

Фаза конфлікту Етап конфлікту Можливості вирішення конфлікту, %
Початкова фаза 1.Виникнення і розвиток конфліктної ситуації 2.Усвідомлення конфліктної ситуації 90%
Фаза підйому 3.Початок відкритої конфліктної взаємодії 50%
Пік конфлікту 4.Розвиток відкритого конфлікту 5%
Фаза спаду 5. Вирішення конфлікту 20%

Шляхи подолання конфлікту.

По-перше, за будь-яким конфліктом відверто чи приховано знаходяться інте реси людей, ось чому завжди слід вияснити, чи є у вас щось спільного в інтересах, незважаючи на наявність конфліктної ситуації. Необхідно проаналізувавши, зрозуміти, які існують розбіжності в особистих інтересах сторін стосовно до загального інтересу. Розібратися в суті інтересів вашого партнера і пояснити йому ваші бажання. Нарешті, обговорити, які можуть бути взаємні спільні кроки, аби можна було подолати конфлікт.

По-друге, прагнути такої згоди, яка б могла максимально задовольняти інтереси кожної із сторін, при цьому вести розмови чи переговори без образ, тим більше без ультимативних вимог.

По-третє, користуватися максимально об’єктивними і справедливими критеріями, показати, що ви не бажаєте ущемити чи заперечити бажання вашого партнера, але, водночас, переконати його, що існує межа поступок, за яку ви не можете відступити, не втративши власної гідності.

Є п’ять основних стилів розв’язання конфлікту, в основу яких покладена система, котру називають методом Томаса-Кілменна.

Система дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль розв’язання конфлікту. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов’язані із спільним джерелом будь-якого конфлікту – розбіжністю інтересів двох чи кількох сторін. Ваш стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тією мірою, якою ви прагнете задовольнити власні інтереси та інтереси іншої сторони. Визначити місце і назву для кожного з п’яти основних стилів розв’язання конфлікту дозволяє сітка Томаса-Кілменна. У. Томасом та Р. Кілменном у 1972 р. були розроблені п'ять основних стилів вирішення конфліктів: конкуренція, співробітництво, компроміс, відхилення та пристосування. Вони описані та широко використовуються у програмах навчання за кордоном. Ці стилі поведінки дозволяють створювати для коленої людини свій власний стиль вирішення конфліктів. Вони пов'язані із загальним джерелом будь-якого конфлікту — розбіжністю інтересів двох або більшої кількості сторін. Якщо це представити у графічній формі, то одержимо сітку Томаса-Кілменна, яка дозволяє проаналізувати конфлікт і обрати оптимальну стратегію поведінки.


Рис. 1 Форми поведінки в конфлікті

Затемнена частина схеми відображає рівень кооперування, врахування інтересів іншого під час конфліктної взаємодії.

Кожна людина може певним чином використовувати всі ці форми поведінки, але звичайно існує пріоритетна форма, яка залежить від доступності засобів боротьби, поставлених цілей, характеру розбіжностей тощо.

Стиль конкуренції. Він може бути ефективним тоді, коли ви наділені певною владою; ви знаєте, що ваше рішення чи підхід у даній ситуації правильні, і маєте можливість наполягати на них. Проте це не той стиль, який варто використовувати при особистих стосунках; якщо ви хочете ладити з людьми, то стиль конкуренції буде викликати в них відчуження.

Стиль уникання. Його можна використовувати, тоді коли зачеплена проблема, не важлива для вас, коли ви не хочете витрачати сили на її рішення або коли відчуваєте, що перебуваєте у безнадійному становищі. Цей стиль також рекомендують у тих випадках, коли ви відчуваєте себе неправим і передчуваєте правоту іншої людини або коли ця людина наділена більшою владою.

Стиль уникнення може стати придатним у спілкуванні з «тяжкою» людиною і коли немає серйозних підстав далі контактувати з нею.

Стиль пристосування. Його можна використати, коли результат справи надзвичайно важливий для іншої людини і не суттєвий для вас. Цей стиль корисний також і в тих ситуаціях, коли ви не можете отримати верх, оскільки інша людина наділена більшою владою; таким чином ви ідете на поступки і угамовуєтеся з тим, чого хоче опонент.

Стиль пристосування дещо нагадує стиль уникнення, оскільки його можна використати для отримання відстрочки у вирішенні проблеми. Проте основна відмінність полягає в тому, що ви дієте разом з іншою людиною; погоджуєтесь робити те, чого хоче інший. Коли ж застосовуєте стиль уникнення, ви не робите нічого для задоволення інтересів іншої людини, ви просто відштовхуєте від себе проблему.

Стиль співробітництва. Цей стиль вимагає певних зусиль. Обидві сторони повинні затратити на це час, повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати один одного. А потім виробити альтернативні варіанти розв’язання проблеми. Відсутність хоча б одного з цих елементів робить такий підхід неефективним.

Стиль співробітництва серед інших стилів є найважчим, зате він допомагає знайти рішення, яке найбільше задовольняє обидві сторони в складних конфліктних ситуаціях.

Стиль компромісу. Компроміс досягається на більш поверхневому рівні порівняно із співробітництвом; ви поступаєтесь у чомусь, інша людина також у чомусь поступається, і в результаті ви можете дійти згоди.

Стиль компромісу найефектив-ніший у тих випадках, коли ви та інша людина хочете одного й того самого, але знаєте, що тим часом це є для вас нездійсненним.

Виходячи із важливості пробле-ми, можете обрати стратегію поведінки в конфліктній ситуації:

Ø Знайти спосіб уникнення конфлікту;

Ø Розробити компромісне рішення;

Ø Заспокоїтись і змиритися з тим, що хоче робити інша людина;

Ø Зачекати, щоб знайти підходяще рішення.

Якщо людина почуває себе добре й умови її життя цілком комфортні, вона відчуває позитивні емоції. Якщо ж потреби людини не задоволені й умови життя не сприяють їхньому задоволенню, виникають негативні емоції. Якщо людина переживає якісь емоції протягом тривалого часу, у неї виникає емоційне напруження – стрес. Усі події, що викликають у людини стрес, називають джерелом стресу. У стресовому стані організм активізує роботу імунної системи. У кров, у великій кількості виділяється адреналін – речовина, що викликає приплив енергії, підйом сил. Такий стан віднімає стільки сил, що не може тривати довго. Для відновлення нормальної роботи організму потрібен рівноцінний відпочинок. Будь – який конфлікт є критичною ситуацією для людського організму. Незалежно від того, як розв’яжеться конфлікт, його наслідки для всіх сторін будуть негативними. Тому найкраще уникати конфліктів у спілкуванні. Якщо ж конфлікт уже виник, ми можемо істотно зменшити наслідки стресу. Для цього досить поставитися до ситуації розумно: подумати, що послужило причиною конфлікту і як потрібно чинити надалі, щоб уникнути подібної ситуації.

Кожна людина – це особистість, не схожа на інших, то і її цінності, звички й смаки відрізняються від цінностей, звичок і смаків інших людей. Іноді ці розходження настільки значні, що й виникае конфлікт.

Конфліктологія(від лат. konflikt -- зіткнення, грецьк. logos -вчення, наука) — це наука про зіткнення, проблемне функціонування особи, людського суспільства, природи, про взаємодію людини і природи. Найвідоміша праця з конфліктології — книга Роджера Фішера та Вільяма Юрі "Шлях до згоди, або Переговори без поразки", що вперше з'явилася в США 1983 року, витримала 20 перевидань у 30 країнах світу.

Конфліктологія як наука актуальна користується нині досить широкою популярністю. Наприклад, у політиці, дипломатії, юриспруденції, комерційній діяльності, системі виховання й спілкування, у військовій практиці та інших сферах буття відбуваються найрізноманітніші конфлікти: внутрішньогрупові, міжгрупові, міжособистісні, внутрішньоособистісні тощо. Тому що, в усіх сферах життєдіяльності люди постають перед проблемами, які призводять до конфліктних ситуацій.

Тестові завдання для самоконтролю.

1. Як називаєтьсяситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони?

а) конфлікт,

б) упередження,

в) дискримінація,

г) ксенофобія.

2. Як називається конфлікт, що виник через непорозуміння чи випадковий збіг обставин?

а) істинний,

б) випадковий,

в) конструктивний,

г) зміщений.

3. Як називається конфлікт, що виник на ґрунті реально існуючих між суб'єктами протиріч?

а) істинний,

б) випадковий,

в) конструктивний,

г) зміщений.

4. Як називаються явища, події, факти, ситуації, які передують конфлікту і, при визначених умовах діяльності суб'єктів соціальної взаємодії, спричинюють його? а) причини,

б) упередження,

в) наслідки,

г) конфліктологія.

5. Основні фази конфлікту:

а) макро, мікро, меза,

б) початкова, базова та післябазова,

в) початкова, підйом, пік, спад,

г) пряма, непряма.

6. Як називається система розв’язання конфлікту?

а) метод Томаса-Кілменна,

б) метод Гоббса,

в) метод Ж.-Ж. Руссо,

г) метод М. Вебера.

7. Як називаєтьсянаука про зіткнення, проблемне функціонування особи, людського суспільства, природи, про взаємодію людини і природи?

а) конфліктологія,

б) упередження,

в) гендер,

г) ксенофобія.

8. Коли з’явилася книга Роджера Фішера та Вільяма Юрі "Шлях до згоди, або Переговори без поразки"?

а) у 1948 році,

б) у 1969 році,

в) у 1983 році,

г) у 2001 році.

9. В якій країні було видано книгу Роджера Фішера та Вільяма Юрі "Шлях до згоди, або Переговори без поразки"?

а) Англія,

б) США,

в) Франція,

г) Росія.

10. Хто вважав конфлікт універсальним явищем, стверджуючи, що безконфліктне суспільство не має механізму саморозвитку?

а) М. Вебер,

б) Г. Зіммель,

в) Томас,

г) Кілменн.

5. Соціум (суспільство людей)

Поняття соціуму – суспільство людей. Суспільні відносини. Основи соціальної стратифікації сучасного суспільства. Соціальна структура населення. Стратифікація сучасного українського суспільства.

Суспільство, як і будь-яка система, має структуру, яка складається з сукупності елементів, що певним чином взаємопов’язані між собою і утворюють певну цілісність. Суспільство (соціум)— це природно-соціальна самодостатня спільність людей. Кожен історичний етап у розвитку суспільства характеризується своєю соціальною структурою, що є каркасом суспільної системи. Можна, посилаючись на багатовимірність понят­тя суспільства, говорити про "прогресивне суспільство", "від­крите чи закрите суспільство", "демократичне суспільство", "консервативне суспільство", "інертне суспільство", "актив­не суспільство", "європейське суспільство", "американське суспільство", "азіатське су­спільство", "африканське суспільство" тощо. Поряд із природним у суспільному процесі існує нероз­ривно пов'язане з ним соціальне. Соціальне — це реальність відносин, які створені осо­бистостями в суспільстві ,те штучне, чим людина намагається виділитись у середовищі собі подіб­них.

Основу соціальної структури су­спільства складають такі елементи:

а) компоненти соціу­му — особистість, колектив, сім'я, соціальна група (існує в різноманітних формах: класи, страти, верстви, професійні та вікові угруповання тощо), соціально визначений тип су­спільства тощо;

б) соціальні відносини, що існують як зв'яз­ки та взаємодії між елементами соціуму.

Характерними особливостями соціальних відносин є:

• соціальні відносини органічно вплетені в цілісну сис­тему суспільних відносин та пронизують усі види їх, хоча не вичерпують їх і не втрачають при цьому своєї специфіки:

• соціальні відносини виражають рівність чи нерівність суспільного становища соціальних спільнот і груп;

• соціальні відносини нерозривно пов'язані з соціальни­ми потребами та інтересами і перебувають в органічній єд­ності з соціальною діяльністю особистостей та груп;

• основою соціальних відносин є зв'язки та відносини між особистостями як представниками певних соціальних сил;

• соціальні відносини складаються з приводу самого со­ціального взаємозв'язку, за допомогою якого виявляється су­спільне становище людей та їхніх спільнот у соціальній структурі суспільства.

Соціальна структура суспільства— це історично визначена сукупність відносно стій­ких, стабільних соціальних спільнот, груп і певний поря­док їх взаємозв'язку та взаємодії.

Структуровані нерівності між різними групами людей (стратами) соціологи називають стратифікацією. Її основа і сутність – у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язку, наявності і відсутності соціальних цінностей, влади і впливи серед членів того чи іншого співтовариства. Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище.

Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу в суспільстві: аскрипція і досягнення.

Аскрипція— просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (соціальному становищу, фізичним даним та ін.).

Досягнення— здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам.

Німецький соціолог, історик та економіст М.Вебер запропонував тривимірну концепцію стратифікації:

1) на класи (за економічним критерієм);

2) на статуси (за престижем);

3) на партії (за владою).

Розглядаючи соціально-класову модель українського суспільства на перший план виходить процес загальної поляризації соціуму, тобто постійне збільшення прірви між невеликою заможною, елітарною частиною населення і основною масою громадян, матеріальний рівень забезпеченості якого, а також ступінь владних повноважень і володіння владою в країні, просто неможливо порівняти із попереднім соціальним прошарком. Виникли нові класові утворення (підприємці, комерсанти, фермери, тощо). Змінився статус і раніше існуючих груп. Особливо різко погіршився стан працівників висококваліфікованої розумової і фізичної праці, середні верстви внаслідок зубожіння перемістилися у нижчий клас. Соціальна структура сучасного українського суспільства характеризується крайньою соціальною неврівноваженістю як на рівні процесів, що відбуваються всередині соціальних груп і між ними, так і на рівні самосвідомості особистості, усвідомлення нею свого місця в системі соціальної ієрархії. Українське суспільство знаходиться у стані перетворень та загальної кризи. Спостерігається різка поляризованість основних прошарків населення, причому більша частина громадян знаходиться у тяжкому матеріальному положенні. Негативні економічні процеси лише загострюють цей стан речей. Людина, що має вищу освіту не має гарантій на забезпечення відповідною роботою і доходом, спостерігається криза самоідентифікації українців щодо їхнього положення у суспільстві. Основу нашого соціуму становить робітничий або нижчий клас. Проте українське суспільство, що перебуває у стані структурних перетворень, важко розглядати з об’єктивних позицій багатофакторності.

Тестові завдання для самоконтролю.

1. Як називаєтьсяприродно-соціальна самодостатня спільність людей?

а) соціум,

б) аскрипція,

в) стратифікація,

г) досягнення.

2. Які елементи складають основу соціальної структури су­спільства?

а) досягнення,

б) стратифікація,

в) аскрипція,

г) соціальні відносини.

3. Особистість, колектив, сім'я, соціальна група, що існує в різноманітних формах: класи, страти, верстви, професійні та вікові угруповання відносять до:

а) соціальних відносин,

б) стратифікації,

в) аскрипції,

г) компонентів соціу­му.

4. Як називається історично визначена сукупність відносно стій­ких, стабільних соціальних спільнот, груп і певний поря­док їх взаємозв'язку та взаємодії?

а) соціальні відносини,

б) стратифікація,

в) соціальна структура суспільства,

г) компоненти соціу­му.

5. Як соціологи називають структуровані нерівності між різними групами людей (стратами)?

а) соціальні відносини,

б) стратифікація,

в) соціальна структура суспільства,

г) компоненти соціу­му.

6. Як називається просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям?

а) соціум,

б) аскрипція,

в) стратифікація,

г) досягнення.

7. Як називаєтьсяздобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам?

а) соціум,

б) аскрипція,

в) стратифікація,

г) досягнення.

8. Хто запропонував тривимірну концепцію стратифікації?

а) М. Вебер,

б) Г. Зіммель,

в) Томас,

г) Кілменн.

9. На які групи поділяє суспільство М.Вебер за економічним критерієм?

а) на класи,

б) на статуси,

в) на партії,

г) на загони.

10. На які групи поділяє суспільство М.Вебер за престижем?

а) на класи,

б) на статуси,

в) на партії,

г) на загони.





Дата публикования: 2014-11-18; Прочитано: 17431 | Нарушение авторского права страницы



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2020 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.016 с)...