Зміст, фактори та структура міжнародного руху капіталу

Міжнародний рух капіталу є однією з основних форм міжнародних еко­номічних відносин (МЕВ). В загальному вигляді міжнародний рух капіталу означає переміщення капіталу між суб'єктами міжнародної економіки з ме­тою його оптимального використання.

За ознакою цільового призначення міжнародний рух капіталу

(МРК) — це переміщення капіталу між країнами світу в пошуку більш ви­гідної сфери застосування.

Основні причини виникнення МРК такі.

1. Інтернаціоналізація господарського життя — встановлення та розви­ток господарських зв'язків між країнами світового співтовариства. Торгівля, науково-технічні зв'язки, виробництво дали поштовх розвиткові відносин з використання капіталу у міжнародній сфері.

2. Поява можливості більш вигідного застосування капіталу за кордоном.

3. Відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання.

• Прагнення власників капіталу застосувати його в країнах, де існують низькі ціни:на сировину, матеріали, енергію, транспорт, напівфабрикати та ін.

5. Економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів та пільгових тарифних мір у країнах, куди переміщується капітал.

6. Можливість стабільного постачання національних підприємств іноземною сировиною. Приклад: вкладається капітал у розвиток добувних галузей промисловості країн — експортерів сировини.

7. Прагнення забезпечити збереження та чистоту навколишнього середовища y країнах — експортерах капіталу.

8. Існування різних шляхів та форм МРК і його більш ефективне застосування за кордоном.

Основною формою МРК є вивіз капіталу.

Вивіз капіталу — це одностороннє переміщення вартості у товарній або майновій формі за кордон з метою одержання підприємницького прибутку, на капітал або з іншою метою.

Вивіз капіталу у товарній формі означає експорт машин, обладнання, напівфабрикатів матеріалів, технологій тощо.

Вивіз капіталу у грошовій формі — це вивіз валюти та валютних цінностей валюти іноземних держав, грошових документів у іноземній валюті (чеків, видів, депозитних сертифікатів), цінних паперів (акцій, облігацій), дорогоцінних металів (золота, срібла, платини).

Цілі вивозу капіталу:

· одержання підприємницького прибутку;

· одержання відсотків за надання капіталу у грошовій формі;

· забезпечення довгострокових економічних інтересів власників капіталу;

· встановлення контролю за господарською діяльністю компаній — імпортерів капіталу.

Вивіз капіталу здійснюється у певних формах. Розглянемо схему форм вивозу капіталу.

За ознакою власності на капітал вивіз капіталу поділяється на такі

Вивіз приватного капіталу, тобто переміщення за кордон матеріальних цінностей, грошових засобів, які належать приватним особам. Вивіз державного капіталу, тобто капіталу, який належить державі.

За ознакою одержання прибутку на капітал (підприємницький прибуток:: дохід на капітал) форми вивозу приватного та державного капіталу поділяються відповідно на вивіз підприємницького капіталу і вивіз позичкового капіталу.

Вивіз підприємницького капіталу являє собою довгострокові зарубіжні цінності, які ведуть до створення за кордоном філій, дочірніх компаній та підприємств.

В свою чергу вивіз підприємницького капіталу поділяється на 2 форми:прямі інвестиції— це капіталовкладення у підприємства за кордоном, забезпечують контроль над ними з боку інвестора. До прямих інвестицій відносять такі, що дозволяють зосередити у інвесторів не менше 25 % акціонерного капіталу;

Портфельні інвестиції — це капіталовкладення в іноземні цінні папери з метою одержання доходу на капітал.

II. Вивіз позичкового капіталу — це така форма вивозу капіталу, коли капітал віддається в позику під відсотки та у формі придбання інструментів боргу (облігації).

Основні форми вивозу позичкового капіталу:

1) міжнародний кредит — це позика у грошовій або товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальнику іншої країни на умовах терміновості, повернення, виплати відсотків;

2) пільговий кредит — це міжнародний кредит, який надається:

а) на пільгових умовах;

б) на довгостроковій основі;

в) за заниженими відсотковими ставками;

г) безвідсотковий кредит, тобто кредит, який надається без умови оплати за використання кредиту.

3) міжнародні облігації — це цінні папери (інструменти боргу), які емітент продає за посередництва міжнародних фінансових інститутів міжнародним інвесторам, а останні мають право періодично отримувати відсотки від номінальної вартості облігацій та пред'явити їх емітенту у визначений час для відшкодування вартості, а також продавати за ринковою вартістю на вторинних ринках.

В сучасних умовах вивіз капіталу характеризується такими особливо­стями:

1) посилення міграції приватного капіталу між промислово розвиненими країнами. В сучасних умовах на ці країни припадає 75 % усього експорту приватного капіталу;

2) збільшення частки прямих іноземних інвестицій. Так, до початку 90-х років XX ст. вони становили приблизно 33 % усіх приватних іноземних інвестицій;

3) зниження обсягів прямих іноземних інвестицій у 2001—2002 pp.;

4) стабільне зростання обсягів інвестицій до країн Центральної та Східної Європи.

В умовах глобалізації невпинно збільшується міжнародний рух факторів виробництва та капіталу. Тенденції останніх років показують, що випереджаль­не значення щодо темпів економічного зростання та міжнародної торгівлі мають темпи зростання міжнародного руху капіталу, який виступає найбільш мобільним фактором глобалізації.

Інвестиція — це спосіб розміщення (використання) фінансових ресурсів та інших економічних активів продуктивним шляхом, який забезпечує збере­ження або примноження вартості активів і додатковий чистий дохід (прибу­ток). Міжнародні, або іноземні інвестиції, — це спосіб розміщення капіталу (активів) однієї країни в іншій країні.

Фактори динаміки міжнародних інвестицій:

• посилення диференціації між рівнями економічного розвитку та його структурі в різних країнах, що впливає на темпи і структуру міжнародної торгівлі та інвестицій;

• поширення інновацій та високих технологій, що стає вирішальним фак­тором інвестування та змін структури глобальної економіки;

• розвиток економічних інтеграційних союзів, що призводить до збільшен­ня взаємного руху товарів та капіталів у рамках інтеграційних угруповань;

• багатосторонні угоди, які сприяють іноземним інвестиціям;

• стимулювання інвестицій на регіональному та багатосторонньому рівнях.

Глобальне середовище іноземного інвестування охоплює: динаміку глобальної макроекономіки (фактори та темпи світового економічного зростання), фінансові ринки, валютні ринки, світову торгівлю, конкуренцію, а також мови іноземного інвестування, зумовлені глобальними, регіональним та на­ціональними регуляторами.

Глобальну інфраструктуру іноземного інвестування складає взаємодія таких основних сегментів, як глобальні ринки капіталів, міжнародний валют­ний ринок, міжнародні ринки акцій, фінанси транснаціональних корпорацій, міжнародні біржі, міжнародні фінансові інститути (банки, інвестиційні та фінансові компанії).

Глобальні макроекономічні та регулятивні умови стимулювання міжнародної інвестиційної діяльності здійснюють міжнародні економічні організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який входить до групи Світового банку. До цієї групи з ходить також Багатостороння агенція гарантій інвестицій, що надає гарантії тля фінансування міжнародних інвестиційних проектів, та Міжнародна фінансова корпорація, яка безпосередньо фінансує міжнародні та національні інвестиційні проекти. Спеціалізоване агентство ООН, Організація з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), здійснює глобальний моніторинг міжнародної інвестиційної діяльності та розробку підходів до його регулювання.

Міждержавні регіональні банки розвитку: Європейський банк реконструкції та розвитку, Латиноамериканський банк розвитку, Азійський банк розвитку, Арабський банк розвитку, Чорноморський банк розвитку та співробітництва — здійснюють стимулювання інвестиційної діяльності шляхом надання пільгових інвестиційних кредитів, здійснення портфельних інвестицій, підтримки приватизації.

На рівні регіональних інтеграційних угруповань (Євросоюз, НАФТА та ін.) регулювання міжнародних інвестицій здійснюється шляхом лібералізації руху капіталу, застосування спеціального режиму інвестування для пріори­тетних цілей (наприклад, інвестування у відсталі регіони та ін.).

На міждержавному та національному рівнях стимулювання іноземних інвестицій здійснюється шляхом укладання двосторонніх угод про підтримку та взаємний захист інвестицій, запровадження національного (дискримі­наційного) або преференційного режиму іноземних інвестицій, регулювання руху капіталу, оподаткування та репатріації прибутків іноземних інвесторів.

Структура міжнародного руху капіталу є такою:

Форми інвестицій: Види інвестицій:

• державні; • прямі:

• приватні; • міжнародні альянси;

• міжнародних організацій; • портфельні.

• змішані.

Види інвестиційних активів: Організаційні форми:

• іноземна валюта; • компанія зі 100 % власністю інвестора;

• національна валюта; • участь у акціонерному капіталі

• рухоме та нерухоме майно; компанії;

• акції; • майнові та немайнові права;

• фінансові інструменти; • концесії;

• права інтелектуальної власності; • консорціуми;

• права на господарську діяльність; • альянси;

• послуги; • міжнародний лізинг.

• реінвестиція прибутку.

Мотиви інвестицій формуються під впливом сукупності факторів, перш за все очікуваної прибутковості та ступеня ризику. Під ризиком у цьому випад­ку розуміється ступінь ймовірності того, що досягнута абсолютна або відносна величина прибутку в результаті інвестиції виявиться менше очікуваної. Інши­ми словами, ризик — це ймовірність відхилення досягнутого результату інве­стицій від запланованого. Чим вищий очікуваний прибуток, тим більший ступінь ризику його досягнення, і навпаки — за високого ризику здійснення інвестицій очікуваний дохід має бути адекватно високим.

Інвестиції з низьким ступенем ризику — це прямі інвестиції в країни зі стабільною законодавчою та економічною системами або в державні цінні папе­ри розвинутих країн, такі, як, наприклад, казначейські облігації США, які вважа­ються так званим "безризиковим" засобом отримання певного прибутку.

Інвестиції з високим ступенем ризику — це вкладення у країни з нестабіль­ною економікою та правовою системою. Такими вважаються ризиковані цінні папери, що є спекулятивними стосовно можливостей отримання прибутку, тому його рівень має бути набагато вищим, ніж забезпечують "безризикові" інвестиції.

Портфельні іноземні інвестиції — це вкладення капіталу в іноземні цінні папери — інструменти власності, які дають інвесторові право отримувати відпо­відний дохід, але не дають реального контролю над об'єктом інвестування.

Прямі іноземні інвестиції (ПП) — вкладення капіталу резидентом однієї країни (прямим інвестором) у підприємство — резидент іншої країни з метою набуття довготривалого економічного інтересу.

Довготривалий інтерес — це тривале володіння інвестором активами (акці­ями) компанії, а також участь інвестора у прийнятті стратегічних рішень в управлінні об'єктом інвестування — компанією. Згідно з законодавством бага­тьох країн 10 % акцій дають інвесторові право участі в управлінні компанією (участь у правлінні, раді директорів компанії). Проте у більшості розвинених країн до прямих інвестицій відносять володіння акціонерами-нерезидентами більш ніж 25 % голосуючих акцій, що дає змогу не просто брати участь в управлінні, а суттєво впливати на процес прийняття стратегічних рішень.

Згідно з визначенням МВФ і системи національних рахунків ООН до пря­мих іноземних інвестицій належать як первісне придбання власності за кордоном, так і всі наступні інвестиційні угоди між інвестором та компанією, в яку вкладено капітал.

До складу прямих інвестицій входять:

• вкладання компаніями власного капіталу за кордон — формування капіталу філій (підприємства, які повністю належать прямому інвесторові), дочірніх підприємств, частка акцій головної компанії в яких більше 50 %, асоційованих компаніях (в яких інвесторові-нерезиденту належить 25 % капіталу і більше);

• реінвестування прибутку — частка іноземного інвестора в прибутках компанії, яка не розподілена як дивіденди і не переказана інвесторові, а використана для подальшого збільшення активів компанії;

• внутрішньокорпораційний рух капіталу у формі кредитів та позик від материнської компанії до дочірніх, асоційованих компаній та філій.