Новолюди как знамение нашего времени 3 страница

– Я поговорю з Марією, заспокою. Боюся, що ці твої засранці вже могли нашепотіти їй про нещастя.

Гетьман погодився. На моніторі ДерВару, що стояв на його столі, був відсутній Оперативний Наказ №1377/2554 ОТ від 22.04.2077 за підписом Ю.Мережка щодо арешту Гайдука І.П. в разі перетину ним державного кордону України. Мабуть, вирішили не доповідати про це Гетьману, щоб не відволікати його від набагато важливіших державних справ.

21.

Гайдук і Божена провели в Руді‑Шльонській два дні, відсипаючись від кошмарів подорожі до Європи. Гайдук думав було скористатися з геджету, локалізацію якого не можна було встановити, і подзвонити до свого колеги, військового аташе в Польщі полковника Сергія Ігнатенка, але щось зупинило його. Тим більше, ще Марек Гороль виявився тим, що зветься chlopek‑roztropek – дуже кмітливим і енергійним. Другого дня увечері він приніс Гайдуку і Божені дві торби з вбранням, фарбу для волосся – Гайдук вирішив стати блондином, – фальшивий польський паспорт на ім'я Єжи Сокольського, посвідчення експедитора водія фірми FRIEDMAN і, окремо, в спеціальному кейсі, короткоствольний автомат НКМР 5/11 – тільки з китайськими патронами, акуратно запакованими утрьох магазинах, улюблений Гайдуком штурмовий пістолет «Беретта» М9А11, правда, не з самонавідними, а звичайними кулями, три поліцейські гранати нейропаралізуючої дії й дві протипіхотні гранати посиленої убійної потужності, а також кинджал морських піхотинців Конфедерації з широким, гострим, як бритва, лезом, руків'я якого містило в собі п'ять розривних куль.

– Ого! – свиснув Гайдук, радісно перебираючи зброю, новісіньку, наче зі складу. – Ну ти даєш, Марку!

– Це зовсім дешево, – Марек був задоволений, – за собівартістю. І все надійне, не так, як у румунських спекулянтів. Продають підробку, кинджалом не можна порізати ліверну ковбасу, автомати перегріваються після п'яти пострілів, і їх заклинює...

– Ти давно такий спец?

– Доводиться... Всяке буває, – зітхнув Марек.

Але головним подарунком був не одяг, документи чи зброя, а повідомлення Марка, що завтра на світанку колона вантажівок фірми "FRIEDMAN", збита в конвой з понад двадцяти фур і двох автобусів, вирушає до України, щоб продовжити шлях до Чингіз‑Сараю – столиці Чорної Орди, розташованої на річці Урал на місці колишнього Оренбурга.

Почувши новину, Божена зраділа. Гайдук ледве впізнав її після того, як вона скинула брудний сірий балахон. Перед ним постала висока – ледь не вища за Гайдука – струнка дівчина, якій пасували блакитні джинси і темно‑синя футболка з написом FRIEDMAN. Божена, як могла, загримувала своє обличчя, щоб сховати синці, скинула пов'язку з носа й заходилась готувати вечерю. Виявилося, що вона вміє добре куховарити. У холодильнику, забитому продуктами, залишеними Гєнєю, знайшлися речі, смачніші за німецьку ковбасу: яловичина для біфштексів, картопля‑фрі –тільки підсмажити треба, – і свіжі помідори, цибуля, огірки, перець для салату і шоколадне морозиво в морозильнику.

Божена знайшла також упаковку з апетитним написом "Ukrainian salo" і вже хотіла нарізати тонкими пелюстками, як вчила її мати, але побачила напис: "Made in China" – і передумала.

Пили не смердючу горілку і безалкогольне пиво, а справжнє каліфорнійське червоне вино "Merlot", терпкий присмак якого викликав у Гайдука тугу за втраченим американським раєм, за ніжною Ліндою з її пристрасними любощами, за Бюро і за Віктором Безпалим: все було зруйновано вмить – і назавжди. Назавжди. Погане слово.

Марек подарував їм ще один – найприємніший подарунок: він сказав, що домовився з власником гаража з Катовіце, і замість вирушати на Піренеї, поїде до Чингіз‑Сарая, довезе їх до Києва.

Гайдуку стало соромно, що ніколи не згадував польських родичів, а втім і українських, бо вважав це слинявою сентиментальністю. В житті керувався принципом ближніх цілей, які цілком підпорядкувалися стратегічним завданням. Розробляючи якусь операцію, скажімо, обмін технологій виготовлення водно‑водневих двигунів для «черепах», ще кілька років тому недосяжно таємних, він забував про все на світі, був абсолютно байдужий до повідомлень з України – які події струшують державу, що хвилює людей, хто з його родичів помер чи одружився. В його житті набагато більше важила Марта Джеферсон, через яку підтримував зв'язок з першою Леді Конфедерації, вирішуючи оперативні завдання, аніж усі родичі, знайомі і незнайомі люди в далекій і незрозумілий Україні.

Наприкінці вечері Марек урочисто вручив Гайдукові і Божені формені сині куртки з жовтим написом на спині FRIEDMAN.

Міряючи куртку, Божена підняла руку, і Гайдук побачив вище ліктя татуювання: земна куля з крилами і мечем, над нею червона зірка. Це був знак елітного підрозділу Космічних військ Конфедерації – легіону «Марс».

22.

26 квітня 2077 р.

Таємно

Члену Ареопагу України, Боярину московському,

Князю Чернігівському, Царю Воронезькому, Рязанському,

Сталінградському, Хану Улан‑Баторському, Аральському.

Голові Ордену Світла – Святих отців‑опричників

Його Світлості

Мінтімеру Никоновичу Басманову

Ваше Світлосте,

Доповідаю, що в справі, яка цікавить Вас, перебуваю в робочому контакті з маршалом авіації сером Алексом Джозефом, який дуже позитивно відгукнувся на Ваше побажання. Маршал інформував мене, що 23 квітня 2077 р Ваше прохання було виконане. На жаль, 21.04.77 за невідомих обставин загинув один з наших найкращих агентів «Імператор», який контролював ситуацію в Бюро.

Прошу Вас, Ваша Світлосте, захистити мене від хамських нападок Гетьмана, який погрожує змістити мене з посади у Вашінгтоні.

Слава ЄДРОНУ!

Посол України в Конфедерації Держав Північної Америки Руслан Фощенко

23.

Світанок над Рудою‑Шльонською був прозорий і чистий. Двоповерховий дім з червоної цегли, з пласким дахом, побудований Мареком Горолем ще років п'ятнадцять тому, здавався новеньким та іграшково веселим. На подвір'ї теж панував зразковий порядок: невеличка карусель для дівчат, хоч вони на ній вже не каталися, сяяла свіжою фарбою і готова була будь‑якої миті розпочати свій біг; пластмасові блакитні ємкості для вугілля виблискували чистотою, з них не просипалася жодна вуглина. При в'їзді на подвір'я стояла старенька дірява «Мазда» без коліс, але вона не псувала загальної картини достатку і доглянутості.

Марек побіг до центра міста за своєю фурою. Гайдук і Божена з насолодою вдихали прохолодне весняне повітря, наче це був еліксир життя і свободи.

Божена, щоб прикрити виголену тонзуру на голові, вдягла синю форменну пілотку фірми FRIEDMAN з золоченою літерою F замість кокарди. На ній знову були темні окуляри, куплені на її замовлення Мареком.

– Що у вас тут? – Гайдук торкнувся своєї голови, відчувши жорсткість фарбованого волосся.

– Тортури електрошоком, – неохоче відповіла вона, даючи зрозуміти, що не продовжуватиме цю тему. Помовчавши, додала:

– Вибачте, будь ласка. Це дуже болючі спогади... Хочу вам подякувати. Ви врятували мені життя. Не знаю, чи варто було... але все одно: спасибі. Вчора вночі я розповідала теті Марті про м'яку посадку... про все, що ви для мене зробили. Ще вчора не хотіла жити. А сьогодні... такий ранок. Я зростала в Іллінойсі, на фермі. Дуже схоже. Тільки півні тут не співають.

Наче почувши Божену, півень з курника, розташованого на межі ділянки, закричав на всю горлянку, вітаючи ранок.

Божена засміялася – вперше за всю подорож.

Під'їхав Марек на довжелезній фурі «Вольво», вони залізли в кабіну, розташувавшись так, як у паровому тракторі: за кермом Марек, поряд з ним Божена, з правого боку – Гайдук. Зброю сховали в тайник під сидінням. Марек тримав свою помпову рушницю цілком відкрито – мав спеціальний дозвіл від компанії Фрідмана. Марек перехрестився, і вони рушили.

24.

Маршрут конвою, що складався з двадцяти двох фур, прикритих синім брезентом з написом FRIEDMAN, і двох броньованих автобусів охорони з кулеметними «ліхтарями» на дахах– один броньовик попереду, другий позаду вантажівок, – пролягав повз Краків, Жешув і Ярослав до Перемишля, до кордону. Там через Львів до Житомира і далі до Києва. З Києва караван мав їхати до Харкова і дикими степами на Сталінград. Після Волги шлях вів до Уральська і, нарешті, до кінцевої точки подорожі, столиці Чорної Орди міста Чингіз‑Сарай. Всього близько 4000 км.

За Краковом, куди з усіх кінців Польщі з'їхалися фури, вони вишикувалися в довжезну колону на порожньому шосе перед Тарновим. Розпорядники в синій уніформі з'єднали вантажівки ланцюгами, так щоб дистанція між машинами сягала не більше двадцяти метрів. Тепер колона перетворилася на сталеву нероздільну змію, зупинити біг якої було важко. Водіння фури за таких умов вимагало граничної зосередженості водіїв і злагодженості їх дій. Екіпаж переднього броньованого автобуса по внутрішньому зв'язку попереджав водіїв про всі особливості руху й небезпеки на шосе. Такі колони, розтинаючи Євразію, рухались вдень і вночі, наводячи острах на автомобілістів, які, почувши ревіння клаксонів і побачивши яскраві спалахи червоних і синіх вогнів, звільняли шосе, з'їжджали на узбіччя, щоб не потрапити під колеса нестримної армади. Як правило, окремі загони грабіжників, хоч не мали угод з імперією Фрідмана, проте не наважувались нападати на каравани, незважаючи на спокусу. Ті ж, хто пробував атакувати каравани, зустрічали опір, рівнозначний залпам бронетанкової бригади. Розповідали, що в складі караванів були добре замасковані бойові, озброєні ракетами фури, тільки ніхто не знав, де саме вони ховаються в колоні темно‑синіх монстрів з жовтим написом FRIEDMAN.

Марек Гороль, як один з кращих водіїв‑експедиторів компанії Фрідмана, йшов номером сьомим у колоні. Номером тринадцятим у цьому довжезному ланцюзі стояв майор Вільям Кроуфорд, командир окремої мобільної батареї Х‑139 військ космічної і протиповітряної оборони Конфедерації центрально‑європейського сектора ТВД.

Марек, який регулярно ходив у таких конвоях, міг годинами розповідати про захоплюючі пригоди на євразійських маршрутах, але мовчав, зосереджено слухаючи команди координатора конвою, що лунали у навушниках, і вдивляючись в задню частину фури № 6. Наїзд на передню вантажівку або розрив ланцюга вважалися дуже серйозними порушеннями правил компанії й нещадно каралися штрафами або звільненням з роботи.

Марек міг розповісти ще багато цікавих подробиць про фірму Фрідмана – як нещадно експлуатуються тут водії, яким доводиться перебувати за кермом до двадцяти годин поспіль, як хазяї економлять на харчах, годуючи в рейсах водіїв конячими консервами, що їх задешево продає Чорна Орда, та смердючою «чайна‑колою», як таємниче і назавжди зникають водії, що дозволили сказати щось зайве про характер вантажів, які пересуваються вздовж і впоперек Євразії, туди, де спалахують вогнища конфліктів.

Але Марек мовчав, бо знав, що в кабінах фур встановлено жучки прослушки, а розповіді його не потрібні двоюрідному братові та його супутниці. Про всі деталі поведінки при переході кордону домовилися ще під час прощальної вечері в Руді‑Шльонській. Середня швидкість руху конвою не була така висока, як уявляв собі Гайдук: виходило в середньому 50 – 60 км на годину, бо шосе було забите паровими тракторами, кінними возами, старими автомобілями й новенькими бронетранспортерами з солдатами сил Організації Глобальної безпеки, які рухались на схід. «Що відбувається?» – подумав Гайдук. Побачене в Європі (хоч і знав про ситуацію з аналітичних довідок і таємних документів) викликало велику тривогу: хоч жоден з блоків – Конфедерація, ОГБ, Чорна Орда, Піднебесна Імперія, Південна Америка – не оголошували формально війни і підтримували дипломатичні відносини, насправді вже два роки тому розпочалася війна «четвертого рівня» – між великими конкуруючими корпораціями, визвольними рухами, окремими бандформуваннями і місцевими іредентистами. Ніколи Гайдук не міг собі уявити, що опиниться в конвої Фрідмана, стане маленькою часткою тої міжнародної сили, яка сіяла острах у слабких урядів формально ще існуючих держав, на своїх бізнес‑конкурентів, на населення підкорених корпорацією територій. «Це ж яка іронія долі», – думав Гайдук, уколисаний монотонним рухом фури, гуркотом мотору і брязкотом ланцюга об бетонну поверхню шосе, від чого летіли іскри, хоча, можливо, це зблискували на сонці важкі сталеві, відполіровані асфальтобетоном ланки. Він подумав про найдорожче своє багатство, яке гарантувало йому одночасно і смерть і виживання: «Файл Гайдука», зібраний ним, співробітниками Бюро і агентурою ВІРУ за п'ять останніх років. Архів, у якому нагромаджено найтаємніші компрометуючі матеріали на членів Ареопагу України, інших правлячих структур, що представляли інтереси архонтів, на міжнародні корпорації, які задля власного збагачення несли смертельну загрозу суспільству, мільйонам заляканих, дезінформованих «малих» людей. Архів було сховано в надійному місці, і тільки Віктор Безпалий знав про існування файлу. Але не знав про схованку, хоча не раз перед Гайдуком поставало питання: що робити з архівом далі? Невже все загине, якщо з Гайдуком щось трапиться? Кому передати файл? І коли його розкрити? Він запевняв себе, що час ще не настав.

Божена заснула і поклала на плече Гайдука голову. Її синя пілотка з'їхала набакир, він обережно зняв її і поклав до бардачка. Коротке, йоржиком, волосся Божени лоскотало його щоку. Її голена тонзура почала вкриватися рудуватим пушком, синці під очима стали блідими. Від Божени йшов запах косметики, який розбудив у душі Гайдука напівзабуті спогади – болючі і радісні водночас. Руку Божена поклала йому на стегно – і Гайдук закляк у незручній позі, щоб не збудити сплячу дівчину.

Надвечір конвой дістався українського кордону. «Вас вітає щаслива Україна!» – синьо‑жовтий напис висів на брамах «відстійника»: це було величезне забетоноване поле під Краковцем, де зустрічалися потоки конвоїв та індивідуальних дальнобійників зі Сходу і Заходу. Для конвою Фрідмана було виділене спеціально вигороджене місце – для того, щоб не заморочувати шановану фірму зайвими бюрократичними процедурами паспортного контролю та непотрібними митними перевірками. Плац прикрашали великі портрети Гетьмана України, Генерала армії Кузьми‑Данила Махуна, з його знаменитим гаслом «Три Д» – «Держава. Дисципліна. Динамізм». Написи прикордонної служби України суворо попереджали, що на території держави необхідно дотримуватися всіх її законів, правил та інструкцій, обов'язкових для іноземців; ще один щит інформував, що подорожні в'їжджають на територію «великої славянської єдності», і тому перевірки проводяться спільними російсько‑українсько‑казахськими командами. І щоб ні в кого не виникало сумнівів, кілька облуплених, застарілих плакатів, на яких білий, червоний, синій, блакитний і жовтий з зеленим кольори створювали химерний гібрид, закликали: «Наше майбутнє – УРОД». Нижче, для невігласів‑іноземців, містилася розшифровка: «УРОД – Українсько‑Російська Об'єднана Держава».

Дивно, але того дня чомусь відбувалася перевірка. До їхньої фури підійшло троє озброєних людей у чорній, з червоними вилогами і манжетами уніформі, прикрашеній червоними знаками блискавок.

«ЕнРос, – подумав Гайдук. – Це його бойовики».

ЕнРос – «Енергія Росії» – були однією з найбільших у світі корпорацій з видобутку, транспортування й продажу газу і нафти. І зброї.

Бойовики ЕнРосу тримали в руках потужні автомати ІЖ107 з підствольними гранатометами.

Бойовики безцеремонно відкрили водночас ліві і праві двері кабіни й наставили автомати.

– Документи!

– Prosze Pana, a gdzie jest ukrainska straz graniczna? – спитав якомога люб'язніше Марек, знехотя дістаючи документи. Вперше на цьому кордоні в нього їх перевіряли. «Це якісь самозванці», – подумав він.

– Заткнісь нах, пшек вонючій, – визвирівся на нього бритоголовий дебелий бригадир.– Твої хохли лєнівиє пошлі пьянствовать. Давай документи.

З правого боку до Гайдука причепився худий, наче страждав на виразку шлунка, невеликий на зріст бойовик з набряклим від перепою обличчям і червоними очима.

– Ти тоже пшек?

– Jestem polakiem. Pracuje u Friedmana, – спокійно відповів Гайдук, подаючи червоноокому паспорт на ім'я Єжи Сокольського. Той покрутив його в руках, довго вдивлявся в фотографію, звіряв щось з невеличким лептопом, притороченим до лівого передпліччя, потім почав вивчати обличчя Гайдука, ретельно виголене, щоб чорна щетина не контрастувала зі світлим волоссям. Гайдук йому явно не подобався.

– Ти гдє жівьош – в Пєрємішлє?

– Так, prosze раnа.

– Скажі тода, на какой уліце стоіт мерія?

– Na placu Walesy, – твердо відповів Гайдук, пошкодувавши, що сховав зброю до тайника: він не знав, де розташована та чортова мерія у Перемишлі.

– On chce lapowke, – тихо сказав Марек. Бригадир і другий бойовик уже пішли перевіряти інші вантажівки, а цей gnojek все ще чіплявся до Ігоря.

Гайдук дістав з кишені десять глобо й подав бойовику:

– Prosze pana, to jest maty prezent z Przemysla.

Перемишлянський подарунок так сподобався бойовику,

що він вирішив здерти щось з Божени.

– Ти кто? Полячка? Давай документ!

Показувати цьому бандиту американський паспорт Божени було небезпечно.

– Я українка, – сказала вона. – Повертаюся з Німеччини, а паспорт мій украли.

– А, хахлушка, – задоволено розсміявся бойовик. – Тода платі калим. Єсли хочеш – возьму натурой. Пойдьом в кусти по бистрому. Їх волєн фік‑фік, – показав він знання іноземних мов.

Божена мало що зрозуміла і злякано дивилася на червоноокого бойовика ЕнРосу. Гайдук різко, несподівано навіть для себе, перекрутив ремінь автомата навколо шиї бойовика і вихопив у того штик з піхов, упершись гострим кінцем ножа у живіт. Бойовик посинів і захрипів, опинившись у зашморгу.

– You, Fucken son of bitch, – прошепотів на вухо бойовику Гайдук. – Хочеш, отрєжу голову?

Бойовик заперечливо захитав головою

– Я – друг самого Фрідмана, – продовжував Гайдук. – Знаєш, кто ето?

Бойовик цього разу ствердно кивнув.

– В конвоє єдєт п'ятдесят чеченцев. Сейчас свісну їм – і ви останетесь без голов. Понял? Іді отсюда тіхо нах, нікому нічєво не говорі. Деньгі я тєбє дал?

– Да, да, спасіба.

– Тода валі отсюда. І забудь, что я тєбє сказал.

Він відпустив червоно‑синього (червоні очі, синюшне обличчя) бойовика, який ледве тримався на ногах і нетвердою ходою подався на другий кінець відстійника, де в будинку застави українські погранці та митники з обіду пиячили з бойовиками ЕнРосу та перевізниками нафти з Чорної Орди, які привезли захисникам кордону щедрі подарунки. Чорна – бо нафта: Євро‑Азійська корпорація звалася Орд‑Ойл. Бойовик був щасливий, що залишився в живих, що заробив трохи грошей. Адже місцеві люди не радили ЕнРосу зв'язуватись з конвоєм Фрідмана. Тільки не міг ніяк зрозуміти – звідки клятий пшек так добре вивчив російську мову?

25.

ФАЙЛ ГАЙДУКА

15 жовтня 2075 p.

Абсолютно таємно, 1 прим.

Начальнику науково‑технологічного управління Військової розвідки України (ВІРУ)

Полковнику Гайдуку І.П.

Оперативна Характеристика

Фрідмана Рафаїла Гарієвича, громадянина України, Ізраїлю, Конфедерації Держав Північної Америки, Канади, Швейцарії. Член АРЕОПАГУ– вищого державно‑політичного контрольного органу держави. Член Світового Уряду (так званий клуб Локарно, Швейцарія). Барон Буковинський, Подільський, Гомельський, Смоленський, Люблінський, граф Марбурзький, почебний академік Гарвардського і Єльського університетів. Почесний консул Панами і Колумбії в Україні. Голова українського біблійного товариства.

Народився 9 липня 2026 р. на Буковині, в Чернівцях, у сім'ї джазового піаніста Гаррі Фрідмана та бібліотекарки єврейського університету ім. Зеєва Жаботинського Есфірі Науман.

З дитинства відзначався видатними математичними здібностями, неодноразово вигравав світові математичні олімпіади школярів, скінчив у віці 18 років факультет кібернетики Соломонового університету в Києві, у віці 20 років захистив докторську дисертацію з проблематики магічних математичних циклів історії (метод асоціативно‑цифрового передбачення), за що був удостоєний премії Британського Королівського товариства. Трагічний злам у долі Фрідмана Р.Г. стався у 2048 році, коли під час румунської окупаціїм. Чернівці, окупанти та їх поплічники з числа місцевого населення організували єврейський погром, під час якого загинули батьки Фрідмана Р.Г., дід, дві бабусі та численна рідня. Фрідман Р.Г. на три роки виїхав

з України до держави Ізраїль, де пройшов курс бойового навчання в школі спецназу ЦАХАЛ в м. Натанія. З Ізраїлю в 2051 році переїхав до Сполучених Штатів, де працював біржовим брокером на американо‑китайсько‑японській Глобальній біржі; під час переходу на нову міжнародну грошову одиницю глобо сколотив маєток в 10 млрд. глобо на незаконних махінаціях з курсами валют. Був звинувачений китайським урядом у грошових спекуляціях, що підірвали курс юаня, але нью‑йоркський фінансовий апеляційний суд виправдав його (2054).

У 2055 р. уклав перемір'я з урядом Піднебесної Народно‑демократичної Імперії й був призначений на посаду директора Африки, відповідального за постачання стратегічних металів й енергоресурсів до континентального Китаю.

У 2058 р повернувся до Києва, заснувавши транспортну фірму FRIEDMAN, яка згодом перетворилася на наднаціональну корпорацію, увійшовши до десятки найбагатших корпорацій світу. Створення корпорації супроводжувалося масовими злочинами, фальсифікаціями, рейдерськими захопленнями й вбивствами, особливо жорстокими на Буковині, де Фрідман Р.Г. захопив 80 % промислового і 95 % агропромислового потенціалу Краю і одержав ліцензію на персональне володіння 736 тис. населення (див. документацію на злочини Фрідмана Р.Г., викладену в додатках І‑ІХ). Діючи тими ж самими методами підкупу, шантажу і терору, Фрідман Р.Г. захопив землі, промисловий і аграрний потенціал на Поділлі, Гомельщині, Смоленщині, в Люблінському воєводстві і в Марбургу (Німеччина). Одночасно створив українську загальноєвропейську політичну партію FREEDOM‑party, яка на виборах 2060 р завоювала 38,75 місць у Сеймі (Національних зборах) України, а також одержала 15,0% місць в Європарламенті. Один із співавторів нової Конституції України (2068 рік), згідно з якою Україна є військово‑козацькою феодальною державою з жорсткою вертикальною системою військової влади, в якій верховним органом влади є Ареопаг, який обирає Гетьмана України.

(Слово «феодальна» перекреслено рукою Гайдука, вписано «федеральна»).

За достовірними даними ДерВару і ВІРУ Фрідман Р.Г. мав причетність до вбивства (2066 рік) президента України Федеріко Гарсія Костюка (див. додаток Х‑ХІІІ). У 2070 р. став членом Світового Уряду (клуб Локарно). Статки Фрідмана Р.Г. складають за оцінками міжнародного валютного Банку, понад 600 млрд. глобо, перевищуючи ВВП України в 10 разів. Фрідман Р.Г. вивів основний капітал з України, сплачуючи податки на суму 6000 глобо на рік – як менеджер малопрофітного транспортного агентства і Голова українського біблійного товариства.

Фрідман одружений вчетверте, на громадянці Індонезії, має від попередніх шлюбів дев'ять дітей.

У спілкуванні лагідний і привітний. Будучи ключовою політичною фігурою України, Фрідман Р.Г. поводить себе яклюдина непублічна, уникає дискусій, не робить публічних заяв, не дає інтерв'ю, не бере участі в телевізійних ток‑шоу. Приватне життя оточене таємницею. Маєток Фрідмана Р.Г. розташований неподалік від Канева в районі Пекарі‑Хмільна на правому березі Дніпра і Сушки на лівому, ретельно охороняється військовими приватними формуваннями Фрідмана Р.Г. Мстивий, жорстокий, здатний на будь‑який злочин.

Захоплюється балетом і старовинною єврейською музикою. Спонсорує міжнародний балетний фестиваль «Київські лебеді».

Старший аналітик Максиміліан‑ІІІ

26.

Не доїжджаючи сорока кілометрів до Києва, караван зупинився на території Калинівського міжнародного ярмарку – найбільшого у Східній Європі торговельно‑обмінного ХАБУ зі статусом вільної економічної зони. У порівнянні з ярмарком, забетоноване поле під Краковцем здавалося зовсім маленьким. Гайдук вирішив купити тут старенький мотоцикл з коляскою, щоб добратися до Києва манівцями, не потрапляючи в поле зору різних КПП, які осідлали шосе М06. Марек Гороль теж зітхнув полегшено, бо до нього з машини № 10 прийшов його змінник – колега, водій з Кракова, з яким вони мали їхати до Чингіз‑Сарая. Гайдук дав Мареку пару номерів «чистих» телефонів, що зберігалися на конспіративній квартирі, про яку не знали ні у ДерВарі, ні у ВІРУ, бо куплена була за гроші Гайдука через підставних осіб. Таємне пристанище містилося на другому поверсі багатоквартирного будинку у Протасовому Яру й відзначалася тим, що мало два окремі виходи – на хайвей, що з'єднував Проспект героїв УПА з Печерськом, і другий – на схил Байкової гори, порослий старими дубами, яким можна було непоміченим дістатися вулиці Ніколая Амосова і далі – Байкового кладовища. Квартиру було зареєстровано на прізвище українського бізнесмена Орленка, який працював у Мексіці і регулярно сплачував усі рахунки. Саме туди і вирішив податися Гайдук, бо інші конспіративні квартири ВІРУ перебували під пильним наглядом ДерВару.

Прощання з Мареком вийшло дуже теплим – Гайдук ніколи б не повірив, що може бути таким зворушеним. Але вимовив лише "Czesc stary, ucaiuj zone і dzieci", поплескав Марека по плечу. Той товстим пальцем витер сльозу – і Гайдук з Боженою зникли у натовпі. Вони подалися у хвіст конвою, туди, де на окремому майданчику продавали стару автомото‑технику. Тим часом тривав інтенсивний процес завантаження автомобілів Фрідмана. На спеціальних карах до фур були підвезені важкі картонні скрині з написом «Холодильники «Ірпінь». Гайдук згадав, що під такою назвою працював комерційний відділ Київського заводу «Артеміда» – головного виробника найсучасніших систем наведення ракет «Харс».

Гайдук аж присвиснув від такого відкриття, уявивши, як у столицю Чорної Орди, яка загрожує всьому світові, надходять найновіші системи автономної навігації ракет. Завдяки київським системам наведення ракет, за якими полювали розвідки всього світу, можна знищити найбільш приховані і захищені цілі в будь‑якій точці земної кулі. Конструктори «Харсу» відмовилися від програмного забезпечення, прийнятого на озброєння Конфедерації (VxWorks/HurriKane) чи ОГБ (ADA‑105) і застосували цілком оригінальний принцип штучного біоелектронного інтелекту.

Він притишив ходу, щоб запам'ятати написи і цифри на картонному пакуванні. Біля машини № 13 вони почули американську мову і побачили чотирьох чоловіків і одну жінку – всі в камуфляжній формі, такій самій, яку приніс Бланшар Гайдуку, – вони сміялися, спостерігаючи, як до їхньої вантажівки заладовують довгі темно‑зелені скрині з невеличкою позначкою – червоний трикутник у білому колі. Сумніву не було: зенітні ракети МХ‑Аіг Cleaner 124 класу земля‑небо, виробництва іншого київського заводу – «Арсеній». Божена раптом схопила Гайдука за руку і міцно, до болю стисла її:

– Ходімо швидше звідси.

Він, навпаки, хотів якомога детальніше роздивитися картини мирного міжнародного обміну товарами народного споживання, але Божена потягла його вбік від конвою, туди, де сяяв вогнями і рожевів повітряними кульками «Еродром» – ряд павільйонів, де на продаж були виставлені дівчата. Незважаючи на похолодання, напівголі дівчата, наче в барі, сиділи на високих табуретах, які оберталися навколо осі, щоб краще було видно всі принади цього яскравого племені. Біля павільйонів юрмилися покупці – переважно німці і турки, які закуповували дівчат цілими партіями для борделів, а ще більше вешталося звичайних роззяв, бажаючих задурно побачити щось, що деякі блудниці показували на мить, піднімаючи коротенькі спіднички. Особливо багато серед глядачів крутилося азійського люду – китайців, казахів, монголів.

Божена подалася до вказівника з написом «Авто‑мото‑товари». Тільки коли вони увійшли на територію майданчика, заставленого старими автівками, мопедами, велосипедами, мотоциклами і моторолерами – тут блукали якісь люди в засмальцьованих куртках, старі, як і весь цей мотлох, – Божена сказала:

– У групі американських військових стояв майор Вільям Кроуфорд. Я його впізнала. Я служила з ним у космічних військах. Це страшна людина.

Гайдук дещо чув про майора Вільяма Кроуфорда. У «Файлі Гайдука» для майора знайшлося місце.

– А який він?

– Red pig. Він обіймав жінку. Він любить розповідати веселі анекдоти і обіймати жінок.

Обличчя її неначе постаріло, біля губ з'явилися скорботні зморшки. Сторгувавши старий німецький мотоцикл "Zundapp" KS 1943 року випуску, жовто‑сірого кольору, за 400 амеро (глобо вирішив економити), Гайдук посадив Божену в коляску, прив'язав мішки з речами до заднього сидіння (до свого мішка Гайдук упакував синю куртку з написом FRIEDMAN, вдягнувши камуфляжну куртку, у незліченні кишені якої поклав зброю). Божена залишилась у куртці Фрідмана. Продавець – старий дід, з вигляду і запаху справжній вашінгтонський бомж – представився колишнім професором Політехніки (серце Гайдука кольнуло: згадав батька), власником найбільшої в Україні колекції старовинних мотоциклів, яку розпродує тепер, щоб вижити. Він залив у бачок якусь смердючу коричневу рідину, і мотоцикл на диво завівся після кількох чмихів і холостих пострілів.