Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Зна чення окремого провадження. 2 страница



22.6. Встановлення фактів, що мають юридичне значення (ст. ст. 256-259 ЦПК).

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом у зв'язку з його втратою, знищенням архівів тощо. Тому закон передбачає судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення за таких умов:

а) факти, що підлягають встановленню, повинні мати
юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна
або припинення особистих чи майнових прав громадян;

б) чинним законодавством не передбачено іншого
порядку їх встановлення;

в) у заявника немає іншої можливості одержати або
відновити

загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

г) встановлення факту не пов'язується з наступним
вирішенням спору про право.

За правилами про підсудність справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються судами за місцем проживання заявника (ст. 257 ЦПК).

Заявниками у таких справах можуть бути фізичні особи, які заінтересовані у встановленні певних фактів, оскільки від цього залежить можливість реалізації їхніх суб'єктивних прав.

Ст. 256 ЩІК містить перелік фактів, які можуть бути встановлені в судовому порядку, а саме:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Цей перелік не є вичерпним. Суд за визначених законом умов може встановлювати й інші факти, зокрема: визнання та реєстрацію батьківства, володіння будинком на праві власності, прийняття спадщини тощо.

Не розглядаються в судовому порядку заяви про встановлення належності до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення навчального закладу і здобуття відповідної освіти, одержання урядових нагород тощо.

Не встановлюються судом факти належності особі документів, що посвідчують особу громадянина (паспорта, військового квитка тощо). Поряд з тим, суди мають право розглядати справи про встановлення фактів належності громадянам довідок про поранення, перебування в госпіталях у зв'язку з пораненням, повідомлень військкоматів та інших органів військового управління про загибель або зникнення без вісти певних осіб у зв'язку з обставинами воєнного часу, також заповітів, страхових свідоцтв, полісів, ощадних книжок, трудової книжки та іншого документа про трудовий стаж, оскільки вони не належать до документів, які посвідчують особу.

Заява про встановлення фактів, що мають юридичне значення, повинна відповідати вимогам, встановленим ст. 119 ЦПК щодо змісту і форми позовної заяви, а також спеціальним вимогам, які передбачені для цієї категорії справ. Важливе значення має вимога про обов'язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки. В заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та вказати докази його існування. З урахуванням зазначеної в заяві мети, суд визначає коло осіб, які можуть бути залучені до участі у справі.

Рішення суду у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, складається за загальними вимогами щодо судових рішень, однак його особливістю є те, що в резолютивній частині, крім висновку про задоволення заяви, суд чітко визначає, який факт встановлено та мету його встановлення. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

22.7. Відновлення прав на втрачені цінні папери на

пред'явника та векселі (ст. ст. 260-268 ЦПК).

Чинне законодавство передбачає право громадян передавати на зберігання банкам та іншим фінансовим установам цінні папери та робити вклади без зазначення відомостей про вкладника (на пред'явника). Характерною ознакою цих паперів є те, що в них не вказано ім'я власника. Власником такого папера визнається особа, яка його пред'явить до виконання, тому в разі його втрати пред'явити його до виконання може будь-яка особа, котрій він на законних підставах не належить. Те саме може відбуватися і з векселем.

Захист прав власника при втраті ним такого цінного папера може здійснюватися в судовому порядку. Якщо власник втраченого папера на пред'явника знає, хто є його держателем, то витребування цього документа можливе шляхом пред'явлення позову. Коли ж особа, яка втратила цінний папір на пред'явника, не знає, хто є його держателем, захистити свої права та інтереси вона може в порядку окремого провадження, звернувшись до суду із заявою про визнання папера недійсним та про відновлення прав на втрачений цінний папір.

Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі у порядку окремого провадження можливе не тільки у разі втрати цих документів, а й тоді, коли документи втратили ознаки платіжності внаслідок неналежного їх зберігання або з інших причин (в ощадній книжці не зберігся запис номера рахунка, не повністю зберігся запис залишку вкладу тощо) і фінансова установа у зв'язку з цим відмовилася здійснити відповідну операцію).

Із заявою про відновлення прав на втрачений цінний папір на пред'явника має право звернутися до суду особа, яка вважає себе його власником. Як заінтересована особа у справах цієї категорії виступає банк, який видав цінній папір, оскільки рішення суду про визнання папера недійсним передбачає для нього певні обов'язки: видати заявникові вклад або цінний папір замість визнаного недійсним.

Справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника розглядаються судом за місцем знаходження установи, що видала цінний папір (емітента). Це зумовлюється насамперед необхідністю при підготовці справи до розгляду найоперативніше забезпечити заяву шляхом заборони цій установі провадити будь-які операції за втраченим цінним папером. Якщо предметом розгляду є відновлення прав на втрачений вексель, то справа розглядається судом за місцем платежу за таким векселем.

Відповідно до ст. 261 ЦПК у заяві, яка подається до суду, крім загальних вимог, встановлених ст. 119 ЦПК, має бути зазначено: ім'я та місце проживання заявника, найменування та місцезнаходження юридичної особи - заявника; обставини, за яких втрачено цінний папір на пред'явника або вексель; повна і точна назва емітента втраченого цінного папера на пред'явника та його реквізити, а для векселя - вид, номер бланку, суму векселя, дату та місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця, інших відомих заявнику зобов'язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя.

Підготовка до судового розгляду справ про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі за загальним правилом полягає у визначенні кола осіб, які мають брати участь у процесі, предмета доказування і обсягу доказів, необхідних для встановлення фактів, покладених в основу заявленої вимоги, у вжитті заходів для забезпечення своєчасної явки в судове засідання учасників процесу.

Підготовка справ цієї категорії має певні особливості. Після одержання заяви суддя постановляє ухвалу про виклик держателя цінного папера до суду через публікацію в газеті. Крім того, суддя своєю мотивованою ухвалою забороняє установі, яка видала цінний папір, провадити за ним будь-які операції.

Щодо векселя, то ст. 262 ЦПК встановлені певні особливості. Зокрема, якщо строк платежу за векселем не настав, ухвала, постановлена у ході підготовки справи до судового розгляду, надсилається на адресу всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу за місцем платежу за векселем. Тому при пред'явленні нотаріусу для вчинення протесту векселя, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції за ним, він зобов'язаний повідомити відповідний суд про пред'явлення такого векселя для вчинення протесту.

Закон покладає на держателя цінного папера обов'язок у зазначений в публікації тримісячний строк подати до суду, який постановив про це ухвалу, заяву про те, що він є її держателем, незалежно від того, є він власником цього цінного папера чи володіє ним на будь-яких інших підставах. До заяви він має додати оригінал цінного папера. Особиста явка держателя цінного папера до суду не є обов'язковою, тому надання вказаних документів може бути здійснене як особисто, так і поштою.

Подання держателем цінного папера до суду заяви про наявність у нього певних прав на цей папір свідчить про виникнення між ним і заявником спору про право, що виключає можливість розгляду справи за правилами окремого провадження. У такому разі суддя має постановити ухвалу про залишення заяви щодо відновлення прав на втрачений цінний папір без розгляду та має роз'яснити заявникові його право пред'явити до держателя папера позов у загальному порядку. Суд встановлює для цього строк, протягом якого заявник може реалізувати надане йому право на подання позову з метою захисту своїх суб'єктивних прав у порядку позовного провадження, що не перевищує двох місяців, однак може бути продовжений.

Якщо держатель цінного папера протягом тримісячного строку не заявив на нього своїх прав і не подав до суду відповідної заяви, судця постановляє ухвалу про призначення справи до розгляду.

Особливістю рішення по цих справах є те, що, визнавши вимоги заявника законними і обґрунтованими, суд робить висновок про визнання втраченого цінного папера на пред'явника недійсним. Відповідно до ст. 267 ЦПК таке рішення є підставою для видачі заявникові цінного папера на пред'явника замість визнаного недійсним або проведення визначених ним операцій, для здійснення платежу за векселем або для видачі заявникові векселя замість визнаного недійсним та для відновлення зобов'язаними за векселем особами передавальних написів.

22.8. Передача безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність

(ст. ст. 269-273 ЦПК).

Річ, яка не має власника або власник якої невідомий, вважається безхазяйною (ст. 335 ЦК). Право власності на таку річ набувається залежно від того, є вона рухомою чи нерухомою. На рухомі речі воно може виникнути за набувальною давністю, а безхазяйні нерухомі речі можуть передаватися у комунальну власність.

Відповідно до ст. 355 ЦК безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік оголошується у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

Предметом судової діяльності у цій категорії справ є встановлення підстав для передачі нерухомої речі, яка не має власника або власник якої невідомий, у власність територіальної громади. Процесуальний порядок розгляду та вирішення цієї категорії справ суду визначається ст.ст. 269-273 ЦПК.

Право на звернення до суду має орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади (ст. 269 ЦПК, ст. 172 ЦК).

Заява подається до суду за місцем знаходження цієї речі. У заяві має бути зазначено, яку нерухому річ заявник просить передати у власність територіальної громади, її основні характеристики, посилання на документи про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, друковані засоби масової інформації, в яких було оголошено про взяття відповідної нерухомої речі на облік.

У разі недотримання вимог, встановлених цивільним законодавством (реєстрація майна як безхазяйної, недотримання строку на звернення до суду) суд відмовляє у прийнятті заяви, що не перешкоджає повторному зверненню, якщо будуть усунені обставини, які слугували підставою для постановлення ухвали про відмову у прийнятті заяви.

Розгляд справи відбувається у судовому засіданні за участю заявника та з обов'язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб (наприклад, органів державної податкової служби, органу, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та ін.).

За судовим рішенням (ст. 273 ЦПК) у разі встановлення достатніх підстав для передачі такого майна у комунальну власність безхазяйна нерухома річ переходить у власність відповідної територіальної громади. Право комунальної власності на таку річ виникає з моменту набрання рішенням законної сили.

22.9. Визнання спадщини відумерлою (ст.ст. 274-278

ЦПК).

У деяких випадках може виникнути питання про те, що майно, яке залишилося після смерті особи, не може перейти до інших осіб у загальному порядку спадкування (відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмова від її прийняття). Таку спадщину може бути визнано відумерлою (ст. 1277 ЦК).

Предметом судової діяльності в даному разі є визначення підстав для визнання спадщини відумерлою. Процесуальний порядок розгляду та вирішення регулюється ст. 1277 ЦК та ст.ст. 274-278

ЦПК.

Право на звернення має орган місцевого самоврядування, який претендує на передачу відумерлої спадщини у комунальну власність.

Заява подається до суду через рік після відкриття спадщини за місцем її відкриття, яким визнається згідно зі ст. 1221 ЦК останнє місце проживання спадкодавця. Якщо воно невідоме, то — місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

У заяві має бути наведено відомості про час і місце відкриття спадщини, майно, що її складає, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцеві, відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.

Якщо заява подана до річного строку з дня відкриття спадщини, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, що не перешкоджає повторному зверненню до суду після усунення цієї обставини.

Після прийняття заяви суддя має повідомити нотаріальні органи за місцем відкриття спадщини про необхідність вжиття заходів щодо охорони спадщини у порядку ст. 1283 ЦК до вирішення справи по суті та вступу рішення суду у законну силу.

Відповідно до ст. 277 ЦПК справа розглядається у судовому засіданні з обов'язковою участю заявника та повідомленням усіх заінтересованих осіб. Встановивши, що спадкоємців за заповітом і за законом немає, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, суд ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді.

З моменту набрання рішенням законної сили спадщина переходить у власність територіальної громади. З цього часу до нового власника переходять також обов'язки перед кредиторами щодо відшкодування завданої спадкодавцем майнової та моральної шкоди згідно зі ст. 1231 ЦК.

22.10. Надання особі психіатричної допомоги у

примусовому порядку (ст. ст. 279-282 ЦПК).

Акти цивільного законодавства серед особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи, визначають право на медичну допомогу (ст. 284), з відсилкою щодо надання психіатричної допомоги до інших актів законодавства. Надання фізичній особі цього виду медичної допомоги здійснюється з дотриманням Закону України «Про психіатричну допомогу» (далі у цьому параграфі — Закон).

Специфіка надання особі психіатричної допомоги полягає в тому, що такі захворювання (психічні розлади) можуть виключати можливість особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Тому в окремих випадках лікування може мати неправомірний характер, порушувати вимоги законодавства, посягати на суб'єктивні права особи, якій надається психіатрична допомога.

У судовому порядку вирішуються питання про:

• проведення психіатричного огляду у примусовому порядку (ч. 7 ст. 11 Закону);

• надання амбулаторної психіатричної допомоги особі без її усвідомленої згоди або згоди її законного представника у випадках, коли наявні відомості дають підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона завдасть значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги (ч. 2 ст. 12 Закону);

• продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку понад 6 місяців (ч. 5 ст. 12 Закону);

• відмову в продовженні надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку (ч. 7 ст. 12 Закону);

• госпіталізацію особи (ч. 1 ст. 16 Закону);

• продовження госпіталізації в примусовому порядку понад 6 місяців (ст. 17 Закону);

• відмову в продовженні госпіталізації особи у примусовому порядку (ч. 3 ст. 18 Закону).

Процесуальний порядок розгляду та вирішення справ цієї категорії судом визначаються ст.ст. 279-282 ЦПК.

Правом на звернення до суду із заявою про проведення примусового психіатричного огляду, надання амбулаторної допомоги у примусовому порядку наділений тільки лікар-психіатр. Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із цією заявою до лікаря можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.

Заява про психіатричний огляд має бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра. Останній має право робити запит щодо надання йому додаткових медичних та інших відомостей, необхідних для прийняття рішення.

Отже, виключним правом на звернення до суду наділений лікар-психіатр, а інші особи можуть клопотати перед ним про звернення до суду. Це пояснюється виключністю професійної діяльності медичного працівника.

У разі необхідності за вирішенням питання про продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, госпіталізації особи понад 6 місяців до суду звертається лікар-психіатр (за умови госпіталізації — представник психіатричного закладу) (ч. 5 ст. 12, ч. 1 ст. 17 Закону).

Клопотання про припинення надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, госпіталізації особи може направлятися до суду цією особою або її законним представником (ч. 8 ст. 12, ч. 4 ст. 17 Закону).

Для обчислення строків звернення до суду застосовуються загальні правила, які встановлені для цивільних процесуальних строків, хоча ці строки наділені ознаками службових, а не цивільних процесуальних, оскільки суд, як правило, зобов'язаний розглянути подану з порушенням встановленого законом строку заяву. При розгляді такої заяви суд має з'ясувати причини пропуску строку та постановити окрему ухвалу або звернутися до правоохоронних органів для належного реагування на такі порушення.

У випадках, коли відповідно до закону госпіталізацію у примусовому порядку було проведено за рішенням лікаря-психіатра і визнано доцільною комісією лікарів-психіатрів, психіатричний заклад, в якому перебуває особа, направляє до суду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку протягом 24 годин.

Заява фізичної особи або її законного представника про припинення надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути подана через три місяці з дня ухвалення рішення суду про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку або її продовження, госпіталізацію у примусовому порядку, її продовження (ст. 280 ЦПК).

Формою звернення у всіх названих справах є заява. Як випливає зі змісту ст.ст. 119, 280 ЦПК, заява має містити у собі: назву суду, до якого вона звернена; точну назву заявника і заінтересованих осіб (лікаря-психіатра, психіатричного закладу, особи, якій надається психіатрична допомога, законного представника цієї особи); зміст клопотання; виклад обставин, якими зумовлена необхідність звернення до суду; обґрунтування необхідності вчинення тієї чи іншої дії, що стосується надання особі психіатричної допомоги; підпис заявника або його представника.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, примусову госпіталізацію чи її продовження — висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали (ч. 7 ст. 11, ч.ч. 3, 5, 8 ст. 12, ч. 2 ст. 16, ч.ч. 2, 4 ст. 17 Закону, ст. 280 ЦПК).

У заяві фізичної особи або її законного представника про припинення амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку мають бути наведені обставини і докази, на яких ґрунтуються ці вимоги (ст. 280 ЦПК).

Правові норми про підсудність мають виключний характер, що зумовлюється місцем перебування особи, якій надається психіатрична допомога, незалежно від того, хто є заявником.

Питання про надання особі амбулаторної допомоги в примусовому порядку та необхідність її продовження вирішується судом за місцем проживання особи (ч. 5 ст. 12 Закону). Заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи та про необхідність її продовження направляється до суду за місцем знаходження психіатричного закладу (ч. 1 ст. 17 Закону).

Окрім цього, ст. 279 ЦПК визначені правила підсудності щодо інших випадків. Наприклад, заява особи, якій за рішенням суду надається амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку, або її законного представника про припинення цієї допомоги подається до суду за місцепроживанням особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку — за місцезнаходженням психіатричного закладу.

Справи такого характеру розглядаються судом колегіальне у складі одного судді та двох народних засідателів. Законом визначено необхідність дотримання лікарської та професійної (службової) таємниці, що стосується надання особам психіатричної допомоги. Медичні працівники, інші фахівці та особи, яким у зв'язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов'язків стало відомо про наявність у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також відомості про стан психічного здоров'я особи, її приватне життя, не можуть їх розголошувати (ст. 6 Закону). Тому справи цієї категорії мають вирішуватися у закритому судовому засіданні, про що суд постановляє ухвалу.

Заява про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку розглядається у триденний строк (ч. 1 ст. 22 Закону), про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку — протягом 24 годин (ст. 22 Закону), про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, про продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, заяви представників психіатричних закладів про продовження госпіталізації в примусовому порядку — у десятиденний строк. Ці строки обчислюються з дня надходження заяви до суду (ст. 281 ЦПК).

Особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на особисту участь у судових засіданнях при вирішенні питань, пов'язаних з наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв'язку з цим їхніх прав (ст. 25 Закону). Участь при розгляді цих справ прокурора, лікаря-психіатра чи представника психіатричного закладу, що подав заяву, та законного представника осіб, щодо яких розглядаються питання, пов'язані з наданням їм психіатричної допомоги, є обов'язковою (ст. 22 Закону, ст. 281 ЦПК).

За результатами розгляду справ, які стосуються надання особі психіатричної допомоги, суд ухвалює рішення. Залежно від категорії справи до рішення суду встановлюються додаткові вимоги. Наприклад, при винесенні рішення про відмову у продовженні надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку, госпіталізації особи, продовженні госпіталізації, при ухваленні рішення про задоволення заяви про відмову у продовженні надання амбулаторної психіатричної допомоги, а також госпіталізації особи, суд зобов'язує психіатричний заклад провести виписку цієї особи.

Особи, які страждають на психічні розлади, та їх законні представники звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом питань щодо захисту прав та законних інтересів особи при наданні психіатричної допомоги (ст. 32 Закону). Також їм належить право на безоплатну юридичну допомогу з питань, пов'язаних із наданням такої допомоги, за нормою, яка набрала чинності з 1 січня 2001 року (ст. 25, п. 1 роз. VI Закону), хоча конкретного механізму застосування цієї норми немає.

22.11. Обов'язкова госпіталізація до протитуберкульозного закладу (ст. ст. 283-286 ЦПК).

Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я (ст. 53), Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (ст. 28) передбачена можливість госпіталізації та лікування осіб, які хворі на небезпечні інфекційні хвороби, причому у визначених законом випадках може проводитися госпіталізація та лікування в примусовому порядку. До таких хвороб належить і захворювання на туберкульоз.

Оздоровлення хворих на туберкульоз проводиться у спеціалізованих протитуберкульозних санаторіях безоплатно (ст. 25 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», далі у цьому параграфі — Закон). Лікування хворих на туберкульоз здійснюється під обов'язковим медичним контролем із дотриманням встановлених стандартів лікування. Лікування та медичний (диспансерний) нагляд за всіма хворими на туберкульоз, інфікованими мікобактеріями туберкульозу, та особами, які були в контакті з хворими на заразні форми туберкульозу, здійснюється спеціалізованими протитуберкульозними закладами (ст. 12 Закону).

Відповідно до ст. 12 Закону хворі на заразні форми туберкульозу, в тому числі соціальне дезадаптовані, із супутніми захворюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію, які ухиляються від лікування і становлять загрозу розповсюдження хвороби серед населення, за рішенням суду підлягають обов'язковій госпіталізації до протитуберкульозних закладів, визначених місцевими органами виконавчої влади.

Предметом судової діяльності є визначення підстав для примусового поміщення хворого до протитуберкульозного закладу. Процесуальний порядок розгляду та вирішення справи визначається ст.ст. 283-286 ЦПК.

Заявником у цій категорії справ є представник протитуберкульозного закладу, повноваження якого повинні бути оформлені за загальними правилами про процесуальне представництво.

Заява має містити, крім положень, встановлених ст. 119 ЦПК, вказання на визначені законом підстави для такої госпіталізації (наявність заразної форми туберкульозу, відмова хворого від госпіталізації, ухилення від лікування тощо). До заяви додається мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов'язкової госпіталізації або про продовження лікування, в якому зазначається строк, впродовж якого проводитиметься лікування.

Відповідно до ст. 284 ЦПК така заява подається до суду протягом 24-х годин з часу виявлення в особи загрозливої форми туберкульозу. Однак це не означає, що заява, подана з порушенням встановленого строку, підлягає залишенню без розгляду. Суд може вказати на порушення в окремій ухвалі, постановленій у справі.

Заява подається до суду за місцезнаходженням протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого (лікувальними закладами, слідчими ізоляторами, установами виконання покарань та ін.) (ст. 283 ЦПК, ст. 12 Закону).

Розгляд справи здійснюється колегіальне у складі професійного судді та двох народних засідателів. За клопотанням особи, щодо якої ставиться питання про госпіталізацію, для забезпечення таємниці про стан її здоров'я, гарантованої ст. 286 ЦК, суд може постановити ухвалу про закритий судовий розгляд.





Дата публикования: 2014-11-18; Прочитано: 209 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.017 с)...