Оптимізація управлінських рішень

Оптимізація є найважливішим етапом технології ви­роблення раціональних управлінських рішень.

Оптимізація управлінських рішень — вибір найефективнішого варі­анта рішення (найраціональнішого рішення) із можливих альтернатив.

Функцію оптимізації управлінських рішень можна відобразити такою формулою:

у = f (х₁ х₂, х₃,... х_п),

де у — параметр, за яким проводиться оптимізація; х₁, х₂, х₃,... х_п — варіанти рішень (альтернативи).

Параметр у є показником прибутку, обсягу робіт то­що, а варіанти рішень х_п визначаються ресурсами, тру­довим потенціалом, виробничою площею тощо.

На Заході оптимізацією управлінських рішень займа­ється спеціальний напрям «наука управління» («наука про прийняття рішень», «системний аналіз», «наука про системи», «дослідження операцій» та ін.), що сформу­валася в Англії під час Другої світової війни через необ­хідність виконання конкретних військових завдань. Ак­тивно розвивається він у США, Японії, Німеччині, Укра­їні, Росії та інших країнах. Здебільшого використовують його з метою розв'язання таких завдань:

— регулювання транспортних потоків у містах;

— оптимізація графіка руху літаків в аеропортах;

— управління запасами на підприємствах, в органі­заціях;

— розроблення нових видів продукції;

— розподіл витрат на рекламу різних видів продукції;

— оптимізація чисельності допоміжного персоналу в структурі управління;

— планування матеріального забезпечення та поста­чання;

— розподіл обладнання для різних видів виробництва;

— розподіл трудових ресурсів;

— розкрій матеріалу (листового металу, тканини тощо);

— оптимізація обсягів виробництва та послуг;

— оптимізація діяльності на різних сегментах ринку. Наука управління.

Наука управління як механізм оптимізації управлінських рішень може реалізовуватись з допомогою наукового методу, використання системної орієнтації, застосування моделей.

Науковий метод. Передбачає застосування чітко рег­ламентованих аналітичних процедур, суть та зміст яких подано на рис. 3.6. Наприклад, у процесі оптимізації обсягів реалізації продукції на першому етапі передусім збирають різноманітну й достовірну інформацію про ри­нок і попит, на другому здійснюють її аналіз, а на тре­тьому — з'ясовують конкретні чинники, що впливають на попит, гіпотетично визначаючи оптимальну величи­ну обсягів реалізації. Після перевірки гіпотези (четвер­тий етап), подальші дії можуть розвиватись за одним із двох варіантів: 1) реалізація рішення, якщо гіпотеза пра­вильна (п'ятий етап); 2) повернення з допомогою зворот­ного зв'язку на один з попередніх етапів, продовжуючи пошук оптимального варіанта, якщо гіпотеза виявилася неправильною.

Системна орієнтація. Ґрунтується на усвідомленні того, що організація є відкритою системою, яка склада­ється із взаємопов'язаних елементів. У процесі діяльнос­ті (перетворення) організація обробляє входи (ресурси, інформацію тощо), перетворюючи їх на продукцію, пос­луги, прибуток тощо. Вивчення всіх аспектів цього про­цесу дає матеріал для прийняття найефективнішого ва­ріанта управлінського рішення.

Застосування моделей. При обґрунтовуванні управ­лінських рішень забезпечує врахування всіх факторів і аль­тернатив, що виникають у процесі виробничо-господарської діяльності. Тому моделювання вважають найефек­тивнішим способом оптимізації управлінських рішень.

Рис. 3.6. Схема наукового методу оптимізації управлінських рішень

Модель — відображення у схемі, формулі, взірці характерних ознак досліджуваного об'єкта.

Вона є спрощеною конкретною управлінською ситуа­цією, відображаючи реальні події, обставини тощо. Не­обхідність застосування моделей зумовлена такими при­чинами:

— складністю виробничо-господарської діяльності;

— наявністю багатофакторних залежностей у проце­сі розв'язання управлінських завдань;

— потребою експериментальної перевірки багатьох альтернативних управлінських рішень;

— необхідністю орієнтувати управління на майбутнє;

— необхідністю врахування динаміки середовища функціонування.

За внутрішньою сутністю та особливостями функціо­нування виділяють такі моделі:

• фізичні — вони є описом об'єкта в збільшеному або зменшеному масштабах;

• аналогові — функціонують як реальні об'єкти, але зовні не схожі на них;

• математичні (символічні) — їх особливість полягає у використанні символів у процесі опису властивостей і характеристик об'єкта.

На практиці традиційним є такий порядок розроб­лення моделей:

1. Постановка завдання. Визначаються очікувані ре­зультати від розроблення і застосування моделі.

2. Підготовка інформації. Відбувається збір найваж­ливішої інформації щодо об'єкта моделювання та оці­нюється економічна інформація щодо доцільності роз­роблення моделі.

3. Формування моделі. Здійснюється за допомогою різ­номанітних засобів формування спрощеного відображен­ня модельованого об'єкта чи процесу.

4. Перевірка моделі на достовірність. Відбувається за конкретними критеріями: реалістичність, відповідність завданням, врахування факторів середовища функціо­нування.

5. Використання моделі.

6. Відновлення моделі. Передбачає її удосконалення. У процесі перевірки, використання та відновлення

моделей слід брати до уваги чинники, що знижують їх ефективність:

— недостовірні вхідні умови (припущення);

— інформаційні обмеження;

— страх користувачів;

— недостатня практична перевірка;

— надмірно висока вартість моделі;

— недостатнє врахування факторів тощо. Способи моделювання. Найпоширенішими є такі спо­соби моделювання:

• Теорія ігор. Моделює вплив прийнятого рішення на конкурентів. Сформувалася під впливом потреб військових.

• Теорія черг. Визначає оптимальну кількість каналів обслуговування відповідно до потреби в них (модель «оп­тимального обслуговування»).

• Моделювання управління запасами. Визначає роз­міщення замовлень, готової продукції на складі.

• Лінійне програмування. Забезпечує оптимальний спосіб поєднання ресурсів за наявності конкретних пот­реб. Такі моделі найпопулярніші в менеджменті.

• Імітаційне моделювання. Забезпечує практичне засто­сування моделі замість реальної системи.

• Економічний аналіз (метод оцінювання витрат та економічних вигод). Ґрунтується на з'ясуванні економіч-

них умов, за яких підприємство стає вигідним. Основ­ною умовою є ситуація, за якої загальний дохід зрівню­ється з підсумковими витратами.

• Балансові методи. Базуються на побудові балансів витрат, прибутків, бюджетів тощо.

• Платіжна матриця. Статистичний метод, за до­помогою якого з кількох варіантів рішення вибирають найоптимальніше. При цьому платежі (грошові винаго­роди, доходи тощо) подають у формі таблиці.

• Дерево рішень. Схематичне відображення дій у ме­неджменті з урахуванням фінансових результатів, ймо­вірності отримання їх позитивного значення, можливос­ті порівняння альтернатив.

• Прогнозування. Реалізується через моделювання майбутніх управлінських ситуацій. Відіграє дуже важ­ливу роль в економіці.

Прогнозування — різновид планування, за якого використовуєть­ся накопичений досвід та припущення з метою передбачення май­бутнього.

На практиці найчастіше використовують такі прогнози:

— економічні — стосуються рівня цін, курсу валют, рівня податків та ін.;

— соціальні — прогнозують зміну споживчого коши­ка, мінімальної заробітної плати, рівня безробіття;

— політичні — передбачають розташування політич­них сил у державі;

— розвитку конкуренції — пов'язані із передбачен­ням ринкової ситуації та перерозподілу часток ринку;

— розвитку науково-технічного прогресу — стосують­ся прогнозування впроваджень інновацій;

— розвитку технології — стосуються передбачень якіс­них змін у структурі технологій;

— розвитку суспільства — прогнозують кількісні та якісні зміни щодо розвитку певних націй, народів, сус­пільства;

— розвитку сфер виробництва (промисловості, сіль­ського господарства тощо).

Виділяють кілька груп методів прогнозування. 1. Неформальні методи прогнозування:

— на основі словесної (вербальної) інформації, отриманої каналами радіо, телебачення, розмов, телефонограм тощо;

— на основі письмової інформації, отриманої з газет, журналів, бюлетенів, звітів тощо;

— за результатами промислового шпіонажу.

2. Формальні методи прогнозування. Кількісні методи:

— аналіз минулих рядів — ґрунтується на припу­щенні, що минуле може повторитися у майбутньому і що існують певні тенденції до цього;

— причинно-наслідкове (кореляційне) моделювання — використовують для прогнозування ситуацій, що зале­жать більше ніж від однієї змінної величини.

Якісні методи:

— думка журі — полягає в поєднанні та синтезу­ванні думок експертів — членів журі (ради, комісії тощо);

— думка збутовиків — ґрунтується на передбаченні попиту групою досвідчених торгових агентів;

— думка споживачів — на основі результатів опиту­вання клієнтів;

— думка експертів — ґрунтується на процедурах, ре-алізуючи які група експертів доходить певної згоди.

Прийняття менеджерами раціональних рішень, що відповідають установленим критеріям та спрямовані на досягнення визначених цілей, не може гарантувати їх успішної реалізації. Виконання управлінських рішень потребує застосування дієвих організаційних, мотивацій­них та контрольних механізмів, а також забезпечення колективної націленості на досягнення намічених резуль­татів.