Зна чення окремого провадження. 1 страница

ЗНА ЧЕННЯ ОКРЕМОГО ПРОВАДЖЕННЯ.

Розгляд справ окремого провадження судом пов'язаний зі здійсненням, так би мовити, "судового управління " у випадках, коли законодавець покладає на суд здійснення непритаманної йому функції установлення тих чи інших обставин без розв'язання спору про право. При цьому законодавець виходить із доцільності такого вирішення, покладаючи встановлення юридичних фактів на суд, який має особливий правовий статус суб'єкта судової влади, та поширюючи на процедуру розгляду цих справ форму цивільного судочинства.

Заяву може бути подано певним визначеним законом колом осіб (заявників), тим часом як у позовному провадженні це може зробити будь-яка особа, чиї права і охоронювані законом інтереси ймовірно порушені. Заявником іменується фізична чи юридична особа, в інтересах якої відкрито провадження у справі. У такій якості можуть виступати різноманітні групи фізичних та юридичних осіб залежно від конкретної категорії справ окремого провадження. Коло заявників за певними категоріями справ окремого провадження визначається шляхом:

1. Вказівки у заяві мети звернення до суду (у справах про встановлення фактів, які мають юридичне значення, справи про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою);

2. Встановлення вичерпного переліку осіб, за заявою яких може бути відкрито провадження у справі (справи про усиновлення, про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання недієздатною);

3. З'ясування визначення наявності певної іншої юридичної заінтересованості у справі (справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред' явника та векселі).

У будь-якому разі заявник перед зверненням до суду має обґрунтувати свою заінтересованість у конкретній справі.

Всіх інших осіб, які беруть участь у справі, закон визначає як заінтересованих осіб. Це поняття має узагальнюючий характер і охоплює усіх осіб, права та законні інтереси яких у тій чи іншій мірі зачіпатимуться ухваленим у справі рішенням. Заінтересовані особи можуть бути залучені до участі у справі за ініціативою суду, а також вступити у процес за власною ініціативою. Оскільки в таких справах відсутні сторони, то не може бути й третіх осіб.

Зважаючи на те, що відкриття провадження у справі порядком окремого провадження здійснюється шляхом подання заяви, то відсутні і процесуальні інститути, нерозривно пов'язані із позовом. Зокрема, в окремому провадженні неможливими є відмова від позову, визнання позову, укладення мирової угоди, зміна предмета та підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, вихід за межі заявлених вимог. Справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду та закриті у зв'язку з укладенням мирової угоди.

Водночас можливою є відмова від заяви, а в окремих випадках - зміна її предмета та підстави (наприклад справи про обмеження фізичної особи у дієздатності та визнання особи недієздатною). Однак ці дії слід розглядати тільки як розпорядження процесуальними правами.

За загальним правилом, судові витрати, понесені сторонами при розгляді справи порядком окремого провадження, не відшкодовуються. При зверненні до суду необхідно подати документи про сплату судового збору (0,5 НМДГ) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, крім випадків, встановлених ст. 81 ЦПК.

В основу порядку розгляду та вирішення справ окремого провадження покладені загальні правила цивільного судочинства, тобто правила позовного провадження. Оскільки справам окремого провадження притаманні особливості, що характеризують провадження в цілому та кожну категорію справ окремо, то загальні правила цивільного судочинства застосовуються з певними винятками та доповненнями.

Таким чином, провадження по кожній справі, що віднесена до окремого провадження, утворює певний синтез загальних правил цивільного судочинства, правил, що притаманні окремому провадженні в цілому, а також тих, що характеризують виключно певну категорію справ. Специфіка провадження по кожній категорії справ регулюється шляхом визначення процесуальних винятків та доповнень до загального порядку розгляду справ.

В окремому провадженні діє багато положень, притаманних позовному провадженню. Загальними є вимоги, що пред'являються до відкриття провадження у справі, його підготовки, судового розгляду, доказів і доказування, ухвалюваного по справі рішення, а також перегляду постановлених у справі судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку і т. ін.

Рішення суду у справах окремого провадження не підлягають примусовому виконанню, але мають загальнообов'язковий характер (ст. 14 ЦПК). Вони реалізуються шляхом оформлення майнових або особистих немайнових прав громадян, а саме: видачею свідоцтва про право власності; виправленням, поновленням чи анулюванням запису актів цивільного стану тощо.

22.2. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи (ст. ст. 236-241 ЦПК).

Цивільна дієздатність є важливою складовою правосуб'єктнос-ті фізичної особи, що дозволяє їй виступати

учасником цивільних відносин у повній мірі, своїми діями набувати цивільних прав та виконувати цивільні обов'язки. В окремих випадках, визначених актами цивільного законодавства, особа може бути обмежена у дієздатності або взагалі визнана недієздатною. Зокрема, відповідно до ст. 36 ЦК суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Також підставами для обмеження фізичної особи у дієздатності є зловживання нею спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, внаслідок чого особа ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Згідно зі ст. 39 ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Предметом судової діяльності є безпосереднє визначення наявності підстав для встановлення такого правового стану фізичної особи, як обмеження у дієздатності чи визнання її недієздатною.

Правом на звернення у справах про обмеження фізичної особи у дієздатності наділені члени її сім'ї, орган опіки та піклування, наркологічні та психіатричні заклади. Заяву про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або про позбавлення її цього права може бути подано батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклування. Із заявою про визнання фізичної особи недієздатною можуть звернутися члени її сім'ї, близькі родичі, незалежно від їх спільного проживання, орган опіки та піклування, психіатричний заклад (ст. 237 ЦПК).

Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи (ст. 236 ЦПК), а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі — за місцем знаходження цього закладу.

Така заява повинна містити зазначення обставин, що свідчать про психічний розлад чи підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, в скрутне матеріальне становище. У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або про позбавлення її цього мають бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки реалізацій' цього права для неповнолітнього. Заява про визнання фізичної особи недієздатною має містити виклад обставин, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

При підготовці справи до судового розгляду за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначається судово-психіатрична експертиза. Якщо таких даних немає, то експертиза не проводиться, а ухвалюється рішення про відмову у задоволенні поданої до суду заяви.

Відповідно до ст. 240 ЦПК справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я.

Рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Таке рішення є підставою для призначення фізичній особі, обмеженій у цивільній дієздатності, піклувальника, а недієздатній фізичній особі — опікуна.

За загальним правилом, суд, який ухвалив рішення, не має права його змінити чи скасувати. Однак у зв'язку зі специфікою справ окремого провадження взагалі та справ про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання фізичної особи недієздатною зокрема, таке рішення суду може бути скасоване. Пояснюється це особливістю повноважень суду при розгляді таких справ. У цьому разі розглядається питання не про наявність чи відсутність підстав для обмеження у дієздатності чи визнання недієздатною, а про те, чи існують підстави для поновлення такої особи у дієздатності. Тому і йдеться про те, що суд не переглядає власного рішення. У разі ж виникнення сумніву щодо законності та (або) обґрунтованості ухваленого рішення суду, не постає питання про поновлення у дієздатності, а має відбуватися перегляд рішення суду в апеляційному, касаційному порядку чи у зв'язку з винятковими обставинами в порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством.

Законом визначене коло заявників, наділених законом, правом на звернення до суду із заявою про поновлення фізичної особи у дієздатності. У справах про обмеження фізичної особи у дієздатності це може відбуватися за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування (ст. 38 ЦК). У справах про визнання фізичної особи недієздатною заявниками можуть бути опікун або органи опіки та піклування (ст. 42 ЦК). Тобто, в останньому випадку не визнається право на звернення до суду за фізичною особою, яка визнана судом недієздатною.

У випадку скасування рішення суду про визнання особи недієздатною, а також про обмеження у дієздатності, коли підставою для нього була наявність психічного розладу, обов'язковим є проведення судово-психіатричної експертизи, яка має засвідчити значне поліпшення стану здоров'я фізичної особи або видужання (п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 березня 1972 р. "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним").

Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування, воно є підставою для зняття встановлених над фізичною особою опіки чи піклування.

22.3. Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ст. ст. 242-245 ЦПК).

Надання фізичній особі повного обсягу цивільної дієздатності (емансипація) є новим інститутом у цивільному праві. Відповідно до ст. 35 ЦК надання повного обсягу цивільної дієздатності до досягнення повноліття чи до одруження можливо у разі: якщо неповнолітня особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також якщо неповнолітня особа записана матір'ю або батьком дитини. Набуття повного обсягу цивільної дієздатності здійснюється на підставі рішення органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Тільки у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Процесуальний порядок розгляду та вирішення цієї категорії справ визначений ст.ст. 242-245 ЦК.

Ще однією підставою для надання повного обсягу дієздатності є бажання фізичної особи, яка досягла шістнадцяти років, займатися підприємницькою діяльністю, однак у цьому разі ЦК не передбачає можливості надання повного обсягу цивільної дієздатності у судовому порядку.

Предметом судової діяльності в цій категорії справ є встановлення підстав для надання неповнолітній фізичній особі повного обсягу дієздатності, визначення відповідності встановлення нового правового стану інтересам самої особи, якщо батьки (усиновлювачі), піклувальник не дають згоди на емансипацію.

Право на звернення до суду має сама неповнолітня особа, причому в її інтересах може звернутися представник, якого особа уповноважила. Ним фактично не може виступати законний представник, оскільки братиме участь у справі як заінтересована особа, адже ця категорія справ саме стосується припинення такого представництва.

Заява подається до суду за місцем проживання неповнолітньої особи (ст. 242 1ДПК, ст. 29 ЦК) і має містити дані про те, що особа працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком відповідно до актового запису цивільного стану. Заява оплачується судовим збором.

Справа розглядається у судовому засіданні за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Обов'язковою є участь представників органів опіки і піклування (ст. 244 ЦПК).

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення. Якщо буде встановлено, що надання повного обсягу дієздатності неповнолітній фізичній особі відповідає її інтересам, а також за наявності встановлених законом підстав, суд ухвалює рішення про задоволення вимоги. У цьому разі повного обсягу дієздатності особа набуває після набрання рішенням суду законної сили. Рішення суду видається заявникові, а також надсилається органові опіки і піклування, зокрема для зняття піклування.

22.4. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (ст. ст. 246-250 ЦПК).

Чинне цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість зміни правового стану осіб шляхом визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими в судовому порядку. Безвісна відсутність громадян може бути пов'язана із стихійним лихом, нещасними випадками та будь-якими іншими обставинами. Відсутність фізичної особи у місці постійного проживання або переважного перебування, а також відсутність відомостей про це протягом тривалого часу створює невизначеність у тих або інших правовідносинах для певного кола осіб, що перешкоджає здійсненню ними суб'єктивних прав. У зв'язку з необхідністю захисту інтересів осіб, які перебувають у певних правовідносинах з особою, щодо якої тривалий час немає відомостей в місці її проживання, виникає потреба у зміні правового стану такої особи.

Підсудність справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою встановлена законом з урахуванням інтересів фізичних і юридичних осіб, здійснення суб'єктивних прав та виконання обов'язків яких залежить від рішення суду по справі. Ці справи розглядаються судом за місцем проживання або знаходження заявника. Місцем проживання визнається те місце, де фізична особа постійно або переважно проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років, або осіб, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їхніх батьків (усиновителів) або опікунів (ст. 29 ЦК). Місцем знаходження юридичної особи визнається місце її державної реєстрації (ст. 93 ЦК).

У ЦПК не зазначено, хто саме може звернутися до суду з вимогою про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. При вирішенні питання про суб'єкт звернення слід застосовувати ст. 4 ЦПК, відповідно до якої справа в суді може бути порушена особою, яка має заінтересованість у зміні правового стану відсутньої особи.

Заява по справі про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим має відповідати загальним вимогам, закріпленим ст. 119 ЦПК. Вона подається у письмовій формі та має містити: назву суду, до якого подається заява; точну назву заявника, його місце проживання або знаходження, а також назву представника заявника, коли ним порушується справа; чітко сформульовану вимогу, з якою звертається до суду заявник; виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначення доказів, що підтверджують ці вимоги, а також підпис заявника або його представника із зазначенням часу подання заяви.

Обставинами, які обґрунтовують заявлені вимоги, є: невідомість перебування відсутнього громадянина; неможливість усунуги цю невідомість; тривалість безвісної відсутності; події, що загрожували смертю або дають підставу припускати загибель громадянина від певного нещасного випадку. Крім зазначених обставин у заяві обов'язково слід вказати, з якою метою заявник просить визнати громадянина безвісно відсутнім або оголосити його померлим. До заяви додаються документи про сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи.

В ході підготовки до розгляду справ про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим суддя повинен встановити осіб (родичів, співробітників та інших), які можуть дати відомості про відсутнього, а також запитати відповідні організації за останнім місцем його роботи про наявність відомостей щодо відсутнього. Суддя має також визначити коло осіб, які заінтересовані в розгляді справи, та з'ясувати їхнє процесуальне становище, допустити або залучити їх до участі в процесі та повідомити про місце і час розгляду справи. Коло таких осіб зумовлюється метою, з якою заявникові необхідно визнати громадянина безвісно відсутнім або оголосити його померлим. Як заінтересовані особи можуть взяти участь у справі члени родини заявника та інші особи, що мають право на одержання пенсії у зв'язку з втратою годувальника, якщо справа порушена з метою призначення пенсії заявникові або його дітям.

Відповідно до ст. 248 ЦПК суд при відкритті провадження у справі вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, якщо такої не встановлено. Безпосередньо дії, спрямовані на опіку над майном, здійснюються згідно із ст. 44 ЦК нотаріусом у порядку, встановленому ЦК, Законом України "Про нотаріат" та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Справи розглядаються у відкритому судовому засіданні з участю заявника та заінтересованих осіб, а також свідків та інших осіб, які сприяють здійсненню правосуддя.

Суд має відмовити у задоволенні заяви, якщо буде встановлено місце перебування громадянина, щодо якого вирішується питання про визнання його померлим, так само як і в разі, якщо буде з'ясовано, що строк невідомості місця перебування громадянина не відповідає зазначеному в законі.

У резолютивній частині рішення про задоволення заяви зазначаються не тільки дані про особу людини, яка визнається безвісно відсутньою чи оголошується померлою, але і початок безвісної відсутності або день смерті такої фізичної особи, які визначаються відповідно до правил, встановлених законом. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про відсутнього, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, в якому були одержані останні відомості про нього, а за неможливості встановити цей місяць — 1 січня наступного року (ст. 43 ЦК). Днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається день набрання законної сили рішенням суду. У разі оголошення померлим громадянина, який пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті цього громадянина день його гаданої загибелі (ст. 46

ЦК)...

Після того, як рішення про оголошення громадянина померлим набере законної сили, суд обов'язково повинен надіслати його копії органу реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті громадянина, а також до нотаріальної контори або органу, що вчиняє нотаріальні дії щодо охорони спадкового майна (ст. 249 ЦПК).

Рішення, яке набрало законної сили, породжує певні правові наслідки: у непрацездатних членів сім'ї виникає право на пенсію; подружжя такої особи має право розірвати шлюб у спрощеному порядку; з'являється можливість усиновлювати дітей без згоди відсутнього та ін.

Визнання особи безвісно відсутньою має умовний характер, спричинений невизначеністю цивільних та інших відносин за участю відсутньої особи. Тому у разі, якщо фізична особа, щодо якої ухвалено рішення суду про визнання її безвісно відсутньою, з'явилась, рішення суду скасовується.

Відповідно до ст. 250 ЦПК у разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою чи оголошено померлою, або відомостей про місце перебування цієї особи, суд за місцем перебування особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Із заявою про скасування рішення суду може звернутися безпосередньо особа, щодо якої ухвалене рішення, та інші заінтересовані особи, що потерпають від її відсутності.

22.5. Усиновлення (ст. ст. 251-255 ЦПК).

Судовий порядок усиновлення є порівняно новим інститутом, що запроваджений Законом України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України" від ЗО січня 1996 р., а у процесуальному законодавстві відповідно — Законом України " Про внесення доповнень до Цивільного процесуального кодексу України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України" (зміни щодо порядку усиновлення дітей)" від 12 липня 1996 р. Введення цих норм зумовлене необхідністю всебічного забезпечення інтересів дитини та законності усиновлення.

Підстави, порядок усиновлення та процесуальні питання, пов'язані із розглядом та вирішенням відповідних справ визначаються гл. 18 СК та ст.ст. 251-255 ЦПК.

Предметом судової діяльності є перевірка підстав проведення усиновлення, його відповідність інтересам самої особи щодо забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя, а також відсутність порушення інтересів інших осіб. Суд встановлює також згоду усиновлюваного, адже відповідно до ст. 218 СК згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові.

Право на звернення мають особи, які бажають усиновити особу. Заява до суду може подаватися особисто однією особою або подружжям (спільна заява), але не через представника.

Крім загальних вимог, визначених ст. 119 ЦПК, заява має містити: ім'я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров'я. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір'ю або батьком дитини.

До заяви додаються такі документи:

— копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, — при усиновленні дитини одним із подружжя;

— медичний висновок про стан здоров'я заявника;

— довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати

або

копія декларації про доходи;

— документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням.

До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави, крім цього, додаються згода законного представника дитини та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина.

До заяви про усиновлення дитини особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями додаються дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади та висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в'їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов'язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною. Відповідно до ст. 252 ЦПК усі документи, складені іноземною мовою, мають бути легалізовані у встановленому порядку, перекладені українською мовою і нотаріально засвідчені.

У разі усиновлення повнолітньої особи заява має містити: ім'я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров'я дитини, а також дані про відсутність матері, батька або позбавлення піклування. До заяви мають бути додані: копія свідоцтва про шлюб, письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, — при усиновленні дитини одним із подружжя, а також згода особи на усиновлення.

При підготовці справи до розгляду суддя вирішує питання про участь у справі відповідного органу опіки і піклування, а у справах за заявами іноземних громадян — Центру з усиновлення дітей Міністерства освіти і науки України. Участь органів опіки.та піклування у справах про усиновлення дітей справ є обов'язковою (ст. 19 СК, ст. 254 ЦПК), вони мають надати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.

До висновку органу опіки та піклування додаються: акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання; свідоцтво про народження дитини; медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток; у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення (ст. 253 ЦПК).

Справа про усиновлення розглядається судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або повнолітньої особи, колегіальне у складі одного судді та двох народних засідателів. Для забезпечення таємниці усиновлення за клопотанням заявника (заявників) проводиться закритий судовий розгляд.

Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов'язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих осіб. При усиновленні повнолітньої особи обов'язковою є участь заявника (заявників) та усиновлюваної особи (ст. 224 СК).

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, врахувавши обставини, що мають істотне значення, зокрема:

1 ►	Стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини
►	Мотиви, з яких особа бажає усиновити дитину
►	Мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один з подружжя подав заяву про всиновлення
►	Особу дитина та стан її здоров'я
►	Взаємо відповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також як довго ця особа опікується дитиною
►	Ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити

Ухвалене рішення проголошується публічно, за винятком проведення закритого судового розгляду. За клопотанням заявника (заявників) суд може змінити ім'я, прізвище, по батькові, дату та місце народження усиновлюваної дитини, запис усиновлювачів батьками. Судові витрати покладаються на заявника (заявників).

З моменту набрання рішенням законної сили у загальному порядку усиновлення вважається таким, що відбулося. Однак законом встановлено, що до цього моменту воно може бути скасоване судом, який його ухвалив згідно зі ст. 255 ЦПК. Це допускається у разі:

— відкликання батьками дитини своєї згоди на усиновлення.

У такому разі суд поновлює розгляд справи і може відмовити в усиновленні на цій підставі;

— відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення. За цієї обставини заява залишається без розгляду, що не перешкоджає заявникові (заявникам) звернутися до суду у загальному порядку в подальшому.

Рішення суду, що набрало законної сили, надсилається органу опіки та піклування, а у разі усиновлення іноземними громадянами — також Центру з усиновлення дітей.

Справи про скасування усиновлення та визнання його недійсним вирішуються судом у порядку позовного провадження.