Джерела міжнародного права

Термін “джерела права” використовується в двох значеннях – матеріальному й формальному. Під матеріальними джерелами розуміють матеріальні умови життя суспільства. Формальні джерела права – це ті форми, в яких знаходять свій прояв норми права. Тільки формальні джерела права являються юридичною категорією й складають предмет вивчення юридичних наук, у тому числі міжнародного права. Під джерелами міжнародного права можна також розуміти й результати процесу нормоутворення.

В силу специфіки міжнародного права й процесу створення його норм, не існує визнаного всіма суб’єктами міжнародного права якого-небудь правового акту, яким установлювався б перелік джерел міжнародного права та їх визначення. Як уже вказувалось, нормами міжнародного права є договірні та звичаєві норми. Вони знаходять своє відображення в договорах, звичаях – джерелах міжнародного права.

Статут Міжнародного суду ООН в ст. 38 закріплює положення: ”Суд, який зобов’язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права, застосовує:

1) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, визнанні спірними державами;

2) міжнародний звичай, як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми;

3) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

4) з оговоркою, вказаною в статті 59, судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права різних націй в якості допоміжного засобу для визначення правових норм”.

Оскільки норми міжнародного права є договірними та звичаєвими, то в цьому переліку до джерел міжнародного права відносяться тільки конвенції, міжнародні договори й міжнародні звичаї.

Під загальними міжнародними конвенціями слід розуміти договори, в яких беруть участь або можуть брати участь усі держави. До спеціальних конвенцій відносяться договори з обмеженим числом учасників, для яких обов’язкові положення цих договорів.

Міжнародний звичай створюється саме в результаті практики держав, яка шляхом визнання в якості правової норми набуває характеру міжнародно-правової звичаєвої норми. Така норма й знаходить своє зовнішнє вираження у формі міжнародного звичаю.

До судових рішень, які є допоміжними засобами, відносяться рішення Міжнародного Суду ООН, інших міжнародних судових і арбітражних органів.

У ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН (п. 1 “с”) згадуються загальні принципи права, визнані цивілізованими націями. Загальні принципи права застосовуються, як правило, при тлумаченні й роз’ясненні змісту міжнародно-правових норм.