Повноваження глави держави в ЗК

У різних сферах державної діяльності глави держав наділяються загальними повноваженнями, які можна розбити на декілька груп:

- представницькі повноваження (всередині і за межами країни):

4. право підпису міжнародних договорів;

5. право безпосереднього звернення до глав іноземних держав та урядів;

6. призначення дипломатичних представників;

7. здійснення акредитації представників у зарубіжних країнах;

8. виступ з офіційними зверненнями до парламенту та посланнями до нації;

- Напр.. в США щорічні послання Президента розглядаються як виклад політичної прогарами урядової діяльності на майбутній період.

9. в деяких країнах до повноважень Президента віднесено оголошення війни і підписання мирних договорів.

- повноваження пов’язані із управлінням справами держави:

- в законодавчій сфері:

10. право скликання сесій парламенту, в тому числі надзвичайних сесій;

11. право дострокового розпуску парламенту;

12. законодавча ініціатива (в США Президент такого права немає);

13. право вето на законопроекти;

14. опублікування законів;

15. право звернення в органи конституційного контролю щодо конституційності того чи іншого акту;

- в сфері виконавчої влади:

o призначення глави уряду і прийняття його відставки;

o участь у Формуванні уряду;

o вирішення стратегічних питань військового управління, як військовим головнокомандуючим збройних сил;

o введення особливих режимів управління (у федеративних державах);

o видання власних нормативних актів (у країнах з парламентською формою правління вони часто потребують контрасигнатури).

- в судовій сфері:

Þ призначення на судові і вищі судові посади;

Þ сприяння у виконанні рішень судів;

Þ та інші.

- Повноваження з конкретизації правового статусу особи:

o вирішення питань громадянства;

o надання політичного притулку;

o здійснення права помилування та пом’якшення покарання;

o здійснення нагород;

o присвоєння почесних, спеціальних і вищих військових звань.

- Надзвичайні повноваження:

- проголошення надзвичайного стану, в зв’язку із чим глава держави вправі приймати акти, які мають силу закону.

Що стосується повноважень глав держав конкретних країн, то вони відрізняються, залежно від форми правління в тій чи ін..державі.

1. В президентських республіках формує склад уряду, який є йому підзвітний (США, Аргентина, Мексика, Венесуела). Система влади побудована на принципі чіткого розподілу компетенції гілок влади, тому президент не може розпустити парламент, а парламент не може відправити у відставку уряд, сформований президентом.

2. У президенсько-парламентських республіках глава держави пропонує склад уряду і кандидатуру прем’єр-міністра, які затверджується Парламентом. Силові міністри і міністр внутрішніх справ підзвітні президентові. Він не є главою виконавчої влади, а розглядається як арбітр у суперечках між іншими гілками влади та державними органами. (Франція, Португалія, Росія).

3. У парламентській республіці роль президента зводиться до представницьких, церемоніальних функцій, президент лише формально затверджує політичні рішення, прийняті урядом чи парламентом. Глава держави не впливає на склад і політику уряду, який підзвітний Парламенту.

4. В абсолютній монархії монарх наділений всією повнотою влади. Посада прем’єр-міністра якщо і є, то її займає як правило один із ближніх родичів монарха.

5. В дуалістичні монархії повноваження монарха також досить широкі, він підбирає і назначає міністрів, очолює уряд, але завжди є ще посада прем’єр-міністра.

6. А в конституційній монархії монарх наділений найменшими повноваженнями. Склад уряду визначається парламентською більшістю, кандидатури міністрів підбирає лідер партії. Королівською прерогативою є так звані «сплячі повноваження» - розпуск парламенту, відставка прем’єр-міністра, введення військового стану. Він лише підписує акти, підготовлені парламентом. Право вето щодо законів парламенту передбачено не за всіма монархами (Японія, Іспанія), а якщо й передбачено, то практично не застосовується.

1. Наприклад, хоча король Великобританії має право вето щодо законів, прийнятих парламентом, але вже три століття таке право ним не застосовується.

103.Конст правий статус глави держави в Швейцарській конфедерації та державі Ізраїль.

Президент Швейцарської Конфедерації є головуючим членом Федеральної ради (уряду Швейцарії). Президент Швейцарії не є главою держави, оскільки функції глави держави виконують колективно всі члени Федеральної ради. Проте його голос є вирішальним при обговоренні поточних справ на Федеральній раді. Як перший серед рівних, президент не має повноважень керувати іншими членами Ради і продовжує очолювати свій департамент. Обирається на один рік парламентом з числа членів Федеральної ради, вищого органу виконавчої влади, і має переважно, представницькими функціями.
Конституційні положення, що стосуються організації Федерального уряду і Федеральної адміністрації, викладені в розділі 1 глави 3 Швейцарської федеральної конституції у статтях 174 до 179. Стаття 176 спеціально присвячена президенту.

На відміну від президента Австрії чи Німеччині, президент Швейцарії не є ні главою держави, ні головою уряду. Всі ці функції виконуються Федеральним радою колегіально. При рівності голосів у Раді (що трапляється не часто, тому що число членів Ради є непарних), голос президента стає вирішальним.
На додаток до керівництва своїм власним департаментом, президент здійснює деякі представницькі обов'язки глави держави. Президент проводить радіо-і телевізійні виступи з нагоди Нового року та Швейцарського національного свята (1 серпня). Зовсім недавно президент став їздити з закордонними візитами. Однак, оскільки у швейцарців немає єдиного глави держави, президент не здійснює державні візити. При виїзді за кордон, він робить це тільки в якості звичайного глави департаменту.
У випадку візиту іноземного глави держави, його приймають всі сім членів Федеральної ради спільно, а не президент Конфедерації. Від імені всієї Ради приймаються вірчі грамоти, підписуються договори та інші документи такого роду.

Президент Ізраїлю - глава держави в Ізраїлі. Так як Ізраїль є парламентською республікою, президент Ізраїлю виконує переважно представницькі і церемоніальні функції; реальні владні повноваження знаходяться в руках голови уряду. Президент обирається Кнесетом на семирічний термін, одна і та ж особа не може бути обрано президентом більше ніж на один термін. Права і обов'язки президента, а також порядок обрання президента визначені в основному законі «Президент держави».
В даний час президентом Ізраїлю є Шимон Перес, обраний на цю посаду 15 липня 2007.
Права та обов'язки
Відповідно до пункту 11 закону «Президент держави», президент підписує закони, прийняті Кнесетом, і міжнародні угоди, крім законів, що стосуються інституту президентства, а також приймає вірчі грамоти у послів іноземних держав. На президента також покладено призначення суддів, послів і консулів Ізраїлю за кордоном, а також інших посадових осіб, а проте на практиці ця функція носить суто церемоніальний характер, оскільки параграф 12 закону встановлює, що президент має право підписувати лише документи, завізовані головою або одним з міністрів уряду (за винятком документів, що стосуються формування уряду і розпуску Кнесету).
Президент володіє правом помилування злочинців; зниження терміну та тяжкості покарань, накладених судом. Кожен громадянин Ізраїлю, засуджений до позбавлення волі, може один раз за своє життя звернутися до президента з проханням про помилування. Кожне прохання буде розглянута індивідуально. З проханням про помилування засудженого можуть звернутися і інші громадяни Ізраїлю.
Параграф 11 також визначає, що президент повинен виконувати обов'язки, пов'язані з формуванням уряду, визначені в основному законі «Про уряд». Відповідно до цього закону, в обов'язки президента входить вибір кандидата на посаду прем'єр-міністра з числа обраних членів Кнесету. Цьому кандидатові доручається формування уряду. Призначення кандидата в прем'єр-міністри проводиться після виборів до Кнесету, в разі відставки чинного глави уряду або прийняття вотуму недовіри діючому уряду. Як правило мандат на формування уряду отримує лідер партії набрала найбільшу кількість голосів на виборах, проте двічі в історії Ізраїлю президенти брали інше рішення.

104 Поняття конст правого інститут уряду в ЗК

Поняття уряду є неоднозначним, так як в різних країнах він виконує неоднакові функції, є різним за способом формування та за місцем в системі органів державної влади.

Але, як правило, під урядом розуміють державний колегіальний орган, за допомогою якого здійснюється щоденне поточне керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою, таким чином це є орган універсальної компетенції, який здійснює виконавчу і розпорядчу владу в країні (таке визначення підходить для країн парламентської та змішаної форми правління, але не для країн президентської форми правління та дуалістичних і абсолютних монархій, оскільки, наприклад, Кабінет при Президенті США не є колегіальним органом, так як рішення приймаються не більшістю голосів, а главою держави.

Органи виконавчої влади – сукупність державних установ, що здійснюють адміністративні і політичні функції держави.

Правовий статус урядів в багатьох країнах не деталізується, уряд може вирішувати найрізноманітніші питання, які не завжди можна регламентувати наперед. В сучасних конституціях, як правило перераховуються повноваження уряду, але це не завжди вдається зробити, оскільки на практиці уряд є дуже мобільним органом, тому така регламентація є досить відносною.

1. Наприклад, в конституції США нічого не сказано про повноваження уряду.

Загальна тенденція, яка спостерігається, свідчить про зростання ролі уряду, особливо у парламентських та напівпрезидентських республіках.

Уряд часто є ініціатором законодавства з питань державного регулювання економіки.

Залежно від політичної практики, історичних умов і національних традицій посилення позиції уряду набуває різноманітних форм, що в кінцевому підсумку зумовлюється існуючими формами правління.

2. У парламентських країнах піднесенню ролі уряду над парламентом сприяє та обставина, що формування уряду здійснюється тією партією (партіями), які мають більшість у парламенті.

3. Президентська форма правління характеризується тим, що Президент очолює уряд, який не несе відповідальності перед парламентом. Як правило в президентських республіках засідання уряду проводяться дуже рідко, бо всі питання вирішуються Президентом разом з міністром, що спеціалізується у відповідній галузі.

4. Змішана (дуалістична) модель уряду існує в Франції, яка полягає в тому, що президент призначає Прем’єр-міністра, який керує діяльністю уряду і голову у Раді міністрів. Уряд активно використовує своє право законодавчої ініціативи, видає власні акти, які сприяють посиленню позицій уряду в системі вищих органів влади.

В зарубіжних країнах вищий орган виконавчої влад може мати різні назви: Рада Міністрів, Кабінет, Кабінет Міністрів, Державна Рада, Адміністративна Рада, Федеральна Рада тощо.

105.Основні способи формування уряду в зарубіжних країнах(США, Велика Британія, Франція, Італія)

Порядок формування уряду залежить від форми правління в тій ч іншій державі Розрізняють парламентський та позапарламентський спосіб формування уряду.

o В поодиноких випадках в абсолютних монархіях глава держави призначає членів уряду з числа своїх ближніх родичів (Бахрейн, Катар, Кувейт, Саудівська Аравія).

o Вибір міністрів є вільним для глави держави і в дуалістичних монархіях, хоча король інколи враховує ситуацію в парламенті.

o В президентських республіках глава держави також формує уряд відповідно до своїх бачень та переконань з числа відомих діячів своєї партії (Бразилія, Єгипет, Колумбія, Мексика), але в формуванні уряду в таких державах часто бере участь і верхня палата (в США згоду на призначення міністрів дає Сенат, але він не займається питання партійної приналежності міністрів, а перевіряє їх компетентність та моральний облік).

o В напівпрезидентських республіках партійний склад парламенту враховується при формуванні уряду, оскільки для призначення прем’єр-міністра як правило потрібна згода нижньої палати, але для призначення інших міністрів згоди парламенту не потрібно, крім рідких випадків, коли на призначення ключових міністрів крім прем’єра потрібна згода і парламенту (такий порядок дії в деяких постсоціалістичних країнах). Після виборів президента, навіть якщо обрано ту ж особу на повторний строк, формується новий склад уряду.

o В парламентських монархіях і парламентських республіках застосовується парламентський спосіб формування уряду, заснований на виборах у парламент. У випадках, якщо парламент розпускають достроково, уряд формується заново, навіть, якщо при владі залишились ті ж партії, але вибори президента не тягнуть за собою формування нового складу уряду. Уряд в таких державах вважається створеним, якщо отримає довіру парламенту, але юридично це оформляється указом (декретом і т.д.) глави держави. В даному випадку глава держави (рідше голова парламенту – в Швеції) спочатку призначає кандидатуру в прем’єр-міністри – лідера партії, по відношенні до якого можна передбачати, що створений ним уряд отримає вотум довіри парламенту.

106.Стуктура уряду в ЗК)США, Велика Британія, Франція, Італія)

Уряд складається з міністрів. Міністр – це основна складова уряду.

Згідно із парламентськими традиція, які існують у Великобританії, Індії, Італії, Німеччині, Японії голова і більшість членів кабінету міністрів повинні

входити до складу нижньої палати парламенту, що, наприклад, не допустимо є у Франції.

Але в склад уряду крім прем’єр-міністра та міністрів, які очолюють міністерства чи урядові департаменти, входять і посадові особи – державні міністри, міністри без портфеля, статс-секретарі, іноді молодші міністри і парламентські секретарі.

В деяких країнах посада державного міністра є більш значущою, ніж посада просто міністра (Франція, Португалія), а в деяких країнах навпаки.

У Великобританії, наприклад, «державний міністр» означає на практиці заступник міністра.

Як правило міністр – одна особа, яка очолює міністерство, але бувають випадки, коли на чолі міністерства стоїть два і більше міністрів (Фінляндія).

У Великобританії, наприклад, до складу уряду входить парламентський секретар, який називається державний чиновник, який займається підтриманням зв’язків із парламентом.

Міністр без портфеля – це така посадова особа, яка може займатися різними видами діяльності, наприклад, виконувати доручення глави уряду, займатися координаційною діяльністю, курувати декілька міністерств, бути віце-прем’єрами.

Посада заступника прем’єр-міністра передбачена не у всіх країнах.

Наприклад, в конституції Німеччини сказано, що Федеральний канцлер може мати заступника, але на практиці ним стає міністр закордонних справ, який вважається другим за важливістю міністром.

Конституція може строго лімітувати кількість і види міністерств і міністрів (США, Швейцарія).

Наприклад, в США є 12 міністерств (департаментів). Останнє з них утворене у 1977 році – Міністерство енергетики. При утворенні США було всього 3 міністерства (Міністерство закордонних справ, Міністерство оборони, Міністерство фінансів).

В деяких країнах немає чіткого переліку міністерств та міністрів, і кожен уряд може утворювати їх в будь-якій кількості.

Перелік основних міністерств як правило міститься не в конституції, а в спеціальних законах чи актах глави держави.

В абсолютних та дуалістичних монархіях, а також президентських республіках фактичним главою уряду і главою виконавчої влади є глава держави.

В парламентських і напівпрезидентських республіках завжди є посада глави уряду, який підбирає решту його членів.

Навіть, якщо формально члени уряду призначаються на посаду главою держави, він повинен діяти узгоджено із главою уряду (винятки з цього правила є в деяких пострадянських змішаних республіках).

Особливий статус глави уряду знайшов своє відображення і в конституціях. В деяких країнах він утворює своєрідну раду міністрів, які очолюють найбільш впливові відомства.

В останні роки спостерігається тенденція до створення при уряді, а точніше при його голові особливого апарату, який управляє його справами. Керівник цього апарату – дуже впливова особа, яка часто набуває статусу міністра.

107.Основні моделі організації урядів в ЗК. (США, Велика Британія, Франція, Італія)

За партійним складом розрізняють такі види урядів:

1) однопартійний уряд - в тих парламентський державах, в який яка-небудь партія має більшість місць у парламенті, така ситуація характерна для країн з двопартійною системою (Великобританія, Австралія, Канада) і країн з однією домінуючою партією; в президентських республіках також формується однопартійний уряд, оскільки глава держави призначає міністрів із своєї партії, і лише інколи поодиноких представників інших партій або безпартійних спеціалістів, при чому представники інших партій в такому уряді повинні діяти у відповідності із політикою президента.

2) в напівпрезидентський республіках склад уряду може бути в певній мірі пов’язаний із складом парламенту (наприклад, у Франції уряд повинен отримати вотум довіри парламенту), в деяких постсоціалістичних державах президент хоча може і не враховувати склад парламенту, але повинен враховувати думку парламенту щодо кандидатури прем’єр міністра. Тому в таких країнах уряд як правило вважається безпартійним, оскільки до його складу входять представник різних партій і немає ведучої партії. Такий уряд не може впроваджувати в життя політику однієї партії, тим більше, що загальне керівництво таким урядом здійснює безпартійний, чи формально безпартійний президент.

3) Якщо в парламентській монархії чи республіці в парламенті немає більшості від якоїсь партії, то формується багатопартійний (коаліційний) уряд, який на основі попередньої домовленості підтримується необхідною кількістю парламентарів. Лідери партій ділять між собою міністерський пости, чим такий уряд і відрізняється від багатопартійного уряду у постсоціалістичних державах, де президент призначає міністрів.

4) Безпартійні уряди в свою чергу поділяються на:

a. ті, які характерні для країн з абсолютною монархією, де взагалі відсутні політичні партії (Саудівська Аравія, ОАЄ, Оман, Катар);

b. ті, які створюються в певні кризові моменти (це службові, ділові, чиновницькі, робочі уряди) (Португалія, Італія, Марокко).

c. При диктаторський режимах, коли всі політичні партії заборонені і уряд формується військовими зі складу із складу дивізій та полків.

Залежно від підтримки уряду парламентом розрізняють:

- уряди більшості (уряди парламентської більшості – найбільш поширені);

- уряди меншості (утворюються в тих випадках, коли в уряді є одна-дві крупні партії, які не мають більшості у парламенті, тому створений уряд називається парламентської меншості; одна з партій формує уряд, а декілька малочисельних партій не входять з принципових міркувань, чи не будучи запрошеними в коаліцію, але обіцяють підтримати уряд при голосуванні при вотумі довіри. Такий уряд меншості дуже нестійкий і утворюється в кризовій ситуації та називається тимчасовим або перехідним).

108.Поняття та особливості конст відповідальності урядів ЗК. ----109.Форми конст відповідлаьнсті уряду в ЗК.

Відповідальність уряду і його членів залежить від того, здійснювані ними правопорушення мають місце при виконанні службових обов’язків чи ні. В останньому випадку в ряді країн вони відповідають нарівні з іншими громадянами, хоча може бути передбачений і міністерський імунітет, коли міністр передається суду за постановою парламенту, а судить його особливий суд.

Відповідальність при виконанні службових обов’язків може бути: політична, кримінальна, цивільна та дисциплінарна.

Політична відповідальність може мати місце перед парламентом, президентом (главою держави), прем’єр-міністром.

Відповідальність перед парламентом полягає у вираженні ним вотуму недовіри уряду чи окремому міністру, у відмові в довірі уряду (це питання ставиться за ініціативою самого уряду) і як наслідок відставка уряду чи міністра. Як правило політична відповідальність має місце перед нижньою палатою чи однопалатним парламентом, перед верхньою палатою в рідких випадках (Італія).

Політична відповідальність міністрів може бути солідарною та індивідуальною.

При солідарній відповідальності навіть якщо недовіра висловлена одному міністру у відставку йде весь уряд (Франція, Іспанія, Куба).

При індивідуальній відповідальності у відставку йде тільки той міністр, якому висловлена недовіра.

Політична відповідальність перед главою держави виражається в заміщенні міністра (звільнення у відставку) президентом, зокрема за «неправильну політичну лінію». Це можливо у президентських та напівпрезидентських республіках.

Політична відповідальність перед прем’єр-міністром також полягає у вимозі прем’єра подати у відставку відповідного міністра, зокрема у випадку неузгодженостей з принципових питань.

Форми кримінальної відповідальності за злочини міністрів, здійснені при виконанні службових обов’язків неоднакові.

В одних країнах можливим є імпічмент, в інших – парламент може лише пред’явити обвинувачення (Польща, Франція), в останньому випадку міністра судить особливий суд (Високий суд правосуддя – Франція, Державний трибунал – Польща), за рішенням парламенту міністра може судити конституційний суд (Італія), але часто за цим слідує наступне передання справи у загальний кримінальний суд.

В загальному діє принцип, якщо міністр має імунітет (а в більшості випадків він його має), то обвинувачення повинне пред’являтися парламентом, але бувають і винятки з цього правила.

В світі були випадки засудження міністрів за хабарництво, за несплату податків.

Цивільна відповідальність виражається в позовах до уряду та міністрів за нанесення фізичним та юридичним особам шкоди у випадку порушення законів при виконані службових обов’язків.

Дисциплінарна відповідальність може бути лише індивідуальною. Вона виражається у стягненнях, які накладаються прем’єр-міністром чи президентом за упущення по службі.