Загальна характеристика токсичної дії. Токсикокінетика. Теорія рецепторів токсичності

Гострі отруєння доцільно розглядати як “ хімічну травму”, що розвивається внаслідок попадання в організм токсичної дози чужорідної хімічної речовини. Наслідки, пов’язані зі специфічним впливом на організм токсичної речовини, відноситься до токсикогенного ефекту хімічної травми. Він носить характер патогенної реакції й найбільше яскраво проявляється в ранній стадії гострих отруєнь – токсикогенної, коли токсичний агент перебуває в організмі в дозі, здатній зробити специфічну дію. Одночасно можуть включатися патологічні процеси, позбавлені “хімічної” специфічності. Отруйна речовина відіграє роль пускового фактора. Прикладами є гіпофізарноадреналова реакція (стрес-реакція), “централізація кровообігу”, коагулопатія й інші зрушення, які відносяться до соматогенного ефекту “хімічної травми” і носять спочатку характер “захисних” реакцій. Вони найбільш яскраво проявляються в II-й клінічній стадії гострих отруєнь – соматогенної, що наступає після видалення або руйнування токсичного агента у вигляді “слідового” пошкодження структури й функції різних органів і систем організму.

Таким чином, загальний токсичний ефект є результатом специфічної токсичної дії й неспецифічних реакцій організму – соматогенної дії.

У процесі реалізації “хімічної травми” завжди виявляється сполучення патогенних і захисних реакцій, які на різних етапах захворювання можуть міняти свої роль і значення. Наприклад, такі розповсюджені види захисних реакцій на отруєння, як “централізація кровообігу” або “гіпокоагуляція й фібриноліз”, часто переходять у патогенні, що вимагає проведення корегуючого впливу. Деякі із цих явищ можуть відігравати набагато більшу роль у розвитку хімічної травми, ніж специфічна дія отрути.

Розподіл токсичних речовин в організмі залежить від трьох основних факторів: просторового, тимчасового й концентраційного. Просторовий фактор визначає шляхи зовнішнього надходження й поширення отрути. Останнє багато в чому пов’язане із кровообігом органів і тканин, оскільки кількість отрути, що надходить до даного органа, залежить від його об’ємного кровотоку, віднесеного до одиниці маси тканин. Найбільша кількість отрути в одиницю часу надходить звичайно в легені, нирки, печінку, серце, мозок. При інгаляційних отруєннях основна частина отрути надходить у нирки, а при пероральних – у печінку, тому що співвідношення питомого кровотоку печінка/нирки становить приблизно 1:2. Крім того, токсичний процес визначається ступенем чутливості до отрути рецепторів “вибіркової токсичності”. Особливо небезпечні щодо цього токсичні речовини, що викликають незворотні пошкодження клітинних структур (наприклад, при хімічних опіках тканин кислотами або лугами). Менш небезпечні зворотні пошкодження (наприклад, при наркозі), що викликають тільки функціональні розлади.

Лекція 2

ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ПОВЕДІНКИ ОТРУТ В ОРГАНІЗМІ. ДІАГНОСТІКА ОТРУЄНЬ.МЕТОДИ ДЕТОКСИКАЦІЇ.