Запорозька Січ. Військовий та адміністративний устрій. Формування органів влади та управління

Потужним імпульсом консолідації українського козацтва, формування його самосвідомості та утвердження організаційної структури стала Запорозька Січ. Питання про час і місце її виникнення внаслідок відсутності прямих свідчень залишається дискусійним.

Так, за твердженням М.С. Грушевського, Запорозька Січ стала у 80-х роках, а В.О. Голобуцький датував її виникнення 30-50-ми роками ХVІ ст.

Серед найважливіших причин появи Запорозької Січі слід відмітити: потребу організації козацтва у зв’язку із зростанням його чисельності на середину ХVІ ст., необхідність захисту українських земель від дедалі зростаючої татарської агресії. Формування козацької общини в умовах безпосередніх контактів з кочовиками вплинуло на військову організацію і виявилося в мові, одязі та зовнішньому вигляді запорожців.

Заснування першої Запорозької Січі (Хортиці) історики, як правило, пов’язують з ім’ям козацького ватажка Дмитра Вишневецького – Байди (1516-1563).

З часом на Запоріжжі сформувалася нова українська (козацька) державність, яку фахівці називають прообразом, зародком справжньої держави. Головними ознаками держави є: існування особливої системи органів та установ, що виконують функції державної влади, право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; певна територія, на яку поширюється юрисдикція даної держави. Для Січі були притаманні усі ці ознаки. Специфічні історичні умови та обставини самого життя запорожців помітно вплинули на процес самоорганізації козацтва, зумовивши неповторний, оригінальний імідж козацької державності.

Вищим органом влади на Січі була рада, брати участь в якій мали право всі без винятку козаки. Інколи ради проводилися і на репрезентативній основі депутації від куренів або ж винятково старшинські. До компетенції загальної ради входило обговорення всіх найважливіших справ життєдіяльності козацького товариства: встановлення військового устрою, вирішення питань війни й миру, ведення переговорів з представниками інших країн, нерідко козацька рада виступала і як вища судова інстанція. Важливою функцією ради було обрання уряду Січі – військової старшини, а також органів місцевої влади – паланкової або полкової старшини. У різні часи чисельність козацької старшини була не однаковою й інколи становила понад 150 чоловік. До цієї групи козацтва входили: військові начальники: кошовий отаман, військовий суддя, писар, осавул, курінні отамани (військова старшина); військові служителі: хорунжий, бунчужний, довбиш, канцеляристи та ін; похідні та паланкові начальники: полковник, писар, осавул та ін. Старшина зосереджувала у своїх руках адміністративну владу та судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ на міжнародній арені.

Виконавча влада належала кошовому отаману. В мирний час його влада обмежувалась трьома умовами: термін (щорічні перевибори отаманів), звіт та рада.

Крім власних органів управління, у Січі функціонувало також власне козацьке право, яке не було писаним законом, а “стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом”. Козацьке право фіксувало ті відносини, що склались у Січі: утверджувало військово-адміністративну організацію (38 військових куренів і 5-8 територіальних паланок), зумовлювало правила військових дій, діяльність адміністративних та судових органів, порядок землекористування, укладення договорів, визначало види злочинів та покарань.

Запорожжя мало і свою територію, яка називалася “землями Війська Запорозького”. М. Костомаров назвав Січ “християнською козацькою республікою”.

Дійсно, члени запорозької общини виробили своєрідний внутрішній суспільний устрій, який засвоївши попередні общинні традиції і, збагатившись новими елементами, мав вигляд справжньої політичної аномалії на тлі безмежного панування феодальних відносин. Тут не існувало ні феодальної власності на землю, ні кріпацтва. Проста, але життєздатна система законодавчих і виконавчих органів влади ґрунтувалася на демократичних традиціях. Республіканська форма правління, участь якнайширших кіл козацтва у вирішенні практично всіх господарських та суспільних питань перетворила Запорозьку Січ на стійкій політичний організм. Висока виживаність Січі забезпечувалася також внутрішньою демократією, рівністю всіх членів громади перед давньовічними звичаями та правами. В той же час, своєрідним ідеологічним фундаментом усієї будови козацької держави є переплетіння, взаємодія та взаємовплив волелюбних і національно-релігійних засад.

Для Запорозької Січі протягом багатьох десятиліть її функціонування характерний якнайширший спектр діяльності. На українських землях не було практично жодної сфери життя, яка б залишилися поза увагою Коша Війська Запорозького. Він матеріально підтримував діяльність братств та навчальних закладів, фінансував просвітницьку роботу церков і монастирів.

Розвивалися на Січі і різні форми господарства: землеробство, тваринництво, ремісниче виробництво, рибальство. Основною формою організації господарства у Січі став так званий зимівник – багатогалузевий комплекс.

Існування Запорозької Січі, як цілком самостійної політичної сили, було визнано в міжнародному світі. Кіш Війська Запорозького приймав представників Австрії, Швеції, Трансільванії, Польщі, Росії, Кримського ханства та інших країн.

Водночас, слід застерегти від ідеалізації Запорозької Січі. Вона з самого початку являла собою складний і суперечливий організм, де поєднувалися відносний демократизм суспільних відносин і зростаюча корозія класової диференціації. Інакше й не могло бути, адже цей регіон, незважаючи на специфіку, був невід’ємною частиною всіх українських земель, де з року в рік посилювалося соціальне гноблення мас, наростав процес обезземелення безпосередніх виробників, поглиблювалися соціальні суперечності. Запорожжя розвивалося в межах феодальної системи господарства і за об`єктивними законами її еволюції. Майнова нерівність, а згодом і соціальна диференціація неминуче зумовлювали наростання конфронтаційних настроїв у запорозькому середовищі, які час від часу виливалися у прямі сутички між козацькою сіромою і власниками зимівників та старшиною.

Підводячи підсумки, хотілося б зазначити, що козацька форма державності мала свої особливості. По-перше, вона виникла не на етнічній, а на морально-психологічній основі. По-друге, Запорозька Січ була деформованим варіантом державності: інтенсивний розвиток військової сфери і примітивний економічний сектор (відсутність власної фінансової системи, грошей, міст, розвинутої інфраструктури).

Отже, Запорозька Січ, маючи низку головних ознак державності, все ж була лише своєрідною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною. Внутрішні недоліки перехідної моделі та несприятливі зовнішні впливи так і не дали змоги цьому зародку української державності перерости у нову якість, але свій помітний яскравий слід у процесі українського державотворення козацька держава, безумовно, залишила.