Бюджетний календар 18 страница

Як правило, керівники повинні відповідати за змінні витрати. Проте вище керівництво має відслідковувати постійні витрати відповідно до обся­гу роботи і отриманих результатів. Отже, інформація щодо обліку витрат створює основу для оцінки результативності послуг та програм. Зрештою, місцева рада має виділяти кошти на основі результативності бюджету, коли результативність виражається в термінах обліку витрат. Це передбачає до­даткове фінансування для ефективної та результативної діяльності. Нерідко керівники бувають розчаровані, коли бачать урізання та додачі в будь-яких випадках, ніяк не пов'язані з результатами діяльності. Таким зв'язком мо­жуть бути системи обліку витрат. Проте, як зазначалося, системи обліку ви-

трат коштують дорого. Тому багато органів влади починають розробляти си­стеми бюджету з результатами діяльності.

Аналіз витрат часто здійснюється з періодичним залученням консуль­тантів з бухгалтерських фірм або внутрішніх підрозділів з використанням більш неформальних методів, які ґрунтуються на існуючих бюджетних та бухгалтерських даних. Методи «калькуляційних відомостей» передбачають огляд операцій за такими документами: контракти, закупівельні відомості, рахунки та платіжні відомості.

Моніторинг і оцінка. Важливу роль для бюджетного управління має моніторинг і оцінка. Це стосується як фіскальних, так і фізичних показників діяльності. Для міського голови, ради і відповідних управлінь важливо вста­новлювати мету послуг (наприклад, вивезення сміття) і здійснювати моніто­ринг досягнення цієї мети. Моніторинг може мати форму звітів про етапи виконання, опитувань або отриманих скарг. Це внутрішня перевірка фактич­них результатів здійснення видатків - чи правильно розміщено кошти з ме­тою досягнення найвищого рівня послуг, чи вони просто надані для виплати заробітної плати.

6.4. Порівняння виконання місцевих бюджетів

Історично склалося так, що більшість місцевих урядів вважала вико­нання бюджету попереднім аудитом своїх рахунків і порядку їх оплати. На­голос робився на правових аспектах платежів, технічних повноваженнях ус­танов, які затверджують платежі, і точності запропонованих платежів. Су­часне уявлення полягає в тому, що виконання бюджету є діяльністю, яка пе­редбачає залучення людських, матеріальних і фінансових ресурсів з викори­станням різних методів і процедур. Це передній край бюджетного процесу і етап, на якому місцева влада спілкується з громадою, яку вона представляє. Першочерговою метою виконання бюджету є забезпечення реалізації фінан­сових та економічних аспектів витрат. Фінансові завдання включають фінансування на визначені цілі. Економічні цілі передбачають досягнення фізичних цілей програм. Досягнення цих двох цілей забезпечується контро­лем центрального бюджетного управління за місцевими органами влади та розпорядниками коштів. Практика контролю в різних країнах різна, але цей опис стосується всіх сучасних країн.

Таблиця 10

Системи і учасники виконання бюджету

Системи фінансового контролю	Головні учасники	Методи фінансового контролю
Управління процесом виконання бюджету	Бюджетне управління	• Розрахунок доходів/здійснення при­значень • Контроль розпису/кошторису • Контроль зобов'язань • Затвердження трансфертів • Позиційний контроль персоналу • Рекомендації щодо бюджетних змін/вилучень • Моніторинг бюджетних резервів • Закриття рахунків у кінці року
Виконання бюджету	Головні розпорядники коштів	• Контроль бюджетних зобов'язань • Контроль фактичних видатків • Контроль результатів і цілей діяль­ності
Облік	Територіальне відді­лення Державного казначейства	• Ведення плану рахунків • Внесення затвердженого бюджету та змін до нього в систему обліку до­ходів, видатків та фінансових зо­бов'язань місцевих бюджетів • Відкриття й закриття рахунків і фондів • Контроль за відповідністю зо­бов'язань, платежів і видатків бюд­жетним призначенням і асигнуван­ням

На практиці існує три основні системи фінансового контролю, а також групи головних учасників і довгий список методів фінансового контролю.

Фінансова звітність	Розпорядник коштів, Державне казначей­ство, фінансовий від­діл, аудитор	• Складання періодичних фінансових звітів і звітів про досягнення резуль­татів діяльності • Здійснення внутрішнього контролю • Складання річного та додаткових фінансових звітів • Робота із зовнішнім аудитором

Розрахунок доходів і кінцевих призначень

Місцеві бюджетні управління змушені миритися з тим фактом, що бю­джети ґрунтуються на надходженнях. Нестача надходжень - досить пошире­на проблема, і бюджетні управління повинні на неї реагувати, скорочуючи фінансування, зменшуючи залишки фондів (наприклад, резерви). При цьому важливо не допускати заборгованості з видатків. Бюджетне управління здійснює детальний контроль призначень бюджету. Призначення затверджу­ються місцевою радою. До розрахунків кінцевого призначення можуть вноси­тися уточнення в останній момент перед складанням бюджетного робочого плану бюджетним управлінням. Призначення - це бюджетне повноваження брати на себе зобов'язання, але це ще не фактичні кошти. Бюджетне уп­равління здійснює моніторинг і контроль статей видатків і позицій, затверд­жених для кожного управління. Призначення готуються на один рік, хоча для капітальних проектів вони можуть бути залежні від конкретної суми або ма­ти багаторічні бюджетні повноваження для завершення проекту.

Бюджетне управління прагне мінімізувати дестабілізаційний ефект не­стачі надходжень шляхом точного розрахунку доходів — власні джерела, дохо­ди, що розподіляються між державним та місцевим бюджетом, і цент­ральні/регіональні трансферти. Проте в більшості випадків точна сума і час над­ходження коштів заздалегідь невідомі. Дані фактичного фінансування, як пра­вило, підвищують і прирівнюють до надходжень. Це обумовлює необхідність у спроможності бюджетного управління здійснювати ефективний моніторинг.

Багато місцевих бюджетів передбачає відхилення в очікуваних схемах отри­мання надходжень і здійснення видатків. Це означає складання схеми надходжень і видатків па початку бюджетного року. Зразок такої схеми подано в табл. 11.

Випуск розпису/кошторису

Схема або план видатків є лише непрямим засобом контролю. Важли­вим безпосереднім засобом бюджетного контролю є «процес складання кош­торису» (терміни «розпис» і «кошторис» іноді взаємно замінюються). У ба­гатьох країнах затверджені призначення видаються бюджетними уп­равліннями розпорядникам, часто в квартальних сумах. Наприклад, якщо департамент має призначення сумою в 1 млн грн, бюджетне управління мо­же внести в розпис лише 300 тис. на перший квартал року. Основою для роз­пису можуть бути період часу, вид діяльності, проекти або об'єкти. Кошти надаються за зобов'язаннями розпорядників на засадах, встановлених бюд­жетним управлінням. У деяких країнах застосовується додатковий крок для деталізації і контролю використання призначення - це і називається кошто­рисом. У таких випадках розпорядник коштів уповноважує підпорядковані установи взяти зобов'язання в межах зазначених сум. Загальна сума асигну­вань не може перевищувати суму розпису. Це є ще одним засобом контролю з боку бюджетного управління.

Таблиця 11

Стаття бюджету: Утримання доріг (усього затверджених призначень:

2 млн. грн.)

Місяць

Видатки

Січень

Лютий

Березень

Квітень

Травень

Червень

Липень

Серпень

Вересень

Жовтень

Листопад

Грудень

Очікувані видатки

Кумулятивні видатки

% від усього

49.5

69.5

93.5

Відомі три типи бюджетних систем в індустріальних державах і країнах, що розвиваються. У системах першого типу кошти надаються роз­порядникам відразу після затвердження бюджету. Розпорядникам надають­ся повні повноваження щодо видатків на початку року." Цю систему застосо­вують деякі країни Британської Співдружності, такі як Індія та Шрі-Ланка. У системах другого типу фінансові управління дають розпорядникам фор­мальні розпорядження. Вони можуть видаватися на різні суми і на різні періоди. У деяких випадках, наприклад у країнах Карибського басейну, вста­новлюються ліміти на використання коштів, і певні проекти можуть вимага­ти затвердження видачі коштів з боку центральних органів. У Танзанії кош­ти поточного бюджету видаються протягом фіскального року; кошти бюдже­ту розвитку видаються спеціально на кожний проект після забезпечення відповідного використання попередніх розписів. Розпорядження можуть ви­даватися Міністерством фінансів та Міністерством планування відповідно на поточні бюджети та бюджет розвитку. В системах третього типу фіксовані суми виділяються на конкретні періоди. У США та Латинській Америці ко­шти включаються в розпис поквартально. Розпорядники коштів завершують прогнозування своїх вимог на кожний квартал на основі зобов'язань і очіку­ваних платежів (див. таблицю 11). У Великій Британії в умовах багаторічної системи планування видатків розпорядники готують профілі видатків, подібні до американських. Ці профілі використовуються як основа для моніторингу і контролю за видатками.

Успішність систем третього типу залежить від точності прогнозів, здійснюваних установами. Перший і другий типи не вимагають таких про­гнозів — відносини між фінансовими органами і розпорядниками більше стосуються конкретних випадків і тому вразливі для конфліктів і усклад­нень. Крім того, правові вимоги щодо безумовної видачі не враховують імовірності нестачі надходжень і не відповідають реаліям, адже фінансові уп­равління нерідко втручаються і затримують видачу. При правильному засто­суванні видачі можуть сприяти виконанню завдань розпорядників. Якщо ж вони застосовуються негативно, функція видачі і розпису може збільшувати рівень централізації влади і перешкоджати діяльності установ.

Незалежно від того, яка система використовується, для досягнення мак­симальної прозорості в стосунках між бюджетним управлінням і розпорядни­ком потрібна форма для відстеження призначень/асигнувань (див. табл.12). Крім того, в процесі виконання бюджету вносяться зміни до бюджету, що також потребує аналізу виливу змін. Це допоможе в майбутньому при плануванні.

Таблиця 12

Форма для моніторингу відхилень у розписах/кошторисах Контроль зобов'язань

Показники	Квартал
І	II	III	IV
план	факт	план	факт	план	факт	план	Факт
Призначення
Розпис
Кошторис

Система зобов'язань є засобом, який використовується в багатьох країнах як для обліку, так і для контролю бюджету. Система обліку поділяє: бюджет управління на дві категорії:

1) невитрачені, але внесені до зобов'язань - сплачувати за доручення­ми, які отримано, або на які, можливо, виписано рахунок;

2) доступні для здійснення видатків (не внесені до зобов'язань) (табл. 13).

Таблиця 13

Моніторинг залишків, внесених/не внесених до зобов'язань

Залишки, не внесені до зобов'язань (наявні призначення)	Замовлення (розпорядження) (напр., P.O.)	Отримано (напр., рахунки)	Залишки, внесені до зобов'язань
100 грн.	50 грн.		50 грн.
		50 грн.
50 грн.			50 грн.

Кожного разу, коли бюджетний відділ затверджує замовлення на купівлю або контракт, кошти переносять з колонки «не внесені до зобов'язань» до колон­ки «внесені до зобов'язань», з якої оплачується рахунок. Коли у «не внесених до зобов'язань» залишок нульовий, фінансування більше не підтверджується. Оскільки більшість комп'ютерних пакетів обліку включають цю функцію, юридичні процедури і організаційні системи в більшості випадків не створюють про­блем при судових позовах. Незважаючи на технічні можливості і, на перший по­гляд, організаційну простоту цього засобу контролю, деякі країни з перехідною економікою та ті, що розвиваються, надають перевагу системам на касовій основі і не включають зобов'язань. Tie послаблює бюджетний контроль і, як правило, призводить до непередбаченого дефіциту.

Управління казначейством

Казначейства мають цілий ряд функцій - від управління грошовими ко­штами до виконання бюджету. Часто роль казначейства відображає місцеву інституційну історію і поправки як результат проб і помилок. Дискусія, яка за­раз відбувається в Україні щодо функцій казначейства, свідчить про нечітке розмежування бюджетної і банківської функцій у процесі виконання бюджету.

Сучасне казначейство повинне забезпечувати управління коштами, ефективно виконуючи бюджет, контролюючи загальні видатки і мінімізую­чи вартість запозичень. Для виконання цих функцій система обліку повинна реєструвати зобов'язання, а не лише касові операції. Ця тема технічно склад­на і тут подаються лише найпростіші її елементи. ОЕСР виділяє три функції казначейства:

1) облік і звітність;

2) управління коштами та боргами;

3) виконання бюджету і фінансове планування.

Для цілей обліку і звітності казначейство має реєструвати всі платежі на єдиному рахунку в Центральному банку, Центральний банк консолідує позицію уряду кожного дня, виходячи з залишків на додаткових рахунках га­лузевих міністерств. Це забезпечує макроекономічний контроль за виконан­ням бюджету. Питання полягає в тому, чи платежі мають здійснюватися цен­тральним казначейством, чи галузевими міністерствами. Централізація обліку та контролю платежів у казначействі з точки зору макроекономічного контролю є доцільною. Однак є принаймні три проблеми, пов'язані з цен­тралізацією платежів:

1) казначейство може бути перевантажене рішеннями щодо дрібних операцій;

2) це може призвести до політизації рішень, оскільки облік і платежі будуть централізовані в одній і тій самій організації (потенційний конфлікт інтересів або неможливість внутрішнього контролю);

3) несумісність з програмами фіскальної децентралізації уряду, коли підрозділи нижчого рівня мають повноваження здійснювати платежі.

Отже, більш корисним було б децентралізувати облік на допоміжних рахунках. Регіональні підрозділи казначейства встановлюють граничні обся­ги та проводять розрахунки за платежами місцевих органів влади, але не ма­ють повноважень затверджувати суми і цілі платежів. Щоб уникнути забор­гованості і сприяти виконанню місцевих бюджетів, регіональні органи казна­чейства також узгоджують грошові депозити місцевих органів з банківськими виписками. Більш децентралізований підхід передбачає відповідальність місцевих органів влади за внутрішній менеджмент, тоді як казначейство здійснює контроль грошових коштів (відповідність принципу нормативної централізації та операційної децентралізації).

Щодо функції управління коштами та боргами, казначейство має нада­вати Мінфіну дані стосовно грошових засобів і зобов'язань за рік, щоб підго­тувати план запозичень. Уточнений базовий план, що є засобом планування і моніторингу, дає можливість бюджетному управлінню та казначейству про­гнозувати рух грошових коштів. За касовими операціями простежується ча­совий розподіл надходжень і видатків, завдяки чому казначейство може пе­редбачати вимоги місцевих органів стосовно запозичень. Етапи розпису та кошторису показують заплановане використання бюджетних призначень. Але вони не виявляють часового розподілу платежів за контрактами за­купівлі, а також фактичного прогресу в громадських роботах. Для того щоб удосконалити бюджетне планування і запобігти утворенню значної заборго­ваності, зобов'язання можна розподілити на постійні і непостійні. Важливо, щоб ліміти позик, установлені казначейством відповідно до касових планів галузевих управлінь, не суперечили необхідним зобов'язанням. Цьому може допомогти розрахунок непостійних зобов'язань.

В Україні головні ролі і функції Державного казначейства у виконанні бюджету визначені в статтях 48-51 Бюджетного кодексу. Кодекс передбачає більшу роль для казначейства в бюджетному плануванні, тому це призво­дить до певного непорозуміння між Міністерством фінансів, казначейством і місцевими органами влади. А саме:

1) бюджетний облік і звітність (статті 48-4);

2) «обслуговування» бюджету та управління коштами (статті 48-2);

3) бюджетні платежі (статті 48-3);

4) бюджетний нагляд і контроль (статті 48-1 і 48-3).

Дискусія щодо значення цих ролей для виконання місцевих бюджетів ще триває.

Перша роль зрозуміла - облік і звітність з бюджетних операцій і вне­сення на єдиний рахунок. Це забезпечує економічний контроль зведених ви­датків усіх рівнів органів влади - не лише з центрального рівня. Метою є пе­реведення обліку з касової основи на основу зобов'язань, щоб фіксувати ета­ни платежів, включати операції із закупівель і надавати вчасні та детальні довідки про фіскальний стан.

Друга роль також ясна. Казначейство надаватиме бюджетне фінансу­вання розпорядникам відповідно до затверджених бюджетів (51-8) і здійснюватиме платежі для операцій з закупівлі (51-7). Це стосується фіскальних трансфертів і безпосередніх бюджетних видатків. Є припущен­ня, що «обслуговування і управління коштами» включає й роль, подібну до банківської, за якою казначейство надаватиме короткострокове фінансуван­ня для покриття розривів упродовж року. Однак стаття 73 не згадує казна­чейство як джерело покриття тимчасових касових розривів.

Третя роль - роль казначея - теж зрозуміла. Казначейство забезпечує відповідність усіх платежів затвердженому бюджету як щодо видатків на заробітну плату, так і стосовно інших. На місцевому рівні це означає, що регіональні й місцеві органи казначейства затверджують платежі шляхом платіжних доручень, виданих місцевими органами влади. Таким чином, централізований макроекономічний контроль зберігається, оскільки операції фіксуються на єдиному рахунку; поточна відповідальність за видавання і за­твердження платіжних доручень буде децентралізованою на рівні місцевих фіскальних фахівців.

Четверта роль - «бюджетного нагляду і контролю» - менш зрозуміла. Мінфін вважає, що місцеві посадовці визначають власні бюджетні пріорите­ти, а «нагляд» означає перегляд звітів про стан коштів з метою забезпечення відповідності із запланованими бюджетами в процесі виконання. Ця роль не передбачає затвердження купівельних замовлень або рахунків-фактур, оскільки це функція місцевих розпорядників бюджетних коштів і місцевих посадовців. Держказначейство, навпаки, інтерпретує роль таким чином, щоб мати більше прямого контролю за формуванням та виконанням бюджету. Оскільки важливою рисою фіскальної децентралізації є місцеві рішення що­до складу бюджету і стратегії підвищення надходжень, ця інтерпретація су­перечить цілям Бюджетного кодексу.

Для порівняння наведено досвід інших казначейств щодо окремих на­прямів діяльності, щоб прояснити функції казначейського обслуговування.

По-перше, більшість казначейств здійснюють моніторинг і нагляд за виконанням бюджету. У деяких країнах казначейства незалежні від міністерств фінансів, а в Україні й більшості країн з перехідною економікою казначейство певною мірою залежить від Мінфіну. Мінфін, як правило, здійснює нагляд за формуванням бюджету, а також оцінку й використання казначейських органів для моніторинг}' й звітності щодо діяльності з вико­нання бюджету. Також вважається, що звітність за операціями надається на підставі зобов'язань і касових даних з метою посилення бюджетного контро­лю. Організаційно федеральні системи зустрічалися з проблемами, пов'яза­ними із своєчасною консолідацією урядових операцій нижчого рівня в єди­ний рахунок. Із впровадженням комп'ютеризованої інформаційної системи фінансового менеджменту вчасна консолідація перестала бути технічною проблемою. Більшість операцій проходять у режимі реального часу і не зале­жать від географічних відстаней.

По-друге, багато казначейств сприяють фінансуванню поточних і капітальних потреб центрального уряду. Центральні казначейства викону­ють безпосередні банківські функції, такі як видача державних облігацій, та непрямі банківські функції, такі як гарантування позик для конкретних ус­танов з метою заохочення комерційних банків. Французьке та американське казначейства виконують такі функції. Вони також виконують банківські функції з фінансування короткострокових розривів у виконанні бюджету на національному рівні. Залежно від країни або комерційні банки з казначейсь­кими рахунками, або органи державного казначейства сплачують нічні відсотки на залишки місцевим урядам чи стягують відсотки на часові розри­ви бюджетів як частину плати за послуги. Вони також надають короткостро­кові векселі місцевим урядам, очікуючи на регулярні доходи (надходження трансфертів або податків). Роль казначейства США не охоплює фінансуван­ня виконання бюджетів нижчого рівня, хоча федеральні гарантії позик впли­вають на місцеві банки і стимулюють економічний розвиток. Фінансові опе­рації уряду значною мірою передбачають відповідальність місцевих урядів,

які делегували більшу частку цієї ролі комерційним банкам. Французьке казначейство надає фінансування на виконання місцевих бюджетів. Міжна­родний досвід щодо цього різний, і українському урядові потрібно вирішити, яку частину банківських функцій слід делегувати комерційним банкам чи іншим фінансовим установам.

По-третє, повноваження казначейства затверджувати платежі для урядів нижчого рівня також неоднакові в різних країнах. Роль казначейства США не включає затвердження платежів місцевих урядів. Регіональні орга­ни французького казначейства, навпаки, отримують і затверджують платіжні доручення і замовлення на закупівлі від урядів нижчого рівня (префектів і комун). Французька система більш централізована щодо бюджетних пла­тежів. З міжнародного досвіду видно, що фіскальна децентралізація узгод­жується з затвердженням на місцевому рівні платіжних доручень в контексті жорсткого внутрішнього контролю та системи аудиту.

По-четверте, небагато казначейств мають безпосередній вплив на виз­начення бюджетних пріоритетів. Зазвичай це вирішують міністерства фінансів та їх партнери на нижчому рівні уряду. У США бюджетні пріорите­ти визначає Адміністративно-бюджетне управління, а роль казначейства зво­диться лише до кредитно-фінансової політики. Роль казначейства США та­кож не передбачає визначення бюджетних пріоритетів урядів нижчого рівня. Так само французьке казначейство не втручається в процес формування місцевих бюджетів. Його функція обмежується виконанням бюджету і фінан­суванням. Виходячи з міжнародного досвіду, уявляється, що Держказначейство України має обмежити свою роль виконанням бюджету і залишити його формування за Міністерством фінансів і місцевими фінансовими органами.

Затвердження трансфертів/перепрограмування

Виконання бюджету має справу з вирішенням проблеми фактичних ненадходжень, а не з запобіганням ненадходженням заздалегідь. Бюджетні управління намагаються мінімізувати дискреційні повноваження розпоряд­ників у боротьбі з ненадходженнями; розпорядники прагнуть збільшити свої повноваження з використання фондів. Чим жорсткіші засоби контролю і чим вужчі межі статей бюджету, тим більше розпорядники намагаються ви­користовувати трансферти, щоб наблизитися до цих засобів контролю. У більшості розвинутих країн і тих, що розвиваються, процедури внесення змін до бюджету передбачають два способи дії для розпорядників. По-перше, вони можуть переміщувати кошти до інших сфер, що потребують коштів. Взагалі реалізація установами контрольованої гнучкості потребує законо­давчого затвердження з боку бюджетних управлінь. Незважаючи на інтерес: до «нового державного менеджменту» і передачу за потреби керівникам по­вноважень на переміщення коштів між широкими статтями бюджету з ме­тою досягнення програмних результатів, мало бюджетних установ, крім дея­ких країн Британської Співдружності, таких як Нова Зеландія і Австралія, мають такий рівень гнучкості керівників. На їхній погляд, бюджет пла­нується і розробляється протягом етапу формування, а не переробляється в процесі виконання. Якщо доводиться переробляти бюджет, виявляється, що

прогнозування та аналіз на етапі формування стають майже несуттєвими. Близькою проблемою є те, що більшість бюджетів складається з детальних статей, відповідальність за які розпорошує керівні повноваження і зменшує гнучкість для керівників.

По-друге, розпорядники коштів можуть передавати кошти бюджетним управлінням з метою переміщення в інші сфери. Це навіть менше влаштовує розпорядників.

На рівні місцевих органів влади процедури внесення змін до бюджету в більшості країн, як правило, затверджують трансферти між статтями/видами діяльності або між статтями і програмами/організаціями. Вони також за­тверджуються для політичних і неполітичних цілей. Наприклад, відбувають­ся непередбачені події - виникає потреба переведення коштів з резервів на зарплату. Трансферти з спеціального водного фонду (власні кошти або кош­ти підприємств, які можна використати на розрахунки за міські послуги з во­допостачання) до загального фонду можуть відображати зміну в політиці, тому і на такі ситуації потрібні процедури реагування. Більшість місцевих органів влади розрізняють різні види трансфертів і відповідні ступені склад­ності їх затвердження.

Як правило, трансферти з політичними цілями значно обмежені зако­нами або місцевими статутами. Наприклад, зусилля розпорядників спрямовані на те, щоб здійснювати трансферти між фондами (з загального до спеціального чи навпаки) або перепрограмування коштів між організаціями чи функціями або забороняються, або перебувають під жорстким контролем, скажімо, вимагають затвердження радою. Наприклад, перевитрати рахунку заробітної плати мають автоматично покриватися профіцитом з рахунку капіталовкладень, і навпаки, трансферти між меншими об'єктами фінансу­вання дозволені без численних затверджень, наприклад, перевитрати на відрядження покриваються профіцитом з рахунку постачання.

Для трансфертів між статтями бюджету мають застосовуватися стан­дартні форми, які забезпечать контроль з боку бюджетного управління.

Наприкінці бюджетного циклу бюджетне управління має отримати за­твердження від ради на «чистку бухгалтерських книг», здійснюючи транс­ферти з профіцитних рахунків на дефіцитні.

Контроль видатків на оплату праці за посадами

Контроль видатків у Цій сфері дуже важливий, оскільки витрати на персонал становлять до 80% витрат місцевих органів влади в більшості гро­мад. Значення цього контролю залежить від того, чи має місцевий орган вла­ди повноваження щодо персоналу. Якщо місцеві органи влади мають повно­важення щодо персоналу, важливо, щоб бюджетне управління могло контро­лювати рішення щодо прийняття на роботу нових працівників, заповнення вакантних посад і перегляд наявних посад.

Три основні причини необхідності контролю видатків на оплату праці:

— запобігання проявам корупції, таким як приховування сум зар­обітної плати або виплата зарплати неіснуючим працівникам. Бюд­жетне управління має забезпечити існування тісного зв'язку між системою обліку, штатним розписом і функцією казначейства із забез­печення оплати праці;

— використання коштів на персонал як потенційне джерело резервів, наприклад, утримання повноваження працевлаштування економить кошти, які можна перемістити протягом року на інші цілі;

— намагання поєднати персонал з фактичним виконанням завдань і досягненням результатів послуг. Це рідко відбувається і ефек­тивність залежить від реформування державної служби, яке сприяє розвитку зв'язків між персоналом і робочим навантаженням.

Система контролю посад у більшості країн забезпечує кожному постійному працівникові затверджену і фінансовану посаду, рівень оплати якої визначено рішенням ради.

Етапи контролю посад:

• встановлення реєстру посад і виплат: назви посад, опис функцій, кваліфікаційні вимоги, рівень оплати праці;

• бюджетування на основі посади й плану виплат: кошторис зарплат на основі плану посад для кожного розпорядника;