З двома контрольними групами

Група	Момент часу 1	Момент часу 2	Момент часу 3	Результат (Р)
Експериментальна	Попередній замір (ПЗе)	Стимул	Контрольний замір (КЗе)	Р=[(КЗе – ПЗе) – (КЗк1 – ПЗк1)]–(КЗк2- ПЗе)
Контрольна 1	Попередній замір (ПЗк1)	-	Контрольний замір (КЗк1)
Контрольна 2	-	Стимул	Контрольний замір (КЗк2)

Внаслідок того, що у контрольній групі-2 попереднього заміру не робилося, його значення приймається як рівне значенню попереднього заміру у експериментальній групі ПЗ_е) внаслідок максимальної схожості (за вимогами експерименту) всіх трьох груп.

Крім означеного ефекту заміру, загрозу валідності (чистоті) експерименту створюють й інші чинники – зовнішні умови, які не підлягають контролю експериментатора, а також природні зміни об’єкту (фізіологічні, психологічні та ін.). Вплив таких факторів можна оцінити (отже ж й виключити як можливе пояснення результатів експерименту), використовуючи програму з трьома контрольними групами. Додаткова - третя група – не отримує а ні стимулу, а ні попереднього заміру; будь-яка розбіжність між оцінками попереднього та контрольного замірів (КЗ_к3 – ПЗ_е) може виникати тільки внаслідок впливу сторонніх факторів. Виключаючи цей вплив з результатів експерименту, спростовуємо альтернативні гіпотези появи змін у об’єкті.

Іноді використання програми паралельного експерименту з попереднім заміром є економічно невигідним, методично небажаним чи зовсім неможливим. В таких випадках застосовується інша програма, коли в жодній з груп не робиться попередніх замірів. Привабливість цієї програми полягає в тому, що об’єкт дослідження не виявляє реакції на факт своєї участі в ньому. Такий варіант експериментального аналізу застосовується у широкомасштабних соціологічних дослідженнях, а також у прикладних дослідженнях в сфері соціальної роботи та педагогіки. Він буде доцільним тоді, коли небажаним є повторне пред’явлення досліджуваним специфічних за змістом тестів, опитувальників, інших інструментів заміру. Свою дієвість ця процедура продемонструвала у методичних експериментах як засобу оцінки ефективності різних методик збирання даних.

Прикладом застосування програми соціального експерименту без попереднього заміру є дослідження, проведене у США у 1960-ті роки у межах соціальної програми з вдосконалення системи правоохоронних та пенітенціарних закладів [35, с.66]. Метою дослідження було вивчення впливу підтримуючого консультування та спеціальних реабілітаційних програм на поведінку підлітків, що утримувалися у виправних колоніях. Для цього випадковим чином були сформовані експериментальна та контрольна групи. Експериментальна група відрізнялася від контрольної більшою кількістю вихователів, для її членів проводилися спеціальні індивідуальні та групові консультації, застосовувалася система заохочень за гарну поведінку. У контрольній групі застосовувалися звичайні методи виховання та навчання, традиційні покарання за порушення внутрішнього розпорядку. Результати експерименту показали, що підлітки з експериментальної групи раніше залишали спецшколу, краще встигали у навчанні, взагалі поводилися більш адаптивно. Між членами груп не було встановлено значимих розбіжностей у показниках рецидивної злочинності, але суттєво різнилися показники тяжкості знов скоєних злочинів (підлітки з експериментальної групи скоювали у випадку рецидиву менш тяжкі злочини. За результатами експерименту було прийнято рішення щодо впровадження експериментальної корекційної програми у всіх підрозділах школи-колонії.

Під час послідовного експерименту аналізу підлягає лише одна група, яка є й контрольною (її початковий стан), й експериментальною (її стан після зміни однієї чи декількох характеристик). Доведення гіпотези в даному випадку спирається на порівняння експериментальних характеристик об’єкту в різний час (момент часу 1 та момент часу 3).

Послідовний експеримент дозволяє суттєво зменшити фінансові та часові затрати на проведення дослідження, але водночас він пов’язаний з проблемою строгості доведення гіпотези про наявність зв’язку між змінними. Зміни об’єкту не можуть однозначно трактуватися як наслідок дії стимулу, бо досліднику невідомо, яким був би об’єкт у момент часу 3 за відсутністю впливу: він не може скористатися можливістю порівняти експериментальний об’єкт, що зазнав дії стимулу, та контрольний, до якого стимул не застосовувався.

Виходячи з характеру експериментальної ситуації можна виділити польові та лабораторні експерименти. У першому випадку об’єкт дослідження знаходиться у природних умовах свого функціонування (цей тип експериментального аналізу максимально наближується до спостереження), у другому його поміщають у спеціально створені умови, характер яких визначається завданнями дослідження.

Польові умови дослідження дозволяють відстежувати реальну поведінку об’єкта, не спотворену втручанням експериментатора. Таким чином можна визначити, наприклад, результативність реформи у системі середньої загальнообов’язкової освіти, відстежити вплив зміни форми власності підприємства на результативність діяльності виробничого колективу. Основною метою польового експерименту у соціальних дослідженнях є, скоріше, не перевірка наукової гіпотези, але оцінка ефективності різних соціальних програм та заходів.

Іншою перевагою польового експерименту є те, що він надає можливість дослідження складних соціальних явищ та процесів, які не можна відстежувати у штучно створених умовах.

Основним недоліком польового експерименту є те, що ускладнюється можливість валідізації, тобто забезпечення “чистоти” процедури за рахунок виключення впливу на об’єкт небажаних чинників чи підтримання стабільності умов експерименту. У більшості випадків досліджуваних не повідомляють з приводу запланованих дослідницьких заходів: будь-які активні дії дослідника щодо об’єкту вивчення здатні збурювати ситуацію експерименту. Експериментальна ситуація не провокується дослідником: він спостерігає об’єкт у той період часу, коли розгортаються досліджувані процеси, тобто “потрапляє у залежність” від природного перебігу подій.

Як лабораторний, так й польовий експеримент можуть мати характер й паралельного, й послідовного.

Треба відзначити, що хоча лабораторний експеримент у точності не відтворює дійсність, він водночас дозволяє створити ситуацію, в який можна з легкістю маніпулювати змінними, ізолювати процес їх взаємодії від сторонніх факторів, тим самим підвищуючи валідність даних, використовувати спеціальне обладнання та взагалі забезпечувати найкращі для проведення експерименту умови. В зв’язку з цим класик психологічного експериментування Р.Готтсданкер зазначає, що “лабораторні умови чи дублюють реальний світ, чи покращують його” [ 33].

Збереження реальних чи то максимально наближених до реальності умов забезпечує управлінське та економічне експериментування. Відзначаючись значними пізнавальними можливостями, ці типи експериментального аналізу характеризуються найменшим негативним морально-психологічним впливом на досліджуваний об’єкт.

За специфікою впливу на об’єкт розрізняють натурні експерименти, під час яких дослідник вносить зміни у процес функціонування об’єкта, та уявні (квазіексперименти), що передбачають оперування, скоріше, інформацією щодо об’єктів, ніж безпосередньо самими об’єктами. Уявний експеримент зазвичай проводиться у випадку неможливості реалізації натурного внаслідок нестачі матеріально-технічних ресурсів, причин ідейного та морального характеру і т.п. Його метою може бути відтворення ймовірних причин, спричинивших виникнення та розповсюдження досліджуваного явища. Наприклад, вивчення причин зростання злочинності у молодіжному середовищі може здійснюватися шляхом аналізу статистичних та інших матеріалів, в яких протягом певного часу фіксувались відомості щодо кількості та характеру злочинів, їх територіального розповсюдження, соціально-демографічних характеристик злочинців і т.і.; означена інформація дозволить зробити висновки щодо можливих чинників розповсюдження злочинності серед молоді.

Уявний експеримент може набувати характеру повторного – панельного, трендового, лонгітюдного вибіркового дослідження. Порівняльні дослідження для підвибірок, які зазнали чи ні певної локалізованої у часі дії (наприклад, економічної реформи, змін у системі освіти і т.і.), дозволяють зробити висновки щодо зв’язку між встановленими дослідником незалежною та залежною змінними. Водночас застосування квазіекспериментального дослідницького плану не дозволяє здійснювати процедури контролю, а також строгого відбору досліджуваних, які заміняються використання випадкових вибірок та спеціальних методів статистичного аналізу даних.