Теорії прямих іноземних інвестицій

Збільшення обсягів зарубіжного інвестування, зростання ролі транснаціональних корпорацій у процесах трансформації та глобалізації світової економіки розширили теоретичні дослідження причин та сутності міжнародного інвестування.

Мотиви, механізм та економічні результати прямих іноземних інвестицій:эжуть аналізуватися на різних рівнях:

• макроекономічному (найбільш загальні національні, міжнародні, глобальні:зтиви та тенденції);

• мезоекономічному (мотиви та механізми взаємодії між фірмами на міжгалузевому рівні);

• мікроекономічному (мотиви та механізми трансграничної експансії окре­мої компанії).

Різні рівні дослідження прямих іноземних інвестицій визначають і різні підходи до аналізу процесу.

Можна виділити різні теоретичні підходи до пояснення мотивів та рушій­них сил прямих іноземних інвестицій.

Одна група теоретичних підходів базується на розумінні ринку як доско­налого, з досконалою конкуренцією та ліберальним (вільним) режимом руху капіталів між країнами.

Диференціація рівнів прибутку як основний мотив руху капіталу — такий підхід базується на тому, що прямі іноземні інвестиції є результатом руху капіталу з країн з відносно низьким рівнем доходу на вкладений капітал до країн з більш високим доходом на капітал. Цей підхід використовувався. у 50—60-х роках XX ст., коли домінував рух американського капіталу до Європи, а прибутки американських компаній за кордоном були значно вищими, ніж удома. Зрозуміло, що структурні зміни в економіці та валютні і фінансові кризи значно ускладнили реальність власне фінансового трактування іноземних інвестицій.

Другим підходом є міжнародна диверсифікація інвестиційного портфеля шляхом інвестування у різні країни. Він виходить з того, що компанія може знизити ризик отримання очікуваних доходів шляхом здійснення вкладень у різні країни. При цьому загальний дохід компанії буде більш стабільним, оскільки систематичні ризики різних країн не є корельованими, тобто вони змінюються по-різному.

Досягнення певною компанією значної частки внутрішнього ринку чи знач­них обсягів виробництва спричинює її зарубіжну експансію, — такий нео­класичний підхід намагається пояснити прямі іноземні інвестиції компанії як природні на певній стадії її зростання.

Значний обсяг валового внутрішнього продукту країни, що відображає по­тенційний обсяг внутрішнього ринку, є стимулом для іноземних інвестицій на такий ринок, — цей підхід пояснює мотиви прямих іноземних інвестицій як засобу створення суттєвої ринкової частки на внутрішньому ринку для компанії-інвестора.

Інші теоретичні підходи виходять з ринкової недосконалості і так званих "відмов ринку", тобто недостатності або неефективності класичних ринкових механізмів. С. Хаймер в 1976 р. вперше визначив, що структура ринків та специфічні характеристики компаній відіграють головну роль у визначенні мотивів прямих іноземних інвестицій.

Структурна недосконалість ринку пояснює прямі іноземні інвестиції та діяльність транснаціональних компаній, виходячи з економії від зростання масштабів виробництва, переваг нововведень, збутових систем, диверсифікації продуктів та переваг доступу до кредитних ресурсів.

Теорія індустріальної організації виходить з того, що створення філії транснаціональної компанії має певні конкурентні недоліки порівняно з місцевими компаніями, а саме: труднощі управління на значній відстані від материнської компанії, соціокультурні відмінності, відмінності в правових і технічних умовах діяльності, різні уподобання споживачів та ін. Але такі недоліки є значно меншими порівняно з конкурентними перевагами компанії, такими як наявність відомої торговельної марки, переваги технології, марке­тинг, доступ до ринків, більш дешеве фінансування. За рахунок цих переваг транснаціональна компанія як структура отримує переваги діяльності на ринку певної зарубіжної країни.

Суть теорії інтерналізації полягає в тому, що транснаціональна компанія замінює ринкові трансакції своїми внутрішньокорпоративними трансакціями, за рахунок чого отримується як економія на трансакційних витратах, так і використовуються переваги індустріальної організації.

У кінці 80-х років XX ст. англійським професором Джоном Даннінгом був розроблений загальний концептуальний підхід, що отримав назву "еклектич­на парадигма" ("еклектична теорія", "парадигма Даннінга" і т. д.).

Концепція Дж. Даннінга об'єднує окремі елементи різних теоретичних підходів до дослідження прямих іноземних інвестицій, дає загальний підхід до дослідження причин їхнього зростання.

Необхідність утвердження такого загального підходу пов'язана з рядом моментів. Насамперед це пов'язано з різноманітністю типів міжнародного вироб­ництва, таких як природно-ресурсний, індустріально-інноваційний, імпортуючий, експортоорієнтований. Кожний з типів міжнародного виробництва має свої особливості, по-різному впливає на інвестуючі та приймаючі країни.

Концепції іноземного інвестування торкаються різних розділів економіч­ної теорії (теорії міжнародного руху капіталу, міжнародної торгівлі, розмі­щення виробництва, промислової організації, зростання фірми, інновації і т. д.).

Механізм прямих іноземних інвестицій може аналізуватися на різних рівнях: макроекономічному, мезоекономічному, мікроекономічному, що визначає різні підходи до цього процесу. Макроекономічні теорії інтернаціоналізації виробництва в центр уваги ставлять теорії руху капіталу, міжнародної торгівлі, розміщення виробництва, платіжних балансів і валютних курсів. На відміну від них дослідження процесів на мезоекономічному рівні значною мірою базується на теоріях конкурентних переваг, теорії постіндустріальної організації та інформаційної економіки, реструктуризації, інновацій. Мікроекономічний підхід дає змогу визначити мотиви іноземних інвестицій, пов'язаних з організацією та реструктуризацією, досвідом менеджменту та маркетингу.

Застосування вказаних підходів визначило специфічні теорії прямих іно­земних інвестицій і транснаціоналізації виробництва, такі як: теорії монопо­лістичної конкуренції, теорії інтерналізації, теорії міжнародної конкуренто­спроможності галузі, макроекономічні теорії розвитку.

Теорія монополістичної конкуренції (монополістичної переваги чи ринко-зої влади) С. Хаймера та різні її модифікації стали однією з теоретичних основ "парадигми Даннінга".

С. Хаймер та його послідовники обґрунтовували головну тезу про те, що транснаціональна компанія виступає як суб'єкт ринкової влади. Така ринко­ва влада спричиняє зростання фірми шляхом злиття і поглинання, збільшен­ня концентрації виробництва. Проте на певній стадії підвищувати концент­рацію ринкової влади в масштабах країни стає неможливо, що мотивує інве­стування за кордоном. Експансія транснаціональних корпорацій веде до інтен­сифікації конкуренції у глобальній економіці.

Теорія монополістичної конкуренції розрізняє горизонтальні та вертикальні іноземні інвестиції. Горизонтальні інвестиції — це інвестування у виробництво основної продукції, яка виробляється компанією. Вертикальні інвестиції здійснюються у послідовні стадії виробництва спеціалізованих продуктів (комплектуючих), які використовуються для виробництва кінцевої готової продукції транснаціональної кооперації. Вертикальні закордонні інвестиції — це домінуючий спосіб експансії олігополій у базових галузях обробної промисловості та гірничодобувній галузі, які залежать від доступу до джерел сировини.

Інновації та знання включають нематеріальні активи, якими володіє фірма і які забезпечують їй перевагу в таких видах діяльності: технологічні, управ­лінські та організаційні знання й інновації, досвід та технології маркетингу. Ці активи трансформуються в додаткові можливості інвестицій та ефектив­ності з відносно низькими витратами.

Використання переваг внутрішньокорпоративного обміну (інтерналізації) для набуття конкурентних переваг визначає зміст теорії інтерналізації, роз­робленої в працях Агарвала, Ругмана та Баклі.

Внутрішній обмін у структурі транснаціональної компанії дає змогу їй трансформувати особливі активи (інформацію, інновації, досвід менеджменту та маркетингу та ін.) у специфічні власні активи. Транснаціональна компанія використовує такі активи та переваги на глобальних ринках.

Теорія інтерналізації стверджує, що фірми замінять зовнішній ринок на внутрішні потоки товарів і послуг, якщо видатки на це менші, ніж видатки на організацію ринку, інакше кажучи, якщо видатки на внутрішні операції менші, ніж на зовнішні. Інтерналізація дає змогу фірмам створювати та вико­ристовувати додатковий прибуток від удосконалення виробництва такими шля­хами, які не можуть бути використані на відкритому (конкурентному) ринку. Вертикальну інтеграцію теорія інтерналізації також тлумачить як заміну неефективного зовнішнього ринку.

Модель життєвого циклу продукції, розроблена Верноном, пояснює прямі іноземні інвестиції загрозою втрати ринків при насиченні їх певним продук­том. В результаті цього його виробництво переноситься за кордон, що продовжує термін отримання прибутку від певного продукту. Ця теорія також враховує конкуренцію, що постійно стимулює інновації та їх інтенсивне розповсюдження як на внутрішньому ринку, так і на міжнародному.

Дж. Даннінг запропонував так звану еклектичну парадигму для аналізу прямих іноземних інвестицій, яка об'єднує теорію організації виробництва, теорію міжнародної торгівлі, теорію фірми та теорію міжнародних конкурентних переваг. Еклектична модель намагається пояснити транснаціоналізацію діяльності компаній та визначити основні фактори такого процесу. Можна виділити такі основні фактори:

1) фактори, які визначають конкурентні переваги компанії, — масштаби діяльності, диференціація продуктів, патенти і торгові марки, управлінський та маркетинговий досвід, власні технології;

2) специфічне територіальне розміщення факторів виробництва, таких як природні ресурси та робоча сила;

3) переваги інтерналізації, які визначають прямі іноземні інвестиції ефек­тивними порівняно з експортом товарів та послуг.

Переваги власності — це загальні економічні можливості компанії, управ­лінський потенціал її менеджерів, репутація фірми та довіра до неї, її довго­строкові ділові зв'язки у країні та за кордоном. До переваг власності належить здатність фірми задовольняти сучасні та перспективні вимоги попиту, вироб­ляти та застосовувати інформацію. Переваги власності визначають, таким чином, галузі та фірми, які найбільш ефективно здійснюють міжнародну інве­стиційну діяльність.

Спроможність компанії до транснаціоналізації пов'язана з перевагами інтерналізації, тобто внутрішньокорпоративного використання нематеріальних активів. Переваги інтерналізації визначають здатність інтегрованих структур транснаціональних корпорацій реалізувати додаткові вигоди шляхом використання особливих активів.

Переваги розміщення є наслідком використання таких факторів, як розмір ринку, забезпеченість факторами виробництва і регіональні відмінності в цінах на них, витрати зв'язку і транспорту. Вибір місця вкладання іноземних інвестицій визначається також з урахуванням таких міркувань, як макроекономічна стабільність, рівень конкуренції, торгова політика, ступінь розвитку інфраструктури. Тарифи та кількісні обмеження на імпорт, введені приймаючою країною, можуть робити його невигідним. В цих умовах місцеве виробництво за допомогою філій ТНК є єдиним способом утримати контроль над ринком приймаючої країни.

Однією з найважливіших переваг розміщення, як показують численні ем­піричні дослідження, є розмір ринку приймаючої країни.

Забезпеченість факторами виробництва також значною мірою впливає на вибір району інвестицій. Вона включає ряд моментів: наявність природних ресурсів, вартість некваліфікованої робочої сили, можливість наймання квалі­фікованих спеціалістів при відносно низьких витратах, ефективність діяль­ності місцевих постачальників товарів і послуг, якість допоміжної технологічної інфраструктури. Економічна політика приймаючої країни, стимули і пільги для ТНК, ступінь ризику іноземних інвестицій також багато в чому визначають привабливість діяльності в кожному районі.

Отже, наявність трьох видів переваг — власності, інтерналізації і розміщення — суттєво впливають на тенденції прямого іноземного інвестування.