А. Перший фігуральний тип

1. Інвéрсія (лат. inversio — перевертання, переставлення) — незвичайна розстановка слів у реченні для того, щоб найбільш значуще слово особливо підкреслити, звернути на нього увагу або підкреслити ритмізованість фрази.

Зазвичай підмет стоїть перед присудком, означення — перед означуваним словом, коли ж слово переставляється зі звичайного місця на інше, воно стає більш помітним:

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

Т.Шевченко.

При звичайному, унормованому порядку слів ця фраза звучала б так: «Чорнобрива дівчина полюбила козака».

2. Еліпса (грец. ellipsis — пропуск, випадіння) — це пропуск у реченні слова чи словосполучення, яке легко поновлюється в уяві через зв’язані з ним сусідні слова (за контекстом).

Мета еліпси — зосередити увагу читача на тому предметі, явищі, дії, що іменується пропущеним словом; сягнути динамічності й стислості вираження думки чи напруженої дії.

Так, у поезії Т.Шевченка «Перебендя» читаємо, що думка митця «орлом сизокрилим літає, ширяє, Аж небо блакитне широкими б’є». Слово «крилами» тут пропущено, але читач звертає на нього увагу, бо воно фіксується в інших словах («літає», «ширяє», «широкими б’є»).

3. Апосіопéза (грец. aposiōpēsis — умовчання) — незакінченість, обрив речення з метою

а) підкреслити неможливість передати словами всю глибину думки, схвильованість мовця;

б) або проілюструвати його розумову вбогість;

в) або зробити натяк, що має доповнитися міркуваннями читача.

Найчастіше апосіопеза позначається трикрапкою (...).

— Я не Ганна, не наймичка,

Я... — та й замовчала.

Т.Шевченко.

Ну, Галайдо, поїдем гуляти,

Найдем долю, а не найдем...

Рушайте, хлоп’ята.

Т.Шевченко.

У першому втинку апосіопеза реалізує мету а), у другому — в). Мету б) легко проілюструвати репліками Голохвостого у комедії М.Старицького «За двома зайцями».