Іститут референдуму в ЗК

Референдум – голосування виборців, на якому вирішуються питання державного чи місцевого значення.

Об-том волевиявлення є не л-на (кандидат), а конкрет.питання (законопроект..)

Рез-ти реф-думу визнач-ся тільки за мажори тар.с-мою.

Різновид реф-думу – плебісцит – опитування нас.про політ.долю тер., на якій воно проживає.

Питання, які виносяться на референдум називаються формулою референдума, і можуть передбачати позит.чи негат.відповідь, а також вибір з декількох варіантів рішення. Приймається те ріш-ня, яке набрало найбільшу к-сть голосів.

На реф-дум не можуть виноситися такі питання:

- надзвичайного і невідкладного х-ру (напр..прийняття екстраординарних і термінових заходів по забезпеченню здор.і безпеки нас.);

- які вимаг.спец.знань (напр..прийняття і зміни бюджету);

- відповідь на які відомі наперед (напр..підвищення зарплати, зменш.податків);

- питання про амністію і помилування;

- питання про форсмування складу ор-нів держ.вл.і ор-нів місц.самовр.

Класифікація реф-мів:

q за тер.ознакою:

1. заг/нац.

2. регіональні.

q Залеж.від змісту законопроекту:

1. конст. (прийн.чи внес.поправок у к-цію)

2. звичайні.

q

1. обов. (к-ція встановл.перелік питань, які приймаються лише шляхом референдума)

2. факультативні (ріш.може бути прийняте й ін.шляхом).

q за х-ром рішення, яке приймається:

1. імперативні;

2. консультативні;

3. стверджуючи (затверджується ріш.ор-нів вл.);

4. заперечні (відхиляючі).

Можуть проводитися також реф-ми з питань зовн.п-ки. Так, в 1995 р.виборці Австрії, Швеції і Фінляндії виразили згоду на вступ цих д-в в Євросоюз, в Швейцарії в 2001 році б-сть гром-н виступили проти такого вступу.

З-во про реф-думи встановл.заборону на проведення всенар.реф-мів в умовах війс.чи надзвич.стану. За заг.пр-лом не проводиться реф-дум по одному і тому ж пит.двічі, або може проводитися ч-з певний строк (Іспанія, Болгарія – 3 роки, Венгрія – 2 роки, Канада – 10 років).

Як пр-ло реф-дум вваж.таким, що відбувся, якщо в ньому взяли участь більше половини за реєстр.виборців, а ріш.приймається більшістю голосів від тих, хто взяв участь у голосуванні.

В багатьох кр-нах за ост.час роль реф-думів зросла, так в 20ст. в Європі відбулося 101 реф-дум, в Азії – 18, в Амер. – 25, в Австрал. – 45, в Африці і Сході – 54.

Є і кр-ни, в т.ч. демократичні, в яких реф-думи ніколи не проводилися (Голландія), в деяких кр-нах вони проводилися 1-2 рази за всю історію (Великобрит.).

Бувають випадки, коли реф-думи проводяться в умовах значного тиску на психіку виборців та навіть в умовах насилля і погроз (в авторитар.режимах – в Пакистані особам, які не з’явились на вибори одобрити кандидатуру През-нта грозило тюрем.ув’язненя), мали місце і прийняття реакційних рішень реф-думом (в Гітлерівській Нім. в 1933р. по пит.виходу з Ліги націй, 1934 р.- по пит.суміщення посади през-нта з постом фюрера, 1938 р. – про принд.Австрії до Нім.).

Батьківщиною реф-думів вваж.Швейцарія, де вони провод.найчастіше.

Ініціатиів проведення реф-думу може бути: 1. парламентська (50 депутатів Парл-нту Венгрії), 2. урядова, 3. президентська (Франція) і 4. народна (500 тис.підписів виборців в Італії).

Рез-ти реф-думу визначаються по різ. Напр.. в Італії для прийн.ріш.необх, щоб в голосуванні взяли участь більшість виборців і щоб за нього було зібрано більшість поданих голосів; в Данії пит.вваж.прийнятим, якщо число поданих голосів «за» більше ніж к-сть голосів «проти», але не менше 40% голосів, внесених в списки виборців; В Австрії ріш.вваж.прийнятим, якщо за нього проголос.більшість осіб, які взяли уч.в голосуванні. Для одобрення конст.питань необх.більша к-сть голосів для прийн.ріш, ніж для прийняття звичайних рішень, неконст.

Д 57.Плебісцид поонятт та приктика застосування

Плебісци́т (лат. plebiscitum, букв. — рішення народу) —
1) В Стародавньому Римі рішення плебейських народних зборів.
2) форма загального голосування, різновид референдуму.

на всенародне голосування (референдум) або опитування (плебісцит) Хоча плебісцит так само не несе ніяких наслідків, бо є консультативним (опитуванням). Плебісцит - це голосування виборців, але часто плебісцитом називають голосування з питання про політичну долю держави або території, на якій воно розташоване. Хоча в деяких країнах (Бразилія, Пакистан) плебісцитом називають будь-який обов'язковий референдум.

58.Право народного вето, народної законодавчої ініціативи та право народного розпуску представницького органу в ЗК.

Основною процедурою проведення наступного референдуму є процедура так званого народного вето. Історично народне вето є однією з перших сучасних форм прямої демократії. Вперше на практиці було реалізоване у 1831 р. в одному з кантонів Швейцарії. Згідно з цією процедурою, якщо у визначений конституцією строк певна кількість виборців в офіційній формі заявить про свою незгоду з прийнятим законом, останній обов'язково виноситься на референдум. Залежно від наслідків референдуму такий закон або скасовується, або зберігає силу.

Так, у Швейцарії конституційна процедура народного вето на рівні федерації грунтується на передачі законів і парламентських постанов на референдум за вимогою 50 тис. виборців або восьми, кантонів. Аналогічний порядок введений щодо затвердження міжнародних договорів. Саме ж народне вето далеко не завжди досягає своєї мети. Починаючи з 1848 р. відповідна процедура в масштабах усієї країни була застосована близько 100 разів, проте лише в третині випадків голосування призвело до скасування законів. У США процедура народного вето визнана основними законами двадцяти чотирьох штатів.

Народна законодавча ініціатива є відносно новим засобом прямої демократії. Вперше вона була запроваджена в XIX ст. в окремих штатах США. Спочатку народна ініціатива тут мала на меті зобов'язати законо­давчий орган розробити і прийняти закон щодо пропонованого виборця­ми питання або, у випадку відмови парламенту зробити це, спонукати йо­го винести питання на референдум. За таких умов розробка законопроек­ту завжди визнавалася функцією законодавчого органу. З часом був прий­нятий інший порядок реалізації народної ініціативи: самі виборці, які ви­ступають з такою ініціативою, можуть або навіть повинні скласти зако­нопроект і запропонувати його законодавчому органу. Останній або прий­має цей законопроект, або виносить його на референдум. Існує і такий варіант: законодавчий орган розглядає, потім виносить законопроект на народне голосування. Водночас у деяких штатах законодавчий орган мо­же винести на референдум свій власний, альтернативний проект закону. В усіх випадках народна ініціатива сполучається з референдумом.

Інститут народної законодавчої ініціативи відомий конституціям 22 штатів США. В окремих штатах (Каліфорнія, Орегон та деякі інші) ви­борці мають право ініціювати не тільки звичайні законопроекти, а й проекти конституційних поправок. Іншими словами, тут існує народна кон­ституційна ініціатива. Кількість виборців, які мають підписати петицію щодо такого проекту, визначається в різних штатах у межах від кількох тисяч до половини зареєстрованих. Конституційні ініціативи виборців ви­магають підтримки від 10 до 15 відсотків їх загальної чисельності.

59.Конст-правовий інститут виборів в конст праві ЗК

Вибори — це процедура обрання представників влади, коли певна група людей (виборців) висуває зі свого оточен­ня одного або кількох членів для виконання будь-яких гро­мадських функцій.

Виб.п-во:

§ це с-ма норм, які регул.порядок виборів кандидатів в предст.ор-ни і на виборні держ.посади (об.розуміння);

§ це п-во гром-н брати уч.у формув-ні предст.ор-нів (суб.розуміння). В цьому розумінні розрізняють актив.виб.п-во і пасив.виб.п-во. Ос.може бути наділена з певного віку актив.виб.п-вом, але не пасивним.

Ці норми всатновл.принципи виб.п-ва, вимоги, які ставляться до кандидатів на виб.посади та до виборців, порядок орг-ції та д-сті ор-нів, які здійс.проведення виборів, створення територіальних та ін.виборчих одиниць, процедури пердвиборних агітацій і голосування, порядок визначення рез-тів виборів та оскарження цих рез-тів.

Вибори:

–а) це спільне і незалежне волевиявлення громадян в формі голосування на користь тих чи інших кандидатів на посади в публічні ор-ни влади.

–б) це сп-б формування ор-нів держ.влади, мета яких полягає у тому, щоб всі гром-ни могли виразити свою волю, а публічна влада, щоб могла бути створена і діяти відповідно до цієї волі.

Ор-ни, які формуються шляхом голосування називаються представницькими. Практика виборності держ.ор-нів вл.бере свій початок з часів античності, але широкого поширення набула після буржуазних революцій.

Соціальна роль виборів полягає в тому, що:

1) це є інс-тут прямої дем-тії;

2) це є акт вручення народом своїм представникам п-ва на здійснення вл.;

3) це дем.сп-б формув-ня предст.ор-нів вл.і місц.самоврядування;

4) це дем.сп-б встановлення і реформування с-ми вл.;

5) вибори можна розглядати як форму управління держ.справами.

Види виборів:

q залежно від того, кого обирають:

1. парламентські;

2. президентські;

3. муніципальні;

4. вибори суддів;

5. вибори шерифів і т.д.

q

1. всезагальні (беруть участь всі виборці кр-ни);

2. часткові (коли необх.поповнити склад предст.ор-ну через дострокове вибуття депутатів).

q за тер.критерієм:

1. нац. (по всій країні);

2. регіональні (на частині території д-ви);

3. місцеві (вибори до ор-нів місц.самовр.).

qза кілікістю мандатів, які заміщаються у виб.округах:

1. уніномінальні (від кожного округа вибирається один депутат);

2. поліномінальні (від кожного округа вибирається декілька депутатів).

q

1. провдяться в один тур;

2. проводяться в два тури;

3. проводяться в декілька турів (багаторівневі).

q

1. чергові (провдяться по спливу строку повноважень предст.ор-ну, напр.. ч-з 4 роки обирається През-нт США, 7 років – През-нт Фр.рес-ки);

2. позачергові (проводяться у зв’язку із достроковим прип.повноважень ор-нів влади – доярок.розпуск парл-нту, відставка уряду);

3. повторні (якщо вибори визнані такими, що не відбулися, недійс.за ріш.суду чи центр.виб.коміс.).

qзалежно від сп-бу волевиявлення:

1. прямі (голосують самі гром-ни) – напр.. вибори деп.-тів нижньої палати Парл-нту, вибори През-нта в ряді країн – Фр., Єгипет;

2. непрямі (виборці ніби делегують свій голос вибраним предс-кам, в якості виразника волі гром-н можуть виступати колегії виборщиків чи постійно діючий ор-н – місцева рада, парл-нт чи одна з його палат) – напр.. вибори През-нта США.

q

1. додаткові (млжуть проводитися чи ні, залежно від того, чи є вакансії в колегіальному ор-ні);

2. часткові (проводяться регулярно і обов’язково передбачені з-вом з метою оновлення (ротації) колегіального виб.ор-ну, напр.. кож.2 роки такі вибори проводяться при частковому оновленні сенату США на одну третину).

Принципи виб.п-ва, при дотриманні яких вибори вважаються демократичними:

1. всезагальність

§ всі гром-ни, не залеж.від статі, раси, мови, соц.,майн.стану, професії, осв., конфесії, політ.переконань мають п-во голосу

§ цей принцип передбачає і законодавчі обмеження – виборчі цензи: (1) ценз гром-ва (в Аргентині для отримання актив.виб.п-ва потріб.бути гром-ном цієї д-ви 3 роки), 2) ценз осілості (для кандидата на пост През-нта США – 14 років), 3) віковий ценз (при пасивному виб.п-ві значно вищий: 50 р. – для През-нта Італії, 40 р. – Естонії, 35 р. – Білорус., Груз., США; при актив.виб.п-ві більшість д-в ставлять вимогу досяг.18 років, 16 років – для Бразилії, Нікарагуа, Куби, Ірану, в деяких д-вах – 19-21 р.); 4) ценз статі; 5) реліг.ценз (напр.., щоб бути обраним в Парл-нт Ірану потрібно сповідувати іслам); 6) освітній ценз, його різновидом є ценз грамотності (в Африканс.д-вах – Руанда, Малаві, а також в Молдавії, Казахстані, Латвії, Литві, Естонії); 7) майн.ценз, його різновідністю є виборча застава, яка вноситься кандидатом перед його реєстрацією у виб.комісії і яка не повертається та йде в дохід д-ви, якщо кандидат не набере певної кількості голосів виборців (500 фунтів – Великобританія, 1000 франків – Фр., в цих д-вах необх.набрати 5 % голосів виборців, 200 дол. – Канада – 15 %); 8) заг.пр-лом є неможл-сть участі у виборах осіб, визнаних судом недієздатними; 9) ценз несумісності (в деяких д-вах вимагається вихід у відставку ще перед балотуванням) 10) моральний ценз (ст.48 К-ції Італії – можл-сть позбавл.актив.виб.п-ва у випадку споєння негідних поступків, вказаних в законі);

2. рівність виб.п-ва;

- забор.встановлення переваг чи обмежень для кандидатів, які балотуються на виборах, забезпечення рінвих умов участі у виб.кампанії;

- кож.виборець має рівну к-сть голосів;

- порушенням цього принципу був т.зв. плюральний вотум, відповідно до якого одному виборцю в силу певних обставин могли надавати більшу к-сть голосів (напр.. у Великобританії окремим виборцям надавались додаткові голоси за місцем знаходження нерухомості, якщо воно не співпадало із пост.місцем проживання, за місцем знаходження вищого навчюзакладу, який виборець закінчив);

- деякі кр-ни допускають відхилення від цього принципу із благих намірів, напр.. в Бангладеш із 330 місць в Парл-нті 30 зарезервовано для жінок, у Фр.Сенаті 12 сенаторів представляють французьку діаспору;

- виб.округи за своєю к-стю повинні бути однакові, на кож.кандидата повинно прибадати одинакова к-ість мешканців чи виборців округа, з врахуванням меж адм/тер.одиниць допускаються певні відхилення;

3. пряме голосування (очне і заочне);

4. таємне голосування;

- виборець голосує без відома і згоди ін.осіб;

- вперше таємне голосування було введено у Фр.в 1871 р.;

- голосування може бути очним і заочним (за довіреністю, поштою);

- при очній формі голосування в більшості країн заповнюють бюлетні, які можуть бути в тому числі в неофіц.формі, коли на чистому листку паперу пишеться прізвище кандидата, в деяких африк.та азіатських д-вах, де частина нас.неграмотні, замість бюлетенів використовують урни із портретами кандидатів, куди виборці кидають жетон;

- в деяких кр-нах з метою б-би із фальсифікацією виборів фактично порушується принцип таємності, оск.кандидату видають бюлетень після того, як він називає, за кого буде голосувати (Пд.Кароліна)

5. вільність (добровільність) виборів

- Сам виборець вирішує брати йому участь у виборах, чи ні (такою є ситуація у більшості країн);

- В деяких д-вах існ.обов.вотум, за порушення об-ку проголосувати наступ.різ.види відповідальності (штраф – Єгипет, Терція, Бельгія, Австрія), позбавлення можл-сті займати держ.і муніципальні посади протягом певного строку – Аргентина, моральні санкції – публікація мерією списку осіб, які протяг.5 років не брали уч.у виборах в Італії).

60.Основні стадії виборчого процесу в ЗК.

Виборчий процес виступає формою реалізації суб-го і об-го виб.п-ва, це врегульована з-нами д-сть ор-нів, груп виборців, політ.пратій, гром.об’єднань по підготовці і проведенню виборів в держ.інс-тути і муніципальні ор-ни.

Етапи виб.процесу:

1. Призначення виборів.

- призначення конкрет.дати;

2. Утворення виб.округів.

- Вибочий округ – це та тер-рія, від якої обирається депутат;

- Види округів: одномандатні (США, Великобрит., Канада), багатомандатні (Швеція, Голландія), загально-державні (Ізраїль, ПАР);

3. Утв-ня виборчих дільниць.

- Виб.округи діляться на виборчі дільниці, куди виборці приходять голосувати;

4. Виборчі ор-ни.

- Орг-цію виборів здійс.спец.колег.ор-ни – виборчі трибунали, ради, комісії;

- Ці ор-ни можуть формуватися судами (Коста-Ріка), парл-нтом (Узбекистан), урядом (Австрія).

- Виб.ор-ни можуть бути пост. (Іспанія), тимчас. (Італія) та формуються в різ.кр-нах по-різ.

- В деяких кр-нах ЦВК не утв., її роль викон.МВС (великобрит., Італ., Фр.)

5. Реєстрація виборців.

- Визначення кола гром-н, які володіють активним виборчим правом та занесення їх у списки виборців;

- Існ.пост (виборець за реєстр.один раз і не потреб. з’являтися для перереєстрації).і періодич. (пост.склад.нові списки виборців – Фр., Канада, Великобрит.) с-ми реєстрації виборців;

- В деяких кр-нах немає списку виборців, напр..в Сірії голосування здійс.після пред’явлення д-та, який посвідчує ос.

6. Висунення і реєстрація кандидатів.

- Сп-би висунення кандидатів: самовисунення, висунення виборцями, висунення політ.партіями та ін.гром.орг-ціями;

- При само висуненні кандидат подає заяву, яка в деяких кр-нах повинна бути скраплена підписами певної к-сті виборців;

7. Передвиборна агітація.

- Форми передвиборної агітації: публічні заходи, зустрічі з виборцями, використання засобів мас.інформації;

- Повинна здійснюватися в законній формі;

- Повинні забезпечуватися рівні можливості для кандидатів, з-н лімітує аитрати, які можуть бути витрачені на кампанію, в деяких кр-нах д-ва видає кандидатам рівні суми для ведення агітації.

8. Голосування.

- Кр-ни прийм.заходи у б-бі з абсентеїзмом;

9. Підрахунок голосів і визначення рез-тів виборів.

- Голоси підраховуються спочатку на виборчих дільницях, а потім пересилаються у вищестоячі виборчі комісії;

- Визначається число дійсних голосів, які визначають рез-ти виборів;

- При підрахунку можуть бути присутні спостерігачі;

- Рез-ти виборів повинні бути обов.опубліковані.

61.Підготовча стадія виборчого процесу в ЗК

ДИВИСЬ 60

62.Голосування як стадія. Способи голосування.

Завершальною стадією виборчого процесу є голосування — вільне волевиявлення виборців. У більшості зарубіжних кра­їн голосування є таємним.

таємне голосування;

- виборець голосує без відома і згоди ін.осіб;

- вперше таємне голосування було введено у Фр.в 1871 р.;

- голосування може бути очним і заочним (за довіреністю, поштою);

- при очній формі голосування в більшості країн заповнюють бюлетні, які можуть бути в тому числі в неофіц.формі, коли на чистому листку паперу пишеться прізвище кандидата, в деяких африк.та азіатських д-вах, де частина нас.неграмотні, замість бюлетенів використовують урни із портретами кандидатів, куди виборці кидають жетон;

- в деяких кр-нах з метою б-би із фальсифікацією виборів фактично порушується принцип таємності, оск.кандидату видають бюлетень після того, як він називає, за кого буде голосувати (Пд.Кароліна)

63.Виборча геометрія та виборча географія.

законодавство передбачає необхідність утворення рівних за кількістювиборців або населення округів, хоча вимога рівності виборчих округівзвичайно розглядається як загальна і майже повсюдно не виконується. Длянерівності округів є певні об'єктивні підстави. Зокрема, виборчі округинамагаються більш-менш точно узгодити з існуючим в тій чи іншій країніадміністративно-територіальним поділом. Відповідні одиниці за кількістюнаселення можуть помітно різнитися. Нерівна ж кількість виборців, якіпроживають у різних округах, призводить до того, що голос, поданий водному окрузі, «важить» більше, ніж поданий в іншому. Як результат,порушується принцип рівного виборчого права. Проте ще більшою мірою таким порушенням сприяють свідомі маніпуляції звиборчими округами, відомі як «виборча географія (геометрія)». Оскількивизначення виборчих округів є звичайно прерогативою державних органів,правлячі партії здобувають можливість забезпечити собі завищенепредставництво в парламенті. Робиться це так: менша частина округівформується таким чином, щоб там мешкала переважна більшість прибічниківопозиції. Остання буде домінувати в цих округах на виборах, а їїпредставники будуть обрані. В кожному з решти округів більшість середвиборців, хоч і незначну, становитимуть ті, хто підтримує уряд. Звідсипри однаковій підтримці конкуруючих партій в цілому по країні в більшомучислі округів переможуть представники правлячої партії, що забезпечує їйзбереження влади. Подібна практика тією чи іншою мірою застосовується врізних країнах, починаючи з часів проголошення самого принципу рівноговиборчого права.

Обов’язковою умовою дотримання принципу рівних виборів є обрання депутатів одного органу однаковою кількістю виборців. Це пов’язано з тим, що у випадку нерівності виборчих округів за кількістю виборців „вага” голосу виборця у менш чисельному виборчому окрузі буде більшою за „вагу” голосу виборця у окрузі, де чисельність виборців є більшою.

Часто на практиці принцип рівних виборів у плані рівності виборчих округів порушується завдяки застосуванню виборчої геометрії – формування владою виборчих округів таким чином, щоб забезпечити своїй політичній силі краще представництво у парламенті. Виборчу геометрію часто називають „джерімендерінг” – від імені губернатора американського штату Масачусетс Джері, який вперше застосував цю технологію в інтересах своєї партії.