Фактори, що впливають на стан платіжного балансу

Основними факторами, які можуть спричинити порушення рівноваги платіжного балансу, є:

1. Надзвичайні обставини. До них можна віднести неврожаї, епідемії, землетруси, повені тощо. Наприклад, неврожай у сільському господарстві може призвести до сезонної незбалансованості платіжного балансу, внаслідок зменшення експорту та збільшення імпорту сільськогосподарської продукції. Природні катаклізми часто спричиняють одноразове та короткострокове порушення рівноваги платіжного балансу. Загалом, природні катастрофи, як правило, негативно впливають на стан платіжного балансу, спри­чиняючи його дефіцит.

2. Військові конфлікти та мілітаризація економіки. Війни, революції, громадянські заворушення можуть чинити тривалий вплив на економічну ситуацію, в тому числі на міжнародні відносини. Мілітаризація економіки призводить до збільшення частки військово-стратегічних товарів у структурі експортно-імпортних операцій. У результаті скорочуються можливості країни щодо розширення меж зовнішньої торгівлі товарами цивільного призначення, оскільки експортні галузі завантажені військовими замовленнями.

3. Циклічні коливання економіки. Періодичні зміни обсягів реального ВВП, рівня цін, зайнятості та доходів певної країни можуть призвести до циклічної незбалансованості її платіжного балансу. Як правило, такі зміни спричиняють середньострокове порушення рівноваги, що триває понад один рік. Наприклад, інфляція може знизити конкурентоздатність вітчизняних товарів,ускладнюючи їх експорт, заохочувати імпорт і сприяти відпливу капіталу.

4. Структурні зміни у зовнішній торгівлі. Ці зміни можуть бути породжені чинниками, що впливають на формування попиту та пропозиції в ході експортно-імпортних операцій. До таких чинників можна віднести зміну смаків і уподобань, зниження цін на то-вари-замінники, новий розподіл доходів, зростання населення, технологічні інновації, підвищення продуктивності. Щоб національна економіка швидко пристосувалася до таких змін, необхідно змінити структуру виробництва за допомогою розвиненої цінової конкуренції, перерозподілу виробничих потужностей, змін у використанні економічних ресурсів.

5. Втеча капіталу та посилення міжнародної фінансової взаємозалежності. Залежність між країнами у фінансовій сфері часто зумовлена залученням однією країною позичкових коштів інших країн для покриття дефіциту платіжного балансу, а також зростанням обсягів прямих та портфельних інвестицій, що спрямовуються за кордон у пошуках вищих прибутків.

6. Коливання валютного курсу.Очікування зниження курсу валюти може спровокувати втечу капіталу та дестабілізуючу спекуляцію. Невеликий розрив у строках міжнародних розрахунків внаслідок змін курсу національної валюти може спричинити значний відплив коштів з країни. Підвищення курсу валюти скорочує експорт і збільшує імпорт, тобто є основою дефіциту торговельного балансу.

7. Інтернаціоналізація виробництва. Поглиблення обміну між різними групами країн, міжнародної конкуренції на світовому ринку, посилення виробничо-комерційної взаємозалежності країн, розширення ТНК — усі ці чинники призводять до помітних змін у міжнародній торгівлі, а отже — впливають на стан платіжних балансів країн — учасниць світового господарства.

У зв'язку з впливом низки чинників, що викликають порушення рівноваги платіжного балансу, він стає об'єктом державного регулювання. Оптимальний платіжний баланс (активний підсумковий платіжний баланс) є одним з основних завдань економічної політики держави, поряд із забезпеченням економічного зростання, боротьбою з інфляцією та безробіттям.

Відновлення рівноваги платіжного балансу вимагає цілеспрямованих державних заходів. Існує чимало причин, які обумовлюють необхідність державного регулювання платіжного балансу: нестабільність балансу негативно впливає на динаміку валютного курсу, міграцію капіталів, грошовий обіг, стан економіки країни, її місце в системі світового господарства. Так, різке зростання позитивного сальдо сприяє збільшенню надходжень валюти, тим самим збільшуючи грошову масу в країні, а це генерує інфляцію. І навпаки: різке збільшення негативного сальдо викликає падіння курсу національної валюти.

Країни з дефіцитом підсумкового платіжного балансу використовують засоби, спрямовані на стимулювання експорту і стримування імпорту, обмеження вивезення капіталу, залучення іноземного капіталу.

Країни з активним підсумковим платіжним балансом намага­ються розширити імпорт і стримати експорт товарів, збільшити вивіз капіталу і обмежити його ввезення. Позитивне сальдо використовується для погашення зовнішньої заборгованості країни, надання кредитів іноземним державам, збільшення золотовалютних резервів.

Статті платіжного балансу поділяються на основні і збалансовуючі. До основних належать статті, у яких відображаються операції, що впливають на остаточний результат платіжного балансу та є відносно самостійними. Наприклад, статті поточного рахунку та рахунку руху довгострокового капіталу є основними. До збалансовуючих статей належать операції, які не мають самостійності або мають обмежену самостійність. Саме ці статті характеризують методи та джерела регулювання сальдо окремих розділів платіжного балансу, відображають зміну активів, рух валютних резервів, зов­нішні позики держави, види іноземної допомоги, кредити міжнародних фінансових організацій тощо.

Формально платіжний баланс є зрівноважений, оскільки сальдо, яке утворюється за основними статтями, покривається за допомогою збалансовуючих статей.

Державне регулювання платіжного балансу — це сукупність методів, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу.

Методи врівноваження платіжного балансу можуть бути національними (внутрішніми) та міждержавними (зовнішніми). У свою чергу національні методи поділяються на:

1) ринкові;

2) неринкові (адміністративні) методи.

3) Ринкові методи бувають фінансові, валютні, грошово-кредитні. Вони передбачають зміни валютних курсів, цін, доходів, процентних ставок, грошової маси тощо. До ринкових методів можна віднести:

• продаж іноземних та національних цінних паперів за іноземну валюту (наприклад, розміщення облігацій державної скарбниці у центральних банках інших країн);

• вплив на темп інфляції в країні через зміну процентних ставок, контроль за заробітною платою та рівнем цін;

• зміни в структурі експорту (шляхом урізноманітнення товарного асортименту та перерозподілу ресурсів на користь продукції, конкурентоздатної на світовому ринку);

• зміни валютного курсу (зниження курсу національної валюти сприяє здешевленню вітчизняної продукції на міжнародних ринках і подорожчанню імпортних товарів; тому девальвація призводить до розширення експорту та скорочення імпорту);

• використання країною своїх золотовалютних резервів (у певних межах, щоб не призвести до їх вичерпання та негативних наслідків у макроекономічному середовищі). Регулювання платіжного балансу за допомогою ринкових

методів передбачає поєднання двох протилежних комплексів заходів:

• рестрикційних — кредитні обмеження, у т. ч. підвищення процентних ставок, стримування росту грошової маси;

• експансіоністських — стимулювання експорту, девальвація

Неринкові методи передбачають регламентацію зовнішньо економічних операцій за допомогою нормативних актів та органів державного контролю. Наприклад, вплив на потоки зовнішньої торгівлі та рух капіталу між країнами може здійснюватися за допомогою протекціоністської політики уряду, яка включає запровадження тарифів, квот, ліцензій, субсидій тощо.

До міждержавних (зовнішніх) методів зрівноваження платіжного балансу відносять:

• позики інших країн та використання світового ринку позичкових капіталів (кредити банківських консорціумів, облігаційні позики);

• ввезення підприємницького капіталу;

• позики міжнародних фінансових організацій (МВФ надає країнам-учасникам резервні кредити у межах 25 % їх квот);

• іноземна допомога (пільгові кредити, подарунки, субсидії, надані іншими країнами).

У разі недостатньої ефективності національного регулювання в умовах інтернаціоналізації світогосподарських зв'язків новим явищем у міжнародній економіці стало міждержавне регулювання платіжних балансів. Такий метод колективного регулювання використовується розвиненими країнами через те, що тривале порушення рівноваги платіжного балансу однієї країни може спричинити диспропорції в економічному розвитку інших, пов'язаних з нею країн, або в світовому господарстві загалом.

Кожна країна обирає свої методи регулювання платіжного балансу, з метою скорочення зовнішнього державного боргу, зниження ризику залежності перед іншими країнами, обмеження втручання кредиторів і міжнародних організацій у внутрішні економіко-політичні проблеми.