Зміст, функції та вимоги до проведення соціального експерименту

Експеримент (від лат. experimentum – “досвід, випробування”) – загальнонауковий метод отримання нових знань у створених відповідно з цілями дослідження умовах. Його сутність полягає у досвідному виявленні впливу окремого фактора (факторів) на характеристику об’єкта, яка цікавить дослідника. Об’єктом соціального експерим енту є індивіди, соціальні групи, професійні колективи; під час експериментального дослідження у їх поведінці та діяльності під впливом введених дослідником факторів відбуваються зміни, характер та глибина яких оцінюються експериментатором.

Інформація, яка одержується за допомогою експерименту, є найкращим наближенням до моделі статистичного висновку про наявність причинного взаємозв’язку між впливом та “відгуком”, тобто між незалежною та залежною змінними. Наприклад, можна припустити, що чинником, якій впливає на ефективність праці колективу структурного підрозділу ЦССМ, є стиль керівництва колективом. Для перевірки цього припущення шляхом введення експериментального фактора, тобто зміни стилю керівництва, відстежується рівень ефективності праці. Якщо цей рівень змінюється внаслідок експериментального втручання, констатується зв’язок між досліджуваними характеристиками.

Експеримент демонструє регулярний характер появи події-відгуку після передуючої їй події-впливу; при цьому виключаються альтернативні пояснення появи відгуку шляхом застосування прийомів експериментальної ізоляції та контролю. В вищенаведеному прикладі на залежну змінну можуть чинити вплив й інші чинники, зокрема, рівень заробітної плати, морально-психологічний клімат у колективі і т.д. Для встановлення залежності між двома конкретними змінними вплив інших на об’єкт треба обмежити з метою забезпечення “чистоти” експерименту.

Неекспериментальні, суто статистичні методи аналізу зв’язку між змінними мають порівняно з експериментальними більш вузькі можливості (мають місце випадки хибної залежності між змінними; не завжди є можливість упорядкувати змінні, що вивчаються, у часі, та внаслідок цього – завдати напрямок причинного зв’язку). Модель статистичного висновку, яка базується на експерименті, в основному позбавлена цих недоліків, хоча її застосування у соціальних науках супроводжується суттєвими технічними, етичними та іншими обмеженнями.

У порівнянні з природознавчим, у соціальному експерименті виявляються більш чисельні причинні залежності між змінними, більша інтенсивність цих залежностей. Простір детермінації соціального експерименту є багатовимірним: на досліджуваний об’єкт впливає велика кількість факторів. Забезпечення контролю та керування цими факторами є дуже складним завданням. До того ж соціальним об’єктам притаманна пам’ять, яка дозволяє акумулювати дію причинних змінних за тривалий період часу. Наприклад, під час Хотторнських експериментів (Western Electric Company, поблизу Чикаго), що були спрямовані на дослідження організаційних та соціально-психологічних чинників підвищення ефективності праці, позитивний ефект введених дослідниками факторів зберігався навіть після припинення експериментального впливу: по закінченні експерименту працівники продовжували демонструвати високі показники ефективності праці, можливо, під впливом такого прихованого чинника, як зростання групової самосвідомості членів досліджуваного колективу.

Крім того, багатоетапне експериментування може супроводжуватися так званим “ефектом заміру”, коли після першого етапу дослідження у членів експериментальної групи виникає психологічна установка щодо наступних процедур: дехто намагається “допомогти” експериментатору, інші демонструють скепсис і т.д. Така ситуація негативно позначається на достовірності експериментальних даних, тому що досліджувані не поводяться природно, а симулюють чи диссимулюють певні якості. Звичайно ж, відсутність у досліджуваних інформації щодо цілей чи самого факту проведення експерименту дозволяє цей ефект зняти.

Дуже часто соціальний експеримент охоплює специфічні за своїми ознаками об’єкти: представників певної вікової когорти, працівників того чи іншого підприємства чи його структурного підрозділу і т.і. Не завжди одержана інформацію може бути поширена на більшу сукупність людей. Водночас, коли досліджувана група є мікромоделлю генеральної сукупності, репрезентує її за основними параметрами, таке поширення є виправданим.

Соціальне експериментування пов’язане з низкою етичних проблем: воно певним чином “порушує” звичайний хід подій, спричиняє зміни умов життєдіяльності людей, їх поведінки та навіть свідомості. Саме тому за морально виправдане можна вважати застосування експерименту лише у тих випадках, коли у дослідників є впевненість, що його позитивний ефект переважить негативний, а також коли він є ретельно спланованим та до кінця продуманим.

Експеримент як метод досліджень у сфері соціальної роботи з молоддю може бути спрямованим на вирішення наступних завдань:

1. перевірка гіпотези, що встановлює наявність, інтенсивність та спрямованість причинних зв’язків між досліджуваними явищами (наприклад: “збільшення у загальному обсязі телевізійної продукції частки телепередач навчального спрямування сприятиме підвищенню успішності навчання школярів”;

2. досягнення конкретного ефекту в результаті практично-перетворюючого (управлінського) впливу на об’єкт (зміна концепції молодіжних телепрограм з метою підвищення загального рівня культури та освіченості молоді).

В зв’язку з тим, що підготовка та проведення соціального експерименту є достатньо трудомісткою та затратною процедурою, використання цього методу з пізнавальною метою є доцільним тільки у тих випадках, коли інші методи не будуть достатньо ефективними.

Експериментальний метод прийшов у соціальні науки з природознавства, де приблизно з 17 століття стає основним способом перевірки наукових теорій. Це відбулося завдяки удосконаленню технічних прийомів, що були запозичені з донаукової традиції алхіміків. Формуванню логічного підґрунтя експериментальних досліджень сприяли ідеї та принципи, сформульовані англійським філософом Ф.Беконом. Логіка експериментального аналіза, яка засновується на правилах індуктивного висновку, була запропонована Дж.С.Міллем в роботі “Система логіки” у 1843 р.

Активного розвитку соціальне експериментування зазнає у 20-ті роки ХХст. в зв’язку з дослідженнями у галузі промислової соціології, психології праці, соціального менеджменту, соціальної педагогіки. Набутий дослідниками досвід дозволив удосконалити та вточнити техніку та процедури соціального експерименту.

Незалежно від того, які процеси потрапляють до сфери уваги дослідника – педагогічні, психологічні, економічні чи інші – експериментальна система незмінно включатиме обов’язкові складові.

Незалежна змінна – визначений дослідником фактор, вплив якого змінює характеристики експериментального об’єкту. Незалежна змінна може бути притаманна експериментальному об’єкту, а може вводитися експериментатором. Наприклад, стиль керівництва - це невід’ємна складова системи управління персоналом будь-якої організації; для того, щоб відстежити її вплив на залежну змінну - ефективність праці – стиль керівництва змінюється у експериментальних цілях, набуваючи характеру експериментального фактору. Інтенсивність впливу незалежної змінної на об’єкт задає дослідник.

Залежна змінна – характеристика об’єкта, яка підлягає впливу експериментального фактору та змінюється під цим впливом.

Експериментальна ситуація – умови, що формуються під час експерименту у відповідності до завдань та гіпотез дослідження.

Постановка соціального експерименту повинна відповідати наступним вимогам:

1. Побудова системи пояснювальних гіпотез щодо причинно-наслідкових зв’язків між змінними з подальшою їх перевіркою емпіричним шляхом (“Демократизація стилю керівництва колективом сприятиме підвищенню ефективності праці”);

2. Описання об’єкту дослідження (кількість працівників, їх соціально-демографічні, статусно-кваліфікаційні характеристики і т.д.) та умов, в яких відбувається його функціонування (сфера діяльності, форма власності та ін.);

3. Представлення експериментального об’єкту у системі індикаторів, які відображують його поведінку та дозволяють фіксувати якісні та кількісні зміни у його стані під час експерименту. Наприклад, показниками ефективності праці, на які гіпотетично вплине зміна стилю керівництва колективом, можуть бути відповідність обсягів роботи, що виконується, очікуваному, якість та своєчасність виконання посадових обов’язків та завдань і т.і.

3. Можливість вимірювання сили впливу експериментальних факторів на об’єкт, а також керування та контролю стану об’єкта, факторів та умов проведення експерименту. Під час експерименту слід забезпечувати незмінність всіх характеристик об’єкта, які не виступають у ролі залежних змінних (якщо вивчаються фактори ефективності праці, характеристики членів досліджуваних груп повинні бути максимально ідентичними). Необхідним є контроль умов діяльності об’єкта – економічних, морально-психологічних, фізичних і т.д.

4. Наявність можливості для здійснення повторного експерименту.

Умови експерименту можуть чинити вплив на досліджуваний об’єкт. Цей вплив є безпосереднім, коли умови виступають у ролі незалежної змінної або так чи інакше взаємодіють з нею. Наприклад, освітленість, температура у приміщенні, розміщення обладнання впливають на рівень задоволеності працею. Вплив умов експерименту є опосередкованим, коли вони не виконують ролі незалежної змінної та не пов’язані з нею, але все ж таки впливають на залежну змінну. Наприклад, при вивченні впливу характеру праці на рівень задоволеності працівників своєю професійною діяльністю треба враховувати також й вплив на залежну змінну таких чинників, як раціональність розміщення обладнання, наявність вентиляції приміщення та ін.

Реакція учасників експерименту на дію незалежної змінної фіксується у спеціальних картках; також можуть застосовуватися й інші види інструментарію (анкети, бланки інтерв’ю, тест-опитувальники). Деякі процедури фіксації експериментальної інформації здійснюються за допомогою технічних пристроїв – спеціальної апаратури, відеокамери, магнітофону. З метою встановлення швидкості виконання тих чи інших операцій використовується хронометраж.